СПРОБА ВІДТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Х СТОРІЧЧЯ (За працею «Історія української мови» Ю. Шевельова)

dokladДоповідь дивіться тут…

Підготувала Мірошниченко Олена

НТУУ  «КПІ» , Факультет Лінгвістики, І курс, група ЛА-51

МЕТА:

  • ознайомитися з працею «Історія української мови» відомого мовознавця Юрія Володимировича Шевельова;
  • розглянути спроби відтворення української мови Х століття за працею «Історія української мови» Ю. Шевельова;
  • дати оцінку стану тогочасної української мови.

 

Часто буває, що мовні записи, зроблені чужинцями або на чужині, краще дають зрозуміти стан мови, ніж записи, зроблені мовцями на території цієї мови. Для чужоземця графічно-правописної традиції не існує, і він здебільшого намагається записати те, що чує, себто справжню вимову.

Наприклад:

1) Боплян у першій половині 17 ст. позаписував на своїй мапі українські назви.

2) Українська форма займенника що до цього часу вважалася наявною з початку 17 ст. Нещодавно видатний французький славіст Б. Унбегаун відкрив її в українських грамотах, писаних 1502 року в Кафі (Крим), де писаря не сковувала правописна традиція.

Писані пам’ятки з території України починаються з середини 11 сторіччя. Але рівно тисячу років тому відомості про Україну збирав науковець з покликання візантійський імператор Костянтин ХІІ Багрянородний, пишучи для свого сина Романа трактат про те, як правити імперією і як поводитися із сусідами Візантії («De administranto imperio»).  В цьому трактаті подані назви 7 дніпровських порогів.

Костянтин Багрянородний подає звичайно для порогів не одну назву, а дві, а далі додає до них власне тлумачення грецькою мовою. Одну назву він подає «руською» мовою, другу – «слов’янською».

Коли людина записує слова чужої мови, якої вона практично не вживає сама, завжди можливі мимовільні перекручування звуків чужих слів, мимовільні підставлення звуків ї їх поєднань, звичних у власній мові. Так сталося і у «De administranto imperio», оскільки, три складники записів імператора дуже часто не узгоджувались між собою.

Через непорозуміння, викликанні у творі Багрянородного, написана нова книга шведського славіста Кнюта-Улюфа Фалька про назви дніпровських порогів. Найцікавіше те, що, кажучи словами самого автора: «Нове в моїх дослідженнях передусім те, що я вказую, що слов’янські назви – це давньоукраїнські назви»

Фальк уважає, що Костянтин записав назви порогів у столиці Візантії від якогось варяга, прибулого з території України і тому двомовного, тому що назви порогів Костянтина не цілком відповідають у подробицях географічним даним (назви подано для 7 порогів, коли їх було 9, тай порядок назв не зовсім відповідає порядкові порогів).

Принцип, покладений в основу всієї праці Кнюта-Улюфа Фалька: «руські» і «слов’янські» назви порогів, значать одне й те саме: вони є переклад з однієї мови на другу. Автор твердить, що первісними були давньошведські назви.

Усі назви порогів Фальк виводить із загальних іменників, зв’язаних з характером і зовнішністю того чи іншого порога: гомінкий, кипучий, скелястий і т.д. В основу праці покладена гадка про те, що «руські» назви повинні своїм значенням відповідати «слов’янським».

Побудовані на потрійній відповідності давньошведської, давньоукраїнської назви і самого характеру кожного порога, ці відтворення назв імовірні. Проте вони нерідко суперечать третьому складникові, що є в трактаті імператора Костянтина,  — його грецьким тлумаченням назв.

Фальк стверджує такі риси тогочасної української мови, які були справжньою революцією в мовознавстві:

1)давніх носових голосних ą, ę уже не було. Їх заступили відповідно у і а (я): Уступи, Неясит, Веручий;

2) звук г вимовляється як h, тому прах;

3) а вимовлялося як коротке у, творячи дифтонг з попереднім голосним;

4) л перед приголосним перейшло в такого ж характеру в, як це є в сучасних словах вовк, повний;

5) глухі голосні звуки ъ, ь вже не існували;

6) о, що після нього занепав редукований голосний звук, перейшло в у, даючи цим початок тим змінам, що привели до сучасного українського і : острівний, вільний.

ВИСНОВКИ

 

1) Юрій Шевельов, що як критик виступав під псевдонімом Юрій Шерех, був одним з найвизначніших українських інтелектуалів XX століття, людиною, що створила свою власну легенду, для багатьох — безспірним авторитетом. Через свої безкомпромісні висловлювання щодо культурних і мовних проблем він був зненавиджений радянським істеблішментом. Послідовна позиція супротивника комунізму, відверті заяви про безумовну незалежність України здобули йому також чимало ворогів у Сполучених Штатах, де він прожив половину свого довгого життя, викладаючи в кращих американських університетах — Гарвардському, Колумбійському, Йєльському.

2) Юрій Шевельов завжди виступав за модернізацію української літератури, її входження до європейської літературної спільноти. Він пристрасно поборював будь-які прояви провінціалізму, другорядності та сервілізму в вітчизняній культурі.

3) «Нарис сучасної літературної мови та інші лінгвістичні студії» містить мовознавчі дослідження західноєвропейського періоду (1947–1953 рр.) визначного українського вченого Юрія Шевельова. Ця ґрунтовна праця стала вагомим досягненням у вітчизняній лінгвістиці.
Видання цікаве для науковців-філологів, студентів, викладачів.

