Черниш Валерія

Київська Русь: християнський вимір української культури; феномен двовір’я.pdf

НТУУ «КПІ», Факультет прикладної математики

  • Християнство(грец. Χριστιανισμός)  — найбільша світова монотеїстична релігія, віровчення про всезнаючого, всюдисущого та вічного Бога Творця неба і землі..
  • Язичництво (цер.слов.«языцы», «языкъ» — чужинець) — дохристиянська, первісна релігія східних слов’ян, сутність якої полягала в обожненні сил природи й культі предків.
  • Двовір’я — це форма компромісного існування відмінних релігійних систем. Релігійне явище, яке полягає в співіснуванні християнства та «дохристиянської віри».
  • Процес проникнення християнства на руські землі мав достатньо тривалу історію, але лише за князя Володимира набув державного розмаху. Через великі територіальні обшири та нагальну потребу об’єднання етнічного населення, Великий князь Володимир спочатку хотів зробити язичництво державною релігією, але стара схема вже не відповідала новому суспільству та формі державного управління.
  • Тому вже 988 року відбувається відома релігійна реформа, що вилилась у примусове впровадження християнства. У досить жосткій формі були охрещені жителі Новгорода, що тільки вчора приносили жертви Перуну, проводили ритуально-магічні дії: вони «вогнем та мечем» були змушені прийняти нову релігію. Християнство стало державною релігією, а отже, мало розгалужену мережу храмів, монастирів, богословських навчальних закладів, що сприяло вкоріненню християнства як офіційної релігії і в свідомості мас народу.
  • Наслідком чого стало, по-перше, входження Київської Русі до Християнського Європейського світу; по-друге, відбулося піднесення рівня економічних, дипломатичних, технічних, архітектурних, освітніх, художньо-ремісничих знань; по-третє, змінилися морально-етичні засади, відбувся переворот у поглядах на життя, переоцінка цінностей, людина вчиться систематизувати власні уявлення про дійсність.
  • Населення досить гостро реагувало на нові ідеологічні віяння, а подекуди і виступало з фізичними розправами над священнослужителями. А починаючи з 1024 року(Суздальське повстання) мають місце народні рухи під проводом волхвів, що базувалися на язичницькому грунті.
  • Волхви — давньоруські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії, будівництва тощо. Після введення християнства становище волхвів кардинально змінилося. Їхне місце за княжим столом зайняв священик. Волхви були змушені «йти в народ».
  • Змістивши язичництво з офіційного рівня, християнство так і не спромоглося викорінити його з рівня побуту – сім’ї, де язичницькі вірування продовжували існувати та набувати нових форм, змішуючись із християнством. Таке поєднання отримало назву «народне християнство», або двовір’я.
  • З точки зору, власне, системи вірувань, між християнством та язичницькими віруваннями слов’ян спостерігається певна спорідненість, що обумовлювалось такими чинниками: світом керує вища сила, що його створила; існує безліч другорядних сил, які керують різними розділами природи; вони дуалістичні, поділяються на добрих і злих духів; засобами впливу на вищу силу є магічні обряди та жертвоприношення.
  • В християнських культах слов’яни знаходять аналогію своїм колишнім обрядам і поглядам: у культі чудотворної ікони, мощей, реліквій присутні риси фетишиського шанування предметів, у культі святих місць – поклоніння загадковим об’єктам природи, в таємничих церковних обрядах – магічні дії древніх волхвів. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, вилікувати хворого чи забезпечити спокій домашнього вогнища.
  • Християнство прийшло на Русь уже в двовірському вигляді візантійського походження. Культ Ісуса Христа на українському грунті став зрозумілим тільки через власну язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання кульгу Ісуса з культом бога-сонця Дажбога. Про це свідчить і спосіб моління — до сонця як втілення бога, і давні мініатюри, на яких Ісус зображався із сонцем-німбом, а також антропоморфні зображення бога-сонця.
