НЕОБАРОКО У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ

dokladДоповідь дивитись тут…

Козлова Марія

НТУУ «КПІ», ІПСА, 3курс, група КА-31

Для того, щоб краще зрозуміти, як необароко проявилося в українській культурі та вплинуло на український менталітет розглянемо, що таке необароко взагалі.

Необароко (від грец. Neos — «новий»)- один із неостилів, що склався в європейському мистецтві XIX ст. Як стилістичний напрям мав відносно невеликий термін існування. У порівнянні з іншими неостилями XIX ст. стиль необароко відбився в архітектурній практиці менш визначено і, як правило, поєднувався з елементами неорококо і неоренесансу. Це пояснюється насамперед тим, що оригінальний стиль бароко в мистецтві Італії склався наприкінці XVI-на початку XVII ст. на основі переробки елементів архітектури періоду Високого Відродження початку XVI ст. У XIX ст. термін необароко використовували неоднозначно. До необароко іноді відносили творчість живописців-романтиків першої половини XIX ст. Ж.-А. Гро, Теодора Жеріко, Ежена Делакруа за формальними ознаками динамізму композицій, однаково притаманних і бароко Італії і Фландрії, і романтизму французького зразка. Наведені малюнки підкреслюють романтизм картин наведених авторів.

1Малюнок1.Теодор Жерико.«Плот «Медузи»»

2Малюнок 2 Антуан-Жан Гро «Битва при Абукире»

 

До необароко помилково відносили навіть англійського пейзажиста Джона Констебла, хоча в Британії негативно ставились до бароко як до мистецтва католицьких країн. Адже відомо, що Британія відсахнулась від католицизму ще в 16 ст. і стала протестантською державою.

В перелік необарокових митців потрапили і барбізонці, що абсолютно необґрунтовано з позицій мистецтвознавчої науки 20 ст. Романтичні тенденції, що виявилися в експресії та динаміці композиції, і якості барокового художнього стилю 17-18 століть — не одне і те ж. Англійський архітектор Томас Хопер в 1827-1846 рр.. створював інтер’єри замку Пенрін-Кастл в Північному Веллсі, серед них — «норманську вітальню», стиль якої називали «бароковим», хоча за суттю він демонстрував відродження характерних рис середньовічної романської архітектури. У 1852-1868 рр.. французький архітектор Е.-М. Лефюель створив нові інтер’єри палацу Лувр для імператора Наполеона III, які нині визнають необароковими.

Будівлю Великої Опери в Парижі, побудовану архітектором Шарлем Ґарньє в 1860-1875 рр., відрізняє еклектичне поєднання елементів архітектури італійського Відродження, бароко, що особливо помітно в інтер’єрах. На Єлисейських полях у Парижі в період Другого Ампіру будували розкішні готелі (приватні особняки багатих дворян та нових буржуа). Серед них збереглися інтер’єри Готелю Пальва, створеного в 1850-х рр.. за проектом Ш. Гарньє. За основу архітектор взяв стиль венеціанських палаццо XVI-XVII ст., посиливши барокові елементи. Інтер’єри Готелю Пальва вражають великою кількістю скульптури, рельєфів, різнокольорового мармуру, бронзи, дзеркал. Цей стиль відносять і до Другого ампіру, і до необароко, і до неоренесансу. Примітно, що сам Ш. Гарньє не давав їм такого визначення, а гордовито називав себе еклектиком (грец. eklektikos — «вибирає»), який цінує різні стилі, прекрасні як такі, не надаючи переваги жодному.

У 1860-1880 рр.. необарокові тенденції в архітектурі періоду історизму виявлялися яскравіше, від чого виникла назва друге бароко, яке частіше застосовують до пам’яток саме цього періоду. Церква Св. Трійці в Парижі, зведена Т. Баллю в 1860-1863 рр.., поєднує елементи неоготики і «неоренесансу», але прийоми роскреповок, що додають скульптурності фасаду і характерна вежа, дозволяють віднести її до стилю «другого бароко». Інший приклад необароко — замок Ліндерхоф у Баварії, зведений на південь від Мюнхена в 1869-1879 рр. архітектором Георгом фон Дольманом для короля Людвіга II Баварського.Палац і бароковий парк замислювалися як барокова заміська садиба-резиденція, пишний зразок якої втілено в Версалі . Ліндерхоф привітний, менш пишний і позбавлений гігінтоманії Версаля. В архітектурі палацу еклектично поєднуються елементи ренесансної італійської та французької архітектури «Великого стилю», «Величної манери». У парку біля палацу облаштували Мавританський павільйон і італійський Грот, круглий храм Венери і альпійські каскади. У XIX ст. ансамбль Ліндерхоф відносили до стилю рококо, нині до необароко. Насправді барокова стилістика притаманна лише фасадам палацу, а його інтер’єри — це перебільшено неорококо. Отже, Ліндерхоф — яскравий зразок еклектики.

