Дудка Богдан

 УКРАЇНСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ.pdf

Презентація

 НТУУ «КПІ» ННК «ІПСА», група КА-24

 

ВCТУП

Українська культура своєрідна і багата на різноманітні демонологічні персонажі. Уява пересічного українця завжди була багатою на різні вигадки, щось таємниче і цікаве. Так з’явилися у народному фольклорі чорти, водяники, русалки, домовики, перевертні та інші сили потойбіччя.

Не є таємницею, що вірування та повір¢я – ця основа світоглядних уявлень людей і найважливіша складова їхнього духовного життя – до останнього часу або залишались поза увагою науковців, або ж описувалися ними досить однобічно. Ставлення до них було переважно негативним — як до пережиткових явищ культури. Постулатом вважався відомий вислів Ф.Енгельса про те, що релігійні вірування — не що інше, як фантастичні відображення в головах людей тих зовнішніх сил, котрі панують над ними в їхньому повсякденному житті. Ця в цілому вірна теза у більшості наукових досліджень нерідко гіпертрофувалася, що призводило до звуження величезного спектра народних вірувань та повір¢їв. Адже безперечним є той факт, що всі міфологічні й демонологічні уявлення, магічні обряди та ритуали не тільки пов¢язані з фантастичною сферою — вони, як правило, відбивають і багатющий міжпоколінний досвід людей, а часом відтворюють їхні вікові прагнення. Тому це зобов¢язує нас пильніше придивитись до даного феномена, що грав неабияку роль в становленні та розвитку духовності народу.

Зростання національної самосвідомості населення, підвищений інтерес до витоків традиційної культури, етнічної історії диктує звернення до цієї проблеми, адже розпочатий процес національного відродження України може бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених поколіннями. Збіднення духовного етносу, а відтак і криза суспільства, є безперечним наслідком кожної незаповненої прогалини у системі міжпоколінної передачі культурної інформації, що і визначає практичний інтерес до вивчення народних вірувань та уявлень.

Не менш важливий аспект цього інтересу – суто науковий, історичний. Народні вірування та уявлення вбирали в себе все багатоманіття ідей, що панували в різні епохи, хоча їх не можна вважати своєрідним “музеєм”, де ці ідеї постійно зберігаються. Аналіз різночасових ідей, що втілені у народні вірування, виявляє насамперед історичні зв¢язки тих слов¢янських племен, що колись проживали на території України, з іншими народами, дозволяючи “прочитати” не тільки історичну долю країни, а й духовний рух її народу.

Система вірувань та повір¢їв українців є надзвичайно строкатою і складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження в суперечливих умовах. З одного боку — це тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками), з іншого– боротьба з численними державами, котрі зазіхали на українські землі. Такими у різний час були і Велике князівство Литовське, і Річ Посполита, і османська Туреччина, і королівська Румунія та Угорщина, і буржуазна Чехословаччина, і, звичайно, царська Росія. Кожна з цих держав, підкорюючи окремі землі України, привносила свій культурний чи релігійний фон: чи то полонізацію, румунізацію, русифікацію, чи то покатоличення, омусульманення тощо.

По мірі прискіпливого розгляду походження міфологічних та демонологічних уявлень народів виразніше проступає стадіальність їхнього розвитку, що була викликана передусім соціальними умовами – різними для різних історичних періодів. Певним рубежем якісної трансформації цих уявлень було прийняття християнства, яке радикально позначилось на розумінні сутності вірувань та повір¢їв. Найдавніші дохристиянські уявлення людей, як правило, пов¢язувались із нагальними господарськими інтересами і грунтувалися на вірі в особливу силу тих чи інших явищ природи, а у деяких випадках – на вірі в їх надприродну силу. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, забезпечити спокій домашнього вогнища, вилікувати хворого. Словом, людина виступала тут переважно як активне начало, а не тільки як жертва сил природи. Щодо другорядних побутових проблем, то їх реалізація здійснювалася, як правило, за допомогою активних методів впливу — прикмет, вірувань, передбачень – усього того, що отримало назву повір¢їв.

Із впровадженням християнства у віруваннях та повір¢ях зростає елемент надприроднього, але він обов¢язково пов¢язується з вірою в реальне його існування, отже, з вірою в реалізацію будь-якого бажання, якщо звернутися по допомогу до надприродних сил – богів, наприклад.Усе, що стосувалось фантастичного, надприродного, але не пов¢язувалось з вірою, не відносилося до релігії та вірувань; воно могло відноситися до традиції, до поезії, чи до казок: в них був елемент фантастичного, вигаданого, але людьми він не сприймався як реальність.

