Радченко Олександра

МИРОСЛАВ СКОРИК: КОМПОЗИТОР СУЧАСНОСТІ, ЯКИЙ УВІЙШОВ В ІСТОРІЮ.pdf

Презентація

Студенка ІІІ курсу, ННК «ІПСА», НТУУ «КПІ»

 

Цей чоловік рекомендацій не потребує. Покоління 60-х знає його популярні естрадні пісні, музику до кінофільму «Тіні забутих предків». Його «Мелодія» стала справжнім інструментальним шлягером. А для музичного світу Мирослав Скорик — класик української музики, композитор універсального обдарування. Мирослав Скорик — народний артист України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завкафедрою композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України в 2006-2010 роках і завкафедрою історії української музики Київської консерваторії, художній керівник Київської опери (з 2011) та керівник Центру музичної україністики.

 

Біографія

 

Народився 13 липня 1938 року у Львові, його батьки отримали освіту у Віденському університеті, а бабця була рідною сестрою оперної співачки Соломії Крушельницької. З окупацією Західної України у 1939 року СРСР, сім’я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей зазнала втрат. У роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії. У 1947 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом і вивезено до Анжеро-Судженська Кемеровської області. В Сибіру майбутній композитор навчається гри на фортепіано в учениці Рахманінова, Валентини Канторової, і тоді вже виявляє нахил до композиції. Лише після смерті Й.Сталіна, 1955 року родині Скорика було дозволено повернутися до Львова.

 

Перше знайомство з музикою отримав у сім’ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. До них часто навідувалася всесвітньо відома співачка Соломія Крушельницька, сестра його бабусі. Вона й запримітила, що Мирослав володів абсолютним музичним слухом. Саме з її підказки в 1945 році батьки й віддали його до музичної школи у Львові. У 1955–1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама

 

Солтиса (композиція). Уже тоді почав творити фортепіанні композиції. Їх охоче включали до свого репертуару відомі українські й російські виконавці. Здобутки Мирослава Скорика помітив і високо оцінив композитор Дмитро Шостакович. Ще й зараз він зберігає в своєму архіві його лист, в якому він прихильно поставився до його творчості. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у

 

класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф’єва», отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства. З 1963 року М. Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції. Цього ж року вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації).

 

Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, в яких він радикально оновлює традицію «радянської ліричної пісні» та вводить ритми рок-н-ролу і блюзу – «Не топчіть конвалій», «Зоряна ніч» та ін. У 1964 р. Скорик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова, який за даними ЮНЕСКО, згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, – «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського. У середині шістдесятих років композитор звертається до жанру балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка «Каменярі». Але найбільшу популярність у його доробку здобув «Карпатський концерт» для оркестру (1973), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.

 

У 1968 р. М. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського.

 

Завдяки старанням композитора протягом сімдесятих – початку дев’яностих років побачили світло сцени українські опери «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксоляна» Дениса Січинського, а також «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка, «Отче наш» Максима Березовського для камерного оркестру. Разом з тим продовжує писати музику для театру і кіно. З музики до фільму «Високий перевал» режисера В. Денисенка походить його знаменита «Мелодія», що стала своєрідною візитною карткою нової української музики. Класичні та романтичні традиції й ідеали отримують в інструментальних концертах М. Скорика – Першому та Другому фортепіанному концерті, Віолончельному концерті нове індиві¬дуальне і розмаїте втілення. Нова грань творчості розкривається в такому старовинному, вперше відродженому автором у національному контексті жанрі, як партити. За один з цих творів – Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) – композитор отримав почесну нагороду нашої держави – Державну премію України ім. Т. Шевченка (1987).

 

У 1984 р. М. Скорик стає професором кафедри композиції Львівської консерваторії, рівночасно ще декілька років провадить клас композиції і в Київській консерваторії. У 1987 р. остаточно повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Цей період дуже плідний у творчому зростанні митця. Вдруге він звертається до жанру балету, пише балет на тему «з родинної історії» «Соломія Крушельницька», що під назвою «Повернення Баттерфляй» був поставлений на сцені Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької у 2006 р., цикл прелюдій і фуг для фортепіано, і «Диптих» для камерного оркестру,

 

до улюбленого від юності жанру інструментального концерту написав ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти.

