Пилєва Ганна

ПОСТМОДЕРНІЗМ ЯК ЯВИЩЕ КУЛЬТУРИ  УКРАЇНСЬКОГО  ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА  КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.pdf

Презентація

НТУУ «КПІ» ННК «ІПСА»

В останні десятиліття ХХ ст. на зміну модернізму з його елітарністю, раціоналістичною самовпевненістю, претензією на загальнолюдськість прийшов постмодернізм. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно­філософських, економічних, політичних. Спочатку постмодернізм означав стильові тенденції в архітектурі, спрямовані проти безликої стандартизації, а пізніше — у літературі, живописі та музиці(слайд 2).

Постмодерністи завдяки гіркому історичному досвідові переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Постмодернізм виходить із цілісності суб’єкт-об’єктних відносин. Він акцентує на тому, що світ (об’єкт) не є «служницею» людини (суб’єкта), тому слід відкинути уявлення про людину як хазяїна Всесвіту. Для постмодернізма характерне іронічне сприйняття реальності, зображення її як театра абсурду, апокаліптичного карнавалу, чим підкреслюється ненормальність, несправжність, протиприродність сучасного панівного способу життя у світі одноденних підробок, фальшивих цінностей та імітацій(слайд 3).

Отже , постмодернізм був дуже неординарним світоглядно-мистецьким напрямом, тому не дивно, що навколо нього точилося багато дискусій. Та, мабуть, більшою мірою був правий Ю. Андрухович, який стверджував: «Постмодернізм — не напрям, не течія, не мода. Постмодернізм — це така світова культурна ситуація, від якої нікуди не подітися, тому всі ми є постмодерністами».Тож, не оминув постмодернізм і України, проте тут він дещо відрізняється від західного через низку чинників, насамперед таких, як історичні обставини та національні особливості.. Український постмодернізм почав розвиватись ще в умовах радянського соцреалізму, його започатковували в середині 1980-х років тогочасні представники андеґраунду — зокрема, київської іронічної літературної школи (Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Лесь Подерев’янський). Перші українські постмодерністи себе такими не вважали. Лише коли постмодернізм утвердився на Заході, вони почали себе з ним ідентифікувати. Вітчизняний постмодернізм, вважають вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на ґрунті глобальної інформатизації суспільства, а скоріш приносить інформатизацію із собою. Його простором перетворень стає перш за все відродження змісту національної традиції, вирішення проблем самоідентифікації українського народу(слайд 4).

Незважаючи на складні умови для розвитку, постмодернізм майстерно укорінив свої основні положення на теренах України. Першим аспектом впливу нового світоглядно-мистецького вектора на вітчизняну культуру є процеси глобалізації, з якими пов’язані сучасні тенденції розвитку культури. Характерною рисою глобалізації є інтенсивне поширення транснаціональних потоків інформації, що долають будь-які національні кордони. Це відбувається за рахунок нових технічних можливостей засобів масової комунікації. Як пише Л. Брюховецька, «…постмодернізм в Україні — це вияв капітуляції інтелектуалів перед тотальністю ЗМІ …» Вплив постмодернізму зробив сучасні медіа такими, якими вони є, а саме сприяв формуванню інформаційного суспільства.

Також постмодернізм екстраполював свої ідеї на релігію в Україні, торкнувшись питання місця та ролі релігії в сучасному суспільстві. Як зазначає В.Шалюто, постмодерністська культура «прекрасно влаштовується без будь-якого вищого начала; проголошує вседозволеність і припускає будь-які інтерпретації священних книг, об’єктивно провадить боротьбу з будь-якою ідеологією, яка претендує на істинність, незалежно від того, чи є ця ідеологія релігійною чи комуністичною»(слайд 5). Борючись з основними принципами культури — причинності, ідентичності, нарешті з істиною, постмодернізм ставить проблему вибору духовної альтернативи із їх множин, запропонованих культурою, та висуває соціальну активність як реальну духовність.

Викладені положення постмодернізму мають свій практичний вияв у мистецьких явищах сучасної України. В літературі «адептами постмодернізму» вважають Ю. Андруховича, Ю. Винничука, О. Забужко — авторів характерних для постмодернізму творів, наприклад, «Переверзії» Ю. Андруховича, «Мальва Ланда» Ю.Винничука. В цих творах простежується така якість, як «когерентність», що означає наявність синхронізованості різноманітних, здавалося б, не пов’язаних одна з одною подій, які, накладаючись одна на одну, впливають на соціальні процеси.

