УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ (СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ, ПРИЗНАЧЕННЯ, СИМВОЛІКА)

dokladДоповідь дивіться тут…

Анна Лєднікова

НТУУ «КПІ», ІПСА, 3 курс, КА-33

Вишивання — невід’ємна складова декоративно-прикладного мистецтва, одна із конструктивних ланок української національної духовності, морально-етичної, матеріальної культури.

Доктор мистецтвознавства Т.Кара-Васильєва стверджує, що вишивка, як вид мистецтва, розвивалась у дохристиянський період, що саме тоді сформувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків.

Активна праця вела до удосконалення художньої творчості і художнього бачення людиною навколишнього світу, осмислення навколишньої природи, споконвічного потягу до всього прекрасного в житті і побуті, уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров’я і хвороби. З праць науковців довідуємось, що на деревах, хащах, молитовниках вішали вишиті рушники, слали скатертини. Магічне та естетичне виступало в єдиному синтетичному зв’язку.

На особливу увагу заслуговують складні композиції вишивок для церкви (рушники, обруси, занавіси, тощо). Викликають захоплення знайдені вишивальницями методи емоційно-опоетизованного зображення хрестів, як символів пресвятої віри.

Тож, основною функцією вишивки є оздоблення одежі та тканин для обладнання й прикрашення житла і церков. Вишивані вироби, зокрема рушники, — неодмінний атрибут цілого ряду обрядів та ритуалів українців. Впродовж віків кожен регіон України виробив своєрідні прийоми художнього оздоблення тканин вишивкою. І хоч навіть поміж сусідніми селами існують місцеві варіанти, загальні тенденції та принципи вишивкарства є спільними для всіх українців. Відмінності ж полягають у місці розташування орнаменту, його величині, особливостях мотивів, їх розміщенні та компонуванні, барвах, колориті тощо, які обираються згідно функціонального призначення. Первісно вишивали лляними, конопляними нитками та нитками з нефарбованої і білої вовни. Згодом у практику вишивання увійшли і закріпились й інші види лляних, вовняних і бавовняних ниток; окрім полотна основою для вишивання почали служити батист, китайка, шовк, плис, шкіра тощо. У ряді регіонів України при вишиванні часом використовують металеві, золоті і срібні нитки, коралі, перли, «пацьорки», коштовне каміння, «лелітки» тощо.

Давня східнослов’янська традиція  вишивання одягу особливого розвитку зазнала на Україні в XIX ст. На цей час чітко сформувались комплекси українського народного одягу — чоловічого та жіночого, їх прикрашання вишивкою стало масовим явищем. Вишивали головні убори — намітки, очіпки, хустини, стрічки, чоловічі шапки; нагрудний одяг — жіночі і чоловічі сорочки, безрукавки; верхній одяг — кожухи, безрукавки, свити, юпки, гуглі, манти, кептарі та ін. Кожному виду одягу, окремим його компонентам відповідає визначена техніка виконання вишивки, певні комплекси орнаментальних мотивів. Вона складніша і багата на видних центральних площинах рукавів сорочок, полах кабатів, кожухів, у рогах хустин, краях переміток, внизу запасок. Також в залежності від призначення одягу — святкового, весільного, буденного — вишивка мала свої особливості узору, його розміщення, колориту. При виконанні вишивки враховувались вік, сімейне становище людини. Веселорадісна вишивка дівочого одягу відмінна від вишивки на одязі молодиць, старшого віку жінок або вдів.

У давнину вишивка в одязі мала охоронне, оберегове значення. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях — навколо шиї, на грудях, на подолі. Але з плином часу це магічне значення шитва забули.

Саме тому, вивчаючи вишивку, видатний російський музичний критик і мистецтвознавець Володимир Стасов стверджував, що в орнаментах ніколи нема жодної зайвої лінії, кожна рисочка несе своє певне значення. Народний орнамент він називав послідовною мелодією, призначеною не лише для очей, а й для розуму та почуттів. Споконвіку в народі жила й бриніла нестримна радість краси, потяг до всього прекрасного в житті й побуті. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки іі питки на простому полотні народжувалися чудові узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку, шкіряний кептарик чи шматок полотна для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високомистецький витвір завдяки прекрасним вишивальним зразкам.

