ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

dokladДоповідь дивиться тут…

 

 

Вельмик Михайло

НТУУ  «КПІ» , ІПСА, 3 курс,  група КА-35

 Цей відрізок новітньої української історії охоплює менш як півстоліття. Небагато, як на історичний вимір, але за насиченістю і масштабами подій, вагомістю їх наслідків цей період не має собі рівних.

Україна опинилась в епіцентрі другої світової війни, зазнала тяжких людських і матеріальних втрат. Їй довелося пережити розруху і повоєнну відбудову, «холодну війну» і репресії тоталітарного режиму, розвінчання культу особи і роки «відлиги», застою і часи перебудови, трагедію Чорнобиля і розпад колись єдиної держави.

Кожен з цих етапів був важким випробуванням для українського народу, вимагав напруження всіх його фізичних і духовних сил, енергії та волі. Внутрішньо суперечлива, неймовірно складна епоха потребує об’єктивних, виважених оцінок.

За часів Другої світової війни Україна одягла солдатську шинель. Вистояти і перемогти — головна об’єднавча ідея народу в той час, вона й сформувала особливу ментальність цієї доби. Для культури, особливо художньої, провідною темою стала українська людина на війні, у широкому розумінні — людина і зброя, трагедія і жертовний подвиг, варварство нищення і місія гуманізму й людяності.

Невичерпну тему війни, подвигу й страждань мистецьки освоювали насамперед мобільні художні жанри — поезія, нарис, репортаж, кінохроніка, плакат. У жанрі плакату художнім явищем стали графічні роботи В.Касіяна «На бій, слов’яни» та «Вражою злою кров’ю волю окропіте» — оригінальна серія плакатів на тексти Т. Шевченка. Серію плакатів «Шляхами війни» виконав О.Довгаль, фронтові замальовки 1941—1945 років здійснив Л.Каплан, плакати «Україна вільна» та «Дунайська рапсодія» створив В.Литвиненко, В.Фальчук написав плакат «Слава радянським партизанам».

Літопис війни творили кінооператори-документалісти. Зняті ними кадри відображали фронтові будні, але їхня духовна вартість із плином часу зростає, набуває значення живих свідчень епохальної події. Фронтові кінооператори нерідко ціною життя вихоплювали з полум’я війни образи людей, фрагменти, епізоди бойових дій. М.Пойченко, С.Гольбріх, І.Гольдштейн, багато інших стали операторами й режисерами власних фільмів про події війни.

На фронті О.Довженко пише сценарій фільму «Україна в огні». Це спроба художника збагнути трагедію 1941 року, причини воєнних невдач і поразок, крах ілюзій про легку перемогу малою кров’ю. Справжню вартість цієї перемоги великий режисер розкриває у фільмах «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні».

Резонансною виявилася п’єса «Фронт» О.Корнійчука, опублікована газетою «Правда». Драматург намагався осмислити ту саму проблему — поразку Червоної Армії у боях 1941 року, трагічні наслідки цього. Він вбачає причини у конфлікті поколінь військових керівників, старого і нового генералітету. Це була нормативна правда, вигідна політичній верхівці, оскільки реабілітувала її прорахунки. І все ж вона була моментом істини у цілому комплексі обставин, що вплинули на несприятливий перебіг подій першого етапу війни. За сценаріями О.Корнійчука 1943 року знято художні фільми «Фронт» та «Партизани в степах України».

Музичною рефлексією війни, її драматизму стали Перша симфонія А.Штогаренка «Україно моя» на слова А.Малишка і М.Рильського, ораторія М.Скорульського «Голос матері».

Різні аспекти фронтової дійсності передають українські живописці: М.Глущенко — картина «Київ після визволення», Т.Хитрова — «Концерт у шпиталі», М.Гончарук — «Зустріч переможців», О.Шовкуненко — портрет С.Ковпака, А.Борецький — «Зустріч гуцулами Червоної Армії», А.Іовлєв — «Від Галича до Праги».

