ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

dokladДоповідь дивіться тут…

Галина Мулява

НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», курс ІІІ, група КА 31

 

  1. Означення сучасного мистецтва. Сучасне мистецтво— поняття, яке не характуризується однозначністю термінології, що може означати мистецтво, що створюється в даний час, або більш ширше — сукупність мистецьких напрямків і течій, що виникли у другій половині XX століття. Сучасне мистецтво може розглядатись як результат активної реакції суспільства на стан нинішнього світу.

Сучасна культура втілюється у безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т. д. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави.

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов’язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.

Панорама культури XX століття вельми строката. Деяка частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної культури й одна третина з 5 млрд чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв’язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація і інституціоналізація.

  1. Хронологія.

Часові рамки сучасного мистецтва формулюються по-різному. Наприклад британський критик Майкл Арчер розпочинає хронологію сучасного мистецтва з 1960-х років, тоді як портал arthistory.about.com пропонує розгляд сучасного мистецтва починаючи з 1970-х років. У стосунку до національних культур, початок «сучасності» виявляє ще більшу розбіжність хронологій, наприклад художній музей Університету Кентукі пропонує хронологію сучасного американського мистецтва від 1905 року, в той же час українське сучасне мистецтво згідно з думкою мистецтвознавця Олександра Соловйова виникло в епоху перебудови. Слід зазначити, що також розглядається хронологія від оголошення в 1991 році незалежності України.

  1. 3. Історичні передумови.

Передумовами становлення культури України на сьогоднішньому етапі, передували й зовнішньополітичні зміни на мапі Європи — розпад Варшавського пакту, падіння Берлінської стіни, об’єднання Німеччини, розвал СРСР, створення СНД, розпад Чехо-Словаччини на Чехію та Словаччину, перша та друга хвилі розширення Євросоюзу, вступ країн екс-варшавського блоку до НАТО, війна у Сербії та відділення/постання Косова. За висновками Всесвітнього банку, у виграші від економічної інтеграції в 90-ті роки опинилися саме ті країни (у глобальному вимірі), що знизили політичні бар’єри, які перешкоджають міжнародній торгівлі та інвестиціям.

Разом з політичною кристалізацією, формуються геополітичні прагнення новопосталих держав та режимів у вигляді війського-політичного блокування чи його спроби, утвердження тієї чи іншої моделі державотворення, а, відтак, зміни, політичних та господарських еліт.

Разом із побудовою України як держави відбувається (чи мало б відбуватися) згортання і переосмислення тоталітарної спадщини, порівнюючи екзистенціалізм війни у Зх. Європі, перегляд культурного досвіду минулих епох, що не мали місця чи можливості розвиватися за командної економіки та суспільного буття, місця і ролі поміж сусідами.

Структура культури, як зазначає Замкович (2007), є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури.

Національна культура охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких — географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність.

У структурі національної культури виділяються такі складові, як матеріальна, побутова, політична і правова культура, як наука, освіта й філософія. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.

  1. 5. Загальна характеристика, естетика.

На межі 1960-70-х років художні шукання того часу можна охарактеризувати як пошук альтернатив модернізму. Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів і матеріалів вираження, аж до дематеріалізації об’єкта (перформанси та хепенінг). Багато художників пішли слідом за французькими філософами і запропонували термін «постмодернізм». Можна сказати, що відбувся зсув від об’єкта до процесу.

Найпомітнішими явищами на рубежі 60-х і 70-х років можна назвати розвиток концептуального мистецтва і мінімалізму. У 70-х помітно посилилася соціальна спрямованість арт-процесу як з точки зору змісту, який підіймався у творчості художниками, так і складу: найпомітнішим явищем середини 70-х став фемінізм у мистецтві, а також наростання активності етнічних меншин (1980-і) і соціальних груп.