Особливим багатством вишивальних технік, логічністю розміщення виділяється вишивка основного компонента народного вбрання — сорочки. Біла вишита сорочка — це давня традиція, повна глибокого змісту. Це символ краси і чистоти, майстерності, естетичного смаку і святковості. Здавна сорочці приписувалась чарівна сила, з нею пов’язана ціла низка повір’їв, звичаїв, обрядів. Сорочка розглядалась як «двійник» людини, що її носить. Сорочка найближча до тіла, і її шили, вишивали, носили так, щоб не порушувати давніх звичаїв. Як почати дівчині вишивати милому сорочку, щоб він ніколи не розлучався з нею? Як вишити сорочку, щоб вона була захисницею здоров’я, який знак-символ розмістити на рукаві, щоб оберегти руку, її силу для праці?

Ось, наприклад, про вишиванку як символ вірності: у багатьох чумацьких піснях зустрічаються тези про «невипрану сорочку» — адже випрати її мала право тільки дівчина, якій чумак зберігає вірність. Прання сорочки іншою жінкою підтверджувало факт зради.

На Закарпатті зустрічалися сорочки з орнаментом, вишитим білими нитками ззаду. Вважалося, що цей одяг найефективніше захищатиме від злого ока. Також цікавим у закарпатців було те, що дівчина, вишивши нареченому сорочку, одягала її на нього в день весілля поверх материної. Тобто мамине шиття не могло бути витіснене шиттям коханої. Зараз прийом вишивки ззаду застосовується для оздоблення переважно чоловічого одягу.

В жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, рукави, подоли, в чоловічих — коміри, маніжки, манжети, дуже рідко полики. На передній пілці сорочок вишивали пазухи.

Вершин художньої досконалості народні майстрині досягли у вишиванні уставок. Вони — домінуючий акцент не тільки вишивки рукавів, а й усієї сорочки. Характерно, що в усіх областях України зустрічаються сорочки, в яких вишивали тільки уставки. Так само поширене в усіх областях України вишивання широкої частини рукавів між уставками і манжетами.

Вишивка подолів сорочок несла вагоме художнє, навантаження, вона обрамляла, творила композиційне завершення всієї системи вишивки сорочки. Вишивка на полах провідна, їй підпорядкований декор низу рукавів і стоячого коміра. Всі мотиви органічно пов’язані між собою і утворюють єдине ціле.

В селянському одязі рідше вишивали пояси, оскільки перевага надавалась тканим. В міському ж середовищі частіше декорували вишивкою пояси, сумочки, рукавички та їн.

Крім кожухів, пишно вишивались верхній плечовий одяг — сермяги, свити з доморобного білого, сірого, чорного сукна. Багатоколірна вишивка з складними рослинними композиціями розміщувалась на спині, при поясі, полах, рукавах свит. Живописно звучать вишивки на білому фоні в гуцульських гуглях, сколівських свитах тощо.

Багатством художніх засобів, декоративно-емоційного звучання виділяються вишивки тканин інтер’єрно-обрядового призначення: рушників, скатертин, постільної білизни, серветок — «пілок», платів, хустин, «плагочків» —для накривання хліба на столі.

У XIX ст. вишивка рушників була найбільш масовим видом народної творчості України. Рушники відігравали важливу роль в сімейному та суспільному житті, вони були необхідним атрибутом під час урочистих подій, зустрічей почесних гостей, закладання нових житлових та громадських будівель, відзначення народження дитини, сватання, весілля, похоронних обрядів. Збереглася в народі споконвічна віра в життєдайну силу рушників, їх символічне значення в людському житті. Дослідники стверджують, що в далекому минулому під час поганських свят дівчата прикрашали рушниками гілки дерев. Є давні канони вишивання рушників. Так, кожен виріб ділиться на три частини. Дві третини — краї рушника — вишиваються, а одна — середня — обов’язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособлює зв’язок з космосом. У вишиваному рушнику також обов’язково повинен бути хрест, який вишивають окремо або вносять у композицію. Хрест є оберегом для самого виробу. Зображувані на рушниках ромби, розетки, квадрати символізували сонце, землю, рослини, їм поклонялись як явищам, які дають життя, оберігають від різних бід, злих сил, страждань. У дослідженні культової ролі рушників цікава думка Б. А. Рибакова про те, що центральний кут хати — покуття — споконвічне місце для поганських убрусів, а полотно відігравало роль іконної дошки, на нього наносились священні поганські зображення, які передували іконам. Художньо-технічне рішення вишивки рушників узгоджувалось з вишивкою скатертин, покривал. Вишиті рушники XIX ст. свідчать, що в різних етнографічних районах України виробились певні типи композицій з деякими особливостями технічного виконання.