Варто зазначити, що духовну культуру українського народу наші пращури почали творити ще задовго до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і усній народній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської та християнської культур. Проте ми так звикли до цього, що іноді не можемо розпізнати, де кінчається в народних повір¢ях староукраїнське, і де починається християнське.

Отож, торкнувшись такої обширної та багатогранної теми, якою є слов¢янська демонологія, варто зупинитись детальніше на найколоритніших її представниках.

1.Чорт

В народній уяві ця одіозна фігура нечистого світу постає у вигляді оброслої шерстю істоти з хвостом та невиликими ріжками. Іноді чорт може перетворюватись на тварину, здебільшого в козла або в барана, іноді він набуває форм якоїсь чудернацької істоти, що більше нагадує мавпочку.

В дохристиянські часи роль чорта, очевидно, виконував Кудес, або Кудесник. Він мав дещо інший образ. З приходом християнства нечистий набув характерних для нього «сучасних» рис.

Зустріч з чортом не віщує нічого доброго. Після такого побачення людина може серйозно захворіти і навіть померти. Тому якщо Вам на шляху трапилась якась дивна істота, що говорить людською мовою, то треба неодмінно сходити до знахарки, яка силою Божого слова відверне від Вас усіляки напасті.

Незважаючи на те, що образ чорта найкраще описаний, цей персонаж міфології вивчений чи не найгірше.

2.Русалки

Кохання, романтика, синтез ліричних, романтичних та містичних почуттів — все це переплітається в образі русалки. Загальновідомо, що ця істота представляє собою дівчину з риб’ячим хвостом, але це досить спрощена характеристика. За народною уявою існує декілька типів русалок: польові, лісові та водяні. Водяні русалки, то дуже гарні дівчата з прекрасною косою. При місячному світлі вони виходять на берег і починають розчісувати своє довге волосся. Вони ходять голі, лише зрідка накидають на себе білу прозору накидку. Лісові ж русалки, або мавки, то гарні дівчата з довгим та в’юнким волоссям, до того ж вони мають гарний голос і своїм співом можуть заманити хлопця або дівчину до води або в жито і там залоскотати. Русалками стають утопленики, самогубці а також діти, що померли нехрищеними (особливо це стосується дітей які померли на Трійцю).

Зустріч з русалкою небезпечна. Особливої активності вони набувають в так званий «мавський Великдень», що припадає на Зелений четвер. Лише цього дня їх душі відпускають на волю і вони можуть приймати людську подобу і споживати людську їжу. Зустрівши молодого хлопця, або ж дівчину, русалка цього дня неодмінно затягне його у високі жита, аби там втамувати жагу кохання. Отож на «мавський Великдень» молоді треба сидіти вдома, не ходити житами і не купатися. Ці перестороги стосуються і дня Івана Купала.

Щоб уберегти себе від чарівного впливу русалок треба на Зелені свята не працювати, необхідно також спекти хліб і поставити його на підвіконні, щоб русалки наситились, а зустрівши нечестивицю треба перехреститись і силою молитви прогнати цю мару від своєї душі.

  1. Вовкулака

Вовкулаки — це перевертні, які можуть бути вночі вовком, а вдень чоловіком. Одні народні оповідання кажуть, що вовкулаками народжуються, інші ж — про те, що ними стають зачаровані хлопці, які випили «дурман-зілля».
Вони роблять дуже багато шкоди — переводять худобу по селах, розкрадають добро, іноді нападають на людей.
Позбутися статусу перевертня неможливо. Ним людина стає, або народжується, довічно. Навіть добрі хлопці, які були добрими господарями, під впливом чар стають лютими хижаками.
Захист від цієї напасті лише один, проте дуже дієва — це молитва до Господа. Особливо опікується цими питаннями святий Юрій, який захистить Вас і Ваше господарство від непрошених гостей. Йдучи до лісу, особливо вночі, треба до кишені покласти шматочок свяченої свічки, або ж окраєць Пасхальної паски.

4.Вій

Демонічна сутність, що має образ старого діда з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі повіки, які тягнуться до землі. У народних оповіданнях відомий ще під назвою шолудивий Буняк. Однак від згубної дії його погляду рятує те, що Вій нікого не бачить крізь свої густі вії та брови. Ймовірно, з оповіді про Вія пов’язані повір’я про недобрі очі й сглаз, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується.

