» ГРАФФІТІ ЯК ФОРМА СВІТОГЛЯДНОГО САМОВИРАЖЕННЯ»

dokladДоповідь дивіться тут…

Євгеній Курочкін

НТУУ «КПІ», ІПСА, група КА-32

 

Кожна людина хоча б раз у житті бачила граффіті, але ставлення до цього прояву індивідуальності людини буває різним. Хтось вважає це мистецтвом і не може відвести погляд від величезних малюнків і написів на будівлях, а хтось вважає це вандалізмом, засуджуючи майстрів граффіті. Незважаючи на ці різні погляди, очевидно, що граффіті — це об’єктивний витвір сучасного мистецтва, вартий уваги. Так що ж так граффіті?

Дати наукове визначення, що таке граффіті, важко, але більшість дослідників сходяться на тому, що це мистецький графічний засіб комунікації, основною характеристикою якого є публічний і неофіційний характер. Це своєрідна альтернатива традиційним способам висловлювати свою думку. Граффіті – своєрідний індикатор настроїв та реакції окремих верств населення на те, що відбувається навколо [7].

У перекладі з італійської graffito означає «надряпане». Поширення граффіті на вулицях міст у наш час набуло значних масштабів – від звичайних слів до вишуканих малюнків, та охоплює широкий спектр тем.

Незважаючи на поширену думку, що граффіті — це сучасний вид мистецтва, це не так. Історія граффіті сягає  в первісну історію людства, в той час, коли саме таким чином — через наскальний живопис, людина проявляла свій духовний  світ.  Перші зразки подібного роду живопису були знайдені на руїнах римських міст. Останні дослідження істориків показали, що стародавні римляни масово наносили граффіті на стіни і статуї, приклади яких чудово збереглися в Помпеях.

1

Стародавні графіті мали зовсім інше значення, зміст,- та й сам спосіб нанесення, у порівнянні з сучасністю. Як правило, ці написи являли собою любовні зізнання або зразки політичної полеміки. А іноді це були, як кажуть зараз, просто думки вголос про соціальні та політичні ідеали, до яких необхідно прагнути, але які, в принципі, недосяжні. Вивчені написи і малюнки в Помпеях зображували вибух Везувію, а також представляли собою цікаві зразки древніх проклять, магічних заклинань, політичних гасел.

Такі граффіті для істориків стали важливим речовим джерелом, що стосуються повсякденного життя стародавніх римлян. Наприклад, у великих кількостях написи і малюнки сумнівного змісту були виявлені в римських лупанаріях — публічних будинках. Граффіті того часу іноді носили практичний характер, щось на зразок реклами: вони вказували, де можна купити або продати товар за вказаною ціною.

Граффіті в давнину існували і на теренах сучасної України. Наприклад, на стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні написи та малюнки, залишені священиками та відвідувачами собору. Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі історичні документи, з яких можна дістати цікаві відомості про різні сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з літописів. З-поміж них — князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах та інші. Поряд з написами серед граффіті багато всіляких малюнків.

2

Софійські граффіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а також указують на високий рівень писемності серед населення Київській Русі тих часів.

Але все ж ті давні написи і малюнки не можна порівняти за складністю і красою з тими, котрі ми можемо побачити на вулицях сучасного міста. То ж звідки пішла мода розмальовувати сірі стіни міських будівель?

Заведено вважати, що граффіті, яке ми з вами звикли бачити, з’явилося в Нью-Йорку в 1960-их роках. Підліток на прізвище Деметріус вирішив виділитися з натовпу і почав виводити свій псевдонім «ТАКІ» і номер вулиці, де він проживає (183), на стінах будинків, парканах. Інші молоді люди, природно, помітили незвичайні написи на поверхнях і  стали повторювати за ним. Напис свого псевдоніму називався тегом.

