ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ І РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

dokladДоповідь дивиться тут…

Крашенінніков Д.О.

НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», курс ІІІ, група  КА 32

      Розвиток української культури тривалий час (в тому числі і наприкінці ХХ-початку ХХІ ст..) відбувався в досить складних історичних умовах, часто екстремальних – голод, відчуження хлібороба від землі та рідної мови, війни, економічні кризи, розруха, репресії, політичні та ідеологічні утиски, радянська, пострадянська уніфікація культури. Ці фактори спричинили насильницьку перерваність у спадкоємності традицій, порушили природну еволюцію народної, традиційної культури. Заборонялася, принижувалася, ігнорувалася етнічна специфіка, натомість адміністративно впроваджувалися уніфіковані загальнорадянські форми святково-обрядової культури. Утворився своєрідний вакуум у пам’яті не одного покоління, які жили в умовах нестабільності соціально-політичного й економічного життя. Вже кілька поколінь людей виросли на постулатах ідеології і цілеспрямованої пропаганди, яка спрямовувалася на посилення комплексу меншовартості у населення України, особливо на мовному та етнічному ґрунті, витоки якого – у тій національній політиці, яку проводила Російська імперія, а потім – нова система в оболонці СРСР.

Попри все, українському народу завжди була притаманна висока культурність, шанування звичаїв, традицій та своєї історичної спадщини. Після проголошення незалежності 1991 року перед Україною постало важливе завдання захисту та розвитку національної культури, проведенні раціональної державної політики, спрямованої на зміцнення світоглядних основ суспільства з урахуванням традиційних українських цінностей. Почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, розгорнулися радикальні реформи. Головною особливістю цього періоду можна вважати його перехідний характер. У суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризувалася іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус отримала національна культура. Сьогодні такі зміни відбуваються на тлі політичної та економічної кризи, яку переживає Україна, починаючи з кінця ХХ – початку ХХІ ст..

Нажаль, економічні кризи, політична нестабільність та відсутність політичної волі суттєво загальмували процес культурної модернізації. На сьогодні реформування  культури – це закладення ідеологічного фундаменту для розбудови суспільства майбутнього на основі нашого історичного коріння, мови, звичаїв і традицій, а не запозичених стереотипів та імпортованих шаблонів.

Актуальні проблеми розвитку культури включають:

  • низький рівень культури та духовності суспільства;
  • низький рівень державного фінансування;
  • занепад вітчизняного кінематографу, книгодрукування, мистецтва.
  • охорона та популяризація історичних пам’яток;
  • спекуляція питаннями мови, історії та релігії.

Штучна спекуляція спірними питаннями, зокрема, мови, історії, релігії, має великий вплив на розвиток культури. Шляхом маніпуляції суспільною свідомістю, підміною понять та викривлення фактів в суспільстві формуються ворожі настрої, коли в єдиній державі існують різні народи, які мають своїх героїв, історію та звичаї.

Відсутність чітких державних кроків з відродження української культури призвели до помітного занепаду суспільної моралі, втрати моральних цінностей, зміни світогляду від первинних основ духовного розвитку до безвідповідального споживання матеріальних благ, посилення соціальної байдужості, апатії та агресії. Ці тенденції яскраво простежуються як у повсякденній культурі спілкування більшості громадян, так і низькому рівні політичної культури та свідомості суспільства, неможливості консолідації зусиль для вирішення спільних проблем. Більшість українців не бачить перспектив у майбутньому, не вірить у можливість покращення ситуації в державі, молодь не знаходить моральних авторитетів та достойних прикладів для наслідування. Подібний стан, зокрема, зумовлений слабкою державною підтримкою сфери культури, яка самостійно не може протистояти загрозливим тенденціям до її утисків, створення загального відчуття байдужості до історичних традицій.

Культура є одним із стрижневих, базових елементів держави. Одним із складових моментів створення культурного валу, який сприяє визначенню державної/національної  ідентичності є робота з інформацією, комунікаційними технологіями, промоція і підтримка культури. Модернізація української культури – головна умова становлення креативної економіки та інноваційної моделі розвитку в Україні, зростання ролі креативного класу й розвитку творчих індустрій, а також інтеграції нашого суспільства в актуальні світові процеси. Водночас вона пов’язана з безпековими питаннями, адже здатна зміцнювати соціокультурну самоідентифікацію громадян. Культура завжди була невіддільною від модернізації і технологічних нововведень, адже у розвинених суспільствах логіку інноваційно-модернізаційних процесів формулює і втілює креативний клас, у тому числі у форматі активної співпраці середнього бізнесу та представників актуальної культури. Іншими словами, саме культура і її креативні можливості визначають напрям розвитку та соціально-економічну модель. Звідси – створення засад для формування інформаційного простору як чинника сталого розвитку сучасної культурної свідомості.

