Послідовний у правді

dokladДоповідь дивіться тут…

Боренко Дарина

НТУУ «КПІ», ЛА-51
На столітній ювілей Юрія Шевельова 22 грудня 2008 року зібралася велика а в Конґреґаційній аудиторія в залі Національного університету «Киево-Могилянська академія». Ким для них Шевельов? Лінгвіст, літературозна-вець, культуролог, чому його ім’я в пристойному контексті стали згадувати в Україні лише після падіння СССР? Чому до нього була така холодна ненависть режиму, який цікавився все-таки більше ідеологіeю, а не лінгвіс- тикою? Чому проти Юрія Шевельова діяли советські спец- служби в особах титулованих мовознавців академіка I. Білодіда і славіста Р. Якобсона? Чи не простіше їм було приголубити, задобрити і зробити шевельова приятелем СССР? Адже до війни він був начебто лояльним, «радянським мовознавцем», доцентом, навіть не репресованим. Навіщо здалося кагeбістам збирати на лінгвіста компромат і запускати фальшиві чутки про його «колябораціонізм», коли насправді він надрукував в українській газеті кілька статей, i то про поетів, а потім лише у 1944 році виїхав на Захід разом із тисячами втікачів від сталінського раю? Чому така велика увага большевиків до Юрія Шевельова?
Тут мимоволі напрошуeться приклад Олега Ольжича. Навіщо було гестапівцям уже перед відступом полювати за членом проводу ОУН, коли ясно було, що завтра прийдуть большевики, і хай вони мають клопіт з українськими націоналістами. Але німецька розвідка мала інформашю, що Ольжич є тією особою, через яку українське підпілля може вийти на зв’язок з європейським рухом опору, тобто прорвати інформаційну блокаду, створену зусиллями НКВД і ГЕСТАПО.
Шевельов не був політичною фігурою, але він став близько до американської університетської славістики густо обснованої совєтською агентурою і перетвореної на центри русистики.
Оскільки його концепція про походження української мови безпосередньо зі спільнослов’янської (час розпаду якої VI-VII ст. н.е.), ні його особистість не піддавалися використанню в ідеологічних цілях, то залишалося його здискредитувати. Відомо, що тут совєтські спеціалісти були неперевершеними, і їхні методи діяли так само і за кордоном.
У змаганні із системою лжі і безчестя виробився чіткий і безкомпромісний стиль науковця і літератора Юрія Шевельова. А стиль — то людина. Для одних та людина була дуже лагідною Аля інших твердою і суворою, а для більшости високим інтелектуалом, постаттю першого ряду. Сам Юрій Володимирович жартома признавався. що йому завжди випадали другі  ролі. У його житті була горла Верховина: в три післявоєнні роки він будував «Мур». «Я жив ідеєю створити творчу атмосферу навколо письменників, вирвати таланти з мряковиння життя серед обивателів, збудувати палац духу, новий і звужений варіант Платонової республіки митців розуму і хисту, закласти підвалини для появи кінець кінцем видатних творів слова, у дальшому мені ввижалося ширше об’еднання митців… Ми опинилися на чужині, програли не гравши політичні ставки. Якщо не могло б батьківщини на географічній мапі, ми могли збудувати батьківщину в наших душах. Літературні, мистецькі твори, що постануть з нашого об’єднання, будитимуть душі, свої й чужі. Поновна будова України почнеться з таких творів»
Однак ми святкусмо ювілей Юрія Шевемова не стільки за його діяльність сорокових років, як за його послідовність у боротьбі за утвердження правди і дискомфортних принципів, за які треба платити. Вислів Юрія Шевельова про радянську псевдолітературу на прикладі «Тронки» Олеся Гончара багато людей повторювали як афоризм. Але правда прошуміла, а віз у болоті.
Пущено димову завісу про давній конфлікт О. Гончара і Ю. Шевельова. Iван Драч навіть фабулу розро бив навколо якоїсь записки, яку молодий студент Олесь, опинившись у таборі для військовополонених, передав своему професорові Шевельову з проханням допомоги.  Професор не допоміг, і ось, мовляв, після півстоліття О. Гончар допитуeться: «Записочку отримували?»
Може бути тисяча розгадок навколо тєїі голки в копиці сіна. I перша: хто такий для окупантів Шевельов, навіть коли б він отримав записку? Чи одну записку SOS отримував сам Олесь Гончар, будучи i членом ЦК КПУ, і депутатом, і головою Спілки? А чи багатьом зміг допомогти при всьому бажанні?
l ніхто на нього не скаржиться, усі розуміють що він чоловік добрий, але в тій проклятій партії до якої він належав Можна шкодити, а не можна допомагати. Пригадую свою розмову з Ю. Шевельовим:
-Сьогодні йду до Олеся Гончара.
-Ви так кажете, наче йдете до цитаделі соцреалізму.
-Ні, маю запрошення, і я маю до нього симпатію.
-Це не дивує мене, бо й сам я був не те щоб апологетом, але напевно захисником «Собору» Гончара.
Він справді любив Олеся Гончара. Але при цьому не міг відмовитись від свого ставлення до соцреалізму i від своїх думок про гріх змішувати праведне з грішним. Мабуть, там, при зустрічі була розмова про записку, але не було розмови про цілі томи суміші, якої Шевельов не здатен перетравити!!!
Можна було б не говорити про це, якби йшлося про одного письменника. А йдеться ж про легіон, про яких пісенька: «Каким ты был, таким ты и остался». Вони залишилися носіями навіть не комуністичних переконань, а носіями вірусів лукавства, напівправди, лакомства нещасного. Люди без духовних цінностей, вони з легкістю дикунів розмінюють правду і святиню на ласощі сезону.
Олеся Гончара любили як людину важкої долі: він служив, але при цьому зберігав любов до Собору, споганеного браконьерами.  А вони, нащадки лободи, задeкодовані українськими атрибутами, горою за відновлення Собору, але неодмінно з рестораном, і за державну незалежність, тільки при гарантуванні «альтернативної позиції» для шулерів, ксенофобів.
Список використаних джерел:

  1. Сверстюк Євген. Послідовний у правді // Шевельóв Юрій. З історії незакінченої війни / Упорядники Оксана Забужко, Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко, Є. Сверстюк.– Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – С. 15 – 24.
  2. Ткач Л. Український мовознавець зі США // Глазова О.П. Рідна мова: Види контролю для оцінювання знань і вмінь учнів за 12-бальною системою. Календарне планування: 11 клас. – Київ: Видавництво „Любисток”, 2003. – С. 45

3. Шевельóв Юрій. З історії незакінченої війни / Упорядники Оксана Забужко, Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко, Є. Сверстюка.– Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – 472 с.

Послідовний у правді: 4 комментария

  1. Олександра Бєлуха

    Дарино, ви висвітлили життя Юрія Шевельова з досить цікавого боку. Хотілося б запитати, чому радянська влада не здійснила ніяких жорстоких дій стосовно мовознаця, оскільки він був доволі «неезпечною» особистістю для тогочасного режиму?

    1. Дарина Боренко Автор записи

      На мою думку, це було через те, що все ж таки Юрія Шевельова підтримували його однодумці і він вчасно емігрував, що дозволило йому уникнути цих «жорстких дій»! Дякую за запитання!

  2. Людмила Власюк

    Дарино, дякую за цікаву та інформативну доповідь. Ви справді дуже цікаво висвітлили тему своєї доповідь.
    Як на вашу думку склалася б доля Ю. Шевельова, якщо б він не емігрував?

    1. Дарина Боренко Автор записи

      Дякую за доречне запитання. Звичайно, ми не можемо сказати впевнено що б з ним сталося. Але, скоріш за все, були б репресії, які постійно відбувалися в СССР. Або заборонили б його публфкації і ми б ніколи не дізналися хто це такий.

Добавить комментарий