Завершилась війна, але українське мистецтво у всіх його видах і жанрах, митці різних поколінь на десятиріччя залишились пов’язані з її сюжетами, серцем ангажовані їй. У сільській хатині, при тьмяному світлі каганця пише О.Гончар свою осяйну книгу «Прапороносці». Літературні образи Хоми Хаєцького і Шури Ясногорської, Черниша і Брянського полонили читачів-сучасників, увійшли до їхнього духовного світу. Суспільним надбанням стають «Люди з чистою совістю» П.Вершигори, «Європа-45″ П.Загребельного, «Прометей» А.Малишка, за його ж віршем «Пісня про вчительку» на музику П.Майбороди.

Воєнна тематика потужно входить у коло мистецьких зацікавлень живописців, графіків, скульпторів: В.Пузирьков — «Нескорені», «Чорноморці», «Вистояли»; В.Забашта — «У роки підпілля», «Язика привели», «Салют Перемоги»; О.Хмельницький — «Перемога», «В ім’я життя», «Війною обпалені»; В.Шаталін — «Бойове завдання», «Битва за Дніпро»; В.Полтавець — «Атаку відбито»; О.Лопухов — «Війна»; П.Пархет — «Подвиг моряків»; А.Сорока — «На безіменній висоті»; В.Чеканюк — «Партизани»; В.Костецький — «Повернення», «Розвідники».

М.Лисенко створив скульптурні композиції «Партизанський рейд» і «Вірність», Алла Горська — вітраж «Прапор Перемоги» у Музеї молодогвардійців, Г.Кальченко — пам’ятник Герою України й Франції В.Порику у французькому місті Енен-Льєтарі, В.Небоженко — пам’ятник «Невідомому офіцерові» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області, В.Сергєєв — серію офортів «Партизанськими стежками».

Художні фільми про війну створюються на українських кіностудіях: «Костянтин Заслонов», «Від Бугу до Вісли», «Зв’язковий підпілля» за сценаріями Ю.Яновського, «Ракети не повинні злетіти» і «Перевірено — мін немає» — за сценаріями П.Загребельного. Т.Левчук поставив фільм-трилогію «Дума про Ковпака» з К.Степанковим у головній ролі і «Війну». Популярний актор Л.Биков став автором сценарію, режисером і виконавцем головної ролі у фільмі «В бій ідуть тільки «старики»». Йому ж належить авторство стрічки «Ати-бати, йшли солдати».

Перипетії воєнних років передає хронікально-документальне кіно. Визнання глядачів в Україні та за її межами здобув фільм В.Артеменка «Солдатські вдови», серед яких — і мати режисера. З мальовничого села Мельники, що на Черкащині, на фронт пішли сотні чоловіків, а повернулися одиниці. Загинули й музиканти духового оркестру, їх осиротіло чекають і вдови, і музичні інструменти. З першого повоєнного випуску школи цього села вийшли відомі митці: письменник і режисер В.Ілляшенко, режисери кіно Ю.Тупицький і В.Артеменко, пізніше — театральний режисер М.Ілляшенко.

«Вогненні сорокові» тривалий час залишаються інспірацією музичної творчості. До концертних залів України надовго увійшли опера «Молода гвардія» Ю.Мейтуса, моноопера Г.Жуковського «Дружина солдата», сюїта «Партизанські картини» для фортепіано з оркестром А.Штогаренка, хор «Партизанський триптих» В.Корейка на слова П.Воронька, славетна пісня «Степом, степом…», пісенні твори Георгія і Платона Майбород, Ігоря Шамо.

