ПСИХОДЕЛІКА У КІНЕМАТОГРАФІ

dokladДоповідь дивіться тут…

Шмаркуненко Аліна

НТУУ «КПІ», ФПМ, курс ІІІ, група км 31

 

Термін психоделіка вперше був запропонований британським психіатром Хаіфрі Осмондом У 1956 році. Спочатку це поняття означало речовину, яка викликала у людини зміну стану свідомості. Перш за все це поняття пов’язане з окремою категорією психоактивних речовин, або так званих галюциногенів або наркотиків.
Зміна у свідомості, під дією психоделіків, проявляється у вигляді слухових візуальних або тактильних відчуттів і їх комбінацій. Спливаючі картинки в свідомості, зазвичай характеризуються яскравими насиченими кольорами, які перетікають з одного відтінку в інший.
Відомо, що багато речовини, звані психоделіками, здатні занурити людину в світ, який непідвладний в звичайному стані свідомості людей. Багато дослідників і письменників помічали, що вся реальність не представляється лише тільки тим, що ми можемо відчути, почути або побачити в нашому звичайному стані свідомості.
Спочатку психоделічні речовини використовували для пророкувань, цілительства, і для спілкування з надприродним світом. В ті часи рослини, а також тканини тварин, які містили змінючі свідомість речовини, використовували для різних ритуалів. Це було поширене не тільки в примітивних культурах, але і в високорозвинених, в різних частинах світу.
Багато хто схильний вважати, що поняття “психоделії” не обов’язково має бути пов’язане з наркотиками. “Розширення свідомості” може бути досягнуте і без застосування психоактивних препаратів через використання сенсорної депривації, холотропного дихання, а також різних форм медитації.
Також вважають, що психоделіка має природу, близьку до релігійного почуття, а зміна свідомості подібна до змін, що практикуються в йозі.
До теперішніх часів ведеться безліч суперечок про фармакологічні властивості різних психотропних речовин, які можуть впливати на людську свідомість. Більшість учених не визнають факт існування об’єктів, які знаходяться за межами нашої свідомості.
У сучасному розумінні, психоделіка являє собою напрямок у мистецтві, культурі, який сприймається як творчість, під дією різних психотропних речовин, або вплив на свідомість людини.
Цей напрямок прийшов до нас у 60-ті роки, коли особливий розвиток отримав рух хіпі. Особливо яскраво в ті часи психоделія знайшла свій вияв у музиці, тоді це був психоделічний рок, а зараз її присутність простежується в трансі. Особливо яскраво напрямок психоделіки виражено у фільмах 60-х.
Психоделічні досліди отримали своє відображення в сучасному мистецтві, з’явилося таке поняття, як «психоделічна музика», графіка, література, кіно.
У візуальній формі психоделія звичайно являє собою розводи кольорових кислотних рідин або просто кольорові кола овали і бульки.
Стан, який відчуває людина, прийнявши психоделічний засіб:
1. Відбувається звуження свідомості: свідомість органів, тканин і клітин;
2. Зв’язок між свідомістю і матерією;
3. Здійснюється навмисний психогінез;
4. Вихід свідомості людини за межі реальності.

Яскраво виражена психоделіка у кінематографі. В основу таких фільмів покладена фрейдиська символіка, наслідки «психоделічної революції». Психоделізм таких фільмів полягає перш за все не  в тематиці та проблематиці, не в фрейдівському зведенні всього до сексуальності та лібідо, не у показі стану людини під дією ЛСД чи інших психотропних препаратів, а перш за все,  у впливі цього всього за допомогою певних прийомів та механізмів на свідомість та підсвідомість людини, що в кінцевому випадку має допомогти глядачеві прийти до вирішення своїх проблем, позбавлення комплексів і до самоаналізу. Наркотики, психоаналіз та фрейдизм, як основа психоделічного кіно, мають лише допомогти передати ці прийоми та механізми, аби вони мали певний вплив на глядача. Тому умовно такі фільми можна поділити на такі три категорії: кіно, в основі якого лежить фрейдиська основа; кіно, основою якого є наслідки «психоделічної революції» та третя – поєднання першого і другого.

