МЕНТАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНЦІВ У ДЕЯКИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ХІХ сТ.

dokladДоповідь дивіться тут…

Тютюник Надія

НТУУ «КПІ»,ФПМ, гр.КМ 33

Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності.

Менталітет – це манера мислення, його склад, особливості, своєрідність – тобто емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини, і (у даному випадку) нації. Можна визначити цей феномен і дещо по-іншому: менталітет є психічним складом особистості, душевним складом, напрямком та способом думок або характером роздумів, духовним світом, які відрізняють народ з-поміж інших народів. Іншими словами – це душа, серце і розум народу.

Дослідженням ментальності займалися відомі вчені. На сучасному етапі українська ментальність стала об’єктом дослідження зокрема таких вчених: І.Грабовської, І.Лисого, А.Швецової та ін. Деякі дослідники (М.Гончаренко, О.Забужко) говорять про взаємовплив національної ментальності та народної творчості. Про це писав ще М.Драгоманов, постійною думкою якого була необхідність пізнання нації через її культуру, літературу, усну народну творчість, адже фольклор – це  духовна творчість народу, важлива форма духовної діяльності, віддзеркалення соціальних, етичних та естетичних поглядів і побуту.

Активне творче та наукове осмислення українського фольклору почалось на межі XVIII — XIX ст. і проходило в дожовтневий період. Особливу увагу приділяли вивченню характерної для українців ліро-епічної творчості (думи та інші жанри), які були генетично пов’язані з їх міфологією. Еволюційно шлях цих творів простягається від міфу до епосу, від міфологем до фантастики. Тому й пізніший фольклор має свої епічні та ще доепічні, прадавні витоки. Звертання до традицій образотворчого мистецтва дає змогу виявити, як показує О. Найден, глибоку їх укоріненість у загальнослов’янській культурі та їх зв’язок зі східними традиціями [2, с.27].

Як відомо, найперша фіксація терміна «дума» відноситься до початку XVI ст.: польський хроніст С. Сарницький, пишучи про братів Струсів, які загинули у битві з волохами 1506 р., відзначив, що про них складена елегійна пісня, названа русами думою. У 1819 р. з’явилося в Петербурзі перше видання українських дум окремою невеличкою книжечкою «Опыт собрания старинных малороссийских песней», яку видав Микола Андрійович Цертелєв  —  хорольський дрібний поміщик, нащадок князівського, грузинського роду Цертелі. М. Цертелєв сприйняв ставлення до фольклору як до історико-естетичного пізнавального джерела, і вже в 1812 р. двадцятидворічний студент зробив спробу зібрати стародавні українські пісні. Справді, в опублікованому збірнику з’явилося 10 епічних творів, серед них: «Про втечу трьох братів із міста Азова», «Про Олексія Поповича, або про бурю на Чорному морі», «Про смерть Івана Коновченка, або про похід козаків проти татар», чотири думи про Богдана Хмельницького, дума про Мазепу та ін. Висока естетична оцінка дум проймає всю передмову до збірника. Цертелєв розглядає їх як сповнене патріотичного духу й поетичної природної гармонії джерело для зацікавлення письменниками, для пізнання минулого бурхливого життя краю. У передмові він звертає увагу читача на блискучі поетичні метафори й порівняння, на прийом емфазиса, на «щасливу оригінальну сміливість» художніх образів, на простоту й благородство народних дум, «природність і вірність зображення», на вміння їх творців майстерно переходити від одного почуття до іншого. Чи цитує він опис бурі на Чорному морі, чи спиняється на малюнкові осиротілого козацького коня, чи на картині сумної розлуки матері з сином, — всюди відзначає таку «жвавість та вірність» зображення життя, таку точність і яскравість, які «не зіпсували б найкращої поеми». Своє зачарування образами дум М. Цертелєв передає вигуками захоплення на зразок: «Вот картина, достойная искусной кисти; прекрасное изображение героических, того времени, обычаев!»