Кінець 70-х і 80-і роки характеризуються «втомою» від концептуального мистецтва і мінімалізму і поверненням інтересу до змальовування, кольору і фігуративності (розквіт таких рухів як «Нові дикі»). На середину 80-х припадає час підйому рухів, активно використовуються образи масової культури — кемпізм, мистецтво іст-Віллідж, набирає сили нео-поп. До цього ж часу відноситься розквіт фотографії в мистецтві — все більше художників починають звертатися до неї як до засобу художнього вираження. Великий вплив зробив на мистецтво розвиток технологій, зокрема вдосконалення відео та аудіо у 60-х роках, а також поява комп’ютерів і мережі інтернет в 1990-х.

Початок 2000-х років відзначений розчаруванням у можливостях технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських виправдань сучасному мистецтву 21 століття поки не з’явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що «сучасне мистецтво» стає інструментом влади «постдемократичного» суспільства.

На сучасному етапі розвитку цивілізації, мистецтво не може бути визначеним вичерпним формулюванням. Сучасне мистецтво тяжіє до відсутності естетичних та технічних обмежень у художньому вираженні. З’явились такі нові прийоми, як колаж, фотомонтаж, інсталяція, перформанс, хепенінг. Значно ускладнюється і класифікація мистецтва за жанрами і стилями, ряд критиків та істориків мистецтва сходяться, що сучасне мистецтво характерне тим, що жодної категорії в ньому не існує.

  1. Зміни у мистецтві після оголешення незалежності.

Після оголошення в 1991 році незалежності України перед вітчизняним мистецтвом постало питання самоідентифікації, необхідності переказати сучасною мовою зміст власної культури, що тривалий час розвивалася в умовах ізоляції від міжнародного мейнстріму. Цей процес був започаткований ще в роки так званої «перебудови» (з 1985), коли на художню сцену вийшли молоді митці постмодерністського та неомодерністського спрямувань, стали відкриватися архіви, відбуватися презентації художників андеграунду та цілих напрямків, репресованих у 1930-х роках, зокрема українського авангарду та «бойчукізму». На початок 1990-х Україна вже мала не тільки інтенсивне художнє життя, позначене виступами численних груп та окремих художників, але й зародки альтернативної до державної мистецької інфраструктури – галереї, приватні колекції, сквоти, незалежні видання та арт-критика.

Найгострішою проблемою, поряд із залученням до світового контексту, для новітнього мистецтва став пошук попередників у власній традиції. Характерно, що перша виставка, яка діалогічно вписувала нове мистецтво в контекст розвитку всього ХХ століття, називалася «Інтервали» (2000, Національний художній музей України). Ініційована учасником української Нової хвилі Валентином Раєвським (котрий за рік стане куратором першого українського павільйону на Венеційській бієнале), вона представляла Олега Голосія, Олександра Гнилицького, Арсена Савадова, Олега Тістола та інших як правонаступників класичного авангарду й андеграунду. І одночасно заявляла про відсутність безперервної лінії, що ясно визначала би спадковість традиції.

Разом із тим, сплеск мистецтва в другій половині 1980-х був зумовлений багатьма десятиріччями розвитку певних традицій, зокрема тих, що визрівали протягом 1960 – 1970-х років.

  1. Різниця між радянським та українським мистецтвами.

Попри значний тиск офіційного мистецтва та існування щільної «залізної завіси», в радянській Україні виникали явища, паралельні світовим тенденціям – такі, наприклад, як гіперреалізм та концептуалізм. Умови їхнього розгортання були доволі специфічними: український гіперреалізм проявив себе у Москві, а концептуалізм тривалий час перебував у тіні широкого відомого «московського концептуалізму».

На сьогодні ми вже можемо впевнено говорити про певну лінію – хоч і пунктирну– розвитку вітчизняного концептуалізму, який і актуалізував «забутий» досвід авангарду, і своєрідно інтерпретував маловідоме західне сучасне мистецтво.

  1. Пінчук арт-центр та інші здобтуки.

PinchukArtCentre — це міжнародний центр сучасного мистецтва XXI сторіччя, відкрита платформа для митців, мистецтва та суспільства.