Говорячи в загальному про психоделічні фільми, можна виділити певні прийоми та механізми, які характеризують ці фільми і без яких психоделічне кіно не мало б значення. Перш за все, потрібно сказати про те, що всі вони розраховані за часом: загальна тривалість, рівномірні інтервали між піками, зі зростанням психологічної інтенсивності до кульмінації; розраховані музичні фрагменти, зміна планів, тобто ритмічність. Не можна не наголосити, на тому, що одну із основних ролей тут грає музика, вона притаманна всім психоделічним фільмам, деякі психоделічні фільми відносять до жанру музичного кіно. Музика супроводжує глядача протягом усього перегляду. Однією з характерних рис є світлопередача, постійні зміни світла та темряви, яскравої колірної  гами, що  справляють величезний вплив на підкіркову зону людини.

Психоделічному кіно притаманні: сильні шуми, крики, сміх, стук поїзду, спів натовпу. Часто показ чогось огидного та страшного( пологи, нудоти та ін.). Поєднання шумових звукових асоціацій та розпливчастого світла одночасно визиває притуплення мозкової діяльності.

Специфіка цього виду мистецтва полягає у тому, що тут, у кіно, можна поєднати все: і музику, і живопис. Тобто психоделічне кіно, з однієї сторони являє собою певний синкретизм, воно може і об’єднує всі жанри психоделічного мистецтва в одне єдина, що має набагато більший вплив, ніж кожне з них взяте окремо.

Фрейдистська  тематика виражена в фільмах таких режисерів як Залман Кінг та Ендрю Лайн – авторами «9 ½ тижнів», «Дикої орхідеї», «Злиття двох місяців». Сама проблематика фільмів фрейдистська – боротьба волі та інстинкту; тема пристрасті, вплив сексуального начала. «9 ½ тижнів» — тонке психологічне дослідження пристрасті, точніше показ жінки у стані пристрасті, заволодіння людиною лібідо, його співвідношення з духовним, співіснування інстинкту і почуття, чуттєвості, пристрасті і байдужості як цілого. Автори фільму використовують сформовані в культурі символи пристрасті і любові, асоціативну символіку Фрейда, тобто спираються у своїх методах на фрейдизм, на психоаналіз. Тобто, якщо розглядати цей фільм по особливим прийомам, то можна виділити те, що наростання пристрасті, почуттів між головними героями розраховані за часом, можна прослідкувати рівномірномірні інтервали: сцени близькості замінюються сценами буденного життя та байдужості, що знову приводить до пристрасті і так замкнене циклічне коло, доки один з героїв не покінчить з цим.  Яскраво помітне колірне оформлення: колір як символ. Домінує білий ( вона, «інь») і чорний ( він, «янь») як два взаємопривабливих і доповнюючих начала; сірий – єдність, взаємопроникнення, нейтральний колір, змішання чорного і білого і нарешті червоний. На початку фільму героїня ( Елізабет) у білому плащі, светрі, сорочці: вона володіє своєю свідомістю, собою, це її «Я». Потім за ходом розвитку дій ( історія кохання) в її одязі з’являється сірий колір ( сірий костюм, куплений Джоном); у її волю вторгається чужинка, починає підкоряти її собі, вона вже у владі пристрасті і починає усвідомлювати це. Також протягом фільму можна спостерігати, те, що в житті Елізабет, після того як вона зблизилась з Джоном, з’являється і червоний колір. Але червоний колір на ній і біля неї на роботі – в галереї, що є свідченням пристрасті, або незадоволеності її сексуального лібідо в даний момент. Випалена любов’ю, але цілком їй підвладна, під чужою волею, під чужим началом, Елізабет у чорній сукні, плащі. Пов’язка – символ сліпоти людини у пристрасті, на початку фільму пов’язка – біла, в кульмінаційному моменті – чорна.

Якщо виключно спиратися на фрейдистську символіку, то можна помітити, що головних героїв протягом усього фільму супроводжує вода і всі її вияви. Вода – сексуальне начало. Її стани, тобто вияви відповідають розвиткові пристрасті. Грудочки льоду перетворюються на крапельки – пробудження почуття, розбуджена сексуальність, а перед цим сцена на яхті в затоці – безкраїсть можливого почуття, загибель. Далі герої перестрибують разом калюжу. Потім потрапляють під дощ ( пристрасть росте; дощ – символ закоханості). Нарешті – потоки води у сцені в підвалі, як символ зростання пристрасті.

