ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПОП-АРТУ

dokladДоповідь дивіться тут…

Мулява Ольга

КА-31 ІПСА

Поп-арт (англ. pop art, від роpular art — загальнодоступне, популярне мистецтво) — напрям у художній культурі Західної Європи і США, для якого характерне використання і переосмислення образів масової культури. З’явився у 50-ті роки у Великій Британії та США і втілився спочатку в малярстві та скульптурі. Естетика поп-арту була спрямована на естетизацію зовнішнього предметного світу, утвердження культу речі і задовольняла «жадання предметності», яке виникло після тривалого панування абстракціонізму.

Загальні відомості

Вперше слово «‘поп» з’явилося на одному з колажів Еду-ардо Паолоцці 1947 р. У 1954 р. англійський художній критик і письменник Лоуренс Елловей звернув увагу на означення «поп» на одній з картин художника Р. Б. Кітай і почав використовувати його у своїх статтях. У 1956 р. слово «поп» з’являється у відомому колажі Річарда Гамільтона «Так що ж надає нашому сучасному домові такої різноманітності, такої привабливості?»

Загалом дослідники вважають, що частинка «поп» спочатку вживалася як жаргонне слівце в колах художників і означала дещо, розраховане на смак широкої пересічної публіки. Але вже в другій половині 50-х років починає використовуватись термін «поп-арт» як означення нового феномена художньої культури. В 1957 p. P. Гамільтон лає йому одне з перших визначень. Він стверджує, що не мистецтво «популярне, розраховане на масову аудиторію, недовговічне, мінливе, мистецтво, що легко розповсюджується і так само легко забувається, мистецтво дешеве, молоде, дотепне, трюкове» і, нарешті, таке, від якого «пахне великим бізнесом».

Свого розквіту поп-арт досяг у 60-ті роки. Багато хто сприйняв його як антитезу абстракціонізму, чимало критиків розцінювали поп-арт як «немистецтво». У цьому була частка правди, — адже поп-арт і не прагнув бути мистецтвом у традиційному розумінні. Він шукав середину між мистецтвом і життям або, точніше, намагався поєднати мистецтво і життя. Клаус Ольденбург говорив, що поп-арт — це мистецтво, яке не знає, що воно мистецтво. Для поп-арту був характерним заклик до «розширення ситуації мистецтва», до розширення поняття мистецтва. Все може бути розглянуто як мистецтво, достатньо тільки назвати той чи інший факт або об’єкт «мистецтвом». Слово «арт» могло з’явитися на будь-якому предметі і визначити його як артефакт.

Зрештою, поп-арт має свою рацію, якщо виходити з дійсної «штучності» людської культури порівняно з природою. Не випадково один з теоретиків поп-арту пропонував трактувати все людське суспільство в певному часовому перетині як твір мистецтва.

Країни - осередки поп-арту

Нерідко поп-арт розглядається як суто американське явище, що відтворює певний (саме американський) стиль життя. Однак паралельно до американського варіанта поп-арту (а дехто з дослідників стверджує, що навіть і раніше) своя концепція цього авангардного напряму розроблялась і в Англії. У 1952 р. в Лондоні сформувалася група митців під назвою «Незалежні», учасники якої досліджуваній художньо-естетичні можливості рекламних матеріалів. Серед її учасників — Едуардо Паолоцці, Пітер Блейк, Лоуренс Елловей, Річард Гамільтон та ін. У 1953 р. «Незалежні» провели семінар «Паралель життя і мистецтва», а пізніше організували Інститут сучасного мистецтва, який влаштував виставки «Колаж і об’єкт» (1954), «Людина, машина і рух» (1955), «Це завтра» (1956). Учасники творчою об’єднання вивчали фотографії, рекламу, стиль життя великого міста з його стресами і т. п., порівнюючи при цьому візуальні образи і тексти. Англійські митці цікавились оформленням американських ілюстрованих журналів, звертаючи особливу увагу на техніку рекламних фото, серійність образів, візуальні й семантичні контрасти. Художники дійшли висновку, що в рекламі відтворюється не весь об’єкт, а тільки його певна якість, що форми не винаходяться (вони вже існують), а тільки складаються у своєрідні блоки відеоряду. Таким чином утворюються стандартні візуальні образи, які несуть певну передбачену інформацію і викликають певні заздалегідь передбачені асоціації й емоції. Значну роль при цьому відіграє задоволення від «впізнавання» в незнайомому знайомого (що пізніше дещо в іншому плані буде використано і постмодернізмом). Проте в Англії, як, зрештою, і в інших європейських країнах та Японії, поп-арт завжди залишався дещо екзотичним авангардним явищем і не набув такого масового поширення, як у США.

