В. КАНДИНСЬКИЙ – ЗАСНОВНИК АБСТРАКЦІОНІЗМУ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Зелікман Анна

НТУУ «Київський політехнічний інститут»

Інститут прикладного системного аналізу,

ІІІ курс, група КА-35

 

Історія абстрактного живопису тісно пов’язана з творчістю Василя Васильовича Кандинського. Він є найяскравішим живописцем початку 20 століття, його вважають флагманом і засновником одного з самих незвичайних стилів в образотворчому мистецтві — абстракціонізму.

Картини Василя Кандинського подарували світу чудові відтінки синього, червоного і жовтого кольорів, вишукану геометрію форм, легкість і гармонію у взаємодії всіх графічних і колірних елементів. Можна обґрунтовано стверджувати, що твори Василя Кандинського, поряд з творіннями Пікассо, Малевича і Шагала, сформували художній вигляд минулого сторіччя.

У 1910 році Василь Кандинський написав картину, яку назвав «Абстрактна акварель». З її появою і почалася історія абстракціонізму. Принадність абстрактних композицій полягає в тому, що кожного разу одна і та ж картина викликає нові емоції, залежно від емоційного стану глядача. Абстракції — властивості людського мозку узагальнювати різні факти, робити на їх основі висновки і наукові відкриття. Більшою мірою абстрактне мислення розвинене у людей, що займаються наукою і творчістю. Воно необхідне і в поезії, і в декоративно-прикладному мистецтві. У живописі абстрактне мислення створило цілий напрям — абстракціонізм, засноване або на повній відмові від реалістичної форми зображуваних об’єктів, або граничному узагальненні. Зображення в абстракціонізмі складається з поверхонь і точок, плям і ліній, різних експериментів з відтінками [1].

Основа абстракціонізму — подвійність сутності людини, в якому, поряд з фізичним тілом і свідомістю, паралельно існує душа і підсвідомість. В абстракціонізмі більшою мірою проявляється підсвідоме, тобто реакція душі художника і спонтанний вираз його внутрішнього світу. Абстракціонізм пропонує відмовитися від свідомого відображення реальності в мистецтві, заміну його асоціативними формами і кольором [1].

Василь Кандинський народився у 1866 р. в Москві. У дитячі роки багато подорожував з батьками Європою. У 1871 році разом з батьками він переїхав з Москви до Одеси, де жив і навчався до 1885 року. Як зазначає В. Абрамов: «Перебуваючи з кінця 1896 року в Мюнхені і багато подорожуючи, Кандинський, проте щорічно відвідував Одесу, де залишалися його родичі. У 1898-1910 роках він був експонентом і членом Товариства південноросійських художників і показав на виставках ТПРХ близько 150 творів живопису та графіки. Відповідно до архівних документів, Кандинський на протязі цього періоду підтримував контакти з провідними художниками Товариства»[2].

Під час навчання в школі Ашбе в Мюнхені з 1896 по 1900 рік Василь Кандинський спільно з одеським скульптором В. Іздебським, замислюється про необхідність популяризації сучасного мистецтва в Україні.

Мюнхен на межі XIX-XX ст. був центром авангардних ідей в мистецтві і філософії, і це справило значний вплив на художників, які там навчалися. Особливий інтерес викликала праця В. Воррінгер (1881-1965) «Абстракція і відчування», написана в якості дисертації в 1901 році і опублікована в Мюнхені у вигляді закінченого теоретичного тексту в 1909 році. Продовжуючи традиції А. Шопенгауера і А. Ріглі, В. Воррінгер в якості критеріїв художності виділив трансцендентну надреальну «абстракцію». Захопившись цими ідеями, Кандинський та Іздебський побачили в них головну мету нового мистецтва.

У Мюнхені написані не тільки перші картини Василя Кандинського, а й перші творчі маніфести. У 1901 році він вступає в газетну полеміку з такими відомими людьми, як М. Нордау та Л. М. Толстой, і постулює необхідність нового мистецтва, доступного поки «тільки нікчемній і невідомій меншині публіки». У 1911 році В. Кандинський спільно з Ф. Марком заснував товариство «Синій вершник», що стало, свого роду, сполучною ланкою між символізмом і зароджуваним абстрактним мистецтвом. У цьому ж році був опублікований трактат Кандинського «Про духовне в мистецтві», що став першим теоретичним обґрунтуванням абстракціонізму [3].

У цій праці він постулює «три містичні необхідності», що впливають на створення твору художника:

1) кожен художник, як творець, повинен висловити те, що йому властиво;

2) кожен художник, як дитя своєї епохи, повинен висловити те, що притаманне цій епосі;

3) кожен художник, як служитель мистецтва, повинен давати те, що властиво мистецтву взагалі.