 

Тривалий час працював у США, з 1996 — Австралії, пише твори на замовлення американських меценатів – як наприклад, «Листок з альбому», Шосту партиту чи «Диптих» для камерного оркестру. В кінці 1990-х повернувся в Україну. М. Скорик продовжує інтенсивно працювати як педагог композиції, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, керівник камерного оркестру академії, для якого спеціально були написані деякі його твори. Паралельно провадить клас композиції і в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського в Києві. Педагогічна діяльність Мирослава Скорика

 

– ще один вагомий внесок в українську музичну культуру, адже у нього навчались композиції такі відомі митці, як Євген Станкович, Іван Карабиць, Освальдас Балакаускас, Анна Гаврилець, Віктор Теличко, Іван Небесний, Леся Горова та багато інших. У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. В цьому ж році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». У 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006–2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери.

 

М.Скорик — один з організаторів міжнародного музичного фестивалю «Контрасти», який щороку проходить у Львові. Попри дуже напружений життєвий ритм, композитор продовжує активні творчі пошуки.

 

Оргкомітет загальнонаціональної програми „Людина року – 2003“, організованої суспільно-громадським фондом „Дзвони майбутнього“, назвав імена кращих українців за підсумками минулого року. Серед лауреатів – був відомий львівський композитор Мирослав Скорик, якого відзначено у номінації „Діяч мистецтва року“.

 

2004 року Мирославу Скорику присвоїли звання “Львів’янин року”. За таке рішення міські депутати на сесії проголосували одноголосно.

 

На запитання чи пише Скорик зараз, він відповідає:

 

—Так, я й тепер іноді пишу пісні. Про сучасну естрадну музику в Україні, на жаль, дуже невисокої думки. Не можу назвати практично жодного естрадного композитора, який був би мені цікавий. Більше того, нині пісні пишуть переважно самі виконавці. Усе-таки раніше був чіткий розподіл: композитор писав музику — виконавець виконував. Адже не кожен співак може бути композитором. Їхні пісні досить примітивні, у них дуже коротке життя. Впродовж останніх 30 років в Україні з’явилося дуже багато яскравих композиторів, котрі пишуть дуже цікаву музику. Приємно, що тепер у нас немає поділу на лівих і правих. Хоча іноді штучно зчиняється ґвалт: «Ці — авангардисти, а ті — не авангардисти!» Дурниці!

 

Просто нині кожен може писати так, як він хоче, висловлювати свою думку. А судитиме вже публіка. І критики, що інколи не дуже бажано, бо не завжди критики щось тямлять. Але так було за всіх часів.

 

Він став героєм ґрунтовної монографії Любові Кияновської “Мирослав Скорик: портрет мистця у дзеркалі епохи” (Львів, 1998) та її другого доповненого видання “Мирослав Скорик: людина і митець” (Львів, 2008), головною дійовою особою наукових збірок на його пошану Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (1999) та Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (2000). За кордоном американський дослідник Віктор

 

Марків опублікував працю “The Life and Solo Piano Works of the Ukrainian Composer Myroslav Skoryk” (“Життя і фортепіанна творчість українського композитора Мирослава Скорика”, 2010), що є в багатьох поважних книгозбірнях, зокрема, в бібліотеці Кембриджського університету. Минулого року в Києві Катерина Івахова захистила кандидатську дисертацію про фортепіанну творчість маестро в дидактичному аспекті. Із давніших робіт, що стали принциповими початками пізнання його художньої особистості, — окремий нарис Юрія Щириці із серії “Творчі портрети українських композиторів”, статті Оксани Шевчук (“Особливості відбиття фольклору в інструментальних творах М. Скорика”) і Яреми Якубяка (“Форма інструментальних речитативів М. Скорика”). Наведені лише кілька праць наочно демонструють інтерес наукової громади до написаної митцем музики.