На початку 60-х років поп-арт починає пропагуватися в США як суто американське мистецтво, яке відтворює саме американський стиль життя, стиль суспільства споживання і реклами. Нью-йоркські галереї Гріна, Кастеллі, Стейбла, Джексона, Джодсона, Дженіса, музей Вітні почали влаштовувати численні виставки зірок поп-арту, таких як Р. Раушенберг, Д. Розенквіст, Р. Ліхтенстайн, Е. Воргол, К. Ольденбург, Т. Вассельман, Дж. Джоне, Дж. Сігал, Р. Морріс, А. Джонс, Р. Індіана, Д. Дайн та Іи. У 1964 р. один із найвідоміших майстрів американського поп-арту Роберт Раушенберг отримав «Гран-прі» на Венеціанському бієнале (традиційній всесвітній виставці сучасного мистецтва, що проводиться у Венеції кожні два роки, — у 2001 р. на 49-му Венеціанському бієнале вперше була представлена й Україна).

Принцип масового споживання

Увагу художників-«попістів» приваблював оточуючий їх світ масової культури, розрахованої на масове «споживання», світ, у якому естетичні і духовні цінності прирівнювалися до споживацьких, буденних, соціальних, і навпаки. Дійсність начебто деміфологізувалася, майстри прагнули представити своєрідну енциклопедію сучасного життя, зорієнтовану на «велику американську мрію». Художники використовували мотиви профанного — тобто буденного, загальнодоступного, банального й анонімного в житті, того, що легко можна впізнати. Телебачення, реклама, комікси, радіо, картинки з журналів, звичні образи масових засобів інформації стали об’єктом зображення в поп-арті ї почали прирівнюватися до таких символів прекрасного, як, наприклад, «Джоконда» або Венера Мілоська.

Головною категорією естетики поп-арту стає новизна, яка затверджується як найвища цінність. Новизна — зіткнення нового зі стандартом побуту, нового смаку, нової продукції з застарілими — покликана стимулювати споживання, придбання нових речей, навіть якщо в принципі вони не краще старих. Це ріднить поп-арт з рекламою.

Принцип пародійності та іронії

Поп-арт легко схилявся до пародійності, іронії. Художник нерідко пропонував глядачеві своєрідну гру «за домовленістю». Художник давав глядачу зрозуміти, що підозрює присутність у людині чогось знижено повсякденного, рутинного, над чим можна посміятися. Але оскільки речі й образи поп-арту не персоніфіковані, анонімні, то глядач, у свою чергу, робив вигляд, що іронізують не з нього, а разом з ним.

Поп-мистецтво часто балансує на межі абсурду та іронії.мМистецтвознавець М. Кузьміна зазначає, що поп-арт прагне повернутися до реальності, розкрити цінність зразків масової продукції. Поп-арт буквально відтворює типові предмети сучасного урбанізованого побуту (речі домашнього вжитку, упаковки товарів, деталі машин), широко користується звичною мовою засобів інформації (реклама, преса, телебачення, кіно). Однак, незважаючи на різноманіття образних асоціацій, що викликаються у глядача, їх уявну злободенність, твори поп-арт відлучені від справжньої реальності. Яскраві зорові ефекти (досягаються за допомогою новітніх штучних матеріалів і складних технічних прийомів) заглушають сквозящие в них ноти іронії, неприйняття панівного в буржуазному суспільстві «споживання заради споживання» .

Іконографія поп-арту специфічна, вона охоплює портрети-символи естрадного співака Елвіса Преслі, президента Джона Кеннеді, актриси Мерилін Монро та багатьох інших культових постатей культури XX ст., «репродукції» картин Леонардо да Вінчі, Делакруа, Моне, Ренуара та Пікассо, натуральні ансамблі меблів, оздоблення ванних кімнат, друкарські машинки, поштові конверти, обкладинки книг, електроприлади, лампочки, вимикачі, фойє, каси, зали кінотеатрів, речі живописця, букви і слова (так званий «летризм»), консервні бляшанки і пляшки, взуття і одяг, обладнання барів і лікарень, магазинів, їжу й алкогольні напої, цигарки і недопалки, засоби транспорту — автомашини, пароплави, літаки… Всього навіть не можна перелічити. Як висловлювалися художники, вони іноді «концентрують в одному місці хронологічно і топографічно випадкове». Так, твором може стати і навіть вулиця міста, якщо її (разом з автомашинами і перехожими) розглянути як об’єкт мистецтва й оголосити про це.