Свої ж картини В. Кандинський поділяє на три типи:

«1. Пряме враження від «зовнішньої природи», яке отримує вираження в мальовничій формі. Я називаю ці картини «імпресії»;

  1. Очним чином несвідомо, здебільшого раптово виниклі вирази процесів внутрішнього характеру, тобто враження від «внутрішньої природи». Цей вид я називаю «імпровізаціями»;
  2. Вирази, що створюються вельми схожим чином, але виключно повільно складаються в мені; вони довго і майже педантично вивчаються і виробляються мною по перших начерками. Картини цього роду я називаю «композиціями». Тут переважну роль грає розум, свідомість, навмисність, доцільність. Але вирішальне значення надається завжди НЕ розрахунком, а почуттю» [4].

В автобіографічній книзі «Сходи» художник так описує поворот у його свідомості, що призвів до абстракціонізму: «Я … раптом побачив перед собою невимовно-прекрасну, просочену внутрішнім горінням картину. Спочатку я був вражений, але зараз же швидким кроком наблизився до цієї загадкової картині, абсолютно незрозумілою за зовнішнім змістом, що складалася виключно з барвистих плям. І ключ до загадки був знайдений: це була моя власна картина, притулена до стіни і стоїть на боці … Загалом, мені стало в цей день безперечно ясно, що предметність шкідлива моїм картинам» [5].

Постулювавши «три містичні причини», відповідно до яких формується здатність до споглядання трансцендентальної краси в мистецтві, Василь Кандинський відводить особливе місце здатності творчої індивідуальності бути зверненою до сфери вічних цінностей і в предметності споглядати маску, «… під якою повинен бути прихований істинний сенс космічної енергії»[4]. Розмірковуючи про естетичну природу художнього стилю, він вважає, що сфера трансцендентальних цінностей «криється в мові епохи і національності»[4].

У 1909 році в Мюнхені Кандинський створює «Нове об’єднання художників». Поряд з німецькими живописцями, в об’єднання увійшли художники з України, серед яких був Володимир Іздебський, який всіляко підтримував пошуки нової духовності в мистецтві [6].

У 1909 році Іздебський за підтримки Кандинського вирішує організувати в Одесі серію міжнародних пересувних виставок авангардного мистецтва, мета яких: «представити картину сучасної художньої творчості», показати, як «від академізму та імпресіонізму через Голгофу спокутних помилок» йде мистецтво до нового Воскресіння … таємниці Свята святих сучасного духу, вічне почуття життя розкриваючи в фарбах і лініях »[7].

Перший пересувний «Інтернаціональний салон» Іздебського був відкритий в Одесі в 1910 році. На ньому було представлено більше 700 робіт російських і зарубіжних художників А. Матісса, А. Дерен, А. Маркова, Ж. Брака, П. Боннар, Ж. Руо, Дж. Балла, А. Ле Фоконье, В. Бехтеєва, В. Кандинського, А. Явлінского, М. Веревкіна, А. Екстер, Давида і Володимира Бурлюки, А. Лентулова, І. Машкова, М. Матюшина та ін. Після Одеси виставка переїхала до Риги, потім у Київ і в Санкт-Петербург. Робота «Салону» в Одесі та Києві відрізнялася активною просвітницькою спрямованістю. Одеська преса вела постійні репортажі, з лекціями виступали провідні російські та українські критики та літературознавці.

Іздебський і Кандинський акцентували увагу на цінній самою по собі експресії кольору, площини, лінії. У живописній композиції головним став прояв «душевних емоцій», які подібні музичним, оскільки завдання сучасного живопису за Кандинським: «… полягає в дослідженні і пізнанні своїх власних сил і засобів — що давно вже робить музика — і в прагненні застосувати ці засоби і сили чисто мальовничим чином для мети своєї творчості» [4].

Кандинський, Іздебський, як і багато представників раннього авангарду, використовували досвід середньовічної музичної естетики, прагнучі не так відкрити щось нове, скільки відродити і переосмислити поетику релігійно-художнього універсалізму.

Російські, українські та європейські авангардисти були об’єднані не тільки активними міжкультурними взаємозв’язками, а й пошуком спільного дому, в якому б могли знайти життя духовні пошуки ХХ ст.

Формування нових напрямків у літературі та мистецтві вимагало вироблення нової критичної аргументації, здатної відстояти художню цінність авангардного пошуку в мистецтві.

