Проскурін Олександр, Стоянова Анастасія

Сучасне українське мистецтво як форма соціальної комунікації.pdf

Презентація

НТУУ «КПІ» ННК «ІПСА»

 

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.[6](1)

Мистецтво виконує такі функції: гносеологічну(когнітивна), аксіологічну (ціннісна), сугестивну(навіювання), виховну, компенсаторну, гедоністичну, естетичну, комунікативну та інші. У наш час та в нашому суспільстві найважливішою функцією мистецтва є комунікативна функція. Науковці різних історичних періодів підкреслювали комунікативну перевагу мистецтва над іншими формами суспільної свідомості. (2)

Мистецтво є важливим механізмом саморозвитку і самопізнання людини її взаємодії з навколишнім світом, засобом накопичення та засвоєння цього пізнання, є засобом для породження специфічних цінностей індивідуального та колективного характеру. Воно грає незамінну роль у соціалізації особистості, впровадженні її в актуальну суспільству систему моральних та естетичних цінностей, моделей поведінки.

Визначити роль мистецтва у соціумі певною мірою складно, оскільки нині соціокультурна ситуація представляє нові реалії, особливості яких полягають в трансформації та модернізації посттоталітарного суспільства. Саме тому соціум характеризується новими умовами розвитку, системою цінностей та рівнем комунікацій, новими відносинами між людьми у сфері мистецтва, й відповідно, культурних потреб та засобів їх задоволення.[4]

Використання прикметника «сучасний» у визначенні словосполучення «сучасне мистецтво» вказує на відсутність будь-якої особливої чи превалюючої школи мистецтва, визнаної художниками, мистецтвознавцями і критиками. Вважають, що сучасне мистецтво починається з пізніх 60-х і по сьогодні, або відразу по закінченні модерну чи періоду Модернізма. Можливо, найяскравішим аспектом сучасного мистецтва є його невизначеність.

Важливою характеристикою сучасного мистецтва є те, що його воно зачіпає сфери, і речі, які впливають на світ. Клонування, політика, економіка, питання статі, сексуальності, етнічна чи расова приналежність, людські права, війна чи, можливо, висока ціна на хліб в окремо взятій місцевості. Історично вийшло, що мистецтво раніше асоціювалось з естетичними поняттями краси, чистоти і порядку. Руйнування даної відмінності є важливим аспектом сучасного мистецтва.

Сучасне мистецтво часто перетинається з навколишнім світом; воно не обмежено вибором матеріалів чи методів. Автори можуть використовувати як традиційні, наприклад, живопис, малювання і скульптуру,так і нетрадиційні форми — перформанс, інсталяції, відео та інше. Сучасне мистецтво стає дедалі глобальним, повільно руйнуючи культурні бар’єри, що розділяють старомодну елітарність високого мистецтва і суспільну думку.(3)

Сучасне мистецтво постає як художня програма мінливого світу — світу прискорення соціального прогресу з урахуванням нових технологій, урбанізації, та прискореного стилю життя. Сучасне мистецтво прагне спровокувати інтелектуальну співучасть глядача, розбудити повсякденну свідомість, пропонуючи радикально новий метод осмислення світу. Комунікативні відносини стають формами мистецтва, а ці форми, в свою чергу, моделюють і ініціюють нові соціальні відносини.

Сучасне мистецтво, яке часто позначають терміном «актуальне», аби підкреслити його нетрадиційний, експериментально-новаторський характер, має потужний потенціал культурної критики. Нині критична функція мистецтва здійснюється через пошук і освоєння уявлення можливих моделей поведінки й співіснування задля збереження особистісної і групової ідентичності.

Мистецтво має «подвоювати» реальне життя людини, бути її уявним продовженням і доповненням тим самим розширювати життєвий досвід особистості, дозволяючи їй «прожити» багато ілюзорних «життів» в «світах», створених письменниками, музикантами, живописцями тощо.

Мистецтво виникає на ранніх стадіях розвитку нашого суспільства та поступово стає потужним знаряддям усвідомлення світу, великим засобом духовного формування людини. Зрозуміти мистецтво можна, враховуючи його предмет, зміст, функції, яке воно виконує на світі й специфічний спосіб відображення дійсності.