 

 

 

 

Яскраві пам’ятки архітектури необароко Франції:

3Малюнок 3. Жорж Рециро. Скульптурна група «Гармонія перемагає Розбрат», 1900 р.,Великий палац,Париж.  4 

Малюнок 4.Фойє Паризької опери, відкритої 1875 р.

5Малюнок 5 Кафедральний собор у Сальті, Аргентина.  Велика Опера, Париж, архітектор Шарлем Ґарньє, 1860-1875 рр.6

 

 

 

 

Причетною до стилю необароко була і Україна, тоді бездержавна провінція в складі Російської імперії. Україна, роздерта між декількома сусідніми державами, мала цілу низку необарокових пам’яток в архітектурі, скульптурі, сакральному мистецтві, ініційованими як різними бароковими центрами ( Реч Посполита, Віленське бароко,Російська імперія ), так і власними місцевими школами, особливо на Сході. Постійні війни Російської імперії сприяли відсуванню кордонів держави на захід і новому перерозподілу територій між Польщею та Росією. До складу російських провінцій відійшли землі і міста Вінниця, Бучач, Станіслав, Підкамінь, Почаїв, Кременець з низкою першокласних барокових пам’яток європейського ґатунку. Так, православна церква Росії ініціювала в 19 ст. перебудови і декорування собору Почаївського монастиря в необароковому стилі, конфіскованому царатом 1831р. у уніатів і переданого Московському патріархату. Бароковий комплекс доповнили новітніми стінописами, новим іконостасом та новою дзвіницею (18611869 рр. ) в стилі необароко.

Необароко прийшло і в цивільну архітектуру міста Київ, де вибудовано декілька споруд, декорованих фасадами в стилі необароко, але з буржуазними інтер’єрами.

Необароковий декор отримав і Маріїнський палац в Києві, котрий постраждав від пожежі ще 1819 р. ( в межах прагнення відновити палац архітектора Вартоломея Растреллі і пристосувати споруду до візитів царської родини ). У 1868-1870 роках архітектори К. Маєвський та А. Шиле лише фантазійно відновили палацові мури в формах і декорі, наближених до бароко В. Растреллі.

Цілком необароковим був і палац в садибі Стара Прилука, вибудований як копія Маріїнського палацу в Києві ( нині Вінницька область, Липовецький район). Ініціатором і володарем нового садибного палацу був буржуазний ділок і бізнесмен С.Ф. Мерінг, син скандально відомого в Києві лікаря і підприємця Ф.Ф. Мерінга, що мав звинувачення в шахрайстві. С.Ф. Мерінг придбав у колишніх володарів село Стара Прилука, відоме ще з 16 століття. Не маючи оригінальних креслень Вартоломея Растреллі чи їх копій, С.Ф. Мерінг профінансував будівництво власного палацу на початку 20 ст. провінційними будівниками і отримав палац-копію.

Палац скопіював лише зовнішні форми Маріїнського палацу — без копіювання його плану та бічних корпусів, без відтворення необарокових інтер’єрів оригінальної споруди в Києві. Інтер’єри садибного палацу в Старій Прилуці виконані не в барокових, а в історичних стилях — «мавританському» та ін. За часів СРСР палац віддали під дитячий інтернат, що уберегло незвичну споруду від повного знищення як майно експлуататора. На території колишньої садиби С.Ф. Мерінга випадково збережені церква в стилі еклектики і захаращений пейзажний парк.