Процеси інформатизації, комп’ютеризації та розвитку телекомунікацій на межі кін. ХХ – поч. ХХІ ст. дали можливість створити серйозні передумови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції України у світове інформаційне співтовариство. Головними з них є такі:

  • інформація стає важливим ресурсом політичного, соціально-економічного, технологічного і культурного розвитку, масштаби її використання можна порівнювати з традиційними ресурсами;
  • швидко зростала кількість електронно-обчислювальних машин, сайтів в Інтернеті, прискореними темпами розвивалися системи і засоби телекомунікації;
  • збільшувалась кількість корпоративних інформаційних мереж і число абонентів світових відкритих мереж, розширювалась національна мережа зв’язку, ринок засобів мобільного зв’язку;
  • здійснювались заходи щодо всебічної інформатизації банківської сфери, державного управління, тощо.

Таким чином, проникнення інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери діяльності суспільства стає одним з головних чинників формування свідомості як на рівні особистості так і на рівні суспільства в цілому, фактором визначення державності, національної самоідентифікації.

Завдяки інформаційній революції, що розгорнулася на тлі процесів глобалізації, можна говорити про те, що Україна (суспільство) вступає в нову стадію свого розвитку. Сучасні досягнення у сфері розвитку інформаційних і комунікаційних технологій сприяють формуванню зовсім нових культурних, соціальних і економічних відносин у житті людей, які характеризуються єдиним поняттям – «глобальне інформаційне суспільство». Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій несе в собі значні зміни в соціально-культурному та політичному житті суспільства. По-перше, з’являється можливість оперативного доступу максимального числа людей до великого обсягу аналітичної інформації. По-друге, сучасні технологічні можливості дозволяють кожному громадянину з відносно мінімальними витратами звернутися до необмеженої аудиторії та висловити власну думку з того або іншого питання.

Широке впровадження досягнень науково-технічного прогресу у соціально-економічні і виробничі процеси перетворює інформацію на політичний інструмент впливу на процеси соціально-культурного розвитку суспільства. Процес цей об’єктивно-суб’єктивний, оскільки, з одного боку, відбувається посилення ролі інформації як у житті людей, так і в процесах прийняття державних управлінських рішень; з іншої сторони, спостерігаються якісно-кількісні зміни інформаційних потреб суспільства, збільшення частки людських ресурсів у роботі з інформацією, що підтверджує реальність побудови інформаційної економіки; як результат – інформація вносить низку суттєвих змін та впливає на характер розроблення стратегії розбудови державності. Головною формою соціального надбання стають не стільки матеріальні елементи виробництва, скільки накопичення знань і корисної інформації.

В становленні сучасного суспільства, сучасної свідомості (як індивідуальної, так і суспільно-культурної) посилюється значення комунікативного чинника, сьогодні – мережі. Мережеві структури є водночас і засобом, і продуктом глобалізації суспільства. Саме мережі становлять нову соціальну побудову суспільства, а поширення «мережевої» логіки значною мірою позначається на ході та результаті процесів, пов’язаних із виробництвом, повсякденним життям, культурою, владою, тощо. Наслідком розвитку (розповсюдження) «мережевої» ознаки інформаційного суспільства є виникнення такого явища як «колективний інтелект» («колективний розум») – системна властивість сукупності індивідуальних розумів людей, здатних обмінюватись інформацією, формувати загальне світорозуміння, колективну пам’ять і приймати колективні рішення.

Основні ознаки інформаційного суспільства (від суто прикладних до ознак в глобальному контексті):

  • формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору як частини глобального інформаційного простору,  що надає змогу будь-якому суспільству брати участь в процесах інфор­маційної, економічної, соціальної інтеграції (регіону);
  • становлення і в подальшому домінування в різних сфе­рах перспективних інформаційних технологій, засобів об­числювальної техніки і телекомунікацій;
  • створення та розвиток ринку інформації і знань як фак­торів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільст­ва в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фак­тичне задоволення потреб суспільства в інформаційних про­дуктах і послугах;
  • зростання ролі інформацйно-комунікацйної інфраст­руктури в системі суспільного виробництва;
  • підвищення рівня освіти, науково-технічного і культур­ного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі квалі­фікації, професіоналізму і здібностей до творчості як най­важливіших характеристик послуг праці;
  • створення ефективної системи забезпечення прав гро­мадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поши­рення і використання інформації як найважливішої умови культурного розвитку.