5.Водяний

Різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, водяний, згідно з українськими легендами про створення світу, виходить від Диявола. Бог скинув диявола та злих духів з неба і кожен з них летів до землі 40 діб; коли бог сказав «Амінь», то хто де був, там і залишився: у воді — водяний, у болоті — болотяник, у лісі — Лісовик т. д. Проте коріння вірувань у водяного значно глибше — воно випливає з давнього язичницького поклоніння слов’ян божествам, пов’язаним з водною стихією.
Водяний мав вигляд старого діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку, рибу і т.д. Цей володар річок, ставків та водоймищ головував над русалками і займався рибами. Жив в основному в вирах річок, біля водяних млинів.

 

6.Змій

Популярний персонаж української демонології та фольклору, в якому злилися язичницькі, християнські та середньовічні фантастичні мотиви. Як представник нечистої сили, змій може перевтілюватися: вдарившись об землю, він прибирає вигляд молодого привабливого хлопця. Звичайно він нагадує куль соломи, з якого сипляться іскри. Проте може виглядати і як людина, тільки з кількома головами. Має він і крила, які знімає, йдучи до людей.
Заманюючи дівчат, змій підкидає на дорогу шовковий одяг, перстень чи запаску (вид жіночого одягу типу спідниці). Яка з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї і піде він ніччю у вигляді молодої людини.
Щоб позбавитися від змія, слід віднести знайдену річ назад.

7.Перелесник

Перелесник — різновид злого духа, що падаючою зіркою відвідує жінок, прибираючи вигляду близьких, рідних, коханих.
Перелесника можна було «дістати» з великої туги та жалю за покійною коханою людиною (подекуди вважалося, що перелесник — це дух небіжчика, за яким жалкують). Утілившись в образ померлої людини, перелесник нібито вступав у подружнє життя з живими. Такі жінки марніють, чахнуть, часто помирають. Діти, які з’являються від таких зв’язків, — страшні, жовті, без кісток.
Аби відвадити такого нічного відвідувача, його треба дуже здивувати. Задля цього жінка, перед тим порадившись із знахаркою, вдається до таких хитрощів: розпустивши волосся, сидить і лузає насіння. На запитання упиря, що вона їсть, має відповісти: »Нужу». Той здивується: «Хіба можна таке їсти?» — «А хіба може мертвий до живої ходити?» — повинна запитати жінка. В іншому переказі жінка повинна мазати долівку (та все хрестом!) тільки не «од стола», як це прийнято, а від порога. Тоді мертвий здивується: «Хіба хто таке бачив, щоб од порога мазати?» Хрест тут пов’язаний не тільки із християнством, він — символ сонця, якого мертві упирі бояться (як і крику перших півнів). Представники потойбіччя знають усе, вони мудрі нелюдською мудрістю, коли ж перелесник упевнюється у своєму незнанні, він повинен зникнути.
З іншими повір`ями-це змій, посланець Великого чорта, прикутого величезними ланцюгами за руки й ноги до кам’яної стіни. Викрадаючи красуню, змій приносить її у своє підземне царство, замикає у скелі чи теремі і тримає до тієї пори, коли прийде за нею богатир-рятівник. За повір’ям, жінка, з якою живе вогненний змій, стає відьмою, а самі відьми літають до своїх коханців, перетворюючись на вогненних змій. «Коли б не терлич, був би я твій панич», — каже перелесник дівчині, коли вона має проти нього зілля терлич. Перелесниця — аналогічний дух жіночої статі, яку в народі називають ще Літавиця.

8.Упир

То страшний чоловік, який допомагає відьмам у їх нечистих справах. Здебільшого їхсила набагато більша, ніж у відьом та і шкоди вони роблять значно більше. Це вампіри, які поступово випивають кров тієї людини з якою живуть. З ними можна зустрітись і при повному місяці, особливо в день рівнодення. В деяких розповідях говориться, що упирі — це душі нечестивих, які померли наглою смертю, а потім вселились в чисту християнську душу, іноді зустрічається думка, що той хто став упирем спочатку продав свою душу чорту.

Упирі страшенно бояться хреста і часнику (до речі, сучасна наука доводить, що справді є така хвороба «вампіризм», і що справді хворі на неї бояться часнику).

Незважаючи на те, що упиря дуже важко розпізнати, бо вони переховуються під обличчям звичайних чоловіків, український народ, іноді несправедливо, називав упирями похмурих, невеселих та злих людей, які цурались веселих компаній і масових гулянок. Такі люди, за народною думкою, вдень сидять вдома, бо бояться світлу Божого, а свої чорні справи роблять уночі.

