Михайлюк Олександр

МЕЦЕНАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ.pdf

НТУУ «КПІ», ІПСА, КА-23

 

Вступ

Із середини XIX століття в Україні активно розвивалася харчова промисловість, провід­ною галуззю якої стало цукроваріння. Чільне місце серед цукрозаводчиків посідав рід Терещенків, що дав Україні і всій Російській імперії не тільки найпотужніших підприєм­ців, а й колекціонерів творів мистецтва, ме­ценатів, авіаконструкторів, політиків.

 

          Історія родини Терещенків

 

Терещенкипоходятьіз Глухова, колиш­ньоїрезиденціїгетьманівЛівобережноїУк­райни. Першим Терещенком, відомості про якогодійшли до нас, бувчерні­гівськийкозакЯків Терещенко. Йо­госинАртемій(1794—1877)оселився в колишнійгетьманськійстолиці — Глухові. Ра­зом із дружиною вінрозпочавдріб­нуторгівлю. Спочаткуторгували з візка, потімвідкрили невеличку лав­ку. Артеміймавнеабиякийхист до цієїсправи, а тому ще з молодості до ньогоприклеїлосяпрізвиськоКарбо­ванець. Минуло небагато часу, і успішнийкупець став торгуватихлі­бом і деревиною.

Заробившисоліднийкапітал, Ар­темій Терещенко почав вкладатийо­го у власнецукровевиробництво. Реформа 1861 року сприялацьому. Багатопоміщиків не змоглигоспо­дарювати в новихумовах, і Артемій дешево скуповував у них заводи, мо­дернізуючиїхпідвиробництвоцук­ру. За кількароківвінволодівбільш як десятьмацукровими заводами.

Вийшовшиізселянськогосере­довища, вінзаймавсякомерцією, досягуспі­хів у торгівліхлібом і лісом. У 1842—1845 роки бувбургомістромГлухівськогомагістрату, а 1870 року за особливі заслуги та доброчиннудіяльністькупцевіпер­шоїгільдіїАртеміюТерещенкубуло даровано титул дворянина Російськоїімперії.

Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на найпрестижнішихпромисловихвистав­кахЄвропи. Робітники на їхніх заво­дах отримували до 12 рублів на місяць. За двітакімісячнізарплати у той час можнабулокупити корову абочоти­ригодинники. Робітник, якийпостій­нопрацював у Терещенка, мігрозра­ховувати на безплатнежитло й харчу­вання. При кожному заводібула шко­ла, лікарня, ремісниче училище і на­вітьчайна для проведеннявистав.

Разом ізбатьком науку цукровогобізнесуосвоювалитроєйогосинів: Микола (Нікола), Федір та Семен. Справа у підприємців-самородківйшлаблискуче.

Щобпродаватицукор за кордон, в одеському порту Терещенкипобудували великий кам’яний пакгауз. Свої заводи вони мали уже не тільки в Україні, айвКурській, Орловській та Тульськійгуберніях. Коли в старого Артеміязабракло сил очолювати спра­ву, вінзапропонувавсинампродовжи­тиїї, створивши ТовариствобратівТерещенків. На чоліцукровоїімперії став старший синАртемія — Школа. Передаючи справу синам, дуженабожний Артем Якович поставив умо­ву: вісімдесятвідсотківприбуткувідцукровихзаводівмалипотрапляти не до кишеньакціонерів, а витрачатися на меценатство.                         Микола, старший ізтрьохбратів, народився у Глухові 14 жовтня 1819 року. Разом ізбатьком починав як торговецьхлібом, крім того, вівсправи у Криму, звідки привозив сіль і рибу. Розбагатів на постачанніпродовольстваросійськійарміїпід час Кримськоївійни, а щебільше — піс­ляреформи 1861 pоку, коли почав брати в оренду (а потім і викупляти) земліпоміщиківЛівобережжя. У своїхзразковихгосподарствахособливуувагуприділяввирощуваннюцукровогобуряку, а згодом почав будувати і власніцукрові заводи.                                                                                                              Виробництвоцукру, якийвивозили в усікуточкиРосійськоїімпе­рії та до багатьохкраїнЄвропи, давало колосальніприбутки, і Микола Терещенко швидковвійшов у число найбагатших людей держави.