Звитягу українців на війні увічнила монументальна архітектура у меморіальних комплексах, пам’ятниках, спорудах: пам’ятник-музей на честь визволення Києва у с Нових Петрівцях; меморіальний комплекс «Молода гвардія» у Краснодоні; монумент «Україна — визволителям» у с. Міловому на Луганщині; Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 pp.; «Пагорби Слави» у Львові, Луцьку, Черкасах, багатьох інших містах. На місцях боїв, могилах загиблих встановлено обеліски, стели, скульптурні композиції.

Стійку увагу митців привернула тема повоєнного відродження. Відбудова зруйнованого життя — і пафос, і філософія багатьох мистецьких творів. Самобутньо яскравими, емоційно наснаженими постають картини талановитої учениці Ф.Кричевського Тетяни Яблонської «Відбудова Хрещатика» та «Хліб». Вони сприймаються як гімн праці, лірична поема на полотні про красивих і роботящих людей, які відновлюють зруйновану столицю і плекають хліб — одвічні символи національного буття.

Художня культура в контексті того часу прагнула передати жагу творчої праці, її суспільну цінність, натхнення людської душі. Вона фіксує свій погляд на злагодженому колективі трударів — картини «Бокораші» Й.Бокшая, «Колгоспниці з Турянської долини» А.Ерделі, «Лісоруби» Г.Глюка, «Шахтарська зміна» В.Зарецького, «Азовсталь» А.Завгороднього; на узагальненому портреті людини певної професії — «Портрет сталевара» В.Шаховцова, скульптурний портрет «Господар ланів» В.Свиди; на індивідуалізованому портреті трудівника — «Телятниця Ганна Бондарчук» М.Рябініна; на побутовому сюжеті — «Обід чабанів», ліногравюра М.Варенні.

За позірною приземленістю мистецьких сюжетів, їх певною скутістю, виробничою проблематикою виразно простежується тенденція до осягнення духовного світу трудівника, повнокровності його образу, внутрішньої краси. Мистецтво хоче передати не самодостатнє значення виробничого процесу, а натхненне буття людини-творця в ньому, де є, як сказав поет, «троянди й виноград, красиве і корисне».

Мистецтво поступово розширює свої обрії, втягує в орбіту художнього освоєння все нові горизонти життя. На цій хвилі своєрідного піднесення з’являються масштабні художні твори «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Правда і кривда» М.Стельмаха — романи-епопеї, які заглиблюються у космос українського села, в поезію і тяжку прозу життя хліборобів, у глибинні пласти народної мови. Поруч із цією всеосяжністю гармонійно співіснують і «Мисливські усмішки» Остапа Вишні, і поетичні розповіді М.Рильського про будні звичайної людини — копання картоплі на селі, збирання каштанів на бруківці київських вулиць.

Мистецьку діяльність розпочинає молоде покоління з самобутнім баченням життя, новою оцінкою його реалій, прагненням розширити коло художніх прийомів. Яскрава прикмета тих років — феномен поетів-шістдесятників, вихід поетичних збірок «Тиша і грім» В.Симоненка, «Атомні прелюди» М.Вінграновського, «Соняшник» І.Драча, поява потужного поетичного таланту Ліни Костенко.

Нові художні висоти долає український кінематограф. На екранах України — фільми «Камінний хрест» і «Захар Беркут» Л.Осики, «Сон» В.Денисенка, «Білий птах з чорною ознакою» Ю.Іллєнка, «Вавилон XX»— режисерський дебют І.Миколайчука. Феноменальний успіх вдома і за кордоном очікував кінострічку С.Параджанова «Тіні забутих предків». Фільм С.Параджанова — видатне мистецьке явище, у творенні якого задіяно могутній потенціал культури: талант самого режисера; літературна першооснова твору — однойменна повість М.Коцюбинського; мальовничі Космачі, де відбувалися зйомки; фахові консультації отця В.Романюка — майбутнього патріарха Володимира.

