Українська мова і литовська доба 14-16 ст. у викладі Івана Огієнка

dokladДоповідь дивіться тут…

Васін Костянтин Васильович

факультет прикладної математики, група КП-32, ІІІ курс

У процесі творення всеукраїнської літературної мови завжди приходимо до найважнішого засадничого питання: які джерела покласти в основу цієї мови, на чім росте кожна літературна мова? На це питання ми віддавна маємо готову відповідь: найміцніша основа й найважніший ґрунт літературної мови — мова народна, що завсіди править для літературної за найперше джерело. Ось це питання — взаємовідносини між мовою народною й літературною — я й хочу порушити в цій своїй статті.

Тільки культура й свідоме ставлення до мови надають їй правдивих щиро національних ознак. Ось на це яскравий приклад. У Шевченка був старший брат Микита; обидва вони виросли в однакових умовинах, але не були однакової культури, бо Тарас учився. Тарас не раз писав братові з Петербурга, просячи відповідати йому рідною мовою.

Українська літературна мова в основі своїй — жива народна мова наддніпрянська, головно києвополтаво-харківська. На наших очах ця літературна мова велетенськими кроками прямує вперед, всебічно розвиваючись.

Словотворення літературної мови наслідує словотворення народне, і в цій ділянці вплив живої мови був і буде дуже корисний; на жаль тільки, літературна мова ще не використала всіх засобів словотворчих, що маємо в живій мові. Наприклад, живе народне закінчення -исько в мові літературній частіш замінюється на -ище, бо ніби -исько — то полонізм.

Вплив літературної мови на народну завжди потрібний і корисний. Ми, бувши народом недержавним, мусимо шукати й використовувати всі можливі стежки впливу мови літературної на народну, бо цей вплив сильно провадить до зросту культури нації.

Кінцеві висновки мої такі. Народна мова одиниць, а то й осель часто маловарта для мови літературної; але народна мова в її цілості — це джерело найліпших родючих соків літературної мови.

Літературну мову треба всіма стежками ширити поміж широкі маси, бо з обопільних впливів мови літературної й народної скоріш зростатиме щиро національна культура української мови, як мови цілої нашої нації.

Татарський наїзд на Україну 1240 року смертельно її вдарив, а обезсилені постійними взаємними коромолами українські князі вже й не могли встати по цьому погромі, й піддалися татарам. Але на Заході за цього часу постає нова сила, Литва, і помалу суне на Схід, на українські землі. Литовці жили по південно-східному побережжі Балтицького моря, та в басейнах річок Німана й Західної Двіни.

з XIV століття, розвій української літературної мови пішов зовсім іншою дорогою. До цього часу всі східнослов’янські племена були міцно пов’язані спільністю віри (одна Київська митрополія), культури й літературної мови, тепер же, коли Україною заволоділа Литва, то вона, Україна, зовсім одірвалася від північних племен, і далі творила свою культуру, а в тому й літературну мову, в зовсім інших обставинах і самостійно, з помітно більшим західним впливом

На початку Литва нашої культури й мови не рушила, й це стало основою її політичних стосунків до України. Більше того, Україна своєю старою культурою значно перевищувала Литву, а тому почала помітно впливати на неї.

Ось тому наша українська літературна мова, мова руська, стала помалу навіть офіційною мовою Литовсько-руської держави: цією мовою писано по канцеляріях урядові акти, суджено по судах, вона була навіть домовою мовою деяких литовських князів, нею ж написаний і збірник тодішніх правних постанов.

За литовського часу скрізь сильно розвиваються урядові канцелярії — княжі, судові й ін., а також канцелярії єпископські, і в них урядовою мовою була мова українська, по-тогочасному руська. З цих канцелярій виходило багато різних актів, і на їх мові завжди був сильний вплив живої мови. Ця т. зв. актова мова завсіди вела в нас перед у розвої мови літературної, бо все мусила відбивати живу народну мову.