Його розташовано в старовинному архітектурному ансамблі Бесарабського кварталу Києва, який було відреставровано на початку XXI ст. Архітектурний проект та дизайн внутрішнього простору арт-центру було розроблено французьким архітектором Філіпом Кіамбаретта. Центр розташовано на 6 поверхах і він об’єднує виставкові зали на 4-х поверхах, зали video-lounge та кафе на 6-му поверсі, а також робочий простір кураторів. Загальна площа арт-центру становить понад 3000 м².

З моменту відкриття арт-центр став одним з найулюбленіших місць української молоді, всіх киян, а також чисельних туристів столиці. Зручний графік огляду виставок, а також вільний вхід надає чудові можливості для знайомства з найкращими творами сучасних художників. Завдяки PinchukArtCentre Київ став ще одним помітним місцем на мапі світового сучасного мистецтва.

На початку 2000-х роках українське мистецтво, що протягом першого десятиріччя української незалежності боролося за своє існування (в основному завдяки діяльності Центру сучасного мистецтва Дж. Сороса, 1993–2008), почало поступовий процес самоусвідомлення та музеєфікації. Передусім це відбулося завдяки ініціативі Віктора Пінчука, котрий заявив про намір створити Музей сучасного мистецтва. Ця ініціатива, підкріплена двома значними виставками – «Перша колекція» (2003) та «Прощавай, зброє!» (2004) так і не завершилася довгоочікуваною подією. У другій половині 2000-х місію вписувати необхідні сторінки в історію українського мистецтва в умовах відсутності окремого музею сучасного мистецтва перейняв на себе Національний художній музей України, який відкрив двері для новітніх художніх практик, а також став поступово формувати колекцію актуального мистецтва, яке, починаючи від кінця 1980-х років, виявилося не представленим у цій найбільш репрезентативній збірці вітчизняного мистецтва.

Тим часом, в середині 2000-х, в ситуації суспільного підйому, аналогічній другій половині 1980-х, в сучасне українське мистецтво прийшло нове покоління, що актуалізує життєтворчий досвід авангарду та пов’язаної з ним концептуалістської традиції, які отримують нового значення в сьогоднішньому контексті. Полеміка з авангардом, аналіз культурно-історичного минулого, соціально-критичні інтенції, переосмислення засад творчості, та, найголовніше, — аналіз реальності, залишаються й сьогодні найважливішими і найскладнішими для вітчизняного мистецтва. Вихід у публічний простір, формування широкого дискусійного поля  як простору мистецтва, формування художніх практик на межі з громадськими рухами та їхня самоорганізація (Центр візуальної культури, Група предметів, Феміністична Офензива, Худрада) стають суттєвими реаліями в українському мистецькому процесі, щільно пов’язаним із нагальними соціальними проблемами.

На сьогодні розділеність українського суспільства по мовним, економічним, світоглядним, культурно-історичним принципам посилюється політикою держави, а історичний досвід виявляється розірваним, фрагментарним і неспільним.

«В умовах публічної амнезії фігура художника набуває нового значення, яке полягає уже не тільки в деконструктивній риториці та дослідженні приватних чи колективних наративів, а виступає передусім за відновлення соціальної цілісності та «проговорювання» болючих тем в історичній свідомості та сьогоденні.»

Проблему замовчування зачіпає Тарас Полатайко в своєму відео «Київ Класичний» (2008), у якому основна інтрига полягає в пошуку відповідальних за демонтаж меморіальної дошки на будинку в Бад-Емсі, де цар Олександр ІІ підписав указ про заборону української мови, напередодні встановлення пам’ятника самодержцю, спонсорованого Росією. Так і не знайшовши винуватців вандалізму, автор «відновлює» історичну справедливість, апелюючи до двох метафор – співу пташок, в якому немає слів, і зафарбовуванню сліду дошки, що перетворюється на абстракцію,  пов’язану з універсалістською мовою авангарду. Артикульована завдяки художньому жесту відсутність образу в результаті набуває дієвої сили соціального впливу.