Певний поступ відбувся у монументальному мистецтві. Створено ошатний архітектурний ансамбль Хрещатика і забудов Майдану Незалежності, комплекс споруд ВДНГ, художньо оздоблено перші станції Київського метрополітену, проведено реконструкцію Контрактової площі за проектом архітектора В. Шевченко, реставрацію Трапезної Михайлівського монастиря. У Києві постають імпозантні пам’ятники Г. Сковороді та Лесі Українці скульпторів І. Кавалерідзе й Г. Кальченко.

Прикметна сторінка української архітектури — сотні меморіальних дощок на фасадах київських будівель. Це літопис у камені й металі визначних подій і біографій видатних людей науки і культури. М.Веронський, А.Ковальов, Г.Кальченко створюють меморіальну шевченкіану. Мистецьки цікаві й самобутні праці багатьох скульпторів і архітекторів: І.Гончара — барельєфні портрети О.Богомольця, М.Кропивницького, І.Микитенка, вченого-ботаніка П.Погребняка; І.Кавалерідзе — меморіальні дошки Г.Сковороді, М.Врубелю, актрисі М.Гаккебуш; Г.Кальченко — барельєфні портрети О.Петрусенко, М.Вовчок, А.Тарасової, Г.Косинки; В.Шевченко — меморіальні дошки М.Леонтовичу, К.Стеценку, Т.Козицькому, П.Ніщинському; М.Дерегуса — портрети Л.Руденко, М.Пирогова.

Помітним явищем культурного життя став вихід у світ низки фундаментальних праць: багатотомної «Української радянської енциклопедії», шеститомної «Історії українського мистецтва», «Шевченківського словника», «Словника української мови» Б.Грінченка, дослідження С.Таранущенка «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України», робіт істориків і філософів, присвячених духовній спадщині Києво-Могилянської академії. Світовою сенсацією стало відкриття знаменитої скіфської «пекторалі».

Борис Тен збагатив українську культуру перекладом гомерівських поем «Іліади» та «Одіссеї», М.Лукаш здійснив майстерний переклад українською мовою «Фауста» й «Декамерона», «Дон-Кіхота» і поезій Г.Лорки. Журнал «Всесвіт», очолюваний Д.Павличком, знайомив українського читача з класичними й сучасними творами європейської і світової літератури.

З культурологічного погляду 40—80-ті роки XX ст. слід розглядати як єдиний, цілісний процес розвою суспільного життя, духовності і культури. Тогочасний суспільний і державний лад розбудовувався і функціонував на одних і тих же засадничих принципах політики й духовності. Він еволюціонував, видозмінювався, але залишався незмінним у своїх принципах, системі духовних цінностей. Культура й мистецтво змушені були зважати на цю реальність, певним чином співвідноситися з нею.

Слід мати на увазі, що функціонування політичної системи й розвиток мистецтва хоч і пов’язані між собою, але не перебувають в абсолютній залежності. Кожна з цих сфер має свою специфічну природу, властиві їй внутрішні закони розвитку. Напрацювання культури, зокрема художньої, належить оцінювати за законами мистецтва, у поняттях і категоріях естетики, а не ідеології й політики. Внесок кожного митця у доробок культури вимірюється мистецькою вартістю створеного.

Серйозною перешкодою розвитку української культури був ідеологічно декретований метод соціалістичного реалізму як вищої форми художнього мислення, зокрема принцип класового підходу до оцінювання суспільних явищ. Він вимагав зображення типових характерів у типових обставинах з неухильною орієнтацією на цілком визначену систему духовних цінностей. Це звужувало творчі можливості митців, пошук художніх засобів самовираження. До того ж, дійсно правдиве відображення життя засобами мистецтва було об’єктивно нездійсненним під наглядом цензури. Забороненою залишалася сувора правда тяжкого життя, соціальної несправедливості, масового голоду, кричущого порушення законності й репресії. Система намагалась диктувати не лише творчий метод, художню форму, але й зміст мистецтва.

