Піпко Анна, Рись Артем

МЕЦЕНАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ БОГДАНА ТА ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ.pdf

НТУУ «КПІ» ННК «ІПСА»

 

Богдан Іванович Ханенко походив з відомого українського дворянського роду, що йде від запорізького козака Степана Ханенка і дочки польського старости, що жили на початку сімнадцятого століття. Славні родинні традиції не могли не вплинути на вибір майбутнього останнього з роду — Богдана Івановича, людини високої культури і благородних поривань.

Отримавши 1873 р. в Московському університеті диплом кандидата права, здібний юнак розпочинає кар’єру чиновника при департаменті міністерства юстиції, через два роки він уже на посаді столичного мирового судді. Поряд з державною службою на життєвому обрії Богдана Ханенка з’являється справа, яка згодом перетворилася в сенс його буття — колекціонування творів мистецтва різних часів і народів та вивчення його історії. Ще більшому захопленню цією справою сприяло п’ятирічне перебування в Царстві Польському, де з 1876 р. він обіймав посаду члена Варшавського окружного суду. За кордоном він знайомиться з найбільшими художніми галереями Італії, Німеччини, Франції. Саме у варшавський період Богдан Ханенко перетворюється на «професійного» колекціонера.

Одруження з Варварою Миколаївною Терещенко, яка розділила в подальшому любов Богдана Івановича до мистецтва та стала надійним помічником і однодумцем в усіх його справах — дозволило Ханенку ще в більш значних розмірах розгорнути діяльність на ниві колекціонування, адже тепер в його руках зосередилися значні матеріальні засоби. За смаками й уподобаннями це була напрочуд вдала пара, що стала невід’ємною частиною розгалуженої родини Терещенків. А сам Богдан Іванович гармонійно увійшов у цю відому родину, і сучасники сприймали його як одного з її членів.

З кожним роком рутинна праця чиновника все менше приваблювала Ханенка. В 1881 р. він залишає державну службу і повертається з дружиною на батьківщину, поперемінно проживаючи деякий час в Києві, Москві та у власному маєтку в Курській губернії. В цей час він займається облаштуванням зразкового господарства у своїх маєтках, бере участь у діловому житті міста. Його обирають головою Південноросійського товариства заохочення землеробства, головою Київського комітету торгівлі й промисловості, членом правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, членом Ради з’їзду представників торгівлі й промисловості в Петербурзі, одночасно входить до рад кількох київських банків та інших комерційних організацій.

Меценатська діяльність Б. І. Ханенка виходила й поза межі Києва. Богдан Ханенко брав безпосередню участь в організації Чернігівського музею українських старожитностей ім. В. В. Тарновського, який було відкрито у 1902 р. Загальновідомі здобутки подружжя Ханенків й у справі опікування археологічними дослідженнями. Зокрема, вони фінансували розкопки В. В. Хвойки на Київщині та видання наукових альбомів.

З 1896 р. Б. Ханенко очолює управління справами Товариства заводів братів Терещенків. Бере активну участь й у багатьох благодійних справах свого тестя. Зокрема, в грудні 1896 р., за пропозиції Миколи Артемійовича, Богдан Іванович замінив його на посаді голови Товариства розповсюдження комерційної освіти. Також він керував дамським комітетом при жіночій торговій школі ім. П. Г. Терещенко, був заступником голови Київського відділення Попечительства глухонімих, опікувався справами й жертвував чималі кошти лікарні для чорноробів та іншим закладам.

