Основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах

dokladДоповідь дивиться тут…

Федюков Владислав

НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», курс ІІІ. група  КА 33

Соціальна ситуація в Україні на даний момент потребує суттєвого осмислення, оцінки пройдених етапів та планування наступних. Культура та успіх країни – поняття, які мають дуже високу кореляцію. Не треба забувати, що світ динамічний, і ми повинні завжди реставрувати нашу культуру, відновлювати, щоб не загубити її в потоці часу. Концептуальним залишається питання щодо того, яке місце займе Україна в новому, глобалізованому, світі. Безперечно, візитівкою України є її самобутня культура, аутентичний уклад життя. На фоні відмови багатьох європейських держав від своєї ідентичності, бажання їх злитися в одному плавильному котлі, Україна зберігає свої національні традиції.

Проте, на даний момент, склалася така ситуація, що більшість українців втратили свій культурний код, свою пуповину, яка з’єднує кожну людину з її народом. Втративши традиційний уклад, люди починають втрачати себе, свою «я». Втрачаючи себе, вони втрачають орієнтири в житті, починають не жити, а просто існувати. Можна сказати, що збереження спадщини предків – запорука успіху народу. Отже постає питання, як зберегти свої традиції в такий час? Це питання, над яким повинно думати все наше покоління. Ми повинні покласти всі зусилля, щоб хвилею глобалізації не змило аутентичну, самобутню, тисячолітню історію нашої батьківщини.

Проте не треба забувати, що треба генерувати і нові ідеї, щоб примножувати нашу культуру. На даний момент іде сильне відродження української культури, містяни, які майже завжди являють собою масу без національної свідомості, відроджують давні традиції та намагаються повернутися до свого коріння.

Україна створює нові символи, черпаючи сили в своїй історії. Відродження українського, визвольно-козацького духу придає нашій державі більше сил для подальшого розвитку і перемог.

Для успішного подальшого розвитку треба оглянути й нові горизонти, знайти й своє місце в новому світі, бути конкурентними з іншими державами, іншими кульутрами. На даний момент Україна прикладає всі сили, щоб успішно вступити в нове століття, нову епоху всесвітньої історії.

Навальна, агресивна пропаганда західних цінностей в їх не кращих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену систему національних цінностей, робити привабливим для молоді «героїв» західного світу, часто чужих нашій моралі і нашому менталітету, що починає викликати протест громадськості, особливо інтелігенції. Потрібно дуже прискіпливо відноситись до всіх ідей, які мі залучаємо з умовного заходу.

У зв’язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відповідати потребам оновлення суспільства.

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму «Освіта XXI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», концепція «Основи національного виховання», «Українознавство в системі освіти». Обговорюються громадськістю проекти програм «Національна комплексна програма естетичного виховання», «Дозвілля і молодь».

Розширення освітньої мережі знайшло свій вияв у створенні недержавної системи приватних навчальних закладів.

У потоці цих новацій (вже починаючи з часів «перебудови») відбувається акцентування уваги на людському факторі в духовному житті українського суспільства, переміщення уваги системи освіти, громадянського виховання з базового принципу колективізму на особистість, на врахування індивідуалістичного начала української ментальності як фактору активізації соціальної енергії.

Джерела:

http://www.ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/part3/337.htm

Міжнародна охорона, захист і повернення культурних цінностей: Збірник документів. — К., 1993.

Культурна політика України. — К., 1995.

Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини). — К., 1990.

Основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах: 9 комментариев

  1. Анар Ельдар огли Ширалієв

    Доброго дня , вельмишановний пан Владислав!

    Мені дуже сподобалась Ваша доповідь. Вона перегукується з моєю роботою, тому я доволі легко і точно зрозумів основну ідею.
    У мене до Вас буде лише таке питання: що ви особисто робите для того , щоб підвищити особистий соціально-культурний рівень, як громадянин і патріот України?

    З повагою, Ваш колега по цеху.