  • Язичницька Русь не знала як такого храмового будівництва, а після охрещення сюди було запрошено з Візантії не тільки духовенство, а й майстрів архітектури. Так будується Десятинна багатокупольна церква за Володимира, Софія Київська за Ярослава.
  • Золотi ворота в Києвi, Володимирi, Софійський собор в Новгородi, Полоцьку. Принципи будiвництва храмiв — хрестовокупольний стиль був запозичений з Вiзантiї. Храми являли собою нiби зменшене вiдображення свiтобудови. Увага до склепiнних арок визначилася традицiєю, пов’язаною з грандiозним символом неба — куполом. Центральний простiр храму в планi утворював хрест. Усерединi храми прикрашалися фресками і мозаїкою.
  • Необхiдним елементом прикраси були iкони. Першi iконописцi були греки, якi навчали слов’ян. Та вже на початку ХII ст. руськi iконописцi створюють оригiнальнi художнi композиції на теми, невiдомi у Вiзантії, найшанованiшою на Русi iконою було зображення Богоматерi з дитиною на руках, виконане невідомим живописцем у ХІ ст., що одержала назву «Володимирової Богоматері» i стала своєрiдним символом Русі.
  • В оздобленні давньоруських храмів та князівських палаців Х-ХІ ст. значну роль відіграє різьбярство високої досконалості, де використовувалися: мармур та рожевий шифер. Храмобудівництво широко використовує язичницькі символічні елементи, як в оздобленні церков і соборів, так і у внутрішньому дизайні алтарів, арок; у конструкціях будівель. Досить популярними є ящури як вимір підземного світу води, ящури-коні, собако-птиці – прототип Семаргла, потрійне сонце – тривимірна позиція ранку, дня та вечору, співаючі півні – символіка перемоги та вовки, які кусають один одного, – як єдиноборство.
  • До ХII — ХІІІ ст. давньоруська культура досягла свого найвищого рiвня. Руськi мiста стали спiвучасниками створення загальноєвропейського романсъкого художнього стилю. В основi цих досягнень — успiхи в розвитку матерiальної i духовної культури попереднього перiоду. Язичницькі елементи особливо рельєфно виступають у творах художнього ремесла Давньої Русі – змійовики, діадема, колти, браслети-наручі, підвіски-обереги. На всіх їх разом з християнською символікою представлена і поганська (дерево життя, скоморошьні пляски і демонські игрища, зображення фантастичних звірів і птахів та ін.)
  • При двовір’ї, яке продовжувалося віками, християнська релігія залишається офіційною, та поза стінами церкви побутують давні обряди. Приміром, велике шлюбне дійство з урочистими піснями й танцями мало чим змінилося після введення обряду церковного вінчання. Похоронні заплачки, новорічні та весняні святки, русалії і свято Купала, хліборобські та інші звичаї практично не поступилися християнізації, задовольняючи потреби людей, всупереч догматам.
  • Хрещення Русі позитивно вплинуло на розвиток української культури. Феномен двовір’я поєднав народну, язичницьку традицію і християнську доктрину у Київській Русі. У цей період було закладено основу української філософської культури, сформовано етнічний архетип та ідею єдності давньоруського суспільства.

 

 

Список використаних джерел :

  1. http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/11718/1/17_traducii.pdf
  2. http://www.bestreferat.ru/referat-166128.html
  3. http://uk.wikipedia.org/wiki/
  4. http://pidruchniki.com/18760415/religiyeznavstvo/pochatok_hristiyanstva_ukrayinskih_zemlyah_hreschennya_kiyivskoyi_rusi
  5. http://vk.com/pages?oid=-34846918&p=%D0%94%D0%B5%D1%89%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%85%D0%B2%D1%96%D0%B2
  6. http://histua.com/slovnik/ya/yazichnictvo

Черниш Валерія: 2 комментария

Добавить комментарий