Рудник Тарас

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ПИСЬМЕННИК , ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ПОСТАТЬ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРО ТВОРЕННЯ.pdf

Презентація

НТУУ КПІ, ФПМ, КМ -23

 

Неперевершений світоч української культури, геніальний поет, художник, мислитель Тарас Григорович Шевченко відомий в історії України як непохитний борець за її державну незалежність та політичну самостійність, за повне визволення українського народу від національного й соціального гноблення. Його пройняті демократичними ідеями твори набули популярності серед громадськості та широких народних мас. Тарас Шевченко піднісся до вершин людського духу, до вершин вселюдської любові, бо був найбільшим патріотом України, заповідав нам любити свій народ, плекати свою культуру.

Його думки зрозумiлi усiм пригнобленим, усiм тим, хто хоче вiльного, радiсного i щасливого життя. Творчiсть поета-демократа у великiй мiрi вирiшила подальший розвиток украïнськоï лiтератури, бо не було жодного вiдомого письменника другоï половини XIX — початку XX ст., який би не вiдчув впливу Т. Шевченка.
Максим Рильський зазначав, що «як пушкiнський реалiзм освiчував шлях росiйськiй лiтературi, так реалiзм Шевченка освiчував шлях украïнськiй лiтературi».

Своєю славетною збiркою «Кобзар» вiн започаткував нову епоху не тiльки в
iсторiï украïнськоï лiтератури, а й у духовностi. Думки
Шевченка — поета, борця-революцiонера завжди зверненi до майбутнього, вони надихають новi поколiння. Ця людина завжди служила правдi i боролася за щасливе майбутнє свого народу. I зброєю у цiй боротьбi поет зробив слово:
Возвеличу
Малих отих рабiв нiмих!
Я на сторожi коло ïх
Поставлю слово.

I дiйсно, на той час процес становлення новоï украïнськоï лiтератури вiдбувався одночасно iз процесом розвитку науки i культури. А твори Т.
Шевченка є зразками глибокоï народностi, критичного реалiзму. У лiтературi
з’являються новi героï: селяни-протестанти — бунтарi, повстанцi, борцi проти феодального гнiту. Лiтература збагатилася новими жанрами: лiро-епiчна поема, полiтична поезiя, оповiдання i повiсть…

Весь «Кобзар» нерозривно зв’язаний з народною творчістю. Це цілком природно й зрозуміло. Поет виріс з українського фольклору й ніколи цих зв’язків не поривав. Один з істориків української літератури ще в дожовтневі часи писав: «З Котляревським до літератури увійшов народ і сів у ній на покуті, остаючись там і по сей день бажаним гостем». Якщо про літературу до Шевченка ще можна було висловитись в такий спосіб, то з приходом Кобзаря народ в українській літературі став не гостем, а господарем.

Завжди відчуваючи нерозривний зв’язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Це не «використання», властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, це не стилізація під фольклор, до якої вдавалися численні поети до Шевченка, в часи його і після нього. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки.

Найвиразніше революційний характер романтизму поета виявився у поемі «Гайдамаки», що з’явилась через рік після виходу «Кобзаря». Поема була здійсненням велетенського задуму, про що свідчить філософський віршовий вступ і прозова передмова (фактично — післямова). Назва говорила про те, що в ній буде оспівано широкі маси народних месників — борців проти феодально-кріпосницького й національного гніту. Хоча в поемі й змальовані криваві картини покарання шляхти гайдамаками, весь твір проймає глибока людяність, гуманізм:

У ліричних відступах Шевченко нагадував читачам, що два братні слов’янські народи могли б жити в мирі й дружбі — «жити б та брататься». А в передмові він уперше висловив широку демократичну ідею єднання слов’янських народів: «нехай житом-пшеницею як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря до моря слов’янська земля».

Тарас Шевченко стає відомим поза межами Російської імперії, передусім серед своїх краян за кордоном. Уже в сорокових роках твори поета потрапили в Галичину, тут знали про арешт членів Кирило-Мефодіївського товариства. Через польську пресу Шевченко стає відомим у Франції. Важливим і знаменним фактом є вихід у Лейпцигу 1895 р. книжечки, в якій надруковано революційні поезії: «Кавказ», «Заповіт», «Розрита могила», «Холодний яр» та ін.

В ореолі слави повернувся поет із заслання до Петербурга. Він вживає енергійних заходів до надрукування великої книги «Поезія Т. Шевченка, т. І», але цензура дозволила видати тільки ранні, вже друковані твори під традиційною назвою «Кобзар». Проте поет невтомно працював для майбутнього.

Творчість останнього періоду життя стала найвищим етапом в розвитку поета. Як і раніше, жагуча революційна пристрасть поєднується в ньому з особливою, надзвичайною ніжністю, ліричною емоційністю («Посажу коло хати», «Над Дніпровою сагою», «Тече вода з-під явора»). Як і раніше, безцензурні твори поета поширюються в численних списках, потрапляють за кордон і друкуються там. Безсмертя творчості Шевченка полягає в тому, що найпередовіші для того часу революційні ідеї було втілено в геніально просту поетичну форму.

В останні роки свого життя Шевченко не міг не відчувати, що вагомі зерна, посіяні ним, уже давали паростки («Орю свій переліг — убогу ниву! Та сію слово. Добрі жнива колись-то будуть!»). Він бачив, як росте коло його соратників і однодумців, читав у пресі про визнання своїх заслуг перед народом. М. Добролюбов у рецензії на «Кобзар» назвав його першим справжнім народним поетом, а М. Чернишевський вважав Шевченка непохитним авторитетом, довів його світове значення.

Сама смерть Кобзаря і поховання його на Чернечій горі біля Канева стали фактором революційного руху. Він був основоположником нової української літератури, нової української культури в цілому. Але значення Шевченка далеко переросло межі літератури й культури. Спадщина поета, яка друкувалася посмертно у вітчизняних видавництвах і за кордоном, ставала чинником революційно-визвольної боротьби в усій Російській імперії, у країнах слов’янського світу. Революційні демократи використовували твори Шевченка в боротьбі проти царату, ними захоплювалися учасники польського січневого повстання 1863 p., їх переспівували болгарські революціонери — борці проти турецького ярма.

Твори Шевченка перекладаються на російську, чеську, болгарську, сербську, хорватську, німецьку, французьку, англійську та інші мови. Заслуговує на увагу видана французькою мовою доповідь про творчість Кобзаря та її визначальний вплив на розвиток української літератури, переслідуваної царським урядом, котра була підготовлена для учасників Європейського літературного конгресу (1878 p.).

Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати щось нове й вірніше, і жодна не висловить усього остаточно.

Тарас Шевченко — геній планетарного масштабу. Його праці перекладені на більшість мов світу. У багатьох державах за межами України встановлено пам’ятники Шевченку. На честь поета названі парки, виші, бульвари, театри і вулиці.

Т. Г. Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.

 

В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.
                                                                     (Ю.Рибчинський)

Значення постаті Т. Г. Шевченка для українського народу важко переоцінити. “Шевченко – це митець, художник, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Він є гарантом нашої вічності…” – сказав Микола Жулинський.

2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України оголошений Роком Тараса Шевченка.

Добавить комментарий