Неодноразово протягом фільму можна помітити рибу ( теж у певні моменти та у дотриманні інтервалів). Риба – у цьому випадку символ жінки у пристрасті. На початку фільму Елізабет бачить рибу на базарі – риба жива і спокійна – душевний та фізичний спокій Елізабет, буденність. В середині фільму – риба, яка б’ється, вона не у стані спокою – розбудження почуттів та пристрасті, початок домінування та захоплення Елізабет лібідо. Кульмінація – знята з гачка, майже не жива риба – героїня, яку вбиває пристрасть. Але риба жива, отже є надія на порятунок, Елізабет вирішує піти, намагається вплинути на своє «Я» та усвідомити його. Квіти теж несуть певну смислову асоціацію. На початку – букет червоних троянд – радість і повнота кохання, в кінці – одна троянда в руках «чорної» Елізабет —  внутрішня туга та усвідомлення того, що все зводиться до пристрасті, інстинкту, сексуального голоду. Також, міст – символ єднання; хустка, яку дарує Джон Елізабет – прив’язує її до себе, бере у свою владу, годинник – час тлінний, і всьому приходить кінець[9, 191-192].

Елізабет готує виставку картин ( поєднання видів мистецтва), які є психоделіками. Саме вони допомагають їй розібратися у собі та зробити правильне рішення. Через цей психоделічний фільм, який має вплинути на глядача, автори показують вплив на героя фільму психоделічного живопису, тобто метод впливу на глядача спогляданням і живопису і фільму через вирішення проблеми Елізабет до вирішення і усвідомлення своїх проблем. Ще одним своєрідним супутником героїв протягом усього фільму і методом поєднання всього в одному є музика. Вона органічно супроводжує весь сюжет і сама виступає звуковими символами різноманітних станів. Слід звернути увагу і на ритм у музиці, світлі у з міні планів.

Отже, цей фільм являє собою взаємопротилежні і взаємонеобхідні елементи – чоловік і жінка, кохання і пристрасть, вода і вогонь, смерть та відродження, воля та інстинкт – все це вплив фрейдизму. Фільм, який дає змогу проаналізувати свої вчинки, зрозуміти, що має бути певна межа, біля якої потрібно зупинитися і не переступати її.

Ознаки та наслідки психоделічної революції яскраво виражені в фільмі «Страх та Ненависть в Лас-Вегасі». Де показано стан людини в наркотичному сп’янінні. Людина тут повністю підвладна наркотикам, неадекватна, наявна боротьба свідомості та підсвідомості, фантазії та реальності. Цей фільм – намір показати людину, яка не володіє собою, не володіє своїм «Я» через вживання наркотиків; людина, яка не може вийти з фантастичного, надуманого, галюцигенного світу в світ реальний, адекватний, в світ свідомості та наявного буття. Якщо аналізувати цей фільм по попередньо встановлених прийомах, то можна сказати, що піки між вживанням наркотиків (а герої приймають психотропні речовини протягом усього фільму), наростанням страху, ненависті, найвищої неналежності до реальності та несприйняття світу розтягнуті та розташовані у часі ритмічно. Тобто, проходить приблизно однаковий проміжок часу між цими піками. На початку фільму – герої неадекватні, але вони ще сприймають світ в якому знаходяться, світ реальних людей, вони не відчувають нічого негативного, навпаки —  вони позитивно налаштовані на гарне проведення часу у Лас-Вегасі, куди прямують. Пізніше – наростання напруженості, поява галюцинацій, абсолютна неналежність собі і світу, несприйняття оточуючих, зрив мозку, що спочатку являється абсолютною байдужістю і в кінці-кінців приводить до кінця історії – появи страху, який пов’язаний з початком кінця дії наркотичних речовин на організм, вихід зі стану наркотичного сп’яніння, що межується з ненавистю та агресивністю. Страх і ненависть тут являються у тому прикладі, що герої, входячи у реальний світ, починаючи усвідомлювати себе і все навколо себе стикаються із сприйманням себе і оточуючого світу як реально існуючих, виникає огида і спасіння залежить тільки від прийняття або неприйняття нової дози.

Характерною рисою фільму є те, що герої постійно описують те, що бачать, чують і переживають в той чи інший момент під дією того чи іншого наркотику, що дає змогу глядачеві пережити все це разом з ними і відчути на собі дію цих наркотиків.