Список використаних джерел

 

  1. Дзюба І.М. Юрій Шерех – літературознавець і культуролог // Шевельóв Ю.В. Вибрані праці: У двох книгах / До 100-річчя від дня народження / Упорядник Іван Дзюба; передмова І. Дзюби. – Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – Книга ІІ: Літературознавство. – С. 5 – 32.
  2. Шевельóв Юрій. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології.– Київ: Дніпро, 1993. – 590 с.
  3. Шевельóв Юрій. Вибрані праці: У двох книгах / До 100-річчя від дня народження / Упоряд. Іван Дзюба; передмова І. Дзюби. – Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – Книга ІІ: Літературознавство. – 1152 с.
  4. Шевельóв Юрій. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947 – 1953) / Упоряд. Любомира Белея, Людмили Нуждак; вступна стаття, примітки Любомира Белея.– Київ: Темпора, 2012. – 664 с.

СПРОБА ВІДТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Х СТОРІЧЧЯ (За працею «Історія української мови» Ю. Шевельова): 6 комментариев

  1. Валерія Андреєва

    Дякую за таку чудову статтю, завдяки якій можна простежити спроби відтворення української мови! Матеріал викладено локанічно й чітко, дуже легко читати та сприймати всю необхідну інформацію.
    У висновках Ви зазначили, що праця Ю. Шевельова «Нарис сучасної літературної мови та інші лінгвістичні студії» є цікавою для науковців-філологів, студентів, викладачів.
    Чи вважаєте Ви це видання цікавим особисто для вас?

    1. Олена Мірошниченко Автор записи

      Я дуже вдячна Вам, Валерія, за схвальний відгук та запитання) Можу сказати, що мені було приємно працювати над такою темою. Юрій Шевельов зробив надзвичайно вагомий внесок у вивчення української мови. Особисто для мене, видання є напрочуд повчальним і цікавим. Автору вдалося відкрити раніше незнані наукові обрії у питаннях мовознавтсва. Мені подобається, що він у своїх працях намагається привернути увагу до мелодійної та неповторної української мови, прищепити кожному з нас любов до неї, підняти самосвідомість народу. Цікаво, що надзвичайно актуальним цей твір є у наші дні. Юрій Шевельов спонукає, поки ще не пізно, відстоювати горде звання українців.

  2. Олександра Бєлуха

    Олено, ви гарно попрацювали над своєю роботою. Тому, хотілося б запитати, як політика українізації вплинула на подальший розвиток української мови та літератури?

    1. Олена Мірошниченко Автор записи

      Олександро, дуже вдячна за схвальний відгук і запитання) Я з радістю спробую відповісти. Розвиток української культури ХХ в. можна охарактеризувати як період її національно-державного відродження. Незважаючи на всі безладдя, пов’язані зі зміною політичних режимів, які встановлювалися в Україні, культурне життя продовжувало розвиватися. Результати українізації 20-х рр.. були дійсно вагомими. У результаті проведення політики українізації були досягнуті значні успіхи. Українська мова почала широко використовуватися в публічних виступах, державної і партійної діяльності, зовнішніх атрибутах влади (у тому числі в різних написах, вивісках, печатках). 20-і рр. були періодом небувалого піднесення української культури і науки. Важливим напрямком культурного будівництва в цей час стала ліквідація неписьменності населення. Широкий розмах набуло створення нових суспільних культурно-творчих організацій і об’єднань, які згуртували навколо себе значні кадри української інтелігенції. Найвідомішими об’єднаннями цього часу були: «Плуг» — спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), «Гарт» — спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ — Вільна Академія Пролетарської Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокласиків (М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристів та ін. Відмітною рисою того часу стало відкриття українських шкіл. Розгортання культурного будівництва, посилення культурно-освітньої роботи зумовили зростання попиту на книгу. Великою популярністю користувалися твори драматургів І. Кочерги, М. Куліша. У середині 20-х років в Україні нараховувалось 45 професійних театрів. Театр «Березіль» у 1922 — 1923 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор і режисер Лесь Курбас. Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, П. Козицького. Різко збільшувалась кількість української преси. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Ці особливості часу стали факторами піднесення її національної культури, бо формували впевненість у своїх силах, збуджували енергію і талант народу.

  3. Людмила Власюк

    Олено, Ваша доповідь дуже цікава, інформація легка для сприйняття. я хлчу подякувати Вам за таку пізнавальну статтю.
    У висновках Ви зазначили, що праця Ю. Шевельова «Нарис сучасної літературної мови та інші лінгвістичні студії» стала вагомим досягненням у вітчизняній лінгвістиці.
    Як ви вважаєте чому саме ця праця є однією з найвизначніших у творчій спадщині Ю. Шевельова?

    1. Олена Мірошниченко Автор записи

      Людмило, дякую за гарний коментар до моєї роботи, а також за цікаве запитання) З радістю спробую відповісти) На мою думку, саме праця «Нарис сучасної літературної мови та інші лінгвістичні студії» Ю. Шевельова вважається однією з найвизначніших, оскільки є так би мовити духовною «скарбницею» не тільки для мовознавця, а для кожного, кого цікавить розвиток нашої вишуканої української мови. Книга становить спробу опису сучасної української літературної мови як системи в усьому багатстві її стилістичних варіянтів. А також темя праці, на мою думку, завжди буде актуальною для ознайомлення.

Добавить комментарий