Принцип «естетику буденного і вульгарного«

Поп-арт — це постійне візуальне і смислове подразнення звичними образами і текстами. Такі речі легко могли викликати найпростіші асоціації, і в цьому плані поп-арт був певною мірою «демократичним» мистецтвом. Однак його естетику можна сприйняти і як «естетику буденного і вульгарного». Р. Індіана писав про поп-арт: «…молоді художники звертаються до все менш піднесених речей, до таких як кока-кола, морозиво, великі біфштекси, супермаркети та «їстівні» символи. У них голодний погляд — вони «поп». Поп-арт першим зрозумів, що дистанція між людиною і продуктом для споживання в сучасному житті зменшена до мінімуму; все, що споживається, — поруч. Якщо не сам предмет, то його образ («імідж»), соціально-емоційний символ нагадує про світ, повний товарів.

Художники поп-арту полюбляють використовувати прийом, започаткований ще дадаїстами: розміщення предметів у несподіваному і невідповідному їм місці, оточенні тощо. Предмет при цьому ізолюється від звичного контексту, набуває характеру знака-символу, пов’язаного з урбаністичним оточенням, новітньою технікою, реаліями сучасного буття. І, звісно, набуває несподіваної сакральності.

Масова інформація, стандартизація предметів споживання, технологічність — ось справжнє життєве підґрунтя поп-арту. Демонструючи велику гнучкість і мобільність у розумінні того, що може виявитися мистецтвом, «розширюючи художню ситуацію», художники поп-арту знищують ієрархію образів і сюжетів, матеріалів і форм. У цій системі цінностей на одному щаблі можуть опинитися Леонардо да Вінчі і Міккі Маус, живопис і технологія, халтура і мистецтво, кітч і гумор.

Річ у поп-арті або зображається (в техніці живопису, графіки, фотографії), або імітується (наприклад, виготовлення муляжу), або демонструється реально, як вона є («реді-мейд»). Причому, будучи зображеною, вона може трактуватися як ілюзіоністично, так і в манері рекламного образу.

Теоретики поп-арту стверджують, що у певному контексті кожен предмет втрачає своє первісне значення і стає твором мистецтва. Тому завдання художника — не створення художнього предмета, а надання буденного предмету художніх якостей шляхом організації певного контексту його сприйняття. Естетизація речового світу стає принципом поп-арту. Художники прагнуть домогтися помітності, наочності, дохідливості своїх творінь, використовуючи для цього поетику етикетки та реклами.

У цих художніх установок є своя естетична логіка: предмети, в античну епоху мали суто утилітарне призначення (посудини для зберігання зерна, амфори, зберігали вино), згодом набували суто художній сенс і нині стоять на стендах «під склом» в кращих музеях світу. Художники і теоретики поп-арту виходять з посилки: зовсім не слід чекати того часу, коли утилітарні вироби сучасної епохи втратять своє практичне призначення і як античні амфори отримають безперечну художню цінність. Можна в цій естетичній сфері «прискорити рух історії» і сучасний черевик поставити на музейний стенд, надаючи цьому експонату художньо-естетичний статус.

Естетизація всього речового світу стає принципом поп-арту: «Художню цінність можна відшукати в будь-якому предметі, навіть у вуличних покидьками». Поп-арт прагне відкрити виразність і красу випадкових предметів.