Серед учасників науково-просвітницької плеяди, що висвітлювала діяльність «Салонів», був відомий петербурзький письменник і критик, член Одеського літературно-артистичного товариства («Літературки») Пільський. У 1910-1913 роках Пільський був дуже популярний як у Росії, так і на Україні. Він був «своїм» у футуристичному середовищі, багато їздив з лекціями, виступами по півдню Росії, публікував статті в київських газетах і «Одеських новинах», вів літературні вечори, відкривав збори футуристів, займався пропагандою нового мистецтва, активно друкувався у періодичних виданнях Києва, Одеси, Харкова.

Епатажний характер нового мистецтва і його прихильників відображали Одеські новини 1909-1910, в яких публікувалися гарячі дебати, які проходили в залах «Інтернаціонального Салону». У лекційній та просвітницькій роботі також брав участь музичний і театральний критик, учень психолога В. М. Вундта, член Одеського літературно-артистичного товариства Йосип Григорович Ашкеназі. Виїхавши з Одеси в 1904 році в Лейпциг, він працював в інституті експериментальної психологи під керівництвом В. М. Вундта. Перебуваючи під впливом ідей соціально-культурної психології, Ашкеназі досліджував особистість і творчість Р. Вагнера як відображення духу німецького народу. У рамках «Салонів» Іздебського Ашкеназі прочитав лекцію «Театр Вагнера».

Багато критиків, що брали участь в пропагандистській діяльності «Салонів» Іздебського, були учасниками Одеського літературно-артистичного товариства і були знайомі між собою. Їх погляди на витоки нової духовності в мистецтві часто перегукувалися.

На захист виставлених в «Салоні» творів виступив П. Нілус, один із засновників Південно-українського товариства художників, тим самим проявивши лояльність і широту поглядів на мистецтво.

Намагаючись пояснити суть новаторських шукань мало відомих на той час українській публіці Ж. Брака, Ван-Донгена, А. Матісса, П. Сіньяка та ін., а також російських і українських авангардистів Д. Бурлюка, М. Ларіонова, А. Явлінського, М. Верьовкіної, О. Екстер та ін. він писав: «Майстра тринадцятого століття теж адже займалися зображеннями того, чого немає в природі, проте ніхто їх не запідозрить в нещирості, ніхто не наважиться сказати, що їхні твори не мають відношення до живопису. … Саме умовне з мистецтв — це живопис і найточніша копія природи, зроблена від руки, фотографія і кінематограф, все ж нескінченно далекі від натури, і що твори гг. Ларіонових і Бурлюков …. Суть мистецтва не в наближенні до природи, а щодо художника до природи» [8].

Під час експонування у Києві, де «Салон» також привернув увагу преси та мистецької громадськості, критик Г. Бурданов в газеті «Київська думка» підкреслив художню значимість полотен Матісса, Ле Фоконье і Кандинського, який у цей період приступив до експериментів в області абстракції [9].

Другий «Салон» 1910-1911 року відбувся за активної участі Кандинського. «Під час перебування в Одесі в грудні 1910 році, Кандинський обговорив з Іздебським ряд спільних проектів, у тому числі російське видання альбому «Звуки». Каталог другої виставки «Салон» на якій Кандинський був представлений 54 творами, включав крім його статті «Зміст і форма», уривок «Учення про гармонію А. Шёнберга … фрагмент з «Філософії мистецтва» Грінбаума, статтю « Гармонія в живопису і в музиці » А. Ровеля … Стаття« Зміст і форма »… перший важливий теоретичний текст Кандинського, надрукований у Росії» [10].

У статті «Зміст і форма» Кандинський програмно формулює своє розуміння твору мистецтва як поєднання внутрішніх, емоційних проявів душі і зовнішніх, тілесних вібрацій. Тому мета нового мистецтва йому бачилася в здатності художника втілювати душевні переживання у відповідних його мистецтву матеріальних формах: «… 1) всяке мистецтво вічне і незмінно і 2) всяке мистецтво змінюється у своїх формах. Воно повинно йти на чолі духовної еволюції, пристосовуючи форми свої до більшого стоншення і пророчо ведучи за собою. … Такими в корені незмінними засобами служать у: музиці – звук і час, літературі – слово і час, архітектурі — лінія і обсяг, скульптурі — обсяг і простір, живопису — колір і простір» [10].

Для другого «Салону» Кандинський розробив афіші та кліше для обкладинки каталогу із заголовком «1910/11 «Салон-2», де була надрукована його ксилографія і вступна стаття. Маршрут «Салону — 2» після Одеси був направлений в Миколаїв і в Херсон. Виставка активно відвідувалась, багато робіт були придбані.