    1. Владислав Федюков Автор записи

      Доброї ноче, Анар Ельдарович.
      Кажучі чесно, то більшість моїх дій не осознані мною і робляться з причин більш примітивних, ніж бажання підвищити соціально-культурний рівень спільноти, що мене оточує. Звісно, перший з кого потрібно покращувати свою країну — це ти сам, тому я намагаюсь інколи саморефліксувати з приводу моїх дій, і оцінити їх також і з точки зору громадянина. Особисто я вважаю, що все велике складається з малих частин. Тобто якщо ми хочемо побудувати успішну націю, то треба виконувати прості, але дуже ефективні правила: притримуватись соціальної гігієни, нормально спілкуватися, відноситись до оточуючих людей як до сформованих особистостей з їх точкою зору, намагатись критично осмислювати свої дії та дії інших людей. Після створення нормальної середи, де можливі дискусії та нормальне спілкування, ми зможемо досягти, і високого середнього рівня, і високих досягнень «високої» культури.
      На жаль зараз на Україні не сформована середа для нормальних розмов, через це тут будуть виникати деякі труднощі у формувані нормального суспільства.
      Дуже підлестили, назвавши «патрiотом УкраЇни» :)

  2. Арсен Олегович

    Доброго дня, Владиславе.
    Робота Ваша цікава, в теперішній час — актуальна та вагома.
    Щодо відродження української культури хотів би задати таке запитання: як Ви вважаєте, чи призведе повернення української культури до відродження власне нашої релігії — язичництва? Прошу не враховувати неоязичництво, яке останнім часом активізується — це зовсім інша течія.

    1. Владислав Федюков Автор записи

      Доброго вечора, Арсен Олегович.
      Формування всякої національної ідентичності відбувалось з 16-го століття, тобто часу, коли язичництво вже було давниною. Культура кожної європейської карїни безпосередньо зв’язана з християнстов, оскількі саме воно сформувало основні філософські і соціальні установи європейців. Язичництво занадто примітивне на данний момент. Воно не відповідає на питання та соціальні виклики, з якими зараз живуть люди. Взагалі, язичництво — це все ж таки примітивні вірування, на рівні інтуїції кожної людини. Звісто, навіть зараз існують різні примітивні вірування, які можуть відрізнятися для кожної окремої людини.
      Тому язичництво, як такове не задоволняє потреби суспільства і перспектив не має. Проте якщо вдасться створити якусь нову «язичницьку філософію», що зможе упорядкувати думки людей, їх поглади та задовольнити якісь соціальні і побутові нужди, то чому б і ні?
      Не дуже зрозуміло важе розмежування між неоязичництвом і язичництвом.
      Оскільки зараз попросту неможливе відтворення тих вірувань, що були тисячі років тому (про які ми навіть зараз маємо дуже умовні і зибкі знання), оскільки тодішні представлення о світі зараз виглядають просто наївними та смішними, то кожна інтерпретація язичництва так чи інакше виходить лише стилізаціює і неодмінно получає префікс «нео-«.

  3. Аліна Ігорівна Воронцева

    Доброго дня!
    Мене дуже зацікавила тема Вашої доповіді, вона є надзвичайно актуальною і вимагає детального розгляду. Наш світ невпинно змінюється, і ці зміни мають вагомий влив на соціально-культурну ситуацію в нашій країні. У такому разі багато уваги необхідно уділяти освіті, як одному з основних чинників формування особистості людини. На Вашу думку, які зміни в системі освіти за останні 5-10 років можна вважати вдалими та актуальними, а які були зайвими? Що б Ви запропонували для покращення освітньої ситуації в Україні?

    1. Владислав Федюков Автор записи

      Дякую за запитання, шановна Аліно Ігорівна.
      Ви дуже вірно підмитли, що освіта — це ключ до побудови спільноти і країни. На данний момент освіта України в глибокій кризі, як і вся країна. По-перше треба просто підвищити рівень педагогів шляхом підвищення якості педагогічної освіти та покращенням їх матеріального стану. Дати розвиток привантим школам, якщо держава не має змоги забезпечувати бюджетні.
      Треба провести дифференціацію ВНЗ, виділити умовно науково-фундаментальні, прикладні і т.д. Від цього танцювати, залучивши частних людей до фінансування потрібних їм напрямів. Зробити вільний вибір близько половини предметів. Мені імпонує ідея вибору викладачів, проте це зв’язано з деякими незручностями.
      Також треба було б відродити організації типу наукових спільнот та студентських корпорацій, для покращення соціалізації населення.
      Взагалі треба було б передивитись культурний напрям країни, проте це більш детальний розбір.

  4. Ольга Олександрівна Сінчук

    Доброго дня!
    Прочитавши доповідь, мені стало не зовсім зрозуміло, який смисл автор вкладає у поняття «західні цінності». Чого такого поганого має в собі культура країн Європи?
    Хотіла б нагадати, що таке культура. Культура — це сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Зараз, в дуже складний час, соціально-культурна ситуація в нашій країні, як на мене, поліпшується. Зараз в тренді розмовляти українською мовою, нарешті почали з’являтися українські серіали про наших захисників, стало менше «гастролерів» з країни-агресора і так далі. Слава Україні!

Добавить комментарий