Принцип відмови від загальноприйнятих умов

Традиційний живопис було оголошено «банальністю». Багато хто з художників поп-арту взагалі демонстративно відмовився від «умовностей» живопису і малювання на площині, вийшовши в реальний простір. Але від техніки живопису іноді залишалися окремі незначні мазки пензлем з фарбою навіть на предметах, — наприклад, на деяких «асамбляжах» Раушенбсрга та «об’єктах» Ольденбурга. Ольденбург, наприклад, виставляє прасувальну дошку з сорочкою і праскою на ній, вішалку, на котрій висить плащ, кеди і символічно фарбує блискучими акриловими фарбами частину своїх «експонатів». Том Вассельман оточує намальоване зображення оголеної жінки у ванній кімнаті реальними дверима, на яких висить рушник, репродукцією картини Ренуара. Механізація творчого процесу приводить до того, що лідери поп-арту, як-от Р. Рау-шенберг або Е. Воргол, працюють не самі, а з бригадами помічників — реалізаторів їхніх задумів. Вони, як пише В. Турчин, закинули традиційні палітри і пензлі, натомість взявши в руки розбризкувач і автогенний апарат. Раушенбах відверто епатував публіку, стверджуючи, що пара чоловічих шкарпеток не менш придатна для роботи, ніж олія і полотно. Англієць Девід Гокні стверджував, що його мистецтво позбавлене прив’язаності до форми, і в цьому — «його козирна карта». Не випадково й Енді Воргол називав свою майстерню «фекторі» (вона і справді була розташована в колишньому приміщенні фабрики). Рой Ліхтенстайн працював із цятками друкарського растра, розглядаючи свої варіанти коміксів як результат дії «машини, що малює». Воргол, який відкрив для себе техніку шовкографії, механічно повторював окремі образи (наприклад, Преслі або Монро), використовуючи кольоровий негатив зі змінними фільтрами, так що одне й те саме зображення варіювалося в синьому, жовтому, червоному та інших тонах. Серії та варіації характерні і для Вассель-мана. Так, його відомі «Американські ню» налічували до 100 творів (усі під номерами).

Прийом імітації різних матеріалів

Характерним для поп-арту був і прийом імітації різних матеріалів. Створювалися гігантські бутерброди заввишки в три метри, скульптура у вигляді тюбика для губної помади, копії пляшок, лампочок. Муляжі «їжі» в Ольденбурга зроблені з гіпсу, картону, покритих акрилом. Джоне виставляв «Розфарбовану бронзу», що являла собою відлиті з традиційного для скульптури матеріалу банки пива. Джордж Сігал демонстрував гіпсові зліпки з моделей, розміщаючи їх у реальних просторах: у макетах м’ясних крамниць, у касах кінотеатру, у ванній кімнаті. З деякими його фігурами можна було навіть посидіти за одним столом.

Прицип комбінації

Предмети в поп-арті нерідко постають у несподіваних поєднаннях. Художники називають такий прийом «комбінаціями», а критики частіше — «асамбляжами». Серед прикладів асамбляжів — «Подарунок Аполлону» Раушенберга, що являє собою заляпаний фарбами кухонний столик і прив’язане до нього помийне відро. Поп-артисти зреагували також на насиченість середовища проживання надрукованими, намальованими, сфотографованими образами. Не випадково деякі з них, наприклад Е. Воргол, починали свою кар’єру як майстри реклами. В поп-арті велика увага приділяється написам, наприклад «Мати — це мати», і назвам на зразок «Я люблю тебе разом зі своїм «Фордом» (1961, художник Дж. Розенквіст).

Принцип тиражування

Одна з концептуальних знахідок поп-арту була в тому, що принцип серійного, типового тиражування міг використовуватися не тільки у виробництві, а й самим художником — багаторазово повторюваний об’єкт посилював свою значущість — один предмет добре, а сто в одному — ще краще. Одночасно з цим розмножений об’єкт ще раз підкреслював свою популярність і приналежність до масової культури.

Вплив естетики поп-арту на українську культуру

Насамперед необхідно зазначити, що Енді Уорхол, який традиційно вважається провідним художником (або навіть і художником-засновником) поп-арту, походив із родини емігрантів першого покоління, карпатських українців-русинів Андрія та Юлії Вайхолів. Хоч Ендрю Воргол народився через багато років після того, як його батьки переїхали до американського міста Пітсбурга (штат Пенсільванія), але хрестили хлопчика у тамтешній українській греко-католицькій церкві.

В Україні цей напрямок не проявився настільки потужно, для цього так і не склалася сприятлива соціальна основа. Але потрібно визнати, що багато українських художників звертаються до прийомів поп-арту, використовуючи поетичну мову ярлика і реклами. Це реакція на зміну життя українського суспільства після розпаду Союзу, на очевидний вияв соціальної нерівності. Поп-арт демонструє, що сьогодні наша реальність — це яскрава реклама, нестримне споживання, використання нових інформаційних технологій.