  1. Конкурси, фестивалі,

Україна є місцем проведення сучасних конкурсів і фестивалів у галузі сучасної та класичної музики, виконавської майстерності, театру, образотворчого мистецтва, індустрії моди тощо. Уже традиційними стали конкурси молодих естрадних виконавців «Червона рута» (з 1989 р. у різних містах України), «Крок до зірок», «Таврійські ігри», конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря, музичний конкурс «Київ Музик Фест» (з 1989 р.). Київський український драматичний театр ім. І. Франка проводить Міжнародний фестиваль жіночих монодрам «Марія» та конкурс акторської майстерності ім. М.Яковченка (з 2008 р.). Перемога української співачки Руслани Лижичко на пісенному конкурсі «Євробачення — 2004″ сприяла популяризації українського музичного мистецтва на Батьківщині та за її межами. У 2005 р. конкурс Євробачення відбувся у Києві.

Крім фестивалів, які стали традиційними і проводяться щороку, в Україні відбуваються заходи, приурочені вшануванню пам’яті видатних українських митців. Так, восени 2009 р. у столиці відбувся фестиваль, присвячений століттю від дня народження поета Б. — І.Антонича та Міжнародний театральний фестиваль, присвячений творчості і пам’яті художника і сценографа Д.Боровського (1934 — 2006, сценографія спектаклів «Наполеон і корсіканка», «Дерева помирають стоячи», «Насмішкувате моє щастя» у Російському драматичному театрі ім. Лесі Українки у Києві).

Важливо, що різноманітні конкурси проводяться не лише у столиці. Так, у Бердянську щороку проводиться міжнародний кінофестиваль, в Одесі — фестиваль кращих вистав російською мовою «Зустрічі в Одесі», у Харкові — Міжнародний музичний фестиваль «Харківські асамблеї», конкурс молодих композиторів «ПенІаТОІЧ» у Миколаєві. що сприяє розвиткові креативних здібностей творчої молоді.

В Україні проводяться міжнародні мистецькі пленери — «Дивос-віт» на Запоріжжі та «Хортиця — крізь віки», у Дніпропетровську, що сприяють обміну досвідом українських та зарубіжних художників.

За участю меценатів у Скадовську проводиться традиційний Всеукраїнський благодійний дитячий фестиваль «Чорноморські ігри», що допомагає виявити і підтримати юні таланти.

Та найбільше різноманітних конкурсів і фестивалів щороку відбувається у Львові, серед них: Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», Міжнародний форум книговидавців, молодіжний театральний фестиваль «Драбина», Міжнародний конкурс оперних співаків ім. С.Крушельницької, ковальський фестиваль «Залізний лев», фестиваль «Країна мрій», свято кави, шоколаду та ін. Всього щороку у Львові проводиться понад 100 різних фестивалів, тому цьому місту у 2009 р. присвоєно звання «культурна столиця.»

  1. Перемога на Євробаченні.

Пісенний конкурс Євробачення 2004 відбувся в Стамбулі (Туреччина). Україну представляла співачка Руслана (Руслана Лижичко) із піснею Wild Dances («Дикі танці») і здобула перемогу. Альбом співачки — «Дикі танці» мав елементами традиційної гуцульської музики. Він став лідером продажу музичних альбомів року в Україні. Це сучасна компіляція музичного матеріалу на основі давніх етнічних гуцульських мотивів (ритмів і танців) і сучасних течій поп- і рок-музики. Альбом підсумував творчість співачки в рамках «Гуцульського проекту» за весь час його існування. Використання українських народних мотивів призвів до популярності пісень Руслани за кордоном, презенуав нашу державу на світовій арені мистецтва, відбулось затвердження індивідуальності української пісні.

  1. Французька весна

Французька весна в Україні (фр. Le Printemps français en Ukraine) — щорічний фестиваль французької культури в Україні. Кожного квітня фестиваль пропонує різноманітну програму в сфері образотворчого мистецтва, кіно, літератури та інших галузей культури. «Французька весна» відбувається у Києві та в багатьох інших містах України — Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Львові та Одесі.  У 2015 на Софійській площі відбулося відкриття 12-го фестивалю «Французька весна в Україні». Дійство розпочалось вуличною виставою і світловим перформансом. Під час відкриття «Французької весни» дзвіниця та купольний ансамбль Софійського собору на 20 хвилин засяли мозаїчними зображеннями. За допомогою цих зображень був змальований довгий шлях – шлях до свободи. Шоу називалося «Я — мрія», в його основу була покладена книга Мартіна Лютера Кінга «У мене є мрія».  Лейтмотивом усього дійства стало прагнення українців до свободи.  В перфомансі також були використані кадри з Євромайдана.