Коли в Глухові Терещенкам стало затісно, Нікола Артемійович із сім’єю перебирається до Києва. 1875 року він купує  у тодішнього київ­ського міського голови Павла Демидова великий (двоповерховий з вулиці і три поверховий із двору, 47 кімнат) будинок на Бібіковому (тепер Тараса Шевченка) бульварі, неподалік Університету Святого Володимира. Згодом Стіни і стелі будинку були розписані знаменитим художником академіч­ної школи  Вільгельмом Котарбінським. Сюди було перевезено вже досить багату художню колекцію Миколи Терещенка, яку поповнювали надалі він сам, його діти й зять — Богдан Ханенко.

Багаті, ві­домі й шанованіТерещенкипорід­нилися з найшляхетнішимиукраїн­ськими родинами: Ханенками, Апос­толами, Уваровими.                                У 1875 р. Федірпереїхав у Київ, де вжеміцнообживсяйого стар­ший брат. Незабаромйогообираютьгласнимміськоїдуми, вінстає од­ним ізнайактивніших і найвідомішихгромадськихдіячівміста.                                         Помер Микола Терещенко 19 січня 1903 році в Києві. Поховалийо­го, згідноіззаповітом, у Глухові, почеснимгромадяниномякого (як і йогобатько) вінбув. Коли Микола Терещенко помер, ховали цукрового короля, великого мецената і громадянинаКиєва з ве­личезними почестями. Труну несли на руках відВолодимирського собо­ру до йогобудинку на Терещенківській, потім — спеціальним вагоном відправили до Глухова.                                         Найвідоміші у третьомупоколінні дому Терещенків — сини Мико­лиАртемійовича, Іван і Олександр, його дочка Варвара та їїчоловік Богдан Ханенко, а такожїхнійдвоюрідний брат Федір.                                    НародивсяІван в місті Глухові. Навчався в приватному пансіоніКреймана в Москві, пізніше — на юридичномуфакультеті Московськогоуніверситету, післязакінченняякого служив у гвардійськомуартилерійському полку у Варшаві. Післявиходу у відставкуоселився в місті Києві. У 1883–1891 роки — гласнийКиївськоїміськоїдумиВостанні роки життяперебував на лікуванні у м. Канни (Франція), де й помер у 1903 році.

Варвара Миколаївна (1852—1922), дочка МиколиАртемійовича, вийшла 1875 року за нащадкагетьманадругоїполовини XVII століття, велико­го землевласника, підприємця, колекціонера й мецената Богдана Ханенка, який належав до найвищоїаристократіїРосійськоїімперії. З 1873 р. він служив у департаментіюстиції в Петербурзі, а в 1875-му бувобраниймировимсуддею. Будучи блискучимзнавцемсвітовогомистецтва, Богдан Ханенко купу­вав на аукціонах Петербурга, Варшави й багатьохєвропейськихстолицьбезцінні полотна, переважнозахіднихживописців — Дієго Веласкеса і Франсіско де Сурбаран, Пітера Пауля Рубенса і Франса Галса, Жак-ЛуїДавіда й багатьохіншихмайстрів. 1881 року віноселився в Києві.                                               Помер Богдан Ханенко у травні 1917 pоку, заповівшисвоїзібраннямистецькихтворівмісту з піклуваннямсвоєїдружини. Саме вони і склали основу колекціїкиївського Музею західного і східногомисте­цтва, нині — імені Богдана і ВарвариХаненків.                                                                                     ПіслясмертіНіколиТерещенкаспадкоємцемвеличезногобагатства в шістнадцятьроків став онукНіко­ли і синІвана — Михайло. Здаєть­ся, вінзібрав у собівсінайкращіге­нисвого роду, бо практично не бу­логалузі, не підвладноїйого талантам. Михайло отримавблискучуосві­ту, навчаючисьпаралельно в універ­ситетахМоскви та Лейпцига. Знав тринадцятьмов, буввундеркіндом у математиці і завзятим театралом, вправнимальпіністом і віртуозниммузикантом. А коли Михайло впер­шесів до грального столу, йогови­грашсягнувтакоїцифри, що кази­но не змогло з ним розплатитися. У двадцятьп’ятьроків, післясмерті дядька Олександра, Михайло Тере­щенко став головою промисловоїімперії і одним ізнайбагатших людей у світі. 1917 року, післябуржуазноїреволюції в Росії, вінобійняв поса­ду міністразакордонних справ Тим­часового уряду Керенського. Інозем­нідипломатиназивалиМихайлаТе­рещенканайбільшчесним і щиримміністром у Тимчасовомууряді.                                          Навесні 17-го року міністрзакор­донних справ Михайло Терещенко разом ізКеренськимприїздив до Ки­єва на переговори з Центральною Радою. Тодівінвостаннєбачиврід­немісто і був у своємудомі. Через п’ятьмісяців, під час Жовтневого пе­ревороту, МихайлаТерещенка, який до останньогозалишався в Зимово­мупалаці, булозаарештовано і ув’­язнено в Петропавлівськійфортеці.