іще підкреслити важливу ознаку нашої давньої української канцелярійної чи актової мови, а саме: що в основі її лежала північно-західна українська мова.

Руська мова XIV-XVII віків — це мова головно українська, а не білоруська, на що вказують хоча б ці докази. 1. Русь — це була Україна, тому й руський — це український, а не білоруський; Литовсько-Руська держава — це держава Литовсько-Українська.

На Наддніпрянщині кінця XV віку розпочалося сильне уходництво на південь, на ловлю звірини, боброві гони, рибальство, пасічництво, хоч були там під постійною загрозою татарського нападу. Це розпочиналася козаччина, що доводила українські говірки до певного нівелювання й була помітним провідником татарських впливів на українську мову.

Національною назвою нашою й за цієї доби було русин, а народ звався Русь. По пам’ятках знаходимо нерідко слово «україна» в значенні пограниччя. Мова наша звалася «руською».

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Огієнко Іван. Пам’ятки старослов’янської мови X – XI віків: Історичний, лінгвістичний і палеографічний огляд з повною бібліографією та альбом: 155 знимків з пам’яток з кирилівською транскрипцією / Видано за допомогою Міністерства В. Р. і П. О. / Серія: „Студії до української граматики видають Іван Огієнко та Роман Смаль-Стоцький”. – Варшава: Друкарня синодальна, 1929. – Т.V: Історія церковнослов’янської мови. – 494 с.
  2. Огієнко І.І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упорядн., авт. історико-біограф. нарису та приміток М.С. Тимошик / Серія: „Літературні пам’ятки України”. – Київ: Либідь, 1995. – 296 с.
  3. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / Упорядн., авт. історико-біограф. нарису та приміток М.С. Тимошик / Серія: „Пам’ятки історичної думки України”. – Київ: Либідь, 1994. – 448 с.

Українська мова і литовська доба 14-16 ст. у викладі Івана Огієнка: 6 комментариев

    1. Костянтин Васін Автор записи

      Дякую, Денис.
      Можна затвердити що помітного впливу не відбулося, а навпаки українська культура вплинула на литовську. Україна своєю старою культурою значно перевищувала Литву, а тому почала помітно впливати на неї (Значно перевищувала Україна своєю культурою й Білу Русь). І звісно це вплинуло на відносини між Литвою та Україною. Так як Литва нашої культури й мови не рушила це стало основою її політичних стосунків до України.

  1. Людмила Власюк

    Хочу висловити Вам свою подяку за змістовну та цікаву доповідь.
    Чи справді українська мова так сильно вплинула на литовську?

    1. Костянтин Васін Автор записи

      Так, користуючись историчними ждереламы можна цый факт пыдтвердити. Ще з часу Володимира Великого входила до його Руської держави й на довгі віки зв’язалася з Україною в одне ціле. Отож, Україна, по тодішньому Русь, стала грати першу роль у Литовській державі, що офіційно звалася Литовсько-руською державою, цебто Литовсько-Українською.
      По литовсько-польській унії 1386 року спочатку було від вищої польської влади зовсім прихильне ставлення до «руської» мови. Так, знаємо, що королева польська Ядвіга (1371-1399) любила читати слов’янську Біблію.

  2. Евгений Васильевич Васин

    Шановний, Костянтин.
    Ваша доповідь змістовна — у стислій формі добре описали українську мову у литовську добу.
    А що ви можете сказати про українське суспільство та стан освіти у цю добу?
    Щодо презентації — все стисло та зрозуміло з мімальним дизайном. Було приємно з нею ознайомитися.
    Дякую за доповідь.
    Чекаю на відповідь.

    1. Костянтин Васін Автор записи

      Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві. Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до братств усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти та культури. А, щодо становища суспільсва то воно було неоднозначним та дещо напруженим, адже об’єднання католицької та првославної церкви під керівництвом Папи Римським не могло не вплинути на суспільство. Тому грома намагалася створювати ураїнські заходи, другарні щоб зберегти свою культуру.

Добавить комментарий