Кольорова гама доволі яскрава, перевага зелених, фіолетових, жовтих, червоних кольорів. Зелений – колір абсенту – галюцинації, червоний – кров, насилля, страх. Все це створює атмосферу відчуження, страху та болю. Сцена галюцинацій одного із головних героїв – перетворення людей на великих  огидних ящірок,що накидаються один на одного, щоб угамувати своє лібідо є прямим підтекстом до фрейдівського впливу. Лекція про шкідливість наркотиків не є випадковою у цьому фільмі так, як вона абсолютно точно відображає епоху психоделічної революції, де навіть експерти з допомоги боротьби з наркотичної залежності знаходяться під впливом ЛСД.

Символіку цього фільму потрібно шукати перш за все у невидимих нам образах, у тих, які бачать герої фільму. Рожевий кролик у ванні – ми його не бачимо, але починаємо вірити у те, що він є і уявляємо його. Ти самим матеріалізуючи. Режисери фільму через кольорову гаму, феєричне освітлення, блимання світла, через музичні шуми ( музика як така не присутня у фільмі, присутні звуки ехо, звуки шин, природи), розтягнення часу у просторі, — створюють ефект залежності і перебування у стані наркотичного сп’яніння глядача. Фільм психоделічний, який важко сприймати і уловити якийсь смисл і розвиток подій так, як сюжету тут як такого і немає – це не має відволікати глядача від занурення у атмосферу стану самозаглиблення та відірваності від реального світу.

Поєднання музики та анімації, фрейдистської основи та наслідків психоделічної революції відображено у фільмі «Pink Floyd The Wall». Цей фільм — певне музичне есе, в основу якого ліг однойменний альбом  Pink Floyd 1979 року «The Wall». Pink Floyd, як відомо, відносять до піонерів психоделічної музики і цей фільм, режисера Алана Паркера являє собою      певний великий кліп на цілий альбом гурту. Слова, діалоги, не притаманні цьому фільму, головну роль грає музика[11]. Адже саме музика має найбільший вплив на людину, адже саме вона, якій притаманні синтез різноманітних видів музики, криків людей, гудків, різних звуків природи( град, вітер, гроза) та ін. разом із показом цього всього на екрані передає нам атмосферу епохи, в яку він знімався, політичні, соціально-економічні та індивідуальні проблеми людства і головного героя. А також, показ життя людини в   тоталітарному суспільстві, конфлікт справжнього «Я» з «Я», яке повинне відповідати нормам і правилам   політичної системи. Головний герой фільму – Пінк Флойд – хлопчик, батько, якого помер під час війни і дитинство його проходило під знаком бездушної системи і педантичними вчителями. Стіна тут має символічний символ, адже головний герой під від жорстокості і нерозуміння цього світу, вживаючи наркотики, закривається в собі – будує стіну, яка має відділяти його від оточуючого світу. Стіна —  символ роздільності і відчуження – в кінці фільму руйнується, але руйнується не по одній цеглині як будувалася, а вибухає. Це дає змогу зрозуміти, що ми можемо зруйнувати весь світ насильства і жорстокості, який довго будували, але навіщо?

Цей фільм – варіант показати масове бездумне суспільство тих часів і за допомогою цього вплинути на глядача, на ті маси, відкрити очі їм на те, де вони живуть і в якому світі, дати можливість задуматися та подумати.

Фільму притаманні яскрава кольорова гама, але вона лише у свідомості Пінка, бо ж насправді, все навколо сіре, буденність тут неяскрава. Притаманні червоні кольори – символ нацизму, жорстокості, крові і влади. Протягом фільму можемо часто спостерігати появу води.  Спочатку вона чиста, але надзвичайно швидко стає червоною, перемішаною з кров’ю – Пінк лежить на воді, ніби-то не належачи до цього світу, він чистий, але усвідомлення дійсності і того, що є реальним світом приводить до сумнівів і страху, вода стає червоною. Часто зустрічаються хрести – смерть суспільства, бездумність та занепад моральності, деградація. Стіна означає й інше. Будь-яка міцна стіна будується з каменю. Камінь – це робочий люд, гвинтик суспільства, це дитина, з якої мають якраз виростити бездушне створіння, яке не має мислити. Стіна – це засіб утримати тоталітарну владу та контроль над масами, зрівнюючи камінці до однакових форм та перетворюючи на одну єдину велику стіну, це те саме, що ростити та виховувати всіх людей однаково, робити їх масами. Часто протягом фільму можна зустріти яскраво виражені символи нацизму, фашизму.

