ЮРІЙ ШЕВЕЛЬОВ: ПОСЛІДОВНИЙ У ПРАВДІ

dokladДоповідь дивіться тут…

Повідомлення підготувала

студентка 1 курсу

ФЛ, група ЛА-51

Нурієва Олександра Сергіївна

Тема: Юрій Шевельов –правда, віра й вірність українській мові.

Мета: показати ставлення Юрія Шевельова до української мови; з`ясувати позицію радянської влади щодо мовознавця; продемонструвати особливості мови й принципів Юрія Шевельова.

 

Юрій Шевельов не сприймає рабського духу посткомуністичного. При цьому він незвично послідовний. Мова українська у нього чиста, добірна — в стилі кінця 20-х років — і зовсім вільна від росіянізмів та американізмів. його виступ, записаний чернівецьким телебаченням у 1998 році, можна слухати і слухати задля звучання самої мови.

Чи був Юрій Шевельов релігійною людиною? Очевидно, молодий науковець з Харкова в 20 -30-ті роки не міг бути релігійним. Потім американське наукове середовище цьому також не сприяло. Але коли читаєш його твори, відчуваєш ту культуру почуттів, той стиль мислення, ту справжність, яка може виробитися лише в людини, вихованої на євангельських текстах, на добрій музиці і високому мистецтві.

Про Шевченкову релігійність Шевельов говорить через зіставлення його поетичних образів з образом «Розп’яття» на полотні Миколи Ге, митця української традиції. Зацікавило дослідника й те, що в Шевченковій поезії слова Україна,український вжито 269 разів, а варіанти слова Бог – 1281 раз. Напевне, можна сказати, що він пише в стилі релігійної людини, яка не розмінює правди на правдоподібність.

Під час першого приїзду до Києва Юрій Володимирович, який усе заздалегідь обдумував, попросив повести його до трьох могил. Поклонитися могилі Лесі Українки. Потім – могилі Василя Стуса. І нарешті – могилі полеглим під Крутами. Усім тим, що стояли непохитно – і до кінця.

«Наша віра» двічі передруковувала блискучий есей Шевельова «Москва, Маросєйка», написаний до 300-річчя приєднання – 1654. Той хрестоматійний твір може бути останньою крапкою у важкій драмі поєднування непоєднуваного, зміщування несумісного.

Своєю творчістю Юрій Шевельов дає уроки дерадянізації, вивільнення з павутини й очищення від отрути фальші. Уроки актуальні.

Після війни свобода піднесла на крилах Івана Багряного, Тодося Осьмачку, Юрія Лавріненка, Івана Кошелівця і, може, найменш потерпілого Юрія Шевельова. Їхні голоси мужніли. Правда творила чудо відродження вільної думки. Конфронтація з вірнопідданим соцреалізмом була неминучою. Можна було б співчувати полоненим сталінської зони, але не можна було приймати їхньої мови невольників, котрі й самі себе, і своїх цензурованих творів не любили. І свого мовчання про найголовніше — не поважали… Байдужість була синонімом лояльності.

Тепер, вириваючись із джунглів вірнопідданості, залишаємо реквізит — «усе прогресивне людство», «наших ідейних недругів», «наших прихильників і однодумців серед людей доброї волі»… У тій суцільній заангажованості не було слова про висоту чесної думки. У радянській системі думка важила тоді, коли її можна використати в «непримиренній боротьбі» проти «ворога», якого «треба знищити». Навіть найневинніша, найрозважливіша думка не мала свого захищеного статусу. Людська порядність, чесне мислення, культура — усе це бралося в зневажливі лапки, якщо воно не годилося для підтримки комуністичної партії, і то в її конкретних наступальних проявах. Радянська агентура відстежувала носіїв чесної незалежної думки та ізолювала їх як дисидентів усередині країни. Вона робила те саме і за кордоном.

Покірні телята, нерозбірливі підсвинки, байдужі барани і натреновані пси — в одну кошару, а горді олені і всякий чистоплотний звір — в зону, де полювали і наглядачі, і браконьєри.

Цікаво, що в зарубіжному полюванні відстрілювали осіб найпринциповіших, а залишали поза увагою патріотичиих балакунів. Ворогами значилися і принципові науковці, шановані в Західному світі як авторитетні українці . Таким небезпечним правдомовцем був і світового рівня славіст Юрій Шевельов, який тільки зрідка показував пальцем — «король голий», посміхаючись при тому, мовляв, ніякий то і не король, а щось удаване. Дуже боялися в імперії вільної посмішки і гумору.

«Залізна завіса» давно впала, а незримі зони відчужень залишилися, поділені, як вода з олією. Стара кошара з великою недовірою позирає на «дисидентів» та усяких незалежних «чужаків», готових вголос називали правду і називати речі своїми іменами. Вони стіною стоять ховаючись за спину один одного, проти порушень ледачих стереотипів і навіть проти впровадження нормального українського правопису…

5 жовтня 1993

Дорогий Євгене Олександровичу, дістав Вашу книжку. Безмежно добре, що Ви її видали. Вона потрібна як повітря. Стилем, духом, гармонією життя й слова, вірою… Можна було б довго перелічувати, чим ще. Коротко — це справжня книжка справжньої людини.