 

Творчість

 

Говорячи про Мирослава Скорика, найперше спливає на думку його знаменита “Мелодія” з музики не такого популярного, як вона, фільму “Високий перевал” Володимира Денисенка. З часу його виходу на екрани 1982 року вона зажила самостійним життям, причому в різних виконавських варіантах, як-от, приміром, для віолончелі соло її вдало інтерпретував Олександр Пірієв, або вже хрестоматійними стали варіанти для скрипки і фортепіано, чи у розкладці для струнного оркестру, та навіть вона існує у вокальному трактуванні: з дібраними словами її озвучила Оксана Білозір. “Мелодію” можна почути в аудиторіях музичних училищ і з високої сцени, в радіоефірі і з рук вуличного музики, по телебаченню і в ресторані на замовлення… Це свідчить про справжню народну популярність твору Мирослава Скорика, в якому поєдналися задушевність, ліричний роздум, схвильованість внутрішнього поривання і зажура сповідальності.

 

Для Скорика, уродженця Галичини, близьким є фольклорний первень карпатського регіону з притаманними йому самобутніми ладо-інтонаційними особливостями. Тому цілком природно в період схильності до неофольклоризму з-під його пера з’явився новаторський для українського мистецтва на початок 1970-х років “Карпатський концерт” для симфонічного оркестру. У ньому, за висловом Л. Кияновської, “народнопісенне ядро істотно інтелектуалізоване, доповнене і переосмислене крізь призму численних інших стилістичних

 

тенденцій, насамперед через ідею джазової імпровізації, а попри те і через експресію барокової концертності”. Твір одразу здобув велику популярність, став відомим на союзному рівні, особливо після публікації партитури московським видавництвом “Советский композитор” 1975 року.

 

Наступним стильовим орієнтиром для Мирослава Скорика виявилася тенденція ретроспективізму, що відбилася у зверненні до старовинних форм, опрацьованих митцем, як, наприклад, партита, інструментальний концерт або ж у прямому зв’язку з нотними текстами минувшини — розшифровці для камерного оркестру Львівських лютневих табулатур XVI століття. Обираючи для роботи партиту — циклічну форму, що складається з різних частин за принципом контрасту, композитор пропонує різні виконавські склади для їхнього виконання (струнний, симфонічний оркестри, фортепіано соло, струнний квартет, квінтет духових інструментів). Так само щоразу інакшою постає сама модель партити, наприклад, Третя складається з “Прелюдії”, “Ніби вальсу”, “Пасторалі”, “Каприччіо”, “Постлюдії”, частини Четвертої партити для симфонічного оркестру називаються “Звучання”, “Ритм”, “Контрасти”, “Речитатив”, формуючи програмний цикл із філософським забарвленням.

 

На початку 1980-х років художній світогляд М. Скорика спрямовується в бік неоромантизму, сфера ліричного, почуттєвого стає визначальною для його творів того часу. Це пояснюється змінами в загальноєвропейському музичному мисленні через втому слухацької аудиторії від повсюдних авангардних пошуків, цю ситуацію Л. Кияновська влучно називає “перевтомленим стилем” останньої третини ХХ століття. Справжньою художньою подією в Україні стала прем’єра сповненого драматичної експресії і філософської глибини Концерту для віолончелі з оркестром (1983) М. Скорика у виконанні Марії Чайковської та Державного симфонічного оркестру УРСР під орудою Юрія Никоненка. За цей твір композитор був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка. У біографії митця віолончельний концерт ознаменував творчий

 

перелом, від якого дедалі помітнішим у його музиці стає тяжіння до типової для ситуації постмодернізму інтертекстуальності, тобто діалогу у своїх партитурах із чужим словом. Так з’явилися оркестрові транскрипції “24 каприсів” Н. Паганіні, Третій фортепіанний концерт, Фантазія на теми пісень “Бітлз” для струнного оркестру, джазові парафрази творів Л. Бетховена для двох фортепіано, деякі інші твори.

 

У творах останніх років виразно помітна нова тенденція – до зрілої виваженості, прагнення досягнути гармонії у всіх складових художньої цілості. Світова прем’єра опери українського композитора Мирослава Скорика «Мойсей», поставленої Львівським Державним Академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької, поза сумнівами, стала однією з найпомітніших подій у культурному житті України впродовж останнього часу. Ця опера була поставлена на оперних сценах Львова, Києва, Варшави, Нью-Йорка.