Аналіз основних рис інформаційного суспільства дозволяє зробити висновки про багатовимірність визначення «інформаційне суспільство» в процесі його формування та подальшого розвитку. Так, розвиток та поєднання електронно-обчислювальної техніки з технікою засобів зв’язку як чинник виникнення інформаційного суспільства характеризує суспільство як технологічне або навіть технократичне. Однак, подальший розвиток суспільства в процесі еволюції споживання продуктів діяльності (наприклад,  розгалуження комунікаційних потреб, вимог до освітнього процесу, тощо) закладає підвалини для формування саме соціально-культурних рис інформаційного суспільства. Таким чином, в процесі розвитку суспільства інформація, як його основна складова, перестає носити суто економічні характеристики і набуває комунікаційної сутності. Як наслідок, змінюється її характер, система суспільних відносин,  модифікується сфера економічних зв’язків, створюються передумови для перебудови всього матеріального та духовного життя суспільства.

Загальносвітові тенденції розвитку інформаційного суспільства підводять до принципового висновку: індустріальний, промисловий та економічний поступ значно більше залежить від духовної, культурної складової, ніж від суто технічних нововведень». Майбутнє незалежної України тісно пов’язане з розвитком гуманітарної сфери, продовженням національних культурних традицій, зростанням ролі культури в державотворчих процесах, формуванні єдиного духовного простору, утвердженні гуманістичних цінностей, національної самосвідомості та патріотизму.

Розвиток інформаційних і комунікаційних технологій сприяє інтеграції національної культури та подальшої асиміляції її в міжнародному просторі. Сьогодні в багатьох країнах світу відбувається перехід до нової формації – глобального інформаційного суспільства, яке набуває вигляду сукупності національних інформаційних інфраструктур. Необхідно зазначити, що формуються різні моделі інформатизації, на фоні яких більш помітними будуть і державні відмінності. Як правило, критеріями для цього служать макроекономічна політика та концепція держави в контексті формування інформаційного суспільства, специфіка його законодавчої системи, особливості національної культури та менталітету.

Основні напрямки державної політики щодо формування суспільства знань передбачають:

створення інформаційного (мережевого) суспільства на базі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ);

стимулювання використання результатів наукових досліджень і розробок для інноваційного розвитку економіки;

розвиток інтелектуального потенціалу нації шляхом забезпечення конкурентоспроможності освіти, модернізації культурної політики та сприяння соціальній та громадянській активності людини.

Перспективи розвитку національної культури у контексті інформаційного суспільства:

  • стимулювання та мотивування поширення здобутків у сфері культури за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Основними пріоритетами розвитку інформаційних і комунікаційних технологій в сфері культури становиться створення електронних версій культурного надбання бібліотек, музеїв, архівів, образотворчого мистецтва, нерухомого культурного надбання, сприяння створенню в електронній формі культурних цінностей, їх збереженню та забезпеченню широкого доступу тощо;
  • новий зміст концепції освіти, в основі якої має бути національно-світова гуманістична традиція; фундаментом, методологічно-філософською основою, найважливішим засобом та джерелом формування характерів громадян, органічним компонентом усіх ланок та всіх форм системи освіти є національне виховання, засноване на засадах національно-державницької ідеї, через систему знань утверджувати національну культурну самобутність, її універсальні цінності, які шануватимуться у світі.
  • ключовою ознакою постіндустріальної доби постає нове розуміння культури як явища, що потужно впливає на розвиток нових технологій, на кваліфікацію працівників, на ефективність менеджменту, соціальні та політичні практики членів суспільства, мотивацію економічної діяльності людини, національну ідентифікацію людини і громадянина тощо. Розвинена, динамічна та доступна культура є живильним середовищем, в якому формується і реалізується творчий потенціал людини – головної рушійної сили науково-технологічного та суспільного прогресу.
  • подальше утвердження свободи слова, яка стала реальним здобутком української демократії, вимагає модернізації національного інформаційного простору. В умовах значної інтенсифікації інформаційних впливів та застосування високоефективних технологій маніпуляції свідомістю психологічно стабільна особистість, яка поділяє цінності свого соціуму, та є лояльною до держави, яка ці цінності реалізує, розглядається як один із ключових чинників національної безпеки держави. Основними завданнями у цій сфері є прискорення реформування національної інформаційної системи, модернізації її стандартів, створення системи суспільного мовлення; відновлення цілісності загальнонаціонального культурно-комунікаційного простору, порушеного внаслідок тривалої культурної асиміляції.