В міському середовищі частіше вишивали скатертини. Існували чіткі принципи розміщення на них орнаментальних мотивів, згідно яких можна виділити окремі типи скатертин, у яких є багато варіантів композиційного рішення вишивок. Поширене було розміщення мотивів у чотирьох кутках скатертини або
стрічкове посередині площини. З середини XIX ст. характерним стає поєднання в скатертинах тканих і вишитих орнаментальних мотивів. Типовим було вишивання квіткових галузок, птахів, рядами по середині скатертини, а на бордюрах — хвилястої стрічки з січеними листочками або рядове розміщення квіткових галузок, птахів.

Домінуючу роль в інтер’єрах західних областей України займає вишивка наволочок. Розроблені чіткі принципи розміщення вишивок в трирядовому плані з однієї сторони наволочок. На наволочках дитячих подушок часто поширена і центрально-кругова композиція — переважно на центральній верхній площині наволочки.

Художні властивості вишивки на тканинах інтер’єрного і обрядового призначення відрізнялися продуманою конструктивністю. Узори завжди розміщувались в усталеному порядку: на центральній площині, по краях, по сторонах, на кінцях, з урахуванням їх доброго огляду. Білий колір тканин, білий колір білених стін збагачували живу гру світлотіней у вишивках, які ярусами були розміщені на стінах, жердці, ліжках, акцентував їх звучання в інтер’єрі хати.

Мотиви композицій стародавніх вишивок були пов’язані з віруваннями та обрядами. Ці обряди дійшли до наших часів у вигляді різнорідних традицій, яких наш народ притримувався. Мотиви вишивок повні магічної символіки: їх можна поділити на геометричні і звіринно-рослинні. Найдавніші геометричні мотиви пов’язані з культом сонця і солярною системою: кола, розетки, зірки, ромби, трикутники і прості кольорові смуги. Дуже популярні с мотиви, побудовані з навскіс поставлених ромбів, яких середина виповнена або меншими ромбами або восьмикутною зіркою. Майже кожна вишивка обрамована безконечником, або вирієм, в якому мотиви повторюються без кінця.

З рослинних мотивів зустрічається дубове листя і жолудь — символ тривалости й сили, барвінок і калину — символ дівоцтва, соняшник, виноград, рожу з трьома листками, руту, любисток як символ любові. Птахів зображують поруч деревця. Голубів парами, звернених до деревця калини або винограду, павичів та півнів звернених до зображення «Берегині» або «Лади» як культу матері. Жар-птицю, орлів по одному на галузці калини — як культ краси і сили. Із звірів найчастіше стрічаємо оленів, турів, баранів і коней.

У кольористиці вишивок відчувається вплив краси українського краєвиду: орнамент і кольори немов зливаються з ним. У безкраїх степах, під блакитним небом, жінки вишивають делікатні взори молочних підтінях барв, що нагадують степ з його простором Гірський краєвид впливає на широку скалю барвних кольорів, а вишивки Поділля мають солідні, масивні взори, що тягнуться темними смугами наче зорана земля.

Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.

Відповідно, дослідники вважають, що білий колір символізує світло і високодуховність, синій – холод і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань.

У наш час опрацьовано близько 160 технік вишивання на території України. Всі вони засвідчують, що, не дивлячись на місцеві локальні особливості, основні технічні прийоми вишивання притаманні всій загалом території нашої держави. Це є свідченням їх спільних рис і коренів.

Вишивка — цінне історико-художнє джерело, яке дає можливість глибше усвідомити питання специфіки матеріальної і духовної культури українського народу. Це мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам’ять, естетичні ідеали краси.

Автори книги вважають за доцільне глибинне вивчення історії становлення, еволюції, розвитку технології, формування умінь і навиків вишивання.

Саме використання вишивального мистецтва (декору вишивкою) з його орнаментальними символами, семантикою, своєрідним синтезом технік вишивання, що за своєю природою акумулюють в собі символи природи (природотворчу знаковість), є шляхом до національного духовного самозбереження. Це лежить в основі державо творчих принципів, що так необхідно нашому народові, нашій нації сьогодні.

Вишивка сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер’єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. До невичерпних джерел народного костюма постійно звертаються й черпають у ньому наснагу модельєри, конструктори, художники. Вивчаючи традиції народного вбрання, засоби його декоративного оздоблення, вони створюють сучасні моделі одягу, у котрих виявляються риси індивідуального смаку, звільнені від загальної стандартизації, і кожна з яких несе тепло рук майстрині.