Великої шкоди українській культурі завдали політично цілеспрямовані утиски рідної мови, звуження сфери її впливу, декларовані ідеї дружби народів, злиття націй і мов. На рівень головної небезпеки соціалістичного розвитку в Україні було штучно піднесено привид українського буржуазного націоналізму. Розмитість, нечіткість критеріїв для означення цього явища робило можливим довільне його трактування, створювало ґрунт для ідеологічних звинувачень і політичних переслідувань.

Тоталітарний режим вдавався й до прямих репресій. В ув’язненні помирають В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин, В.Марченко. Переслідувань зазнали письменники І.Дзюба, Є.Сверстюк, І.Світличний, Б.Чичибабін, художники І.Гончар, А.Горська, Л.Семикіна, О.Заливаха, Г.Севрук. З творчого процесу свавільно вилучаються письменники Л.Костенко і В.Шевчук, кінорежисер В.Ілляшенко.

Творці нашої культури часто потерпали від недостатньо потужного матеріального базису. Наприклад, видавничий цикл від рукопису до книги тривав, за технологією, що тоді існувала, близько п’яти років. «За все своє творче життя, — згадував О. Довженко, — я не бачив ні одної своєї картини в хорошому кінотеатрі, на хорошому справжньому екрані, видрукованої на хорошій плівці кваліфікованими майстрами».

Чимало діячів української культури поступово усвідомлювали політичний анахронізм тоталітарної системи, її неспроможність адекватно реагувати на вимоги часу, конструктивно вирішувати назрілі проблеми суспільного життя. У середовищі інтелігенції наростали почуття протесту, опозиційні настрої, опір існуючому станові речей, протистояння у різних його формах. Творчий доробок митців оцінять час і мистецькі уподобання людей. Художня спадщина епохи в кращих її досягненнях і зразках увійде до духовної скарбниці української культури.

Вчені-літературознавці здійснили великий обсяг робіт з перевидання української літературної класики, виявили й зібрали в архівах, бібліотеках, приватних зібраннях багато рукописів з творчої спадщини українських письменників. Визначною подією у науковому й культурному житті України був вихід у світ 10-томного видання творів Т.Г.Шевченка, повного зібрання творів І.П.Котляревського, збірників літературної спадщини Лесі Українки та І.Я.Франка. Набутий досвід став у нагоді архівістам при підготовці академічного зібрання творів Т.Г.Шевченка, видання літературної, наукової та епістолярної спадщини І.Я.Франка в 50 томах, ряду ґрунтовних досліджень творчості українських письменників різних поколінь.

Унікальний фонд рукописних матеріалів створили вчені-фольклористи. На основі цих матеріалів створено багатотомне видання «Українська народна творчість». Побачили світ записи народної творчості відомих її збирачів, народні пісні в записах Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, Лесі Українки, С.Руданського, Ю.Федьковича.

Висновок

Протягом другої половини 20 ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного відродження українського народу.

Розвиток української культури в 40—80-ті роки XX ст. став уже історією, але цей період є епохальною ланкою культурного процесу в Україні.

 

Література

  1. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула, Київ: ЦНЛ, 2004. — 368 с.
  2. Культурологія. — Курс лекцій. / Під ред. А. Г. Баканурського і ін. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 208 с.
  3. Гончарук Г. В. Культурологія: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 213 с.
  4. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С. М. Клапчук і ін. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання-прес, 2002. — 351 с.
  5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович і ін. — К.: Т-во «Знання» КОО, 2002. — 557 с.
  6. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посіб. / За ред. Черепанової С. О. — Львів: Світ, 1994. — 456 с.
  7. Мєднікова Г. С. Українська і зарубіжна культура ХХ ст.: Навч. посіб.: К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — 214 с.
  8. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. — К.: ЦНЛ, 2005. — 584 с.

 

ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ: 9 комментариев

  1. Влада Вікторівна Мороз

    Змістовна стаття! Хотілося б дізнатися думку автора, які відголоски мають здобутки культури в другій половині ХХ ст. на сьогодні? Чи ситуація сьогодення має щось спільне з розвитком культури того часу, адже зараз країна також пережіває не легкі часи?