Поряд з господарською і громадською діяльністю Ханенко остаточно занурюється в світ мистецтва. У 70-х рр. ХІХ ст., коли Богдан Ханенко починав свою діяльність, увагу російських колекціонерів західноєвропейського мистецтва привертав до себе в першу чергу живопис нідерландських художників ХVII ст. Cпочатку колекцію Ханенка складали переважно твори нідерландських майстрів. Проте він починає створювати не традиційну «домашню» галерею нідерландського чи французького живопису, а музей зарубіжного мистецтва широкого профілю. Адже, крім живопису, Б. І. Ханенко цікавиться скульптурою, виробами художньої промисловості, творами античної культури, мистецтвом народів Близького та Далекого Сходу, активно поповнює свою колекцію скіфськими, слов’янськими та давньоруськими археологічними експонатами. Богдан та Варвара Ханенки були одними з перших, хто не тільки звернув увагу на українське народне мистецтво, а й почав збирати декоративно-ужиткові вироби українських майстрів. Підсумком одного з захоплень стало створення ними великої і, мабуть, найбільш цікавої в Україні колекції іконопису. Колекціонування ікон було насамперед «примхою» Варвари Миколаївни. Навіть в 1931 р. унікальна колекція налічувала, за каталогом С. О. Гілярова, 56 ікон,. Найкращі з них тепер знаходяться в Київському музеї російського мистецтва — «Таємна вечеря», «Чудо Георгія про змія», «Відсічення голови Іоанна Предтечі» та інші, написані у ХV — першій половині XVІ ст. майстрами ростово-суздальської, новгородської та московської іконописних шкіл.

В записах київського колекціонера, що збереглися до цього часу, відчувається майже боязливе схиляння перед колекцією, яка сприймалася ним як Музей (сам Б. І. Ханенко завжди писав це слово з великої літери), котрий у його світогляді прирівнювався до храму мистецтва.

У 1885 р. Ханенки переїздять остаточно до Києва. У квітні 1887 р. Богдан Іванович, заклавши на цей час головне ядро власного зібрання, розпочинає будівництво особняка у стилі італійського палаццо часів Відродження по вул. Терещенківській, 15. Спорудження особняка під колекцію диктувало особливу систему декору інтер’єрів, яка повинна була відповідати її структурі. Особняку випала доля стати зразком «палацу мистецтв», який увібрав в себе функції житлового будинку і музею одночасно, що було типовим для європейської культурної ситуації другої половини ХІХ ст. Сформована в основному ще до початку ХХ ст. колекція Ханенків поповнювалася і в наступні роки. Наприклад, у 1912 р. Богдан Іванович на аукціоні в Берліні придбав найкращу картину свого зібрання — «Портрет інфанти Маргарити» Веласкеса. На жаль, сьогодні нам невідомий повний кількісний склад колекції Ханенків. Наявні документальні дані дають змогу назвати понад 400 живописних робіт, більш як 8 тис. гравюр, близько 700 творів мистецтва країн зарубіжного Сходу, понад 300 виробів із золота й срібла.

З будівництвом приміщення для власного музею Ханенки вже не сумнівалися, що подарують своє зібрання співвітчизникам. Цю позицію яскраво ілюструють слова, сказані Богданом Івановичем у 1904 р. під час церемонії освячення й відкриття Київського художньо-промислового і наукового музею: «На мій погляд, художній твір дійсно знаходиться в ув’язненні, тюрмі, але не у громадському музеї, а в приватному зібранні, де він не всім доступний. Мати, наприклад, картину Тиціана чи грецький мармур V ст. й не показувати ці речі — це те саме, що привласнити собі одному неопубліковані твори Пушкіна, Гете або Шекспіра. Творіння геніїв своєю суттю не повинні належати тільки тим, хто ними володіє…». Адже Богдан та Варвара Ханенки, які жили ідеалами краси й гуманізму, дивилися на світ через призму високої моралі, мріяли про самовдосконалення співвітчизників на тих же засадах, намагалися згармонізувати засобами мистецтва стосунки багатих і бідних, між якими пролягали глибокі суспільні кордони.

Діяльність Б. І. Ханенка як колекціонера дістає високу оцінку художньої громадськості: в 1910 р. його обирають почесним членом Петербурзької Академії мистецтв. На цей час Богдан Іванович був головою Київського товариства історії та старожитностей, членом таких науково-просвітницьких товариств як Імператорська археологічна комісія, Одеське товариство історії та старожитностей, Історичне товариство Нестора-літописця, Церковно-археологічне товариство при Київській духовній академії, Антропологічне товариство в Парижі.