Наприкінці 1910 року суспільний спокій Москви було буквально підірвано виставкою «Бубновий валет». Епатажну назву заходу запропонував один з його організаторів Михайло Ларіонов. «Бубновий валет» асоціювався з чимось жаргонно-злодійським, і вже одна ця назва викликала неприйняття у старшого покоління майстрів і громадськості, що була налаштована консервативно. Зустріли виставку недружелюбно. Сучасники називали її «виставкою безумства», першим «ляпасом суспільному смаку». На противагу панівному на той момент в мистецтві академізму, а також пізньому символізму, «Бубновий валет» прагнув продемонструвати просте «мистецтво для народу»: нарочито вульгарне, варварськи енергійне. Ця виставка була знаком зміни культурних кодів. Те, що старшим майстрам здавалося маргінальним, хуліганським, неприпустимим — все було виставлено на показ і загальне обговорення. У числі осуджуваних і критикованих опинився і Кандинський, що виставив на суд публіки чотири свої «Імпровізації». Хоча його роботи не вливалися в загальний стиль виставки — лубочний, нарочито простий, але вони відповідали духу цього заходу — пошуку нових засобів художнього вираження в противагу існуючим канонам.

У 1912 року декілька організаторів виставки заснували мистецьке об’єднання «Бубновий валет», і Кандинський став його дійсним членом, поряд з Давидом Бурлюком, Кончаловським, Лентуловим, Машковим, Різдвяних та іншими. Крім того, Машков попросив Кандинського залучити у товариство німецьких художників, яких він вважав би цікавими для «Бубнового валету». На виставці «Бубновий валет» в тому ж році Кандинський представив шість своїх робіт, у тому числі — «Георгій I», «Концерт» і «Ескіз до Композіціі V».

18 грудня 1912 відбулася ще одна знакова подія в культурному житті: був виданий поетичний збірник і кубофутуристичний маніфест «Ляпас суспільному смаку». Текст маніфесту написали Давид Бурлюк, В. Хлєбніков, В. Маяковський і А. Кручених. Серед авторів збірника — і ім’я Василя Кандинського. Однак його чотири вірші були включені в книгу без його відома і згоди, про що Кандинський поспішив відкрито заявити в пресі. Також він відмежувався і від маніфесту.

У травні 1913 Кандинський покинув товариство, оскільки йому, як він висловився у листі Г. Вальдену «не подобається обстановка і атмосфера виставок, лекцій». Загалом, участь Кандинського в даному об’єднанні — явище скоріше формальне. «Перша абстрактна акварель» була написана ще в 1910-му році і він вже був на прямому шляху до відкриття абстрактного живопису. Він, як завжди, зволів рухатися вперед, а не займатися поясненням критикам всіх мастей як «вирішувати шаради» там де їх немає. У 1916 році з об’єднання вийшли Машков і Кончаловський, а правління на себе взяли представники більш радикального підходу до мистецтва на чолі з Казимиром Малевичем. У 1917 році відбулася остання виставка «Бубнового валету», і цей рік прийнято вважати останнім роком існування об’єднання.

На тлі активізації ідей літературно-художнього авангарду формується концептуальна основа значного для історії одеського авангарду виставкового проекту «Весняної виставки» 1914 року. Ідея виставки, виникла наприкінці 1913 року, коли одеський художник і критик М.К. Гершенфельд в журналі «Апполон», в черговому огляді зазначив: «Групою художників і літераторів затверджується новий естетичний гурток, до якого увійдуть особи, які мають стосунок до мистецтва і до художньої критики. Мета гуртка — шляхом доповідей, лекцій, виставок — боротися з місцевою відсталістю і долучити Одесу до художньої культури» [11].

У каталозі «Весняної виставки» була опублікована стаття Кандинського «Про розуміння мистецтва», на виставці представлено п’ять творів серед яких «Композиція VII» — одна з найбільш виразних робіт того часу, в якій художник повною мірою здійснив синтез релігійно-естетичних переживань з мовою ліній, кольорів і форм. Продиктована подіями першої світової війни «Композиція VII» наповнена трагічним пафосом. Розташований в центрі композиції овал, перетинається лініями і прямокутниками, які створюють за рахунок контрастних зіткнень кольорів і форм створюють відчуття тривоги і занепокоєння.