Показово, що між першою письмовою згадкою про думи і першим їх виданням пролягло майже три століття. Майже через двісті років після цього польський збірник Кондрацького 1684 р. містив перший запис української народної думи — повний текст «Козака Голоти».

Неоцінений внесок в історію української фольклористики зробив Зоріан Доленга-Ходаковський (Адам Зоріан Чернецький), який протягом ХІХ ст. збирав і записував народні пісні по всій Україні. До його здобутку належать пісні різних жанрів, проте особливу увагу Ходаковський звернув на родинно-обрядову пісенність: весільна поезія була для цього своєрідним еталоном давності, джерелом пізнання слов’янської минувшини. Зафіксовані ним обрядові пісні дають змогу судити й про характер самих обрядів того часу, які перебували у повному розквіті, особливо весільний обряд. Зокрема, як свідчать записи Ходаковського, по всьому шляху збирання пісень від Сяну до Десни тоді ще був поширений звичай комори, що пізніше почав у багатьох місцевостях поступово зникати. Характерно, що в деяких обрядових піснях, зафіксованих Ходаковським, ще голосно звучать залишки первісного світосприймання, християнська віра поєднується з традиційним пантеїзмом:

Будемо господа просити
І ясної зороньки:
Світь же нам, зоронько,
Докіль не взійде соненько
(«В суботоньку по вечеренці») [4, с.38].

 

Отже, освоєння етнічної та національної культури має регіональні особливості, як і власне етнокультурна, що має виразний регіональний вимір.  Фольклор і сьогодні посідає значне місце в житті людей, є основним підґрунтям для національної культури, пов’язаний зі сферою традиційного світогляду і соціальної психології. Можливо, це простий збіг обставин, що першу згадку, перший запис і перше видання українських дум зроблено представниками сусідніх народів, але швидше — це віддзеркалення вражаючої впливової сили перлин нашого епосу та власного небажання або неможливості зафіксувати, зберегти культурне надбання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Дмитренко М.К. Український фольклор: методологія дослідження, динаміка функціонування: колективна монографія / за ред. М.К. Дмитренка. – К.: Паливода А.В., 2014. – 252с.
  2. Найден О.С. Образ воїна в українському фольклорі: Семантичні та образні аспекти. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2005. – 260 с.
  3. Українські народні думи: У 5 т. Т.1. Думи раннього козацького періоду / За заг. ред. Дмитренка М.К., Грици С.Й.. – К.: Наукова думка, 2009.
  4. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського: з Галичини, Волині, Поділля, Приніпрянщини і Полісся / Дей О.І., Adam Czamocki. – К.: Наукова думка, 1974. – 780 с.

МЕНТАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНЦІВ У ДЕЯКИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ХІХ сТ.: 4 комментария

  1. Ольга Андріївна Ковальова

    Гарна доповідь! Надія, як Ви вважаєте, які ментальні особливості своїх предків сучасні українці не змогли зберегти?

  2. Денис Коваленко

    Шановна Надіє!
    У статті Ви вдало поєднали два складники: ментальність і фольклористику, розкривши їхні провідні параметри. На цій основі Ви задекларували те, як національний психічний фактор представлений у дослідженнях усної народної творчості.
    Чи не могли б Ви детальніше з’ясувати, як М. Драгоманов трактує фольклор у зв’язку з ментальністю народу?

  3. Марина Володимоівна Костенко

    Добрий день, шановна Надія
    Мені дуже сподобалась Ваша доповідь. Скажіть, як на Вашу думку, яку роль віграє ментальність нашого народу у нинішній ситуації в Україні?

  4. Ольга Миколаївна Арсенич

    Шановна Надіє!
    Стаття є дійсно інформативною! Дуже цікаво було дізнатись про особливості нашого народу.
    До Вас запитання. Як саме Ви вважаєте, чи сильно відрізняється менталітет ураїнців від інших національностей і які особливості в поведінці нашого народу Ви помітили?

Добавить комментарий