МОВНА ПОЛІТИКА В ПОСТРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

dokladДоповідь дивіться тут…

Акінфієва Єлизавета

НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», третій курс, група КА-32

 

У радянські часи Сталін та влада при ньому знищували українську мову, вбиваючи українську інтелігенцію, запроваджуючи репресії, заморюючи голодом українське селянство та організовуючи російськомовні школи.

У пострадянські часи статус української мови не надто стрімко зростав.

Проблема в тому, що для України не було чітко окресленої території, спільної історії, культури чи тривалої державності. Через це громадяни розмовляють двома мовами, приблизно в однаковому співвідношенні, притому російська довго домінувала.

Нинішню ситуацію ускладнює те, що поділ населення за мовною ознакою проходить всередині української нації.

Так Леонід Кравчук, перший президент незалежної України, вибраний переважно зросійщеною Східною Україною, начебто й хотів запровадити українську мову як державну, проте захищав російську мову, як мову меншин.

У Законі «Про мови» Україна зобов’язалася забезпечити для меншин, які проживають компактно, здійснювати викадання у школах їх рідною мовою. Крім того, згідно із Законом кожен україномовний школяр мав вивчати російську мову, а російськомовний – українську, а отже, бути принаймні двомовними. Проте Кравчук не врахував супротив російськомовних українців та опір регіональних органів правління до цієї моделі, тому йому не вдалося запровадити багато україномовних шкіл.

Як вийшло із Законом «Про мови», Закон «Про телебачення і радіо», в якому йшлося про транслювання та передачу інформації українською мовою, не мав успіху, позаяк законодавчі рішення не були реалізовані. Загалом мовну політику Кравчука не підтримали ні україномовні, ні російськомовні жителі України.

Другий президент України Леонід Кучма у своїй книжці «Україна – не Росія» стверджує про українську мову як характерну ознаку держави: «Одним із найважливіших параметрів держави є державна мова. В Україні, це природно, українська.» Проте усні висловлювання Кучми такого типу зафіксовані тільки в ситуаціях, коли він говорив перед україномовною публікою. В інших своїх виступах він зазвичай не згадує української мови або одночасно визначає особливе значення російської. До того ж свої висловлювання щодо української мови він не підтверджував вчинками.

Позиція невтручання в процеси мовно-культурного розвитку країни, якої дотримувався Кравчук і його оточення, призвела до майже цілковитої гегемонії Росії в такій стратегічно важливій для національної безпеки сфері, як засоби масової інформації і масова культура. Замість того, щоб посилити комунікативну потужність української мови, а саме цей чинник вирішує долю мови в конфліктній ситуації білінгвізму, що її маємо в пострадянській Україні, Л. Кучма сприяв надзвичайному зміцненню й употужненню впливу російської мови й культури в країні.

Також слід зазначити, що Кучма дозволяв своїм урядовцям обкладати чи не найвищим у світі податком українське книговидання, позбавляючи українську книжку спроможності конкурувати з російською, схвалив дискримінаційний щодо державної мови законопроект ратифікації «Європейської хартії меншинних і регіональних мов», критикував і цим призупиняв прийняте 14 квітня 2004 року рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення «Про виконання законодавства України щодо мови телерадіопередач і програм».

Врешті-решт Кучмі не вдалося утвердити державний статус російської мови де-юре, як він обіцяв у своїй інавгураційній промові, але за роки свого президентства він утвердив її в цьому статусі де-факто.

Наступний президент, Віктор Ющенко, активно відстоював позицію «Без української мови немає української нації» та обрав собі полем діяльності ЗМІ, щоб інформація для населення мала більш національний характер.

За останні роки правління Ющенка українська мова набула престижу та подолала російську, але тільки у двох сферах: як мова системи освіти та мова державних установ (саме на них держава має найбільший вплив).

Уряд, який очолив Віктор Янукович, продовжив проросійський напрям політичного розвитку країни, властивий останнім рокам президентства Л. Кучми.

Отже, у пострадянський період в Україні було затоптано початки розвитку розгалуженої мережі україномовних газет і журналів, телевізійних фільмів і серіалів, україномовної адаптації зарубіжної телепродукції, рок-культури – всі ті обнадійливі тенденції перших років незалежності, що відкривали перспективи становлення українського урбанізму, формування живих спілкувальних україномовних середовищ у зросійщених містах. Загалом були дискриміновані не мови меншин, чиї права так відстоювали президенти України, а державна мова, українська мова. Проте українська мова продовжує відстоювати свої права як національна мова.

Список використаних джерел:

  1. Кучма Л. Україна – не Росія / Л. Кучма. – М.:Вид.дім «Время», 2004. – 558 с.
  2. Масенко Л.Т. (У) мовна (У) країна: Популярне видання / Науково-популярна серія „LIKBEZ-АБЕТКА – видання Центру соціогуманітарних досліджень імені В’ячеслава Липинського”. – Київ: Темпора, 2007. – 88 с.
  3. Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації / За ред. Юліане Бестерс-Дільґер. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 363 с.
  4. Півторак Г.П. Міфи й правда про трьох братів зі спільної колиски (про походження українців, росіян та білорусів) / Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України / Український науково-виробничий центр „Рідна мова”. – Київ: Рідна мова, 1998. – 64 с.
  5. Пономарів О.Д. Українське слово для всіх і для кожного / Передм. І. Дзюби. – Київ: Либідь, 2013. – 360 с.

МОВНА ПОЛІТИКА В ПОСТРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ: 9 комментариев

  1. Аліна Матвійчук

    Досить цікава та багатогранна стаття.
    Справді, мовне питання у такі важкі часи, як сьогодні, дуже важливе. Ми стоїмо, мов на краю, і варто робити серйозні рішення, аби бодай не впасти та не втратити усе те, що ми маємо.
    Звісно, влада, уряд та високі посадовці мають повноваження та можуть вжити різноманітних заходів для покращення мовної ситуації в Україні. Але ж ми також громадяни своєї держави, частина нашої нації і мусимо робити кроки до щасливого майбутнього. Це не будуть такі масштабні та величні справи, але та маленька дрібничка може абсолютно змінити хід подій.
    Я дякую Вам за те, що так вміло висвітлили цю тему та розкрили дійсно слушну та доречну інформацію.
    Скажіть, на Вашу думку, що звичайні українці можуть зробити для поліпшення мовної ситуації?

  2. Олександра Вікторівна Король

    Дякую авторові цієї доповіді. Дуже цікава тема — суперечність між мовою українською, та мовами національних меньшин з точки зору політики. Як всім відомо Закон України «Про засади державної мовної політики» викликав багато суперечностей. Деякі вважаюсь, що він протирічить Конституції України. Тим не меньш, закон був підписаний Презедентом України та головою Верховної ради України. Закон передбачає вільний розвиток та використання мови національних меньшин, якщо на території проживає більше 10% людей, що розмовляють цією мовою. Чи можна зупинити розмежування України на російсько- та україномовну? І чи треба це робити? Бо з іншого боку Закон Колесніченка-Ківалова відстоює права на мову національних меньшин. А говорити «рідною мовою» — це право кожної людини. Додаю карту про реакція регіональних рад на прийняття Верховною Радою Закону «Про засади державної мовної політики». https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Reaction_of_the_regional_councils_on_the_language_law.png#/media/File:Reaction_of_the_regional_councils_on_the_language_law.png

  3. Чабан Ярослав Юрійович

    В роботі чітко і лаконічно висвітлені усі особливості мовної політики у пострадянській Україні.
    На мою думку, робота заслуговує на позитивну оцінку.

Добавить комментарий