3

З часом армія райтерів ставала все більш численною, і вуличні роззяви стали звертати увагу на ці написи, граффіті стало популярним видом самовираження. Райтери стали писати скрізь — на вагонах, стінах тунелів, на вході в метро. Райтерів ставало все більше і більше, тому з’явилася конкуренція. Кожен намагався виділитися чимось особливим, запам’ятатися глядачам і морально знищити інших райтерів. Завдяки цій конкуренції мистецтво граффіті стало швидко поширюватися, воно стало вдосконалюватися. Кожен райтер став винаходити щось нове, а інші, бачачи художній прояв конкурента, у відповідь придумували щось ще більш захоплююче. І цей ланцюжок можна продовжувати до нескінченності. Таким чином, змінювався шрифт — від дрібного до великого, від пухкого до витягнутого, від однотонної гами до величезної кількості кольорів. Інші зробили крок набагато далі — винайшли 3D (написи з контуром, що нагадував тінь). З такою швидкою динамічністю малюнки замінили написи.

Європейська графіті-сцена яскраво активізувалась у кінці 90-х років ХХ століття. Найбільш могутніми центрами графіті у Європі стали Берлін, Париж, Лондон, Барселона, Амстердам, Брюссель, Прага. Багатий культурний багаж Старого Світу спрямував еволюцію графіті до удосконалення тех­ніки та максимального розширення виразної мови графіті, що привело до виникнення формату «стріт — арт», тобто вуличного мистецтва, яке, будучи більш динамічним у своїх пошуках, набуло ознак «на­вмисної естетизації простору» [5].

4

За час існування граффіті безліч райтерів не просто були позбавлені місця для творчості, але й виплачували штрафи і навіть сідали за грати. Однак, з розвитком мистецтва стало все складніше його заперечувати і в багатьох містах виділили спеціальні місця для розпису, щоб відгородити пам’ятники і муніципальну власність від псування. Наступним кроком, із зростанням кількості художників граффіті, влада бачили виділення «зон нетерпимості» подібних творів, а також складання списків самих «небезпечних» райтерів. З’явилися поняття легальних і нелегальних стін.

Але, зосередимось на сучасному граффіті.

Сучасне граффіті дуже трансформувалось, порівняно не тільки з часами зародження цього виду мистецтва, а й порівняно з часами розвитку граффіті в 20 столітті у США.

Більшість дослідників зійшлися на тому, що граффіті —  це засіб комунікації, основною характеристикою якого є публічний і неофіційний характер. Це своєрідна альтернатива традиційним способам висловлювати свою думку. Звичайно, на центральній вулиці міста навряд чи побачиш розмальовані стіни, а ось в інших районах, граффіті зустрічається дуже часто. Якщо ви хочете оцінити малюнки на стінах, пройдіть по підземному переходу або завітайте на вокзал — це найбільш поширені місця для граффіті. Часто граффіті — це спосіб пробудити щось в людях, спосіб протесту, спонукання до думок про ту чи іншу проблему.

Граффіті нерідко носять політичний характер, представляючи собою форму ненасильницького опору. Міські стіни виконують роль своєрідної трибуни, на якій кожен може висловити свою думку, при цьому, не перекрикуючи іншого. Адресати цих графічних послань – прості громадяни, звичайні жителі, особливо молодь – як найбільш світоглядно мобільна і пластична група громадян. Культура граффіті взагалі розповсюджена більш за все серед молоді та відображає цінності, думки, емоції молодого покоління [8].

Як зазначає дослідниця І. Головаха, різноманітним графіті належить досить важливе місце у сучасній соціокультурній картині світу — вони сприяють кращому розумінню і тих процесів, що від­буваються у суспільстві, і реакцій на них спільноти. Повідомлення і зображення на стінах не обхо­дять своєю увагою жодну подію, що відбувається у місті, країні і світі, і говорять голосами тих, чию думку в іншому випадку не можна було б почути. Політика, любов, секс, наркотики, екологія, музика, спорт — все це прямо чи закодовано є предметом звернень авторів граффіті. Проблема полягає в тому, що нерідко ми не можемо прочитати закодований текст графіті, розтлумачити його символіку: ми не розуміємо графіті настільки, наскільки незрозумілою є для нас сама субкультура в цілому [3, 70]. Але беззаперечним є той факт, що графіті «фактично стали елементом стихійного художнього оформлення міського середовища, жестом самодіяльної творчої стихії субкультури» [2, 137].