    1. Михайло Вельмик Автор записи

      Дякую за питання, Владо!
      На мою думку, прикладом впливу культури другої половини 20 ст. на сьогодення може слугувати наступне: в умовах піднесення національної свідомості багато літераторів включилися вгромадсько-політичне життя України (зокрема створення у 1989р. Товариства української мови імені Т.Шевченка, метою якого стало утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови) , що спричинило справжній газетно-журнальний бум, а народ наново відкриває свою історію, проходять широкі дискусії про гетьмана І.Мазепу, про діяльність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939р., уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр., друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми, встановлюються перші контакти з діаспорою, творча інтелігенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України. Усі ці фактори в поєднанні з ухваленим ВР «Законом про мови в Українській РСР» (1989) сприяли процесу переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти та, що найголовніше, самих громадян. Я вважаю, завдяки цим подіям сьогодні українською розмовляють та вважають рідною переважна більшість жителів нашої країни.

  2. Левенчук Людмила

    Шановний Михайло!
    Хочу подякувати за чудове розкриття теми української культури в другій половині ХХ століття. Цей період дійсно був нелегким для України, проте Вам вдалося висвітлити найголовніші досягнення українських митців.
    Дякую за чудову роботу. Успіхів Вам!
    З повагою, Левенчук Людмила.

    1. Михайло Вельмик Автор записи

      Дякую за такі теплі слова! Приємно, що Ви не залишились байдужою до обраної мною теми, адже вона є дуже важливою частиною української історії вцілому.
      І Вам також успіхів!

  3. Вячеслав Костюк

    Михайло, чудова стаття. Підхід до підбору матеріалу був дуже серйозний і фундаментальний. Помітно, що Ви дійсно цікавитесь українською культурою. А які здобутки в ній у другій половині ХХ ст. викликають у Вас найбільшу гордість та захоплення?

    1. Михайло Вельмик Автор записи

      В’ячеславе, дякую за Ваші коментар та запитання. Радий, що Ви оцінили моє старання, ажде тема справді мені не байдужа.

      Як на мене, неоціненним культурним та взагалі національним здобутком того часу став вихід у світ 17-томної «Української радянської енциклопедії» (80 тисяч примірників), робота над якою склала близько 25 років, а свій внесок у її створення зробили понад 5 тисяч авторів, результатом роботи яких стала неперевершена універсальна енциклопедія про Україну.

  4. Антон Миколайович Цислицький

    Михайло, мені дуже сподобалася Ваша стаття, бо вона дійсно дає зрозуміти культурні процесси які відбувалися у другій половині ХХ ст. Але мені стало цікаво, яка, на Вашу думку, постать в культурі України ХХ ст. зробила найбільший внесок в її розвиток?

    1. Михайло Вельмик Автор записи

      Дякую за запитання.
      На мою думку, виділити одну людину неможливо, багато митців по-своєму вплинули на культуру України. Проте я б виділив Шістдесятників. Вони діяли разом, об’єднали зусилля багатьох талановитих людей, але, що найголовніше, вони привертали увагу не лише цим самим талантом, а мужньою громадською позицією.

  5. Антон Кудрявцев

    Доброго вечора, Михайле. Дякую за чудову статтю! Дуже змістовна. Вражає фундаментальний підбір матеріалу, що дає змогу побачити розмаїття плодів творчого життя інтелігенції другої половини ХХ століття.
    Цікаво дізнатися Вашу думку щодо питання: чому радянській владі було так важливо мати сильний ідеологічний вплив на інтелігенцію? І що все ж таки підтримувало у суспільстві новаторські та патріотичні течії під час збереження ідеологічного контролю з боку компартійної влади?
    Дякую за Вашу роботу.

Добавить комментарий