Українські церковнослов’янізми

dokladДоповідь дивіться тут…

Бєлуха Олександра

НТУУ «КПІ», ФЛ, І курс, група ЛА-51

Cтарословянізмами називаються слова, запозичені зі старослов’янської мови, що є найдавнішою формою слов’янського книжного мовлення.

Історія

Старослов’янська мова виникла як мова перекладів з грецької мови на слов’янську християнських церковних книг. Ці переклади здійснили слов’янські просвітителі брати Кирило і Мефодій*. У 863 року Кирило і Мефодій були направлені в Моравію візантійським імператором Михайлом III (при дворі якого Кирило отримав освіту; він добре знав слов’янську, грецьку, латинську, арабську і єврейську мови) відповідь на прохання моравського князя Ростислава прислати людей, які могли б проповідувати християнство на слов’янській мові (Моравія прийняла хрещення в 831 році). Перекладацька діяльність Кирила і Мефодія, що почалася ще до моравської місії, зажадала від них створення слов’янської абетки.

Відомі дві найдавніші слов’янські абетки — глаголиця і кирилиця. Є припущення, що Кирилом була створена глаголиця. Не важливо глаголиця чи кирилиця, важливо те, що, створивши абетку і перевівши ряд богослужбових книг, Кирило і Мефодій тим самим затвердили можливість і право слов’ян читати і писати на своєму мовою. На яку ж мову переклали вони християнські книги? Брати були родом з Солуні (зараз грецьке місто Салоніки), де жило багато південних слов’ян. Тому Кирило і Мефодій переклали християнські книги (першої було Євангеліє від Івана, потім Псалтир, Апостол і деякі інші) на мову солунских слов’ян, тобто на один з болгаро-македонських діалектів.

Однак мова переказів, тобто старослов’янську мову, був багатшим своєї народно-мовної основи. Справа в тому, що в християнській літературі, перекладеної Кирилом і Мефодієм, а потім і їх учнями, містилося безліч назв абстрактних понять, термінів культури, найменувань реалій, пов’язаних з християнським культом. Для позначення цих понять Кирило і Мефодій створили велику кількість словотворчих кальок (головним чином з грецької мови): безодня, дякувати, подяку, благодіяння, життєдайне, мудрість, собор, совість, співчуття і т.д. Ряд спільнослов’янських слів отримав в перекладах, тобто в старослов’янській мові, нові значення: бог, блуд, гріх, господь (пор. старі значення у словах богатий, заблукати, огріх, панувати).

Крім того, в словник старослов’янської мови увійшли запозичення з грецької і латинської, а також з єврейської мови (точніше кажучи, слова з цих мов, що були в текстах християнської літератури, були залишені без перекладу): вівтар, ангел, архієрей, євангеліє, ікона, чернець (грецизмы); серпень, квітень, травень, березень, вересень і т.п. (латинизмы); амінь, серафим, субота (гебраизмы). Таким чином, ясно, що старослов’янська мова — це не загальнослов’янський, це, строго кажучи, і не древнеболгарский, і не давньоруська мова-це «мова слов’янських перекладів грецьких книг, виконаних Кирилом і Мефодієм та їхніми учнями у другій половині IX ст.

Старослов’янська мова отримав поширення спочатку серед західних слов’ян (у західних слов’ян слов’янська церква і грамота не встояли), потім серед південних, а після прийняття на Русі християнства в 988 році — в Київської Русі. Він був добре засвоєний завдяки близькості до східнослов’янського мови.

Старослов’янська мова, найстаріший письмовий слов’янську мову, мову церковних книг, одержав широке поширення на Русі після прийняття нею християнства. Як мова книжкової культури, він справив значний вплив на мова східних слов’ян, і не тільки на грамотну частина населення, але через сферу богослужіння — на всіх християн. Старослов’янізми розширили коло .представлений давньоруського людини, бо старослов’янська мова увібрав в себе складну семантику і символіку, пов’язану з християнською релігією і багатими традиціями середземноморської культури. Старослов’янізми дали російській мові безліч назв абстрактних понять (маються на увазі і ті старослов’янські за походженням слова, які розвинули абстрактні значення вже на російської грунті): тягар, влада, потяг, увагу, захоплення, істина, результат, якість, відчувати, перемога, заявляти, розпуста, спокуса, совість і ін.