Граффіті з соціальними мотивами нерідко загострюють увагу громадян і влади на конкретній суспільній проблемі, а подекуди навіть стимулюють її реальне вирішення. При чому цей інструмент можуть використовувати не лише окремі представники молодіжних субкультур, а й фахові рекламісти. Прикладом цьому може слугувати проект порталу «URA.Ru», розробником якого стало російське рекламне агентство «Восход». У липні 2012 року на дорогах Єкатеринбургу з’явилися портрети губернатора Свердловської області, голови міської думи і голови місцевої адміністрації. Граффіті були створені навколо ям в асфальтному покритті дороги . Представники влади назвали такі малюнки несанкціонованими і такими, що засмічують місто, намагалися їх змити, і врешті зафарбували. Того ж вечора на зафарбованих портретах учасники акції лишили напис «Зафарбовувати — не ремонтувати». Врешті влада почула громадських активістів і ремонт дороги було здійснено[9].

5

Дуже цікавим прикладом майданчику для художників граффіті стала усім відома Берлінська стіна. Сьогодні на вулицях Берліна залишаються лише кілька оригінальних ділянок стіни. Одна з них була перетворена на найбільший об’єкт вуличного мистецтва у світі довжиною 1,3 км. Ця ділянка називається » East Side Gallery » і у 1990 році 116 художників з 21 країн перетворили ці 1316 метрів бетону в найдовшу в світі галерею під відкритим небом. Найвідомішим твором цієї стіни є неоднозначний малюнок «Братський поцілунок» Брежнєва і Хонеккера, під яким є напис «Господи! Допоможи мені вижити серед цієї смертної любові».

6

Граффіті на вулицях Києва

На сьогодні граффіті — дуже популярний вид мистецтва у всьому світі, то ж наше місто — не є виключенням.

7

Своєрідний аналог Берлінської стіни з`явився нещодавно на території кампусу НТУУ «КПІ». Студентська арт-стіна — це символ змін в просторі та мисленні вишу. Не випадково серед ініціаторів проекту не тільки керівництво та студентство, а й ще Polyteco Science City — проект інноваційного міста майбутнього, який з’явиться на території Київської політехніки в найближчі роки. Проект починався з формальної завдання — зафарбувати стіну на вулиці Політехнічній і нанести на неї логотипи факультетів. Але КПІ розвивається, атмосфера у виші наелектризована духом змін, і з тривіального завдання народилося щось, що зараз можна назвати місцевою пам’яткою. Це проект, який зібрав воєдино всі ініціативні групи, що існували в КПІ. Створення граффіті стало колективним процесом творення справжніх картин, які зображують всі факультети та інші підрозділи ВНЗ, у тому числі такі, як Sikorsky Challenge, Державний політехнічний музей і т.д.

«Цей арт-об’єкт повністю відповідає цінностям та ідеям нашого проекту, — коментує Сергій Грін, менеджер Polyteco Science City. — Він символізує собою нове, зміни, дух ініціативності, що панує в КПІ. Тому, навіть якщо на території Політехніки буде велика перебудова, ми вже вирішили, що збережемо цю стіну, розділивши її на блоки, як свого часу було зроблено з Берлінською стіною».

8

Але не тільки КПІ є прикладом розповсюдження вільного стилю граффіті. Останнім часом граффіті стали дуже популярними у столиці України і дедалі більше малюнків прикрашають наше місто, зокрема, це величезні малюнки на стінах стареньких багатоповерхівок — мурали. Мурал — це великий граффіті-розпис, за масштабом близький до фрески, робиться, як правило, легально, на весь фасад або на всю стіну.

9

Цього літа на вулицях Києва з’явилося близько двох десятків нових стріт-арт об’єктів. Їх створювали різні команди, серед яких — відомі вуличні художники з Іспанії, Англії, Португалії. Стріт-арт з`явився на будівлях у центрі, на Подолі і навіть на Святошино. Ініціатор програми CityArt Гео Лерос, з ініціативи якого з’явилося кілька перших вдалих малюнків, обіцяє привезти до Києва ще не одну команду відомих художників.

Найбільш вражаючий, як на мене, мурал знаходиться на стіні багатоповерхівки за адресою бульвар Лесі Українки 36б, це — дівчина у вишиванці. Зображення може стати найбільшим муралом в Європі: його висота становить 43 метри.

