Фатенко Владислав, Краснощок Ілля

ВИНИКНЕННЯ ПИСЕМНОСТІ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ.pdf

ННК “ІПСА” НТУУ “КПІ”

 

(2)

Вступ

Питання походження слов’янської писемності ще не повністю з’ясоване. Справа ускладнюється тим, що до нашого часу збереглося дві слов’янські азбуки — глаголиця та кирилиця. Яка з них давніша і яку винайшов слов’янський просвітитель Кирило, ці питання залишаються предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних учених.

(3)

Болгарський письменник Чорноризець Храбр на початку X ст. Вважав, що слов’яни спочатку не мали писемності, а лічили та гадали за допомогою рисок і зарубок. Потім, з появою християнства, вони почали користуватися грецькими та латинськими літерами. Подальший розвиток слов’янської писемності Храбр пов’язує з винаходом азбуки Кирилом. Більшість учених вважає, що це була глаголиця.

(4)

Основна версія

Накреслення літер кирилиці, вірогідно, взяте з візантійського уставу VI—VIII ст. Цю думку висловив російський вчений І. І. Срезневський.

(5)

Кирилиця поступово виникла з грецького уставу, літерами якого слов’яни користувалися для свого письма, згідно з повідомленням Храбра, а глаголицю винайшов Кирило. У наш час цю гіпотезу поглибив та доповнив новими матеріалами болгарський учений Є. Георгієв. Слов’яни, на його думку, користуючись грецьким алфавітом, поступово доповнили його деякими літерами, необхідними для точнішої передачі фонетики слов’янської мови. Така протокирилівська писемність існувала досить довго. У 60-х роках IX ст. Кирило винайшов глаголицю, але вона великого поширення не набула, бо накреслення її літер було занадто складним. На початку X ст. у м. Преславі за болгарського царя Симеона (893— 927) офіційним стало протокирилівське письмо; вдосконалене, воно здобуло назву «кирилиці».

Таким чином, Кирилиця являла собою складну, творчу переробку грецького алфавіту. До її складу ввійшла майже половина літер, невідомих грецькій писемності (19 з 43), які були введені до кирилиці для точнішої передачі фонетичних особливостей слов’янської мови. Отже, кирилиця, як і глаголиця, цілком оригінальна слов’янська система письма.

(6)

Писемність Київської Русі до прийняття християнства

Виникнення писемності у східних слов’ян пов’язане з їх політичним та соціально-економічним розвитком у IX ст. Саме в цей час сформувалася давньоруська держава — Київська Русь, розвивалися феодальні відносини. Писемні джерела переконливо свідчать про знайомство з писемністю на Русі задовго до офіційного введення християнства в 988 р.

  • На це, можливо, вказує знахідка Костянтином (Кирилом) Філософом у Корсуні євангелія та псалтиря — книжок, писаних «руськими письменами»
  • Про існування писемності на Русі свідчать договори з греками, тексти яких переписані у «Повісті временних літ». Доведено, що договори укладались у двох примірниках. Один з примірників договору, той, що залишився на Русі, ще у давнину був перекладений слов’янською мовою. У договорі 911 р. згадується про звичай руських писати духівниці на випадок смерті. Один із пунктів договору 944 р. вимагав, щоб посли або купці, які прямували до Царграда, мали при собі спеціальні грамоти, підписані князем, а не золоті та срібні печатки, як раніше. Все це свідчить, що писемність на Русі у цей час вже набула поширення не тільки в державних установах, а й у побуті.
  • Існування писемності на Русі до 988 р. засвідчується й археологічними знахідками. Під час розкопок гнездовських курганів поблизу Смоленська було виявлено корчагу другої чверті X ст. — велику керамічну посудину для зберігання рідких або сипучих речовин. На ній є напис: «Гороухща» або «Гароушна», що вказує на вміст посудини, можливо, — гірчиці або пального.
  • Загадкову знахідку було виявлено у Софійському соборі в Києві. Графіто, видряпане на стіні, нагадує азбуку, що складається з 23 грецьких та чотирьох (Б, Ж, Ш, Щ) слов’янських літер. Останні, можливо, призначалися для поліпшення передачі особливостей слов’янської фонетики. Накреслення літер графіто аналогічне кирилиці. (Але це не кирилиця з 43 літер і не азбука з 38 літер, яку згадував Храбр, і не грецький алфавіт з 24 літер. Якщо це не випадковий напис — знахідка відображає якийсь ) перехідний етап слов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати перші слов’янські літери.

(Наведені пам’ятки свідчать також, що на Русі у IX—X ст. письмо було не глаголичним, а подібним за графікою до кирилівського.)

(7)

Коли ж виникла писемність

Писемність на Русі з’явилася, мабуть, у 60—70-х роках IX ст. Про це до деякої міри можна судити на підставі згадки у Никонівському літописі від 864—867 pp. про похід київського князя Аскольда на Царград, угоду з греками та часткову християнізацію Русі. Це повідомлення підтверджується грецькими джерелами, зокрема «Окружним посланням» Фотія.

Із впровадженням християнства на Русі в 988 р. разом з писцями та богослужебними книгами з Болгарії прийшло досконале слов’янське письмо — кирилиця, якою написані книжкові пам’ятки XI ст.: Остромирове євангеліє, Ізборники 1073 та 1076 pp. та ін.