Мистецтво має подібність й гендерні відмінності що коїться з іншими формами суспільної свідомості. Також, як наука, воно об’єктивно відбиває реальність, пізнає її важливі й суттєві сторони. Наука освоює світ за допомогою абстрактно-теоретичного мислення, на відміну від мистецтва, що пізнає світ у вигляді образного мислення. Сутність виступає в багатстві своїх чуттєвих проявів, одиничних і унікальних. Одночасно «велике» мистецтво глибоко проникає в сутність аналізованих явищ, розкриваючи їхню справжню природу.

Мистецтво, як особлива специфічна галузь духовного виробництва освоює дійсність естетично. Важливою стороною мистецтва є його ставлення до життєвого,духовно-практичного досвіду людини. Мистецтво не має меж, воно ставить на один рівень сучасне, минуле та майбутнє у світі фантастики та мрії.

Усе це робить мистецтво потужним чинником розвитку людської особистості. Специфічна функція мистецтва у тому, що його створюють розмаїття накопиченого людством досвіду у процесі живих взаємовідносин людини зі світом.[3](4)

Наш сучасний технологічний світ не лише обумовив візуалізацію масової свідомості, а й визначив зміну способів сприйняття дійсності та мистецтва – як з боку самих митців, так і з позиції публіки, що актуалізує розгляд комунікативних особливостей мистецько-видовищних форм сучасності.

Особлива комунікація утворюється між митцем та глядачем і у сфері сучасного вуличного мистецтва, що презентує місто як відкритий майданчик для видовищно-ігрових, творчих експериментів у публічному просторі. Ця особливість полягає в тому, що, працюючи з контекстом міської вулиці, стріт-арт має на меті не тільки творче освоєння простору, а й зміну ставлення до нього городян. Художнє графіті, вуличні інсталяції, об’ємне малювання на тротуарі, настінний розпис, естетичне оздоблення засохлих дерев та ін. – всі ці форми створені для діалогу із перехожим, на відміну від традиційних статичних об’єктів публічного мистецтва.(5)

Дослідник графіті М. Лур’є зазначає, що даний вид вуличного мистецтва максимально розширює «сферу впливу» у комунікативній системі сучасного міста: кожне накреслене слово чи зображення інтерпретується як провокуюча відповідь-репліка, а сукупність міських площин перетворюється у суцільний епістолярний простір. Розглядаючи графіті як специфічну комунікативну систему, дослідник виділяє два різні види цієї комунікації: інтраграфітійний – такий, що передбачає діалог між носіями графітійної культури, та екстраграфітійний – такий, що передбачає діалог мовою графіті із «зовнішнім» світом, який не користується графітійним кодом спілкування. Загалом, можна стверджувати, що мова графіті намагається стати універсальним кодом міської комунікації [2].(6)

Перформанс — вид візуального мистецтва, витвором у якому вважаються будь-які дії художника, які можна спостерігати у реальному часі. Це зона, де Глядач реалізує певний авторський задум, де мистецькі пошуки не замкнуті на єдиному предметі, а об’єднують Автора, Глядача та дії між ними в певний творчий витвір.(7)

Перформанс є зоною мистецької дії, де «вільний жест», навмисно спровокований автором, набуває головного значення. Окреслений митцем перформативний простір, зона або світ стають ареною перевтілень, де відбувається знищення меж між автором, глядачем, учасником та спостерігачем.

Сам перформанс містить певні формотворчі принципи, що дозволяють повну імпровізацію з боку художника в ситуації, створеної ним самим для власного персонажа, з яким митець не ототожнюється. Головною дією перформансу є проживання заданої ситуації «персонажем», навмисно або випадково зануреним у життєву реальність.[1]

Перформанс може стати моделлю сучасної культури, адже «мистецтво дії» довело, що тепер для досягнення творчої мети зовсім не важливий предмет, на перше місце висувається процес. Художній акт без твору, без мети продажу і навіть музеєфікації демонструє те, що в самому звільненні від предметності можливо побачити мету.[5](8)

Найсучаснішою видовищною формою, яка об’єднала в собі ознаки акціонізму і вуличного мистецтва, є флешмоб – явище, з часу виникнення якого ще не минуло і десяти років, але яке вже стало однією з найулюбленіших видовищно-ігрових форм. «Спалах натовпу» або «миттєвий натовп» (з англ. flash – спалах, мить; mob – натовп) являє собою заздалегідь сплановану (в основному, через Інтернет) масову акцію, у якій велика група людей раптово, несподівано для інших з’являється чи збирається у певному громадському місці, виконуючи протягом нетривалого часу певні оговорені дії, після чого дуже швидко «розчиняється». Принциповим відкриттям флешмобу є те, що абсолютно нормальна, звичайна, повсякденна дія, яку виконує одна людина, може викликати неабиякий шок, якщо цю саму дію виконає одночасно і синхронно «розумний натовп».