 

Основні твори

 

Твір для струнного оркестру «Партита». «Повернення Баттерфляй», балет (Скорик-Пуччіні).

 

Соната для фортепіано — цикл «В Карпатах».

 

Кантата для скрипки і фортепіано «Людина» (на слова Є. Межелайтіса).

 

Поема «Сильніше смерті».

 

« Гуцульський триптих ».

 

Варіації.

 

Твір для струнного оркестру« Сюїта ».

 

Концерт для оркестру« Карпатський ».

 

Численні естрадні пісні. «Мойсей», опера.

 

Кантата для хору та симфонічного оркестру «Весна» (на слова І. Франка).

 

Рондо.

 

Концерт для скрипки з оркестром.

 

Твори для дітей. «Вальс»

 

Музика до фільмів

 

1964- Тіні забутих предків

 

1967- Як козаки куліш варили (мультфільм)

 

1971- Жива вода

 

1972- За твою долю

 

1974- Приватне життя

 

1974 — Гуси-лебеді летять

 

1979 — Гришкино книжки (мультфільм)

 

1981 — Високий перевал (знаменита Мелодія ля-мінор)

 

1994 — Царівна (серіал)

 

2007 — Лис Микита

 

Теоретичні праці

 

1.Ладова система С. Прокоф ‘єва. — К.: Муз. Україна, 1969.-99 с.

 

2.Музична творчість і критика (Виступ на пленумі правління Спілки композиторів СРСР) / / За дієву музичну критику. СБ статей і виступів / Укл. Г. Друбачевская. —

 

М.: Рад. комп., 1974.-С. 77-78.

 

3.Структура і виразна природа аккордікі в музиці XX ст. — К.: Муз. Україна, 1983.

-160 С.

 

4.Про прогресивний і догматичному новаторство. — Радянська музика, 1971, № 8. — С. 17-23. Особливості ладу музики С. Прокоф ‘єва / / Проблеми ладу. СБ статей / Упоряд. К. Южаков. -М.: Музика, 1972.-С. 226-238.

 

5.Прокоф’єв та Шенберг / / Радянська музика, 1962, № 1.

 

6.Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1.-С. 8-9.

 

7.Про природу і спрямованості новаторського пошуку в сучасній музиці / / Сучасна музика. Вип 1. – К.: Муз. Україна, 1973.-С. 3-24. (Співавтор-В. Задерацького).

 

Нагороди

 

*Звання Герой України з врученням ордена Держави (20 серпня 2008) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національного музичного мистецтва, багаторічну плідну композиторську, педагогічну і громадську діяльність.

 

*Орден «За заслуги» I ст. (8 лютого 2010) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, високий професіоналізм та багаторічну сумлінну працю

 

*Орден «За заслуги» II ст. (27 серпня 2006) — за вагомий особистий внесок в увічнення пам’яті Івана Франка

 

*Орден «За заслуги» III ст. (5 жовтня 1998) — за значний особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, багаторічну творчу і педагогічну діяльність

 

*Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-

 

економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю

 

*Орден «Знак Пошани» (СРСР, 1971)

 

*Заслужений діяч мистецтв УРСР (1969).

 

*Народний артист УРСР (1988).

 

*Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка (1987)

 

*Лауреат Української республіканської комсомольської премії ім. М.Островського (1968).

 

 

 

 

Використані джерела

 

Слово просвіти [Електронний ресурс] / Абетка відомих імен // Феномен Мирослава Скорика – 2013 — http://slovoprosvity.org/2013/10/18/феномен-мирослаава-скорика/

 

 

 

 

Україньскі пісні [Електронний ресурс] / Л. Кияновська, доктор мистецтвознавства, професор// -2009- http://www.pisni.org.ua/persons/843.html

 

 

 

 

Українські реферати [Електронний ресурс] // Видатний український композитор – М.Скорик – 2005 — http://www.refine.org.ua/pageid-3290-1.html

 

 

 

 

Цікаві історії про відомих особистостей, біографії, гумористичні оповідання, фото і відео [Електронний ресурс] / / МИРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ СКОРИК:

БІОГРАФІЯ – 2013 — http://www.people.su/ua/101320.

Добавить комментарий