Музичний супровід супроводжують ще певні звуки навколишньої дійсності: крики, вибухи, розгром в квартирі, писки – всі ці звуки занадто голосні і мають великий вплив на глядача, вони приглушують. Одним із прийомів спроби впливу на глядача є різке і значно голосне виконання композицій, що завершується так само різко і починається вбивча тиша, яка триває близько хвилини, потім маленький монолог, або діалог головного героя, перемішаний з гнітючою тишиною, яка ріже в вуха і сприяє розтягуванню часу ( здається, що фільм триває не півтори години, а години чотири), а потім знову різке і голосне звучання. Швидка зміна тиші і голосу сприяє притупленню роботи мозкової діяльності[14].

Те, що відбувається у підсвідомості Пінка показано через певні мультиплікаційні анімації. Тут змішалися всі страхи, жахи, бажання героя. Він усвідомлює, що втрачає глузд, втрачає себе і він задоволений. В його голові відбувається суд над ним же , де судді —  мультиплікаційні герої, що живуть у його підсвідомості. Квітки хижаки – символ людських стосунків — або підпасти під вплив, або підкорити когось; жіноче і чоловіче начало — квіти приймають форми чоловічих і жіночих гінеталей, фрейдівський символ – боротьба і загубленість у пристрасті.

Мультиплікаційні анімації, музика, разюча тиша, вибухи, розгроми, спалахи і вогонь – ось основні прийоми впливу на глядача, які притаманні цьому фільмові.

Саме  в кінематографі незалежної України, нажаль, небагато психоделічних фільмів. Прикладами можуть бути Меніни (2008) та Деліріум (2013) Ігора Подольчака, або короткометражні «100=188»(1998), «Валізи» (1999) та повнометражний «Цикута»(2003) О.Шапіри.

Дуже вагомим є внесок Вадима Йовича в розвиток українського психоделічного кінематографа. Він, бувши завідуючим відділенням психіатричної лікарні з Дніпропетровська, маючи цифрову камеру, 2 мікрофони, комп’ютер, за допомогою однодумців, насамперед Людмили Лозинко, яка взяла на себе увесь адміністративно-організаційний клопіт, зняв майже двогодинний фільм «Кам’яний острів». Ця спроба творення міфології містить численні алюзії, насамперед, до фільмів Андрія Тарковського. Базова спеціальність Йовича позначилась на результа- тах його творчости — в картину професійно введено психоделічні моменти, дратівливі фактори, утворено настрій тягучо-романтичної млости. Представлена лячна загадковість, містична порожнеча землі напередодні приходу Ангелів Апокаліпсису. Створено образ часу, який просипається піском крізь пальці і водночас несе заспокоєння, варто лише занурити паль- ці в грунт забуття. Зовнішній фабульний шар фільму складає Історія кохан- ня двох самотніх диваків — Рут та Ліса. У кожного із закоханих свій соціаль- ний «діагноз»: Рут з дитинства бачить біль, сльози, страждання — хаос у перетвореному вигляді, її нав’язливо переслідує образ катастрофи, відвер- нути яку, зрештою, їй надається можливість. Рут — «обрана». Ліс навпаки сам з дитинства обрав свій шлях. В ритуалі добровільної само пожертви йому належить право врятувати людство на символічному рівні відповідно до мі- фології Кам’яного острову.

На відміну від деяких робіт, що виглядають цілком «схибленими» поза бажанням і задумом автора, у «Кам’яному острові» психоделіка організу- ється свідомо і професійно: тривожність нагнітається ритмом, напругою, музикою, звуковими ефектами, різкими й нестерпно довгими, монотонно- безкінечними телефонними дзвінками (коли героїня, прокинувшись на 53-му сигналі, жбурляє телефонним апаратом в стіну, глядач радо з нею солідари- зується). Поки телефон дзвонить, а господиня спить, камера оглядає кімна- ту — малюнки дивних археологічних знахідок, загадкові креслення, фото- графії кам’яного пагорбу — це ї є Кам’яний острів. По суті — метафора лобного місця нашої цивілізації, про порятунок якої дбають насамперед диваки. Принаймні так прочитується позиція автора. Він підкреслено поста- вив майбутнє людства в залежність від «Інакших», «не-таких-як-усі» — тих, хто відмовився від пошуків Істини у сфері раціонального мислення. У цьому сенсі робота Вадима Йовича, режисера «з психіатричним ухилом» — при- клад кіно «паралельного», у певному розумінні «божевільного» та незалеж- ного (у тому числі від джерел фінансування). Якоюсь мірою ці характеристи- ки стосуються більшості робіт «альтернативщиків» (тих, хто творить кіно «за дужками» офіційного процесу, не обслуговує держзамовлення та не пре- тендує на бюджетну підтримку).