10 квітня 1917 р., за півтора місяця до смерті, Богдан Іванович склав духовний заповіт про безкоштовну передачу Києву мистецької колекції та обох будинків по вул. Терещенківській. Дарувалися вони з єдиною умовою — зібрання має отримати офіційну назву «Музей Ханенків». Виконавицею заповіту Богдан Іванович призначив Варвару Миколаївну, яка мала залишатися довічним розпорядником колекції та будинків і тим самим довести до кінця справу їхнього життя — підготувати зібрання до перетворення його на міський музей. Складна політична ситуація стала причиною нелегкої долі музею. Лише з утвердженням незалежної України законні імена патріотів-подвижників Богдана та Варвари Ханенків знову прикрашають назву музею, а їхній громадянський подвиг слугує яскравим прикладом служіння самовдосконаленню народа засобами культури та мистецтва.

Але найбільша заслуга Ханенка – його власні зібрання скарбів мистецтва і невтомна діяльність у створенні Київського художньо-промислового і наукового музею. За наполяганням Богдана Івановича міська Дума пішла назустріч і виділила ділянку на будівництво музею на Олександрійській вулиці. На той час музейні зібрання старожитностей оцінювалися у 1134 тисячі рублів. Більша її частина була подарована Богданом Івановичем і Варварою Николівною Ханенками. Вона складалася з археологічної колекції із 3145 предметів різних епох. Положення про музей та його програма, складена Богданом Івановичем, передбачала як постійну експозицію, так і проведення виставок. Першим сформувався відділ археології, за ним – художньо-промисловий та історико-побутовий. Щороку тут відбувалися художньо-промислові, кустарні, етнографічні виставки, виставки українських художників. У тих несприятливих політичних умовах Київський музей активно пропагував українську культуру та мистецтво, ставши одним з найкращих наукових і культурних центрів тодішньої України.

Діяльність Ханенка Б.І. щодо створення музею була відзначена присвоєнням йому 1 січня 1910 року звання дійсного статського радника.

Меценати Богдан та арвара Ханенки залишилися в історії Києва на зламі ХІХ і ХХ ст. не тільки як засновники унікального музею зарубіжного мистецтва, а й як культурні діячі, які намагалися справити вплив на художню ситуацію в місті. Основний масив творів західноєвропейського мистецтва, що знаходяться сьогодні в київських музеях, був сформований завдяки зусиллям Богдана Івановича Ханенка та його дружини-однодумця — Варвари Миколаївни. Музей, створений на основі їхнього зібрання, в наступні десятиліття відіграв значну роль у культурному житті не тільки Києва, а й всієї України, та продовжує бути тією ланкою, що поєднує зарубіжне мистецтво з вітчизняним на ідеалах краси й гуманізму.

 

Список використаних джерел

 

1.Історичні постаті Богдан та Варвара Ханенки [Електронний ресурс]  / В. Березовський – Режим доступу: https://sites.google.com/site/hayvoron/——3

  1. Україна: хронологія розвитку. Імперська доба. 1800-1917 рр. /[О. М. Донік, О. О. Крижановська, В. Б. Молчанов та ін.]. — К. : Кріон, 2011. — 720с. — (Серія » Україна: хронологія розвитку. » : у 6 кн. ; кн. 5).

 

Піпко Анна, Рись Артем: 2 комментария

  1. Влад Фатенко

    Хотілося б дізнатись у авторів доповіді, що вплинуло на рішення Богдана та Варвари Ханенків почати колекціонувати вироби українських та іноземних майтрів.

    1. Піпко Анна

      Зацікавлення мистецтвом з’явилось у Богдана Ханенка під час перебування у Петербурзі. Цьому сприяла художньо-мистецька атмосфера столиці, можливість ознайомитись з відомими шедеврами в Ермітажі, спілкування з художниками та антикварами. Спочатку твори скуповувались безсистемно, але вже у варшавський період навички колекціонування значно вдосконалились. Варвара Ханенко підтримувала чоловіка в цьому захопленні, адже була з заможного роду меценатів Терещенків і тому була добре знайома зі світом мистецтва.

Добавить комментарий