 

(8)

БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ

Також знайдені у Новгороді та деяких інших давньоруських містах берестяні грамоти.

Це здебільшого переписка городян про різні господарські справи.Новгородські берестяні грамоти — яскраве свідчення того, що писемність відігравала важливу роль в економічному й культурному житті середньовічного феодального міста та його околиць.

(9)

Своєрідною компенсацією «берестяних грамот» в українських землях є графіті – давні (XI-XIII ст.) написи побутового характеру, зроблені парафіянами і священиками на стінах культових споруд. Зокрема Софійського собору у Києві. Тут виявлені написи: про смерть 1054 р. «царя нашого» Ярослава Мудрого Разом з «берестяними грамотами» і написами на ужиткових речах графіті засвідчують досить широке розповсюдження грамотності на Русі.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославина в Києві вже існувала державна школа, в якій навчались діти «нарочитої чаді» — найближчого оточення князя. Таких дітей брали в школи не для того, щоб із них зробили паламарів і священиків, а щоб виростити державних діячів, здатних підтримувати стосунки з іншими країнами.

Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами комори своїх палат; князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю і подарував її Печерському монастирю. На Русі було багато бібліотек, але перша й най значиміша містилась у Софії Київській. У ній налічувалось до 900 примірників книг, що за мірками Середньовіччя було досить вражаючим.

(10)

Кириличною системою письма написані всі відомі давньоруські твори:

  • Рейнське євангеліє (40-і роки XI ст.), яке Анна Ярославна привезла до Франції;
  • Ілюстроване «Остромирове євангеліє», виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічником у 1056 – 1057 рр. для новгородського посадника Остромира;
  • Два «Ізборники» (1073, 1076). «Ізборник» 1073 р., зокрема, вважається першою енциклопедією, яка увібрала найширше коло питань, — від богословських та церковно-канонічних до ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії.
  • Значно більше збереглося писемних книжних пам’яток XII ст. Серед них головне місце посідає розкішно оздоблене Мстиславове євангеліє (близько 1115 p.). також Юр’ївське євангеліє (1119—1128).

(11)

У Києві в XI – XII ст. існувало три літературні осередки:

  • в Софіївському соборі
  • Печерському монастирі
  • Видубицькому монастирі.

У них переписувались і перекладалися книги, з’являлися оригінальні твори, літописання. Звідси література поширювалася по всій Київській Русі.

Першим широким зібранням житійних творів на місцевому давньоруському матеріалі став «Києво-Печерський патерик» (XIII – XV ст.), що містить оповіді про заснування і облаштування монастиря, обставини тогочасного життя, різноманітні аскетичні подвиги і численні чудеса, які постійно відбувалися в житті багатьох ченців Києво-Печерської лаври.

(12)

Окреме місце серед творів про вітчизняних достойників посідає «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, яке є першим художньо-публіцистичним панегіричним літературним твором на честь Ольги, Володимира та Ярослава Мудрого.

«Повчання Мономаха своїм дітям». Воно хронологічно охоплює період 1066 – 1117 рр. повчання написане для дітей – спадкоємців державної влади.

Зразком епічної поезії, що поєднувала рицарську доблесть, патріотизм, відвагу з письмовою фіксацією, співом і частковим усним речитативом, була повість пісня «Слово о полку Ігоревім». Створене між 1185 і 1187 рр. невідомим автором, «Слово» лишається неперевершеним шедевром вітчизняної художньої літератури.

До оригінальних пам’яток давньоукраїнської літератури належать літописи. Найвідомішим літописом є «Повість временних літ», укладена близько 1110 р. ченцем Києво-Печерської лаври преподобним Нестором. Твір дійшов до нас у двох найповніших списках XV ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському.Безпосереднім продовженням «Повісті» є Київський літописний звід кінця XII ст.

(13)

Швидкий розвиток писемності був пов’язаний із загальним піднесенням культури та духовними потребами давньоруського населення. У XI — першій половині XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства Русі. Урочистим уставом переписувалися церковні та богословсько-філософські книжки, писалися князівські грамоти, договори та інші офіційні документи. Купці, городяни та ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будов. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення.

 

 

Використані джерела:

  1. Висоцький С. Азбука з Софіївського собору у Києві та деякі питання походження кирилиці // Мовознавство. – 1974.

 

  1. Історія української культури: У 5-ти т. — /Історія культури давнього населення України. – Т. 1. – НАН України. – Патон Б. Є. /голов. ред. /. – К.: Наук. Думка, 2001.

 

  1. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. Видання 2-ге, перероб. та доп. / за ред. І. І. Тюрменко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

 

  1. Попович М. В. Нарис історії культури України. – К.: «АртЕк», 1998.

 

  1. Толочко О. П. Толочко П. П. Україна крізь віки: У 15-ти т. – Київська Русь. – Т. 4. – К.: Альтернатива, 1998.

 

  1. Семчишин М. Тисяча років української культури. – Нью-Йорк: 1985 р.
  2. «Писемність Київької Русі», реж. доступу [http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/istoriya/part3/007.htm]

 

  1. «Культура Київської Русі», реж. доступу [http://studentbooks.com.ua/content/view/213/46/1/4/]

 

  1. «Розвиток писемності», реж. доступу [http://pidruchniki.com/istoriya/rozvitok_pisemnosti]

Фатенко Владислав, Краснощок Ілля: 3 комментария

Добавить комментарий