Основними принципами флешмобу є: спонтанність (учасники не збираються на місці події до початку акції, адже повинно скластись враження, що моббери – такі ж випадкові перехожі, як і інші люди); відсутність рекламних чи фінансових цілей (ніхто з учасників не платить і не отримує грошей); заборона висвітлення події у ЗМІ до її проведення; абсурдність сценарію, який не піддається логічному обґрунтуванню (флешмоб має викликати не сміх, а подив).

У даній видовищній формі існує кілька комунікаційних рівнів: 1) мережеве анонімне спілкування майбутніх учасників на етапі підготовки флешмобу; 2) спонтанна взаємодія, яка виникає між виконавцями вже безпосередньо у момент здійснення флешмобу (адже до останнього моменту невідомо, скільки учасників прийде на визначене місце); 3) контакт з перехожими, які можуть по-різному реагувати на дії мобберів і навіть долучитись до них; 4) відсутність вербального спілкування (будь-якого обговорення, обміну враженнями тощо) по закінченні акції.(9)

На сьогодні придумано і розроблено вже багато різновидів флешмобів, але найбільшу естетичну цінність являє арт-моб. Це акція, що має певну художню цінність і достатню складність реалізації, адже її виконавцями найчастіше стають професійні музиканти. Арт-моб, як правило, передбачає репетиції і роботу з режисером/диригентом, але така акція не перестає бути мобом, адже усі інші правила мають силу. Глядач арт-мобу опиняється ніби «всередині» твору і спостерігає за його народженням – у незвичному для мистецтва місці, але у виконанні «звичайних» людей. Сьогодні існує думка, що перспектива розвитку флешмобу полягає саме у напрямку арт-мобу, адже посилення і розвиток мистецького компоненту укріпить положення моб-руху у сфері вуличного мистецтва, відкриваючи безліч шляхів для майбутніх пошуків.

Отже, сучасне видовище, в тому числі мистецьке, з об’єкту споглядання перетворюється на феномен, що залучає або спонукає до участі у дійстві самого глядача, який свідомо чи несвідомо приміряє на себе роль співавтора, співтворця. Сучасна публіка вже не хоче просто спостерігати – глядач потребує сильніших вражень та відчуттів, і така «погоня за емоціями» сприяє тому, що він стає повноправним учасником візуального дійства.

Розгляд особливостей комунікації між суб’єктами видовищних форм у культурі постмодернізму довів, що взаємозв’язок між митцем та глядачем відзначений демократичністю, двонаправленістю, більшим чи меншим ступенем взаємодії (емоційної, тілесної, творчо-ігрової), а також «розмиванням» меж між виконавцем и реципієнтом – просторових, часових, суб’єкт-суб’єктних, особистісно-професійних.

Список використаної літератури:

  1. Гриненко Ю. Перформанс як явище сучасного вітчизняного мистецтва// http://www.gif.ru/texts/txt-grinenko
  2. 2. Лурье М. Граффити: коммуникация и самопрезентация / М. Лурье [Электронный ресурс]. — Режим доступу : http://www.eu.spb.ru/index.php
  3. Про роль сучасного мистецтва у формуванні національної ідентичності // Діалог цивілізацій: історія, реальність і перспективи.
  4. 4. Роль мистецтва у соціумі»: вивчення дисципліни мистецького циклу у вузі/ Л.М. Савчин : 2005.
  5. Савчук В. Режим актуальности. — СПб., 2004.
  6. 6. uk.wikipedia.org/wiki/Мистецтво

Проскурін Олександр, Стоянова Анастасія: Один комментарий

  1. Юрій Захарян

    Дякую авторам. Цікава та змістовна доповідь. Дуже сподобалось також оформлення презентації, цікаво було дивитись і слухати.

Добавить комментарий