У багатьох сферах повсякденного життя ми можемо зустріти ноти поп-арту. Кошти масової інформації та реклама це основні теми поп-арту, він доступний широкій міжнародній громадськості. Телебачення, комікси, плакати – усе це зрозуміло і знайоме досить широкої цільової аудиторії. Людина, що належить до масовому суспільству другої половини ХХ в. ставав покупцем, хто прагне володіти як необхідних, і непотрібних речей. Він постійно поповнював, нагромаджував свій матеріальний світ. Соціологи характеризують таке індустріальне суспільство як суспільство масового споживання. Можна говорити з впевненістю у тому, що чимало засоби вираження поп-арту зустрічаються й у зараз у різних графічних проектах, рекламних плакатах, афішах і навіть у дизайні інтер’єрів. Сьогодні ми часто можемо зустріти людей надворі у одязі з допомогою принтів поп-арту. Це вже чого в поп-арту не віднімеш, то це стильності. Також роботи сміливо йдуть на прикраси квартир, тими хто, розуміє і поважає сучасне мистецтво.

Яскравий представник послідовників поп- арту в Україні Вінні Реунов також працює у своїй творчості з проблемою споживання, використовуючи прийоми напрямку: хаотично наносячи на площину полотна логотипи телеекранів і брендів, обличчя людей, усілякі предмети та уривки різношерстої реальності мегаполіса. Боляче дивитися на його полотна — обкладинки неіснуючих видань. Усі жахіття реального світу, переплутаного із площиною рекламного щита, звалюються на нас із робіт Вінні Реунова.

До символів поп-арту звертається у своїй творчості Жанна Кадирова. Особливо цікавий у цьому контексті її проект «Діаманти» — це серія об’єктів різних розмірів (до півметра у діаметрі), у формі діамантів, обкладених керамічним кахлем. Художниця часто використовує цей матеріал, він приваблює її своєю доступністю, вираженою соціальною приналежністю. Кахлі різних кольорів, із глянцевим блиском, можуть декорувати санвузли у квартирах, що нале- жать різним за соціальним статусом господа- рям. А діаманти, котрі є символами багатства і розкоші, у кахляному виконанні та в збільше- них розмірах стають доступнішими, ближчими людям. Джефф Кунс свого часу створив величез- ний виблискуючий діамант, але цей красивий об’єкт не здатен так розчулити українського глядача, який жив із простацькою красою кахляних зупинок, лавок, ванних кімнат і т.д.

Висновок

Аналіз основних естетичних принципів вияв такі закономірності в поп-арті: естетичні і духовні цінності прирівнюваються до споживацьких і буденних;  поп-арт звертається до гнучкість і мобільність у розумінні того, що може виявитися мистецтвом; популярність поп-арту у певній мірі залежить від розміщення предметів у несподіваних оточенні та комбінації; виразність, здатність привертати увагу.

Непідготовленій погляду поп-арт може здатися надто простим і навіть примітивним, але, як будь-яке концептуальне мистецтво, він в глибині незвичайно багатогранний і складний у значенні того, що цей напрям здатний викликати деякі емоції та думки. Не дарма саме поп-арт зіграв серйозну роль у розвитку сучасного мистецтва і значною мірою визначив формування сучасного дизайну.

Джерела:

  1. com/architecture-pop-art
  2. su
  3. Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович «Культурологія: українська та зарубіжна культура». Навчальний посібник / К.: Знання, 2007.- 567 c.
  4. Пальм Н. Д., Гетало Т. Є. «Історія української культури». Навчальний посібник. Харків, 2013.
  5. Стеценко В. І. «Культура в термінах від «а» до «я»». Культурологічна абетка». Навчальний посібник для студентів і викладачів універистету. Львів, Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005.

ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПОП-АРТУ: 14 комментариев

  1. Юлія Євгенівна Мельник

    Дякую за цікаву доповідь!
    Презентація та стаття є інформативними та пізнавальними. Як на мене, вони виконані на високому рівні.
    У вільний час полюбляю дізнаватись про використання, поєднання різних стилів в інтер’єрі. Хотіла б дізнатись Ваше ставлення до елементів поп-арту в інтер’єрі.

    1. Ольга Мулява Автор записи

      Дякую за коментар!
      Елементи поп-арту в інтрер’єру, на мою думку, є досить цікавими, іноді варті уваги. Але я не високо оціню цей стиль беспосередньо і чітко до певного житлового комплексу, наприклад.

  2. Андрiй Скляр

    Мені дуже сподобалася доповідь.
    Презентація дуже добре ілюструє наведені в тезах питання!
    На мою думку, тема є актуальною, особливо цікавою для мене стала частина, в якій описується вплив поп-арту на українську культуру!
    Дякую автору за насичену і цікаву доповідь!

Добавить комментарий