За родиннимипереказами, ізв’яз­ниційоговикупила дружина, фран­цуженка Маргарет Ное. Вона відда­лаЛеніну і Троцькому великий бла­китнийдіамант, який Михайло по­дарувавїй колись на знак кохання.

Опинившись на волі, Михайло, весь обморожений, у військовомупо­тязідіставсяМурманська. Звідти — до Норвегії, де йогочекала яхта «Іоланда». Однак Терещенко не знав, щоминуледуже скоро нагадає про себе. Усього за кількароківінозем­нікредиторивідсудять у нього як ко­лишньогоміністраРосії і яхту, і віл­лу в Каннах, і все, щобуло за межа­ми Батьківщини. Але вінлишивсяТе­рещенком і завдякисвоємуфінансо­вому таланту став одним ізнайвідо-мішихфінансистівЄвропи, протебільшеніколи не приїздив на рідну землю.

ГнаніреволюцієюмайжевсіТере­щенкиопинилися за кордоном. Нинібільшістьіз них живуть у Франції. На сьогоднішній день родина Терещенківпо­вертається в Україну. Ценаприклад, Терещенко Мішель ( або Михайло Петрович є правнуком МихайлаТерещенка, народився 15 вересня 1954 року в Парижі) , який зараз відроджує в Україні льонарство.

 

Допомога рідному місту

 

Добру пам’ять по собіцук­ровімагнати лишили скрізь, а най­перше — у своєму родовому гніздіГлухові. Тут і до сьогоднізгадують, як Терещенкизабудовували для бід­няківцілівулиці. В останні роки сво­гожиттяНіколанавітьхотівзроби­ти в містіводопровід, але місцевавладавважала, щоцезайварозкіш. Загалом же для свогорідногомістацукрозаводчикипожертвувалипонадпівторамільйонарублів. Школа Те­рещенко славивсябагатьмачеснота­ми, і дванадцятьроківпоспіль (у 1860—1872 pоки )глухівці обирали йогоміським головою.

 

 

Меценатська діяльність

 

Медичнізаклади, притулки для ді­тей, гімназії, церкви, музеї і театри — жодна родина не зробила для роз­будовиКиєва так багато, як братиТе­рещенки. БудинокнинішньогоОх­матдитузводивсяТерещенками як безплатналікарня для чорноробів. При нійбувзаснованийспеціаль­ний фонд, з якоговиплачувалигро­шовудопомогутим, хтоодужував. Добродійність стала моральною нор­мою і традицією для всіхпоколіньцього роду. А щеТерещенківоб’єд­нуваласпільнапристрасть — живо­пис. Зібрані ними картинизгодом стали основою експозиційчотирьохмузеївКиєва.                                                                                                 Микола Терещенко піклувався про розвитокНародноїосвіти, славивсясвоєюдобродійністю, спрямованоюпереваж­но на будівництво й фінансуваннялікувальнихзакладів.                                                                                                 ЗібранняМиколи в будинкуна Бібіковомубульварі, разом ізколекціями брата Федора, синівОлександра й Івана, а також дочки Варвари і їїчоловіка Богдана Ханенка, стало основою сучаснихзібраньтворівобразотворчогомис­тецтвачотирьохкиївськихмузеїв: Тараса Шевченка (міс­титься в згаданомубудинкуМ.Терещенка), Національногохудожнього, Російськогомистецтва, Західного і східногомистец­тваімені Богдана і ВарвариХаненків.