Список використаних джерел:

  1. Забута Т. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ У КОНТЕКСТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ „ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ПРОДУКТ” [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://mdgu-kid.at.ua/publ/rozvitok_nacionalnogo_informacijno_kulturnogo_prostoru_u_konteksti_zakonu_ukrajini_pro_nacionalnij_kulturnij_produkt/1-1-0-20

  1. Змієвський О. Український комплекс меншовартості та його наслідки [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3224171-ukrainskyi-kompleks-menshovartosti-ta-yoho-naslidky

  1. Інформаційне суспільство як мережево-комунікативний простір управління [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://www.viche.info/journal/4730/

  1. КОНЦЕПЦІЯ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://old.niss.gov.ua/Table/koncsep.htm

  1. Науменко Т. В. Социология массовой коммуникации / Т. В. Науменко. – СПб.: Питер, 2005. – 288 с.
  1. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки Закон від 09.01.2007 №537-V [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/537-16

  1. Про схвалення стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні Розпорядження Кабінету міністрів України від 15.05.2013 № 386-р [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/537-16

  1. Серкина Н. Е. Парадигма социального управления в теории и практике социальной модернизации: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филос. наук: спец. 09.00.11. «Социальная философия» / Н. Е. Серкина. – Йошкар­Ола, 2005. – 20 с
  1. Удовиченко Б. Проблеми та перспективи розвитку української культури [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:

http://h.ua/story/306255/

  1. Хлєбнікова А. А. Становлення і розвиток інформаційного суспільства в умовах глобалізації: теоретико­методологічний контекст / А. А. Хлєбнікова // Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К.: Гілея, 2015. – Вип. 92 (1). – С. 170–174.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ І РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА: 10 комментариев

  1. Єлизавета Акінфієва

    Дякую автору за цікаву доповідь! Сучасні проблеми розвитку української культури висвітлені дуже чітко та коректно. Едине, з чим не дуже погоджуся, це що в молоді немає яскравих прикладів гарного впливу на культуру, адже багато українських співаків, акторів, художників, письменників, саме сучасних, кожного дня роблять великий внесок в нашу культуру, тим самим навчаючи молодь, привчаючи до культурних аспектів життя, спонукаючи всебічно розвиватися та самовдосконалюватися. Хотіла б дізнатися вашу думку, щодо чинників, які найбільше сприяють розвиткові культури в сучаному інформаційному суспільстві. Дякую!

    1. Денис Крашенінніков Автор записи

      Щиро вдячний вам за відгук. Я розумію, що ви хотіли сказати і погоджуюсь, що культурні діячі в Україні є. Проте, по-перше, їх не так вже і багато (саме тих, хто підтримує українську культуру). Варто, наприклад, розділяти поняття «український співак» і «співак, що живе в Україні». Адже переважна кількість відноситься до другого терміну. Такі ніяк не є прикладом гарного впливу на українську культуру, бездумно копіюючи закордонних зірок, нав’язуючи молоді західний чи інші стилі. Звісно, вони це роблять українською мовою, представляючи нашу країну. Однак гарного впливу на культуру це ніяк не приносить. По-друге, я хотів би показати саме обмежену державну підтримку тієї невеликої кількості сучасників української культури. На жаль, сьогодні це не є пріоритетом розвитку держави, набагато важливішим є те, як країна буде виглядати на фоні інших країн і культур. Вважається, що слідування загальним тенденціям і стилям піде лише на користь державі та народу. Але таким чином культура дедалі більше занепадає.

  2. Ольга Кузака

    Добрий день! Денис, дякую за таку конструктивну та змістовну доповідь! В доповіді ви зазначали, що зараз українська культура перебуває у занепаді. Як ви вважаєте, протягом останніх років стан української культури погіршується, чи все ж таки молодь знову цікавиться нашою культурою і намагається підтримувати її (особливо після нещодавніх трагічних подій в Україні)?

