Роздуми Юрія Шевельова про так званий підпис королеви Франції Анни

dokladДоповідь дивіться тут…

Дворник Оксана

НТУУ «КПІ», ФЛ, І курс, ЛА-51

  • Стаття «Анна Ръина»

 

У контексті загальних проблем лінгвістичної полеміки про

джерела формування української мови викликає інтерес стаття

«Ана Ръина», присвячена аналізові власноручного кириличного

підпису 1063 р. Анни Ярославни, дочки київського князя Ярослава

Мудрого, французької королеви, на грамоті сина, французького

короля Філіпа І, регентом якого вона була.

  • Підпис Анни, королеви Франції

Річчю неординарною для цієї грамоти було не тільки використання кирилиці: не менш дивним є розташування того, що скидається на підпис королеви, без будь-яких пояснень. Якщо уважно продивитися усі грамоти, що їх було написано протягом 1059-1075 років від імені Філіпа І і які зберігаються ще й досі в оригіналі, можна упевнитись, що жодна з них не має такої кінцівки. За звичаєм, грамота завірялася печаткою короля, після котрої ставив свій підпис канцлер у вигляді, наприклад, такої фрази, як от: Ego Balduinus Cancellarius scripto subscripsi (1061) або Petrus Cancellarius subscripxit (1069). Якщо й траплявся підпис короля – а це було не так часто, — то він наводився у тексті повністю: “Philippus rex cum matre regina banc cartam firmavit” (1060), “Manu nostra sollempniter firmavimus” (1066). Навіть у тих випадках це, як правило, не підпис у прямому розумінні цього слова, а знак: хрестик, печатка, монограма тощо. Ніде більше ім’я короля або королеви не наводиться так собі просто у кінці грамоти.

Усе це наштовхує на відмінну від загальноприйнятої думку про те, що в грамоті 1063 року не обов’язково має бути представлено підпис королеви; скоріш за все її ім’я в кінці тексту поставив на позначення авторства цього документу хтось з її оточення (або з абатства у Суассоні). Так чи інакше, це припущення було б зняло з королеви Анни звинувачення у тім, що вона, мовляв, після дванадцятирічного перебування у Франції, так і не навчилася латини. З лінгвістичного погляду ця проблема не є дуже важливою, оскільки, коли це не автентичний підпис, він все одно міг би бути зроблений кимось із почту королеви Анни – її соотичем. Проте варто бути обережнішим, говорячи не стільки про підпис Анни, скільки про те, як відтворено її ім’я у грамоті 1063 року ”.

Проаналізувавши численні статті, присвячені дослідженню цього підпису, автор дійшов висновку, що вчені розглядали його з огляду на особливості системи звукозмін старофранцузької, латинської та російської мов, що не давало можливості з’ясувати звучання «ъ» та відсутність «g» у підписі. Натомість розв’язати це питання, на думку автора, допомагає характер української звукової системи ХІ ст.

Латинський підпис, зложений тодішніми українськими буквами, дає право здогадатися, що українська княжна на чужині не забула і українських звукових законів, а підпадаючи під їх вплив, могла ненаголошене «е» у слові rejina вимовляти як закрите «е» середнього ряду, т. зн. приблизно так, як сьогодні звучить українське «е» в ненаголошеній позиції (напр. тибе, ривість). Пересуваючи звук «е» в тім латинськім слові під впливом власної української вимови в напрямі до нинішнього українського «и», королева Анна вибрала для нього букву «ъ», при чому сусідство попередньої букви «р» могло теж грати деяку роль, пригадуючи різні взірці групи «ръ» зі староцерковнослов’янських текстів. Цілий підпис української княжни можемо транскрибувати нинішньою українською азбукою «Ана риїна».

  • Думки Юрія Шевельова стосовно порушеної проблеми

Ю. Шевельов, який звернувся до цієї проблеми у 70-х рр. ХХ ст.

(«Про так званий підпис королеви Франції Анни»), згадавши й ім’я

К. Чеховича як одного з дослідників цієї пам’ятки, стоїть на позиції, що напис королеви Анни має український характер. Полемізуючи із твердженням славіста М. Фасмера, що суперечка навколо напису має значення для вивчення історичної фонетики російської мови, він стверджує, що зазначена проблема не має стосунку до історії російської мови, бо хоча стандарт старослов’янської мови ХІ ст. поширився серед усіх східних слов’ян, ліг у підвалини російської літературної мови, фонетична система київських теренів не була експортована на північ і продовжила розвиватися в сучасній українській мові. Тому, на переконання Ю. Шевельова: більшість тлумачень напису Ана Ръина зійшли нанівець, оскільки вони були скеровані на розв’язання проблем, пов’язаних із приро-дою російського ъ (перед j або в будь-якій іншій позиції), тимчасом як насправді ми маємо тут справу з українським явищем, що знаходить своє відображення в усіх слов’янських, окрім російської, мовах.

Пам’ятки, писані у Києві або киянами, можуть бути використані при вивченні російської літературної мови, але вони не мають жодного стосунку до історичної фонології.

Ю. Шевельов поділяє також думку, що в написі королеви Анни відбився процес загальнослов’янського звука [g] в [h], що відповідає природі української мови.

 

Список використаної літератури

  1. Масенко Л.Т. „Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови” // Шевельóв Ю.В. Вибрані праці: У двох книгах / До 100-річчя від дня народження / Упорядник Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко. – Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – Книга І: Мовознавство. – С. 5 – 25.
  2. Шевельóв Юрій. Вибрані праці: У двох книгах / До 100-річчя від дня народження / Упорядник Лариса Масенко; вступне слово Л. Масенко. – Київ: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – Книга І: Мовознавство. – 584 с.
  3. Шевельóв Юрій. Історична фонологія української мови / Переклад з англійської С. Вакуленка, А. Даниленка. Перекладено за виданням: Shevelov G.Y. Historikal Phonology of the Ukrainian Language. – Heidelberg: Carl Winter, 1979. – 808 p. / Канадський інститут українських студій. Східний інститут українознавства ім. Ковальських. Харківське історико-філологічне товариство / Серія: „Класика української науки”. – Харків: Акта, 2002. – 1056 с.

Роздуми Юрія Шевельова про так званий підпис королеви Франції Анни: 2 комментария

  1. Людмила Власюк

    Оксано, дякую за надзвичайно цікаву статтю, інформація, яку Ви надали справді дуже цікава і інформативна,
    Тема вашої статті справді широко розкрита і роз’яснена.
    У Вашій статті були подані думки Ю. шевельова стосовно цієї проблеми? Чи погоджуєтеся Ви з ним, чи можливо були дослідники, які більш ширше розкрили цю проблему?

    1. Оксана Дворник Автор записи

      Людмило, дякую за досить влучне питання.
      Мені надзвичайно приємно, що ця тема привернула Вашу увагу. Щодо інших дослідників цієї проблеми («Про так званий підпис королеви Франції Анни»), варто згадати ім’я Костянтина Чеховича. К. Чехович вважає, що напис королеви Анни має український характер. Крім того, сучасні українські історики-культорологи Н.М. Нікітенко та В.В. Корнієнко також займались вивченням цього цікавого питання і дійшли висновку, що своєрідний підпис дійсно належить королеві Анні, зроблений він кирилецею.

Добавить комментарий