 

Список використаних джерел:

  1. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка / Захарчук-Чугай Р.В. — К.: Наукова думка, 1988. – 190 с.
  2. Сусак К.Р., Стеф’юк Н.А. Українське народне вишивання / К.: Науковий світ, 2006. – 284 с.
  3. Возниця Ольга. Вишивка рідного краю
  4. Українська народна вишивка [Текст] / Т. В. Кара- Васильєва, А. О. Заволокіна ; голов. ред. С. Головко. — К. : Либідь, 1996. — 94 с.
  5. Українська вишивка [Текст] : A study embroidery sumplers of various regious of Ukraine / пер. Я. . Цибульська, Г. Ключко ; ред. Я. Винницька, М. Зелена ; мист. оформл.,фот. К. . Конетта, Д. Конетта ; авт.текст Я. Турко. — Торонто : Ліга Українських католицьких жінок Торонтської Епархії, 1982. — 68 с.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ (СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ, ПРИЗНАЧЕННЯ, СИМВОЛІКА): 8 комментариев

  1. Володимир Романович Кашин

    Дуже цікава і корисна доповідь, що гарно демострує застосування, символи та кольори вишивки! Адже вишивка є певним носієм культури нашого народу.

    У даній доповіді мені найбільше сподобався опис того, що означає кожен елемент та колір вишивки. До цього часу, коли я бачив українську вишивку я не замислювався щодо того, що вона означає. Але після прочитання даного матеріалу мені так і захотілося оглянути хоча б одну вишивку та «прочитати» її.

    Дякую за доповідь!

  2. Анна Войтенко

    Пані Анно, доброго часу доби.

    Щиро дякую за дуже цікаву та глибоку доповідь. Меня дуже сподобалось. Проте, я перший раз чую, що виноград використовувся при вишиванні! Чи є більш точне значення цього символу? Де цей мотив був поширений?

    Ще раз дякую. З найкращими побажаннями, Анна

    1. Анна Андріївна Лєднікова Автор записи

      Доброго часу доби, Анно!

      Щиро дякую за Вашу оцінку та запитання!

      Так, звісно, є. Символіка винограду розкриває радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград — це життєва нива, на який чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду поширий на жіночих та чоловічих сорочках Київщини та Полтавщини, а на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.

      Сподіваюся, що відповіла на Ваше запитання.

  3. Вікторія Велика

    Щиро дякую за таку цікаву і змістовну доповідь. Тема справді дуже цікава. Але в наш час вважають, що носити вишиванку вже не дуже актуально. Яка ваша думка з цього приводу? Що потрібно робити для того, щоб українці продовжували одягати вишиванки? Адже, як на мене, це одна з невід’ємних традицій українського народу.

    1. Анна Андріївна Лєднікова Автор записи

      Доброго часу доби, Вікторія!

      Насправді, є доля істини в тому, що носити вишиванку вже не дуже актуально, бо, сумніваюся, що сьогодні знайдеться багато людей, які будуть вірити в те, що орнаменти здаті оберігати. Тотбо в наш час ця функція, мабуть, втрачена.
      Що потрібно робити для того, щоб українці продовжували одягати вишиванки? Це повинно мати сенс. Під час офіційних заходів зустріти людину в вишитій сорочці — не така вже і складна справа. Або, якщо захід приурочений українській культурі/історії/традиціям. Бо це має сенс. Як я вже казала, зараз деякі люди вдягають вишиванки, щоб наголосити на тому, що вони патріоти своєї країни — це також має сенс. Але в повсягденному житті люди або ховаються, вдягаючись звичайно, або демонструють рівень свого достатку, маючи на собі одежу високої якості, або слідують моді.
      Можливо, якщо вишивка зможе переродися в нових формах, але зберігти щось від традиціонної семантики, то вона набуде популярності та викличе зацікавленість до цієї частини культури.
      Все, що хоче вижити, повинно встигати за прогресом. У свій час вишивка справлялася з цим, але потім було багато змін та переосмислень.

      Дякую Вам за цікаве запитання. Сподіваюсь, що відповіла на нього.

  4. Владислав Олександрович Галицький

    Доброго вечора, Анно!

    Було пізнавально прочитати вашу доповідь про невід’ємний атрибут українців — вишиванку. Дуже цікаво дізнаватися, який зміст вкладали наші пращури в візерунки на вишиванках. Чи можете Ви пояснити, чому калина вважається символом дівоцтва?

    1. Анна Андріївна Лєднікова Автор записи

      Доброго часу доби, Владислав!
      Дякую Вам за оцінку та запитання!
      Калина — дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло». А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.

Добавить комментарий