10

Дуже цікаві і яскраві зразки своєї творчості на стінах Києва (та інших міст Європи) пропонує граффіті-дует «Інтересні Казки» [6] у складі Олексія Бордусова (Aec) та Володимира Манжоса (WaOne). Своє вуличне мистецтво і самі художники, і дослідники їхньої твор­чості називають продовженням традиції муралізму. Їхні монументальні розписи, тематично пов’язані з народною творчістю і соціальною боротьбою, слугу­вали певним образотворчим маніфестом, маючи чіткий і зрозумілий простому народу образ. «Казки» кілька років займались класичним графіті, а згодом у них виробився власний не­повторний стиль — сьогодні їхні роботи легко виділити серед інших настінних творінь. За останні п’ять років (загалом хлопці малюють вже більше десяти років, їхній вік сягає тридцяти) «Інтересні Казки» подарували Києву близько двох десятків картин, а ще півсотні розкидані по всіх крупних міс­тах країни. Завдяки Інтернету унікальні, несхожі на інші, роботи киян відомі в усьому світі і, як на­слідок, «Казок» запрошують на різноманітні міжнародні фестивалі. Зокрема, у 2009 році хлопці були на фестивалі мурал-арту в Іспанії, де художники з усієї Європи малювали на фасадах корпусів Полі­технічного університету Валенсії. Спогади митців про фестиваль були дуже позитивними, а поїздка загалом — продуктивною та пізнавальною. Хлопці були приємно вражені, що у названому університеті є кафедра муралізму, де студенти практикують малювання на стінах міста [1]. На початку 2010 року відкрилась кількамісячна виставка «Інтересних Казок» у французькому Ліоні, яка теж набула неаби­якого розголосу. У рідному Києві дует працює і на замовлення, і безоплатно, але добиваючись офі­ційного дозволу влади, і, буває, що і несанкціоновано — у «добрих традиціях» графіті. Не бажаючи » кримінальних захоплень» будівель, хлопці розробили і подали до міської влади список правил, який би спростив процедури для легалізації графіті і дав можливість внести до дизайну міського середо­вища якісний художній елемент — справжнє вуличне мистецтво [4].

11

Отже, мистецтво граффіті має багату історію, сповнену протиріччями і різними поглядами на нього, але останнім часом ця творчость стає все ближчою до кожного з нас і, безумовно, варта уваги та збереження як одна з постмодерних форм самовираження особистості.

Література

  1. Або А. Інтерв’ю з «Інтересними Казками»: «Хочется с помощью творчества видеть настоящую реа­льность» / Антон Або // GRAFFITIZONE: украинское граффити и стрит-арт [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу :Http://graffitizone. kiev. ua/articles/300/
  2. Бычкова Л. Граффити / Л. Бычкова // Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культу­ра XX века [под ред. В. В. Бычкова]. — М. : РОССПЭН, 2003. — С. 136-137. (Серия «Summa culturologiae»).
  3. Головаха И. Социальное значение асоциальных граффити (Бытование и функции современных ки­евских граффити) / Инна Головаха // Социология: теория, методы, маркетинг. — 2004. — № 2. — С. 64-77.
  4. Гралин А. Легализировать нельзя запретить / Александр Гралин // Український муралізм [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу :Http://community. livejournal. com/ukr_muralism/4962.html
  5. Изобразительное искусство улиц. Часть первая // GRAFFITIZONE: украинское граффити и стрит — арт [Электронный ресурс]. — Режим доступа :Http://graffitizone. kiev. ua/articles/102/
  6. Інтересні казки: офіційний сайт [Електронний ресурс]. — Режим доступу :Http://interesnikazki. blogspot. com/
  7. Граффіті: мистецтво або вандалізм [Електронний ресурс].  — Режим доступу http://caps-shop.com.ua/article/4-grafiti-mistectvo-abo-vandalizm.html
  8. А. Руденко  «Євромайдан в графіті» [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://mskod.com/yevromaydan-v-grafiti/
  9. сайт «URA.RU» [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://ura.ru/news/1052145523

» ГРАФФІТІ ЯК ФОРМА СВІТОГЛЯДНОГО САМОВИРАЖЕННЯ»: 10 комментариев

  1. Аліна Матвійчук

    Євгене, дякую Вам за таку незвичайну тему. Досить цікаво було прочитати про граффіті як про мистецтво та справжню культуру.
    На Вашу думку, чому і наскільки сильно змінився зміст граффіті, якщо порівнювати старі та сучасні роботи?

Добавить комментарий