Тітор Віктор

СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.pdf

ФПМ, НТУУ «КПІ»

 

Український народ як творець національної та співтворець світової культури нагромадив за свою багатовікову історію величезні духовні надбання. До його духовної скарбниці входять видатні пам’ятки трипільської та скіфської культури, княжої доби, українського бароко, творча та філософська спадщина Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка. Новітня історія української культури визначається діяльністю її творців і реформаторів Олександра Довженка, Леся Курбаса, Бориса Лятошинського, Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Павла Вірського, Степана Турчака, Леоніда Бикова та багатьох інших талановитих майстрів.

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому — нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Важливо прослідкувати плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей. Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Упроваджувана поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя породила енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і пост-модерністських напрямків. Відбувалось «розхитування» традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію «ідейності».

Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період «перебудови», доповнились широким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як «пост-тоталітарне суспільство». Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб’єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу «порядок-хаос». Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти «культурне» і «некультурне». Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо «приміряти» їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов’язане з глобальним планетарним процесом «етнічного ренесансу» останніх десятиліть нинішнього століття.

Завдяки PinchukArtCentre, Firtash Foundation та інших організаціям, багато молодих і талановитих українських митців мають змогу бути почутими та визнаними не тільки в Україні, а й за її межами. За роки незалежності відбулись безліч мистецьких виставок і концертів. Завдяки діяльності PinchukArtCentre світ побачили такі масштабні проекти: «Новий простір» — групова виставка провідних світових та українських художників, «Якщо в крані немає води» — персональна виставка українського художника Олександра Ройтбурда, «Україна» — персональна виставка Сергія Браткова та дуже багато інших.

Події останнього часу відобразили значний соціально-культурний ривок, що був пов’язаний з сумними подіями українського самовизначення. Наш народ, консолідувавшись навколо загальнодержавних інтересів, зумів стійко та з гідністю пройти ряд складних процесів перетворення національної свідомості та суспільної ідентифікації в умовах нового часу. Виклики цього періоду мали переломний характер та становили реальну загрозу втрати національної ідентичності та свободи слова (в тому числі мистецької незалежності), проте саме вони призвели до того, що знедолений і доведений до відчаю соціум об’єднав власні інтереси в одну національну ідею.

За час свого існування Євромайдан встиг не тільки перетворитися в окремо існуючу республіку, але і збагатитися доволі багатим культурним фондом. Там навіть була створена Мистецька сотня, до якої увійшли художники, музиканти і поети, які своєю творчістю скрашували революційні будні. Творчість Майдану різноманітна – там є і професійні, і дилетантські роботи, проте їх об’єднує щирість і загальна ідея. Саме це, на мою думку, і є вершиною еволюції мистецтва як форми соціальної комунікації.

Нині в українському суспільстві все більше усвідомлюється загальна потреба в культурі як рушійній силі, що здатна вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура все грунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура — це те, що зберігає й утверджує не тільки особистісне, але й національне існування.

 

Список використаних джерел

  1. Закович М. М. Культурологія: українська та зарубіжна культура / М. М. Закович. – Київ: Знання, 2007.
  2. Творчість Майдану. Художники, поети і музиканти створюють нову культуру України [Електронний ресурс]. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://nbnews.com.ua/ua/tema/113042/.

Тітор Віктор: Один комментарий

  1. Kateryna_Hrushenko

    Цікаво було б почути Ваш прогноз розвитку сучасного українського мистецтва як форми соціальної комунікації в майбутньому.

Добавить комментарий