  1. Література.

Сучасна українська література  — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов’язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986). Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління шістдесятників.

Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та значно ширших контактів iз літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, уживання нецензурної лексики та суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам’яті.

Видавництво Івана Малковича „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“» — українське книжкове видавництво, перше приватне дитяче видавництво незалежної України, засноване у Києві 1992 року. «Сінігова королева» Ганса Крістіана Андерсена з ілюстраціями Владислава Єрка — своєрідна візитна картка «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» у міжнародному книжковому світі. Ця історія викликала  надзвичайно велику кількість позитивних відгуків у читачів різного віку. Більше того,»Снігова королева» видана вже на більш ніж 15-ти мовах по всьому світу.  Гаррі Поттер українською, перекладений Віктором Морозовим, вважається одним з найталановитішим та найвдалішим у світі. Оригінальні обкладинки від неперевершеного майстра Владислав Єрко багато фахівців узагалі визнають найкращими.

Таким чином вихід друкарства казок на світовий рівень показує суттєву українську розмежовуванність від радянського мистецтва, появу нових талановитих, ерудованих митців та розвиток освіти дітей дошкільного віку.

13.Театр і кіномистецтво.

За роки незалежності в Україні з’явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Наталія Сумська, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.

Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі, наприклад, «Київ травневий» у Києві. У 2010 р. створено всеукраїнську театральну портал-мережу «atheatre.com.ua — український театральний простір», яка налічувала понад 112 театрів і 81 драматурга станом на лютий 2012 р. Портал містить інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки.

Досить великий вплив на театр і на кіномистецтво мав відомий український актор Богдан Ступка. «Його геній вивів сучасний український театр на світовий рівень, його неперевершена гра зарядила українське кіно неосяжним життєвим нервом. Такі Актори з’являються раз у сто років.», – йдеться у повідомленні Міністерства культури України. Окрім того, у відомстві відзначають, що «Богдан Ступка – творець істинної слави української сцени». «Вітчизна нагородила його званням Героя, тому що все, що зробив Ступка для її мистецтва, прирівнюється до подвигу. Від сьогодні сучасна історія нашого театру та нашого кінематографу почне поділятися на дві епохи – на епоху Ступки та епоху після нього», – додають у відомстві.

  1. Висновки.

Поступове подолання живописної обмеженості, яка була наслідком історично-культурного ізоляціонізму, пошук дієвих засобів здійснення критично-культурного аналізу, активне усвідомлення художніх традицій призвело до розширення сьогодні українського мистецтва в публічному і немистецькому просторі та посилення його соціальної дії. Для нього характерне усвідомлення своєї ролі як важливої комунікативної ланки, що вибудовує нові зв’язки при осмисленні історичної пам’яті, оточення, постколоніального та пострадянського досвіду в сьогоденні, служить важливим маркером соціальних зрушень та здатне конструювати громадську рефлексію.

 

 

 

Джерела Інформації

  1. Пальм Н. Д. П14 Історія української культури : навчальний посібник / Н. Д. Пальм, Т. Є. Гетало. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2013. – 296 с. (Укр. мов.)
  2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_культура_XXI_століття
  3. http://www.uamodna.com/арт/

https://uk.wikipedia.org/wiki/Сучасна_світова_культура

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА: 18 комментариев

  1. Галина Мулява Автор записи

    Доброго дня, Катерино, дякую за вашу високу оцінку. Щодо відомих українських кінострічок я б хотіла відзначити «Поводир» режисера Олеся Саніна, який мене особисто вразив сюжетом. Також, слід подивитись кожному українцю чудову стрічку «Незламна», в основу якої лягла реальна історія легендарної Людмили Павличенко. «Параджанов»- біографічний фільм про легендарного українського і вірменського режисера Сергія Параджанова, який створив відомий на весь світ фільм «Тіні забутих предків». Є ряд проблем, чому українські кінострічки не досить популярні. По-перше, підтримка української кінематографії з боку уряду нині, на жаль, досить не значна. По-друге, матеріально-технічна база потребує модернізації. По-третє, існує проблема наявності висококваліфікованих кінофахівців. Попри усі негаразди останнім часом, вітчизняний кінематограф демонструє стабільну активність.