І я зворушений, що Ви прислали її мені. Ви знаєте, ми різні. Що для Вас центральне, для мене бічне і навпаки. Але в сумі, я лещу себе надією, ми близькі. А що, кінець кінцем, не однакові, то може й на краще.

«Орлиного зору», може, ніхто з нас не має, усі ми більш або менш користуємося окулярами. Кожне Ваше слово — чесне і гармонійне. А це рідко трапляється. Ваші виступи справжні, а живемо у світі, де справжнє рідко буває чути.

Хотів би віддячити своєю книжкою. Вірю, що ідея третьої сторожі щось Вам скаже. Та ба!

Книжки свої вислати Вам не спроможний. Замість обіцяних і договірних 15 000 видали три, наче на глум.

Що гірше, мені прислали один примірник. Один! Сиджу над ним і мало не плачу. Одним заходом відтято мене від усіх людей. Сиди і читай самого себе. Ніби слово людське не дo людей мовиться. Так що вибачте, добра воля є, але й тільки.

Сказав би, що вишлю, якщо дістану. Але не маю віри, що таке станеться. Є різні способи глузувати з людини, деякі дуже вишукані.

Сердечно, дружньо шлю Вам і прошу прийняти хоч ці кілька недолугих слів. Хай не слабшає віра і праця Ваша!

Ваш Юрій ШЕВЕЛЬОВ

 

Столітній ювілей Юрія Шевельова, як і інші неспокійні дати, дрімотна братія проспала. Порядні видавці і науковці скромно відзначили, зокрема виданням двох томів у Видавничомy домі «Києво-Могиляиська академія». Але совєтські духи профанації теж хочуть випустити зі своїх голів нагромаджений чад на високу постать. Високий талант дратує усяку пересічнісгь: «він говорить так, наче нас нема…», «у нього ж і мова своя, і навіть правопис свій…», «звичайно, наші напрацювання для нього — купа хмизу..,», «ну як то можна цілий пласт історії відкидати, наче радіоактивно забруднений»…

Насправді ж той «високочолий» про все це мало думає. Він серйозно і відповідально ставиться до свогодослідження і, звичайно, не бере до спілки виготовлювачів правдоподібності. Так само, як і митець не має нічого спільного з імітаторами. Науковець не візьме собі в помічники глухарів, позбавлених коректного наукового мислення. Але посткомуністичне гуманітарне поле, усіяне поетами-академіками, журналістами-академіками й артистами-академіками, не відцуралося совкових принципів псевдонародності, не обмежених ні законом, ні правилами, ні принципами. І там нема кому розуміти цінності принципу безкорисності, що лежить в основі й етики, й естетики, і науки. Все починається з вдячного приймання спадку.

Висновки

Ми не шукаємо у спадку Юрія Шевельова сховища діамантів – ми розуміємо, що там головне – дорога об’єктивної пошукової думки, очищеної від фальші й лукавства. Ми вдячні йому й тим, що зберегли таку дорогу в люті часи, коли конвой зганяв усіх на «ленінську путь», де вислужувалися до втрати обличчя і ставали у машині «гвинтиками» тисячі літераторів і науковців, засмічуючи інформаційний простір напівправдою, вигідною комуністичній верхівці. У тих завалах фарисейства й досі блукають «мертві душі» посткомунізму та розгублені спадкоємці плюшкінських багатств.

 

Список використаних джерел

  1. Шевельóв Ю.В. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941): стан і статус // Шевельóв Ю.В. Вибрані праці: У двох книгах / До 100-річчя від дня народження / Упорядник Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко. – Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – Книга І: Мовознавство. – С. 26 – 279.
  2. Сверстюк Євген. Послідовний у правді // Шевельóв Юрій. З історії незакінченої війни / Упорядники Оксана Забужко, Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко, Є. Сверстюк.– Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – С. 15 – 24.
  3. Шевельóв Юрій. З історії незакінченої війни / Упорядники Оксана Забужко, Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко, Є. Сверстюка.– Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2009. – 472 с.

ЮРІЙ ШЕВЕЛЬОВ: ПОСЛІДОВНИЙ У ПРАВДІ: Один комментарий

  1. Олександр Травєніков

    Спасибі за змістовну доповідь та презентацію. Чесно кажучи, ніколи не чув про Юрія Шевельова, тому був радий розширити власний кругозір.
    Щодо його праці — дуже приємно чути про людей, які робили такий значний внесок у зростання чистої української мови. Також гарно чути про його правдивість та бажання позбутися фальші в усіх аспектах життя. Дякую!

Добавить комментарий