 

 

 

 

 

Необарокові пам’ятки архітектури України:

7Необарокова дзвіниця, Почаївська лавра. 8Будинок вчених, м. Львів.
9«Костел Сакраменток». Львів, 1884-1894 рр.. 10Стара Прилука. Колишній палац С.Ф. Мерінга, нині дитячий інтернат.
11

Стара Прилука. Колишній палац С.Ф. Мерінга, нині дитячий інтернат.

12Козелец. Вознесенская церковь. 1866-74. Необарокко

Підведемо маленький підсумок:

Необароко («нове бароко») — термін, що вживається в рамках постмодернізму для позначення стану західного суспільства кінця 19 в. Для періоду бароко (кінець 16-середина 18 ст.) Характерне домінування фрагментарного і антіномічного сприйняття над цілісним, відчуття нестійкості і занепокоєння, орієнтація на динамізм, напруга між чуттєвим і інтелектуальним, поєднання витонченості і брутальності, науки і містики. Як особливе світовідчуття бароко характеризується глибинним почуттям примарності, фальшивості, театральності життя, яке ховається за зовнішньою карнавальні, пишнотою, демонстративним благополуччям і легкістю. У суспільстві барочного типу будь-яка подія сприймається як проста умовність, чистий символ, позбавлений змісту і історичного виміру. Необарочне суспільство не сприймає науковий та ідеологічний тоталітаризм. У той же час саме воно характеризується відсутністю наукового обгрунтування, комплексу ідей і цінностей, що забезпечують його функціонування як цілісності. Своєрідним девізом необарокової суспільства стає принцип: «Головне — не бути, а здаватися».

Сучасний стан українського суспільства, світосприйняття людини, суперечності кінця XX століття знайшли відображення в концепціях постмодернізму. Паралельно на Заході ведуться пошуки інших визначень характеру та «ключових понять» епохи. Широкий резонанс отримала, зокрема, концепція необароко, сформульована іспанським філософом Хав’єром Робертом де Бентосом та італійським дослідником О.Калабрезе. На їхню думку, сучасне суспільство схильне не до цілісного, а до фрагментованого сприйняття, до пантеїзму й динаміки, до багатополярності й плюралізму, що є типовим для бароко. Барокові за своєю суттю визначення, це відчуття театральної примарності, бурлескності, неавтентичності життя, яке особливо виявилось у 80х роках, пов’язується західними філософами з необароковим світосприйняттям.

Якщо для західної культури з її сильними традиціями раціоналізму, детермінізму, логізму, які критикуються постмодернізмом, необароко неавтентичне, то для української культури бароко взагалі є істотним шаром народної традиції, рідної стихії, звертаючись до якої сучасне мистецтво України отримує зовсім інше звучання. Декоративний експресіонізм «необароко» — одна з найвиразніших стильових ліній образотворчого мистецтва 80х років. Це відчутно в полотнах Ю.Луцкевича, П. Гончара, О. Бородая, А. Захарова, Н. Стороженка і ще десятків митців. Звернення до українського бароко, до кольору українських художників «Вольової групи» не є декларацією національного початку, а становить собою ускладнену постмодерністську гру. Зокрема, новий український живопис прикметний бароковою ірраціональністю.

Сучасний етап у розвитку українського мистецтва, починаючи з 80х років, можна назвати необарочним.

Омар Калабрезе в книзі «Епоха необароко», яка вийшла в 1987 році,наголошує, що саме термін «необароко» точніше та глибше характеризує сучасний менталітет людини, дух часу, смак епохи, ніж поняття «постмодернізм». «Дух необароко» — це підвищення ролі таких форм творчості та соціальної поведінки, для яких характерні втрата цілісності,глобальності, впорядкованої систематичності, та акцентування замість цих якостей нестабільності, неоднозначності, змінюваності. Калабрезе аналізує, як універсальні ключові поняття барокового смаку виявляються в сучасних умовах. Для системи культури типу бароко характерне зміщення центру, посилення тиску на контур, тобто «робота на межі».

«Роботою на межі» автор вважає, наприклад, експериментування з лінією, перспективою в образотворчому мистецтві пізнього Ренесансу, маньєризму, бароко. За такими «граничними» варіюваннями точки зору, ракурсу, кута зображення вгадується вже саморуйнування перспективи. Та ж сама логіка простежується в сучасній культурі, яка постійно випробовує еластичність межі видів та жанрів мистецтва. Втручання побутових речей у сферу художньої діяльності, яке у 20хроках викликало сенсацію, сьогодні вже нікого не дивує. Це виявляється і в зміщенні жанрів, взаємоперехрещенні різноманітних видів мистецтв, в архітектурі, скульптурі.