  2. Галина Мулява Автор записи

    Доброго дня, Богдане, дякую за влучні питання. Я вважаю, що фотомонтаж, яким займаються фотоательє або люди вдома за комп’ютером, є мистецтвом. Оскільки мистецтво — це вид людської діяльності, що відбиває дійсність у конкретно-чуттєвих образах. Наприклад, редагування фотографії відбувається з метою глибшої передачі настроїв, емоцій, почуттів, що вимагає досконалого вміння. Стосовно сфери інформаційних технологій слід зазначити, що яскравим прикладом мистецтва, пов’язаного з програмуванням, є веб-дизайн. Сайт, як певна унікальна сторінка в мережі, має бути неповторним, візуально привабливим і зручним для користування.

  3. Галина Мулява Автор записи

    Доброго дня, Ольго, приємно читати ваш відгук. На мою думку, крім створення та розширення гуманітарних програм з метою популяризації сучасного українського мистецтва та зростання його впливу на свідомість народу, варто намагатись починати з самого себе та свого оточення, наприклад, сім’ї. Є велика кількісь можливостей для естетичного і водночас соціального розвитку людей різного віку на території України, тож потрібно обирати ту, яка буде цікавою, розважальною і корисною.

  4. Андрій Миколайович Лупа

    Здрастуйте, пані Галино!
    Не хочу приховувати, але я є великим шанувальником сучасного мистецтва в деяких його проявах, тому Ваша доповідь була чи не найцікавішою для мене на даній конференції. Було дуже цікаво прочитати чиюсь думку про те, чим ти так захоплюєшся. В своїй доповіді ви згадували про фестивальну культуру в Україні. Нікому не секрет, що зараз вона в нашій країні тільки зароджується і є поки що не досить популярною. Проте Ви висловлювалися про неї так, наче вона вже сформована і може слугувати прикладом для інших націй і країн. Певною мірою я згоден з цим, але багато людей не уявляють що таке фестивалі і з чим їх їдять, що, очевидно, є погано. По-перше, це не допомагає мистецтву поширюватися в широкі кола, по-друге, це певною мірою гальмує розвиток мистецтва в Україні. Чи не вважаєте Ви, що потрібно проводити певні заходи для реклами фестивалів, як засобів і способів долучення людей до мистецтва в цілому, і сучасного мистецтва зокрема? Якщо так, то що б Ви могли запропонувати для вирішення даної проблеми?
    Заздалегідь дякую за відповідь.

    1. Галина Мулява Автор записи

      Дякую, Андріє за такі гарні слова! Не можу не згодитись з вами, певні сфери українського сучасного мистецтва є доволі цікавими у своїй специфіці. Щиро вдячна за влучне зауваження і цілком складне питання. Боюсь, що я гіперболізувала рівень розвитку фестивальної культури, бо сама відвідувала багато таких заходів, а доцільніше було б писати більш узагальнену думку, а не власну. Будемо сподіватись, що популяризація фестивалів продовжуватиметься. Повністю з вами згодна, що потрібно проводити певні заходи для реклами фестивалів, як засобів і способів долучення людей до мистецтва в цілому, і сучасного мистецтва зокрема. Базуючись на власному досвіді, я б запропонувала поширювати інформацію про такого роду події серед молоді в школах, гімназіях та ліцеях, включаючи музичні та художні училища, бо це може бути корисно та пізнавально.

  5. Юлія Євгенівна Мельник

    Дякую, Галино!
    Меня сподобалась Ваша доповідь. Я,як і Андрій, є великим шанувальником сучасного мистецтва,саме тому читати роботу було вдвічі приємно. Ще раз дякую!

Добавить комментарий