    1. Денис Крашенінніков Автор записи

      Вдячний вам за цікаве запитання, Олю. Я все ж таки вважаю, що культура дедалі більше занепадає. Адже головною метою переважної більшості культурних діячів України – стати відомим, визнаним у світі, заробити грошей. Про пропагування культури замислюється усе менше людей серед них. А хто ж, як не вони сприяють тому, щоб молодь була зацікавлена. Я вирішив прочитати вашу статтю і знайшов там схожі думки, щодо музичного і театрального мистецтва. Тому думаю ви мене зрозумієте.
      Ще хотілося б сказати декілька слів про сьогоднішню «моду» серед молоді підтримувати усе українське. Складається таке враження, що роблять вони це лише задля виокремлення себе серед інших таких самих. Трохи поговоривши з кожним із них, з часом розумієш як їм байдуже усе це.
      Я не песиміст. Просто враження склалось ось таке.

  3. Євгеній Аркадійович Курочкін

    Денисе, приємно вражений вашою доповіддю! Хочу задати таке питання : як розвиток комунікацій в галузі культури може бути корисним для промоції брендів міст і регіонів країни, в тому числі й на міжнародному рівні?

    1. Денис Крашенінніков Автор записи

      Дякую за слушне питання, Євгене. Галузь культури недостатньо використовує всі медійні можливості — як в інтернет-виданнях, так і в пресі, на телебаченні, у соціальних мережах. Тим часом це «працює» на створення бренду територіально-адміністративної одиниці, що важливо для залучення іноземних інвестицій, асигнувань з держбюджету та благодійних внесків з боку вітчизняного бізнесу. Влада має сформулювати чітку медійну політику, розробити стратегію промоції сфери культури в медіа, продумати низку обов’язкових заходів, можливо, активізувати роботу в соціальних мережах. Останні події в Україні показали, що культура є одним із стрижневих, базових елементів держави. Тому треба сформувати на противагу «Русскому миру» свій український. Треба створити адекватний захист, культурний вал, який допоможе не втратити нашу ідентичність. Одним із складових моментів цього процесу є робота з інформацією, комунікаційними технологіями, промоція і підтримка культури.

  4. Валерія Миколаївна Круть

    Доброго вечора, Денисе!

    Дякую Вам за локанічне та цікаве висвітлення дуже актуальної в наш час теми.
    У своїй роботі ви показали проблеми та можливості розвитку національної культури у контексті інформаційного суспільства. Як Ви вважаєте, які інструменти інформаційного впливу на розвиток та популяризацію української культури необхідно застосовувати в довгостроковій перспективі?

    1. Денис Крашенінніков Автор записи

      Дякую вам за запитання. Розвиток туристичної галузі,кінематографу, відновлення та реставрація історичних пам’яток, відродження української літератури (зокрема, проведення щорічних Всеукраїнських ярмарок, фестивалів, творчих конкурсів, культурних заходів допоможе зміцнити культурні зв’язки між різними регіонами України, привабити іноземних туристів, відкривши для них неповторний колорит української землі, ознайомити з давньою історією, етнічною музикою, традиційними видами мистецтв (гончарством, ковальством, ткацтвом), формування освітнього простору, тощо. Розробка, обґрунтування та поширення інструментів інформаційного впливу на розвиток української культури повинні відбуватися за рахунок державно-приватного фінансування, відродження спонсорства та меценатства.

  5. Роман Ревва

    Денисе, дуже вдячний вам за доповідь. Інформаційне наповнення виконане на дійсно професійному рівні. Читаючи доповідь, в мене склалося враження, що я читаю статтю у відомому публіцистичному виданні.

    Також, я абсолютно згоден з вашою думкою, яку ви висловили у коментарях щодо поверхневої, швидкоплинучої «моди на українське». Тому, в мене виникло питання. Як ви вважаєте, у якому стані опиниться українська культура після того, як ця мода стане неактуальною. Та чи настане взагалі такий час?

    1. Денис Крашенінніков Автор записи

      Дякую за відгук, Романе. Будь-яка з існуючих націй сьогодні має перспективу для свого збереження й розвитку за умови опори на власну інформаційну базу як повноправну складову глобального інформаційного простору. При цьому під повноправною складовою розуміється база, поповнювана постійно важливою, суспільно значущою інформацією. Звичайно ж, генеруючи інформацію для своєї інформаційної бази, для реалізації тих чи інших міжнародних проектів, вона має співвідносити нову інформацію з уже наявною в глобальному інформаційному просторі, має використовувати існуючі вже масиви інформації в недосліджуваних нею напрямах. І тому повинна мати механізми ефективного відбору й використання необхідних інформресурсів. Проблема дієвого використання інформаційних ресурсів є важливою саме в нинішній період, період входження в нове суспільство у зв’язку з технологічними особливостями зближення інформації з виробництвом і перетворенням самої інформації у фактор виробництва.

Добавить комментарий