Як приклади «тяжіння до межі» Калабрезе розглядає спроби максимального підвищення або, навпаки, зниження порогу сприйняття часу та рухів у моментальній фотографії (зупинена мить) або під час прискореного та уповільненого теле- й кіно-знімання. Кардинально змінюється сам характер сприйняття часу.

Одна з ознак цього — тотальне осучаснення всіх продуктів культури в людській свідомості під впливом телебачення. Для учнів немає відчутної історичної дистанції між А. Шварценегером та міфологічними героями античності — Геркулесом,Одіссеєм, Ксеною, які стають суперменами сучасних серіалів.

В епоху «тотальної візуалізації» дистанція між минулим та сучасним,будь-яка хронологія зводяться до нуля: «все абсолютно синхронне».

Об’єкти,які потрапляють у сферу необароко, набувають властивості бути завжди тут, а «тут» означає всю історію в цілому, недиференційовано, при чому йдеться не тільки про актуальність збігу часів, але й «спілкування можливого з реальним».

Мистецтво минулого розглядається як склад готових матеріалів. Фрагменти вириваються з контексту, та при цьому цінується зламаність, випадковість їх форми. Цікаво, що такою ж логікою керується телеглядач, коли натискає кнопки дистанційного управління багатоканального телевізора й перескакує з однієї програми на іншу,— він ніби створює з випадкових фрагментів якесь нове мозаїчне ціле.

Естетика фрагмента порушує централізованість порядку, переключає увагу з центру на периферію.

Цитата розглядається як засіб створення «утопії минулого», тобто минуле переноситься всередину власної культури та переосмислюється в світлі досвіду. Прикладом необарокового оперування цитатою може бути роман У. Еко «Ім’ятроянди»: текст роману — суцільна та найвіртуальніша містифікація. Камуфлюючи факт цитування, фальсифікації цитат, письменник створює «поетику збоченої автентичності».

Сьогодні відбувається повна дестабілізація часу та історії. Наш час не шукає документів,свідоцтв, минуле з’являється лише у вигляді «симулякрів», як чистафікція. Художники знищують часові, причиннонаслідкові зв’язки, створюючи «метаісторичний синтез».

Друга важлива зміна стосується верифікування реальності. Упевненість в істині дає неособливий, безпосередній досвід пізнання світу (присутність на спортивному матчі), а можливість сприйняття телевізійного зображення події (уповільнені зйомки, які дозволяють вловити щось реальніше, ніж сама реальність).

Необарокова особливість різних типів поведінки в культурі, які претендують на «примежовість» — їхній специфічно поверховий характер, орієнтація на зовнішні шари, формальну організацію, відчутне нехтування змістовно тематичним аспектом. Творчі пошуки зміщуються від естетичного, емоційного ядра в бік декоративізму, естетизації форми.

«Те,що можна було б кваліфікувати як порушення норми, є скоріше надлишком форми,ніж якимось „революційним актом“, — вважає Калабрезе. Порушення форми найпомітніше виявляється в надмірності масштабів творів. Вражаючий приклад — «Упаковка» Кристо. Як виявилось, загорнути можна все: новий міст у Парижі, цілий острів або Австралійську пустелю. Знаменним є й відродження розкішних святкувань з приводу різних подій в особистому житті зірок кіно,представників вищої аристократії. Святкування спричинили появу нових професій: архітектор-піротехнік, архітектор святкувань, дизайнер їжі тощо. Таким чином, система необароко відрізняється великою гнучкістю, елегантністю контурів, здатністю нейтралізувати порушення форми, надаючи їм вигляду інноваційної «роботи на межі».

Особливе місце сучасна культура відводить структурам лабіринтного типу. Лабіринт, який приховує за хаосом розумний порядок, є «типовою барочною фігурою».