Зібрання музеїв були відкриті для всіх бажаючих. З переїздом до Ки­єва ще ширше розгорнулася меценатська і благодійна діяльність Миколи Артемійовича та членів його родини. Крім численних пожертв на користь міста, він фінансував будівництво Марийського дитячого притулку, ніч­ліжки, безплатної лікарні, Києво-Печерської гімназії, торгових шкіл. Значною мірою установи утримувалися за рахунок його і членів родини. 150 тисяч карбованців (більше за всіх інших приватних осіб) Микола Терещенко пожертвував на будівництво Київського політехнічного інституту.

Багато комерційних і благодійних справ Микола Терещенко вів спільно з молодшим братом Федором. Він, як батько та старший брат, неодно­разово обіймав вищі посади в їхньому рідному місті й опікувався засно­ваними там родиною Терещенків благодійними установами.

Згодом Федір для ведення справ переселився до Москви, де також займався благодійництвом, входив до різноманітних рад і очолював ба­гато благодійних комітетів. Там він купував картини багатьох російських художників, переважно передвижників.

Влас­ним коштом Федір Терещенко фінансував численні благодійні заходи, зокрема будівництво й утримання Рубежівської колонії (для навчання малолітніх злочинців ремесел), нічліжного й пологового притулків.

У своєму будинку (нині Музей російського мистецтва) Федір улаш­тував картинну галерею, яку могли відвідувати жителі міста. Його частими гостями були Ілля Рєпін, Іван Шишкін, Іван Крамськой, а також Віктор Васнецов і Михайло Нестеров, які жили в Києві, працюючи над розписом Володимирського собору. Зібрані Федором Терещенком твори склали основу колек­ції Київського музею російського мистецтва.

За два дні до смерті в 1894 р. Федір Терещенко пожертвував 25 тисяч карбованців на будівництво Міського музею (тепер Національний ху­дожній музей). У його створенні брали участь відомі культурні діячі й меценати Володимир Антонович, Микола Біляшівський (його перший директор), визначний мистецтвознавець, автор концепції Володимирського собо­ру Олександр Прахов, найбагатші київські підприємці Лазар Бродський і Василь Симиренко і, звичайно ж, члени родини Терещенків, насамперед Микола Артемійович і Богдан Ханенко.

Серед меценатської діяльності Івана Терещенка на благо розвитку української художньої культури особливе значення мала підтримка ним рисувальної школи Миколи Мурашка — першого спеціального худож­нього закладу в Києві. На її облаштування й утримання (1875—1900) він витратив 150 тисяч карбованців. У 1883—1891 роках Іван Миколайович був гласним міської думи. За прикладом батька і дядька, він купував для своєї колекції твори переважно сучасних українських художників.

Олександр Терещенко спрямовував кошти здебільшого на підтрим­ку незаможних студентів, гімназійної освіти, а також медичних установ і музичних колективів Києва. У його особняку на розі вулиць Караваєвської і Кузнецької (нині — Льва Толстого і Антоновича) нині розта­шована Наукова медична бібліотека.

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

         Родина Терещенківзробилавеличезний вклад в розвиток не тількиукраїнськогоцукровоговиробництва, але і в розвитокукраїнськоїкультури та допомогуукраїнському народу. Вони робилице в непростічаси для нашого народу, коли вінцьогопотребував. В часиРосійськоїІмперії вони не забули про своєкоріння і не піддалисясистемі царизму. До того ж діяльністьїхнябулабезкорисною. На жаль, і в нашічаси таких людей не багато.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використаналітература

 

  1. «100 найвідомішихукраїнців» ,виданнятретє, виправлене й доповнене , видавництво «Автограф», 2005, с.251-253;

 

  1. Голимба В.І. Історія благодійництва в Україні. – К., 2002, с.138-140; с.142-143;

 

  1. («Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. Том 8 с.325;

 

  1. Меценатство в Україні / За ред. Коваленка Р.В. – Харків, 2003, с.156; с.158-159;

 

  1. Універсальнийдовідникшколяра », великий довідник для школярів та абітурієнтів, вдавництво «Дрофа»,1999, с.1156;

Михайлюк Олександр: Один комментарий

Добавить комментарий