Отже, психоделічне кіно – найкращий спосіб впливу на людину і найкращий спосіб поєднати все психоделічне мистецтво в одному виді. Психоделічний кінематограф  формувався і розвився під впливом психоделічної революції і фрейдизму, це один із способів показати психоаналіз в мистецтві і допомогти людині розібратися в собі та подивитися на реальний світ своїми власними очима, або створити цей світ самому.

ПСИХОДЕЛІКА У КІНЕМАТОГРАФІ: 6 комментариев

  1. Ольга Олександрівна Сінчук

    Цікавий вибір теми. Я ніколи раніше не задумувалась про те, що психоделіка так широко використовується у кінематографі. Дуже сподобалися ілюстрації у презентації.
    Аліна, а як ти ставишся до цього стилю загалом та особливо в кінематографі?
    Чи дивилась ти якість зі згаданих фільмів? Якщо так, чи сподобались вони тобі?
    З якого віку, на твою думку, можна дивитись такі фільми? І чи порадила б ти їх для перегляду взагалі?

    1. Аліна Шмаркуненко Автор записи

      Дякую!
      Я вважаю, що даний стиль є великим внеском у розвиток сучасної культури. Нажаль, в кінематографі не так багато прикладів якісного психоделічного кіно, але елементи цього жанру доволі часто використувуються частично щоб показати, наприклад, якісь важливі напружені моменти. Тобто ставлюся я до цього стилю цілком позитивно. Я дивилася «Страх і ненависть в Лас-Вегасі» та «Pink Floyd. The wall’ — обидва призвели справжный фурор і закохали мене в цей жанр.
      Дивитися їх, на мою думку, можна коли людина дозріла до того, щоб сприймати кіно як кіно і робити якісь корисні висновки, а не сліпо пародувати поведінку якихось дійових осіб. Я впевнена. що не всім сподобається цей жанр, але ознайомитися з ним ніколи нікому не завадить. Тим паче, після перегляду таких фільмів починаєш помічати риси психоделічного кіно й у різних фільмах інших жанрів.

  2. Андрій Віталійович Логвін

    Шановна Аліна!
    Дякую за чудову інформацію, знайшов багато нового для себе.
    Хотів додати, незважаючи, що це не дуже пов`язано з мистецтвом, про вплив психоделічних фільмів. Після проведених аналізів виявилося, що перегляд психоделіки має певний позитивний вплив на людини. Крім допомоги людині розібратися в собі, даний жанр «загартовує» витримку, роблячи людини менш агресивною та більш стійкою до життєвих незгод. Тож, закоренілим скептикам, можливо, варто переглянути свої вподобання та спробувати долучитися до цього напряму. Я б порадив починати з розглянутої вище праці «The Wall», оскільки, на мою думку, це один з найвизначніших зразків даного жанру.
    Ще раз хочу подякувати за цікаву роботу.

  3. Владислав Олегович Гудіков

    Дякую за детальний аналіз найбільш яскравих робіт у цьому напрямі. Проте я був дещо спантеличений Вашими ствердженнями. В одній з частин доповіді Ви стверджуєте, що сексуальність та лібідо є лише інструментами для створення кінематогрофічного твору, але під час аналізу твору «9 ½ тижнів» виявляється, що цей фільм — тонкий аналіз пристрасті та лібідо. Як Ви вважаєте, чи може бути інструментом те, що є невід’ємною частиною нас самих, те примітивне єство, що керується лише базовими інстинктами і виривається лише у момент нашої покори спокусі?

    1. Аліна Шмаркуненко Автор записи

      Дякую за коментар. Мені здається, Вам варто переглянути презентацію та доповідь щоб переконатися, що мови про те, що «сексуальність та лібідо є лише інструментами для створення кінематогрофічного твору» не було. А щодо Вашого запитання, було б дуже добре, якби Ви могли б конкретизувати, що саме мали на увазі. Можу лише сказати, що » те примітивне єство» може не тільки бути інструментом, але й керувати людиною.

Добавить комментарий