Мехмед Дмитро

Барокова картина світу в українській культурі

ХVІ-ХVІІІ ст.pdf

Презентація

НТУУ «КПІ» ННК ІПСА

 

Тези доповіді:

Картина свiту того чи іншого народу, як предмет iсторичного дослiдження, дозволяє вченим краще зрозуміти особливості генезису та розвитку нації, країни, держави. Культурна картина свiту українців ХІv-ХvІІІ Створюється внаслідок взаємодiї зї світом існуючих образiв, атрибутiв, артефактiв в тому числi, таких, що мають витоки в культурній спадщині стародавньої Європи та античного світу.

Бароко як стиль у європейському мистецтві виникає в Італії – «спадкоємиці» Римської імперії , на початку 16 століття, та набуває поширення у Західній Європі протягом 17 – 18 століття. Здебільшого цей процес проходить завдяки просвітницькій та релігійній діяльності ордену ієзуїтів. Проте мистецтво барокко поширювалось далеко за межі служіння європейскому духовенству в царині архитерктури та монументальному образотворчому мистецтві, та охоплювало такі сфери світської культури, як живопис, скульптура, музика, література.

Основними стилістичними рисами, притаманними барокко є: пишність оздоблення витвору, відтворення руху, вихору часу, алегорізм, різкий контраст образив, тенденції життєствердного сприйняття дійсності, вираження просвітницької тематики.

Вплив стиля барокко на українську культуру здійснюється крізь призму історичних та політичних реалій розвитку української держави (в її сучасних межах) з початку 17 ст.

В архітектурі будівель на правобережних територіях українське барокко втілюється завдяки закордонним та вітчизняним майстрам: Джованні Баттиста Джизлені , Джакомо Бріано, Б. Моллі та Я. Маліверна, П.Гіжицького, Б. Меретина, Г. Гофмана; на лівобережніх територіях —  завдяки роботам Б. Растреллі, Й. Шеделя, С. Ковніра, І. Григоровича-Барського. Архітектуру українського бароко відрізняє спокійніший орнамент та менш складні форми. Проте у композиції будівель не менш помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації.

Для живопису епохи бароко найбільш притаманною є міфологічна та религійна тематика. Представники знаті та видатні діячи того часу найчастіше зображуються в помпезному стилі давногрецких або римських імператорів, героїв, богів, історичніх постатей. В українському живописі персонажі на іконах і портретах зображуються в дорогій одежі та аксесуарах. Визначними живописцями доби українського бароко є майстер Пилипенко, Руткович, Кондзелевич, А. Галик, та ін.

Завдяки впливу стилю бароко в український літератури з’являються такі жанри як демонологічна повість, авантюрне оповідання, шкільна драма з використанням мотивів християнства и античності, різдв’яна драма, а також п’єси типу міракль та мораліте. В поезії — силабічний вірш, духовна пісня, філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші, так звані «віршові іграшки», поширюються  такі поетичні форми, як акростих і мезостихкабалістичні вірші, фігурні вірші, вірш-протей, алфавітний вірш. В колi представників: І. Величковський, Д. Туптало, П. Могила, Ф. Прокопович,  М. Козачинський,  Г. Щербацький, Г. Сковорода та ін.

На період розквіту стилю бароко в українському музичному мистецтві припадає і творчість таких композиторів і музикантів, як  Микола Дилецький,  Дмитро Бортнянський, Максим Березовськоий,  Світлана Шабалтіна. Провідне місце в бароковій музиці посідають музично театральні жанри: опера, ораторій, меси і пасіони, кантати. Одночасно з’являється тенденція до відділення музики від слова. Виникають масштабні циклічні форми — концерти, сюїти, сонати.

Характеризуючи українське барокко дослідники використовують таки терміни, як «козацьке бароко» та «мазепинське бароко». Основна причина цього полягає в тому, що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Література:

Макаров А. “Світло українського бароко” – К. : Мистецтво, 1994.

Огієнко І. “Українська культура”. – К.,1992

Семчишин М. “Тисяча років української культури. К., 1993

Закович М. “Культурологіяукраїнська та зарубіжна культура.[ Навч. Посібник] / К.: Знання, 2007

Горобець В., Гурій В. “Історія України в особах: Козаччина”— К.: Україна, 2000. — С. 30

Мехмед Дмитро: Один комментарий

Добавить комментарий