Оскільки маршрут в цілому залишається за полем зору відвідувача, тут набирає сили «короткозорий» метод вирішення: почергове розв’язування локальних вузлів проблеми. Немає жорстокої причинності, послідовності, саме життя вирішує проблему, підказує подальший розвиток подій. «Вирішення» лабіринту пов’язане з коливанням стану, чергуванням «насолоди загубитися» з «насолодою знайтися». Сучасний лабіринт —«найбароковіший» з усіх можливих. У ньому переважає не насолода рішення, а смак до загадки, помилки, незрозумілості. X. Борхес зазначав, що розкриття таємниці ніколи не піднесе над «самою таємницею. Таємниця має безпосерднє відношення до божественного, а її розгадка — лише трюк фокусника.

Парадоксально,що смак до помилки виявляється там, де, здавалося б, панує впорядкованість та систематичність — в роботі з комп’ютером! Справа в тому, що вона уособлює Всесвіт, і завжди є ризик „ помилитися кнопкою“, цим самим звівши результат нанівець. Можливо, саме ризик, насолода від того, що план цілого вислизає з-під контролю, і становить головну таємницю привабливості „ дурної машини“.

Комп’ютер породжує особливий тип мислення — „ малими блоками“, логічні зв’язки між якими поновлюються лише згодом; це — вільне падіння, в якому заздалегідь не дано ніяких гарантій.

Технічний прогрес, запровадження надточної апаратури створили ілюзію керування, контролю над світом. Очевидно, необхідністю позбавитися від ілюзії точності пояснюється конструювання приблизності, невизначеності в сучасному мистецтві.

Для необарокового мистецтва характерний також феномен нестабільності.

У пластичних мистецтвах елемент нестабільності виникає на різних рівнях структурного твору. Часто художники розробляють спеціальну технологію, яка гарантує недовговічність твору: „ зникаючі“ фотографії К. Фарбезе,живопис Ф. Пансенки, який поступово знебарвлюється, скульптури Ж. Тенгелі, що самознищуються.

Нестабільність поведінки в процесі сприйняття цілеспрямовано спланована Дж. Стерлінгом у проекті ліфта, який з’єднує перший та другий поверхи в музеї сучасного мистецтва в Штутгарті.

Новітні як наукові, так і естетичні теорії намагаються виявити „ лад у безладі“, закономірності хаосу як форми існування „ надскладних“ феноменів. Французький математик Б. Мандельброт уперше запропонував методи вимірювання об’єктів, які мають украй нерегулярну, порізану форму — таких, як лапатий сніг, смуга морського узбережжя, місячні кратери або дірчаста структура сиру.

Дослідники вдаються до методики спробних вимірювань, які виходять за межі евклідового простору, звертаються й до завихрень (турбулентності) в гідрології, метрології,ботаніці, анатомії тощо.

Великою кількістю прикладів Калабрезе підтверджує думку про те,: що турбулентність та нерегулярність керують створенням об’єктів з естетичною функцією практично на всіх рівнях складності в культурі від продукції медіа до найвимушених речей у художніх галереях та концертних залах.

Отже,нова наука та необарокова культура сповідують два основні загальні принципи:

  • відмова від уніфікованих, спрощених моделей та погляд на світ як на фрагментарну множинність, де різноманітні моделі протистоять одна одній, змагаючись між собою;
  • уявлення про те, що в світі переважають не стабільні моделі, а навпаки, моделі складні, комплексні, багатомірні, динамічні.

На мій погляд, поняття „ необароко“, як воно тлумачиться західноєвропейськими філософами, точніше порівняно з «постмодернізмом» відбиває нові тенденції у розвитку сучасної культури України, ближче до українського менталітету.

 

Список літератури:

  1. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE
  2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%BE
  3. http://www.ng.ru/kafedra/2000-09-07/3_postmodern.html
  4. http://edportal.net/kultura-i-iskusstvo/125767/
  5. http://www.liveinternet.ru/community/1726655/post282392979/
  6. http://www.tinguely.ch/de/museum_sammlung/jean_tinguely.html

НЕОБАРОКО У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ: 6 комментариев

  1. олена петрівна онуфрієнко

    На хорошому рівні виконана доповідь, щодо необароко і постмодернізму не погоджуюсь. Необароко як явище постмодернізму. Прекрасна презентація, цікаві приклади.

Добавить комментарий