Кандинський продовжував брати активну участь у мистецькому житті Одеси, де з 1913- по 1919 рік пройшов ряд виставок ініційованих «Товариством незалежних». «Гурток молодих художників», або як їх називали в пресі «незалежних», виник на початку 1909 року, до відкриття першого «Салону» Іздебського, це була — перша спроба об’єднання нових творчих сил, «як вона не була скромна, але спокійною, замкнутою діяльністю південноросійських художників і Одеського художнього училища був зроблений перший, хоча і слабкий виклик» [12]. У гурток увійшли А.Нюренберг, М. Гершенфельд, Т. Фраерман, С. Олесевич, С.Фазіні та інші випускники одеського Художнього училища, що продовжили освіту в Європі, переважно в Парижі, тому їх називали групою «одеських парижан» .

Після революції 1917 року Кандинський активно займався громадською роботою. У 1918 р він брав участь в організації охорони пам’яток, створення Музею живописної культури і Російської академії художніх наук і видав свою автобіографічну книгу «Сходи» [13].

Кандинський прагнув ввести щось нове у живопис. У 1918-1921 рр. він — серед тих, хто очолює Російську академію художніх наук. Однак в 1921 р він покинув батьківщину назавжди. Спочатку він переїхав до Німеччини, а 1933, із зародженням нацизму, перебрався в Париж, де й жив до самої смерті (1944р.).

За 11 років життя у Франції Василь Кандинський написав понад 140 картин і 250 акварелей. Його роботи нині складають гордість колекцій найвідоміших музеїв світу та приватних зібрань живопису.

На завершення слід сказати, що мальовнича естетика раннього авангарду, творчі пошуки В. Кандинського, В.Іздебского, М. Гершенфельда, членів товариства «Незалежних», які розвивалися на фундаменті кубізму і постімпресіоністичного впливу, зіграла важливу роль у розвитку південноукраїнського авангарду в 50-ті-60-ті роки. До середини ХХ ст. авангардні пошуки в мистецтві України, як і на всій території СРСР, опинилися під забороною з боку офіційної ідеології. Однак традиції раннього авангарду продовжували розвиватися як у творчості представників старшого покоління, так і в мистецтві прогресивно мислячих молодих художників, що склали ядро одеського нонконформізму 60-х-80-х років ХХ століття.

 

Використані джерела:

  1. http://art.com.ua/posts/view/22
  2. Абрамов В.А .В.Кандинский и «Весенняя выставка картин» 1914 года в Одессе //Черный квадрат над черным морем. О.: ОГНБ им. М. Горького, 2007.С.38
  3. http://radiuscity.ru/vasilii-vasilevich-kandinskii-osnovatel-abstrakcionizma/
4.                Кандинский В. В. О духовном в искусстве. М.:Архимед, 1992
  1. http://neuezeiten.rusverlag.de/2011/10/06/1228/
  2. Лапшин В.П. Из истории художественных связей России и Германии в конце XIX-нач.XX в.//Взаимосвязи русского и советского искусства и немецкой художественной культуры. М.:Наука,1980
  3. Издебский В. Предисловие к каталогу Салона 1910 г.// Салон. СПб., 1910.
  4. . Нилус П. Недоразумение между публикой и художниками // Одесские новости, 1910.Март.
  5. Бурданов Г. Интернациональная выставка картин «Салон»//Киевская мысль.1910. 23 февраля.
  6. Кандинский В.В. Избранные труды по теории искусства: в 2-х тт.
    М.: Гилея, 2001. Т.1 : 1901-1914
  7. Абрамов В.А .В.Кандинский и «Весенняя выставка картин» 1914 года в Одессе //Черный квадрат над черным морем. О.: ОГНБ им. М. Горького, 2007.С.38
  8. Павлушков Н.П. Жизнь и Искусство.//Волна Одесса, 1910.№1
  9. http://mger2020.ru/nextday/2012/12/16/42425

В. КАНДИНСЬКИЙ – ЗАСНОВНИК АБСТРАКЦІОНІЗМУ: 16 комментариев

  1. Катерина Верига

    Дякую за вельми інформативну доповідь. Про особу Кандинського та його вклад в розвиток абстракціонізму як окремої течії в мистецтві доводилося чути багато, проте цілісне уявлення вдалося скласти саме після прочитання Вашої статті

    1. Анна Зелікман Автор записи

      Дякую за Ваш схвальний відгук, мені дуже приємно, що дана доповідь допомогла Вам структурувати уявлення про Кандинського.

  2. олена петрівна онуфрієнко

    Викладена сутність творчості Кандинського, прояв душевних емоцій – те, що складає сутність людини. Опрацьовано великий обсяг матереалів, як про Кандинського, там і про авангардний рух. Дуже хороша доповідь.
    Чудова презентація, матеріал систематизовано,викладено у логічній послідовності.

Добавить комментарий