Після розпаду СРСР на заході України має місце таке явище, як Станіславський феномен — феномен наявності у місті Івано-Франківську (до 1939 р. — Станіславів, у 1939–1962 рр. — Станіслав) групи письменників та художників, у творчості яких найбільш яскраво проявився український літературний і художній постмодерністський дискурс. Станіславський феномен охоплює таких письменників і художників, як Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв, Степан Процюк, Р. Петросаняк, Р. Микицей, Я. Довган та ін. Творча та організаційна діяльність цієї групи уможливила низку синтетичних проектів, які відкрили і довели до певної повноти ознак посмодерністський дискурс в українській сучасній літературі. Серед цих проектів стрижневу позицію займали і займають концептуальні часописи “Четвер”, “Плерома”, редакційні проекти Юрія Андруховича під егідою часопису “Перевал”. У ширшому культурологічному аспекті Станіславський феномен коректно розглядати як виникнення “специфічної соціокультурної ситуації” (Іздрик), географічно локалізованої у Івано-Франківську, що розгорталась і знаково, проектно та організаційно кристалізувалась 1989–1996 рр. (слайд 6).

Прикладом кінематографічного постмодернізму можна вважати фільм Кіри Муратової «Другорядні люди», фільм Сергія Маслобойщикова «Співачка Жозефіна і мишачий народ» та інші, в яких проявляється кінематографічний образ хаосу, нова художня мова.

Художній постмодерн спостерігається в творчості театральних режисерів
Р. Віктюка, А. Жолдака зі своєрідною образністю їх вистав, розрахованою на новий процес сприйняття та механізм впливу. Вистави Жолдака тривають 4­5 годин і є випробуванням для акторів, яких він саджає у клітки, змушує бігати голими по сцені й виставляти напоказ все, що є гарного і поганого в людській природі. На думку Андрія Жолдака театр жорстокості, театр шоку є театром майбутнього.

Р. Віктюк відомий незмінною і непідробною епатажністю й оригінальністю,

незаангажованістю в судженнях, в тому числі і з питань історії та сучасності, персоналій тощо(слайд 7).

У живописі представниками постмодернізму можна назвати О. Клименка, В. Сидоренка. В проекті останнього «Ритуальні танці» чітко простежуються постмодерністські тенденції: метафора танцю як сенсу буття, відкритий прийом цитування (К.Д. Фрідріха та Ф.О. Рунге), синтез інтересу до минулого з відкритістю до майбутнього(слайд 8).

Архітектура постмодернізму символізує повернення на новому рівні до архітектурної традиції, до «дотепності, орнаменту і знаку», як говориться в деяких джерелах. Постмодернізм протиставляє себе холодності і формалізму інтернаціонального стилю та інших напрямків модернізму. Від зосередженості на функції, характерної для модернізму, постмодерністська архітектура повертається до естетики заради естетики, химерної гри стилів, частого цитування архітектурних рішень минулого. На наших теренах прикладом характерної для постмодерністської культури споруди з неузгодженістю стилів є пам’ятник Незалежності на Хрещатику.

Як музичний стиль, постмодерн включає характерні риси мистецького постмодерну : він характеризується полістилістикою, самовідносністю та іронічністю, стертям кордонів між «високим мистецтвом» та кітчем. Постмодернізм в українській симфонічній та камерно-інструментальній музиці розпочався у 1990-х рр. Нова генерація композиторів досить вільно почала використовувати принципи полі стилістики, з’явилися перші мінімалістичні опуси, а також майже невідомий досі в Україні жанр музичного перформансу. 3 одного боку представники колишнього авангарду В. Сильвестров, В Годзяцький, В Загорцев поступово стають більш «помірними»: в їх творчості поступово посилюються неоромантичні тенденції, схильність до більш простих формотворчих структур. З іншого боку — з’являється нове покоління композиторів, дуже різноманітне у своїх творчих уподобаннях, яке шукає власні шляхи. Серед них є композитори, що розвивають неоромантичні традиції, а також тяжіють до «духовної» тематики (І Щербаков, А. Гаврилець), композитори, які сповідують принципи мінімалізму (О. Гугель, О. Грінберг), композитори, що тяжіють до «постеріального» структyралізму (О. Щетинський, С Пілютіков), композитори найрадикальнішого напрямку, які часто використовують у своїх творах провокативні, позамузичні засоби виразності, зі схильністю до перформансу та хепенінгy (С. Зажитько, В. Рунчак, К.Цепколенко). Найбільш резонансні твори молодих композиторів 90-их років, що представляють вищезгадані стилістичні напрямки: «Покаянный стих» для скрипки та струнного оркестру (1990) І.Щербакова, «Присвята Арво Пярту» для симфонічного оркестру (1990) О.Гугеля, «Глосолалії» для симфонічного оркестру (1991) О. Щетинського(слайд 9).