Старослов’янізми в українській мові — це слова, запозичені зі старослов’янської мови: тягар, ворог, тягнути, область, охолоджувати, прибережний, хоробрий та ін. Старославянизмом називають також окремий старослов’янська елемент у складі ; нестарославянского слова (така, наприклад, префікс у слові перед передінфарктному або кореневий елемент юн — в слові юннат, що виник у російській мові в XX столітті).

У своїй праці Юрій Шевельов пише, що уся історія та література України пронизана церковнословянізмами, які еволюціонували у народний вжиток, що можна підкреслити з Остромирового(1056) і Пересопницького Євангелія(1556-1561).

Ознаки

Основні відмітні ознаки старослов’янізмів, за довідником сучасної української мови, такі:

  1. Фонетичні ознаки:

а)  Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.

б) Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро-: раб.

в)  Звукосполучення жд на місці українського ж: вождь, нужда.

г)  Літера щ замість української ч: священик, плащ.

ґ) Літери є, ю на початку слів замість українських о, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.

  1. Словотворчі ознаки:

а) Суфікси  іменників   -знь,   -тель,   -ство,   -иня (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай.

б) Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового по­ходження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.

в)  Префікси воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.

г)  Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

Старослов’янізми з плином часу дали в чималому числі випадків переносні значення, збільшивши собою арсенал виразних засобів. Ср., наприклад, переносні значення слів хвилювання, хвилювати (про внутрішнє стані людини), божество (‘предмет поклоніння’), божественний (‘прекрасний, досконалий’), священний (‘заслуговує особливої поваги, викликає благоговіння’) і т.д.

Старослов’янізми збагатили синоніміку нашої мови і одночасно його виразні можливості, оскільки за старослов’янські походженням синоніми в значній частині випадків відрізняються стилістично (маючи відтінок високості, книжності або офіційності) від синонімів росіян. Ср.: вигнати — вигнати; ходіння — ходьба; посередник — ходок; справжній — цей; розкрадання — крадіжка; пор. також нейтральне одяг і просторічне одежина і т.д.

Походження

 

На старослов’янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, господь.

В лексичному складі слов’янських мов старослов’яніз­ми посідають особливе становище, з одного боку, спів-відносячись за певними ознаками з архаїзмами та варва­ризмами, але з іншого боку, не збігаючись з ними цілком. З архаїзмами церковнослов’янізми споріднює те, що знач­на частина їх застаріла й перейшла до пасивного лексич­ного запасу мови, отримавши синонімічні відповідники з активно діючої лексики. Проте, на відміну від архаїзмів, далеко не всі церковнослов’янізми застаріли чи сприй­маються такими.

Не можуть бути ототожненими церковнослов’янізми з варваризмами, хоча формально ті й інші належать до слів іншомовного походження. Якщо варваризм сприймається як чужомовне вкраплення в націо­нальну мову, то слов’янізм не викликає враження чужо­мовної стихії, насамперед тому, що слов’янізми були й залишаються більш-менш зрозумілими всім носіям сло­в’янських мов. «Взаємодія між давньоруською та церковно­слов’янською мовами, — писав Л. Якубинський, — по­легшувалася тим, що церковнослов’янська мова, хоча й була мовою чужоземною, завезеною в Київську державу ззовні, але разом з тим була мовою, спорідненою з давньоруською, схожою на неї. Вона була, таким чином, мовою чужою, але не зовсім чужою. З цієї причини в давньоруську мову проникали не лише окремі церковнослов’янські слова, але й граматичні форми… Зрозуміло, що з найдавніших часів ряд церковнослов’янських слів потрапляв у розмову освіче­них людей; тут ці слова переставали бути церковнослов’ян­ськими, піддавались обрусінню».

Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релі­гійного змісту, її ще називають церковнослов’янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов’янізмами або слов’янізмами.

Використання

Міра проникнення та активного функціонування старослов’янізмів у східнослов’янських мовах була, проте, неоднаковою. Най­більш уживаними слов’янізми були в російській літературній мові, тоді як на українську мову, в якій з ними успішно конкурували діалектно-просторічні елементи та полонізми, вони справили менш відчутний вплив. У літературі XVIII— XIX століть старослов’янізми найчастіше використовували­ся з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов’янізмам забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а отже, «високе» в емоційному і смисловому від­ношенні забарвлення, з іншого боку — архаїзованість їхнього звучання, яка створювала більш-менш різкий контраст між ними та їхніми відповідниками в побутовому мов­ленні.

Протягом всього розвитку української історії старословянізми зазнавали падінь та злетів, аж до так званої церковнословянської реакції(явище, за якого мова набрала прав громадянства і завоювала жанр за жанром). Одними із перших, хто звернувся до цієї лексики були Т.Г. Шевченко та П. Куліш.

Також до цієї лексики звертається театральний діяч та письменник Михайло Старицький. У своїй творчості він активно використовує старослов’янізми, що увібрали в себе величезні скарби давньогрецької та богословської мови. Це робить його постановки більш яскравими та влучними.

Проте були й такі, хто не підтримували віяння давнини. До таких належав Іван-Нечуй Левицький, який пропагував культ чистої мови у своїх творах.У сучасній українській літературній мові церковнослов’янізми виконують другорядну роль, хоча і важливу. Здебільшого для позначення стилістичних особливостей тексту.

Список використаних джерел:

  • <<Історія української мови>> Ю.Шевельов
  • <<Лексика української мови. Факультативний курс>> Є.Шевченко
  • http://bibliograph.com.ua

Українські церковнослов’янізми: 4 комментария

  1. Влада Вікторівна Мороз

    Дуже цікава тема, доповідь розкрила всі таємниці історії Cтарослов‘янізмів. Хотілось запитати автора, як людину детально досліджуючу цю тему: які старослов’янізми можна було б використовувати в сучасній розмові, щоб вони були зрозумілі співрозмовнику, прикладного сенсу та звучали досить оригінально?

  2. Олександра Бєлуха Автор записи

    Дякую за оцінку моєї роботи. Оскільки сучасна українська мова зазнає активних перетворень на змін, не дивно, що такі слова як старослов’янізми активно використовуються в повсякденному житті, і навіть медіа просторі(телебачення, преса, радіо). Вони збагачують та урізноманітнюють наше мовлення. У сучасій розмові можна використовувати майже всі їх варіації(на підсвідомому рівні і ми і наш співрозмовник зрозуміємо про що йдеться). Наприклад: ланіти(щоки), перст(палець, звідси слово перстень, бо одягається на палець)), юродливий(потворний), возлагати(покладати), воззри(подивись), млеко(молоко), младость(молодісь), обчество(суспільство) та інші.

  3. Аліна Матвійчук

    Тема доволі цікава та багатогранна. Ви чудово висвітлили у розповіді всі дрібниці та цікавинки українських старослов’янізмів.
    Олександро, хотілося б запитати, а як ви ставитесь до використання подібної лексики у прозі або поезії? Це виглядає яскраво чи тільки нагромаджує загальну картину?

  4. Олександра Бєлуха Автор записи

    Аліно, дякую за коментар. Я вважаю, що використання подібних слів у літературі є досить цікавим, проте варто пам’ятати про стилістичні особливості кожного тексту та його цільову направленість. Якщо, на приклад, ви використаєте старослов’янізми у художніх творах, це збагатить та розширить лексику, а якщо звернутись до них у публіцистичному чи науковому стилі, це буде не дость коректно.

Добавить комментарий