Тож, український постмодернізм подарував вітчизняній та світовій культурі нові імена та яскраві твори, окреслив множину проблем і тем в мистецтві, запропонував новий підхід в пошуках смислів і принципів прийдешньої культури, сприяв виробленню нового цілісного, хоча й іронічного, погляду на світ, сприяв пошуку нового стилю життя, вирішенню проблем самоідентифікації, самоствердження. Впровадивши в українську культуру як позитивні, так і негативні риси, постмодернізм обумовив оптимальний перехід від однієї культурної парадигми до іншої, став перехідною ланкою від тоталітарної до демократичної епохи(слайд 10).

 

Список використаних джерел

 

  1. Андрухович Ю. Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода / Ю. Андрухович // Слово і час. – 1999. – № 3. – С. 56-66.
  2. Вплив постмодерністського світогляду на процес де сакралізації естетики [Електроний ресурс] /   В.М.Шалюто – Режим доступу: filosof.com.ua/Jornel/M 59/Мultiversuni_59.htm.
  3. Маленко О. О. Світоглядні модуси постмодернізму в національній художньо-естетичній практиці кінця ХХ ст.: рецепція наукового осмислення проблеми/ О. О. Маленко // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Філософія . — 2013. — Вип. 40(2). — С. 110-124. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnpu_filos_2013_40(2)__14.pdf
  4. Павлишин М. Українська культура з погляду постмодернізму / М. Павлишин // Сучасність. – 1993. – № 12. – С. 55-62.
  5. Пахаренко В. Постмодерн / В. Пахаренко // Всесвітня література. – 2002. – № 5-6. – С. 3-7.
  6. Перспективи розвитку сучасної української симфонічної та камерної музики[Електроний ресурс] / С.І. Зажитько.-2011.- Режим доступу: http://www.culturalstudies.in.ua/2011-3.php
  7. Попіль Д. Український постмодернізм у дзеркалі медіа/Д.Попіль// Вісник Львів. Ун-ту. – 2011. –Вип. 34. – С. 183–187. – Режим доступу: http://lnu.edu.ua/faculty/jur/publications/visnyk34/Visnyk%2034_P1_23_Popil.pdf
  8. Постмодернізм [Електроний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%BC
  9. Станіславський феномен [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/gk-ps.htm
  10. Уварова Т. Постмодернізм як нова парадигма української культури/Т.Уварова// Аркадія : культурологічний та мистецтвознавчий журнал. – Одеса, 2009. – № 2 (24). – С.12-16

Пилєва Ганна: 6 комментариев

  1. Alex38

    Дуже гарна доповідь, охоплені прояви постмодернізму в усіх видах мистецтва. Нарешті більш-менш чітко зрозумів для себе характерні риси цього напряму, хоча він не є моїм улюбленим, Цікаво було дізнатись про «Станіславський феномен».

  2. Юрій Захарян

    Дякую, Ганно, за цікаву доповідь. Стосовно архітектури, чи можеш назвати певний перелік архітектурних споруд Києва з рисами постмодернізму. Цікаво було б порівняти з спорудами інших держав.

  3. Піпко Анна

    Дякую за лаконічну та змістовну доповідь, а також енергічний виступ на конференції.
    Було б цікаво дізнатися, які, на твою думку, риси постмодернізма будуть простежуватися у наступній культурній течії.

  4. Анна Пилєва

    Дякую усім за відгуки. Для мене дуже важлива думка кожного.

    Юрій, наприклад готель «Інтерконтиненталь» на вул. Великій Житомирській архітектора С.Бабушкіна, його ж офісно-банківська будівля на Саксаганського (золотистого кольору, з великою кількістю дзеркальних елементів). Готель «Прем*єр-Палас» також можна віднести до постмодерністської архітекури, особливо в ньому відчутна еклектика. Варто відмітити, що українська архітектура посмодернізму значно відрізняється від суто постмодерністської європейської.

    Ганно, я вважаю, що у наступних культерних течіях збережеться постмодерністська демократичність, доступність кожному, а також відсутність пафосу, адже світ, як на мене, в усьому наразі прямує до витонченої лаконічності та стриманості, натомість максимально використовуючи нові наукові досягняння і тим самим привертаючи увагу не зовнішнім «криком», а внутрішньою ідеєю, змістом і якістю.

Добавить комментарий