Уявлення про мерців, які смокчуть ночами кров живих, властиві всім європейським народам. Ці перевертні називались вампірами. Але ось що говорить про них персонаж розповіді О.К. Толстого: “Ви їх ,Бог знає чому, називаєте вампірами, проте я можу вас запевнити, що справжня їх назва – упир; а, оскільки вони походження виключно слов¢янського, хоча й зустрічаються в усій Європі і навіть в Азії , тому й не потрібно притримуватись іноді імені, вигаданого угорськими ченцями, які з упиря зробили вампіра, перекручуючи все на латинський лад. Вампір, вампір! – повторив він з презирством, — це однаково, якби ми казали замість “привид” – “фантом” чи “ревенант”.”

Герой О.К. Толстого правий практично абсолютно: європейське слово “вампір” дійсно слов¢янського походження. Крім того, особливості його звучання свідчать про час, коли відбулось це запозичення. Справа в тому, що загальнослов¢янська форма цього слова повинна звучати так: *apirчи *apyr. Звук [*] — це так зване “носове а”, яке звучало як “а з прононсом”. Подібно вимовлявся цей звук і в церковнослов¢янській мові та позначався буквою “юс великий”, проте досить швидко він в більшості слов¢янських мов перетворився на “у”. Перетворення “юса” на “у” відбулось приблизно у Vlll – lX віках . Що стосується початкового в -, то воно має однакове походження із словами “вострый”, “вотчим”. Такий вставний звук на початку слова називається протезою (в перекладі з грецької “поставлений спереду”). Отож, спираючись на форму слова, можливо визначити час його запозичення: середина першого тисячоліття нової ери. Саме тоді германці сприйняли слов¢янське найменування мерців, які встають з могили. Поняття ж запозичувати їм не потрібно було: уявлення про потойбічних монстрів, що п¢ють кров, було властиве багатьом європейським народам з глибокої давнини.

Загальнослов¢янська форма (відображена в давньоруському власному імені Упир) поділяється на префікс *on –/ *an і корінь *pir –/ *pyr -. Префікс можливо порівняти з грецьким ana (зверху), а корінь – той же, що і в словах “перо”, “напор”. Він означав “підніматися, йти, летіти”. Іншими словами, упир – “той, хто піднімається вверх”, тобто той, хто встає з могили.

  1. Лісовик

Міфологічний образ, який уособлював небезпеку, що підстерігає людину в лісі. Найчастіше описується як старий кошлатий дід. На відміну від людей лісовик не має тіні. Про його нечисту природу свідчить і прагнення роздобути душі мисливців, які відрікаються від Бога, щоб дістати у винагороду різну дичину. Лісовик спокушав жінок, збивав людей з дороги, завдавав багато іншої шкоди.
Вважалося, що Лісовик міг бути не лише чоловічої, а й жіночої статі. Лісові люди вели своє господарство, створювали сім’ю і жили, як звичайні люди, хоча й були схожі на вовчиць, ведмедиць….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Дяченко Ю.П. “Українці: народні вірування, повір¢я, демонологія” Київ, 1992р.,
  1. Воропай Олекса “Звичаї нашого народу”, Київ, 1991р., II том,
  1. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / За ред. П.Пономарьова. – К.: Либідь, 1992
  1. Зеленін Д.К. “Нариси російської міфології: Померлі незвичайною смертю та русалки.” Пг., 1916;
  1. Максимов С.В. “Нечиста і невідома сила.”Київ., 1993;

Дудка Богдан: 8 комментариев

    1. Bogdan

      Українська демонологія бере свої витоки з часів Київської Русі. Власне, на руських віруваннях вона і ґрунтується. Але з приходом християнства дуже багато в нашій культурі було змінено. Торкнулося це й демонології. Цікаво те, що прихід християнства у демонологію мав двоякий характер:з одного боку її розвиток всіляко пригнічувався,а з іншого зявились нові персонажі,такі як чорт,наприклад. Відзначилось Християнство і в поясненні деяких явищ. Наприклад,існує цікава легенда проте,що після скинення Богом чорта та злих духів з неба кожен з них летів до землі 40 діб і де опинився тоді, коли Бог сказав «Амінь», там і залишився: у воді — водяник, у болоті — болотяник, у лісі — лісовик та ін.

  1. Yulia

    Цікава доповідь, Як Ви вважаєте, чи має українська демонологія своє практичне застосування в наш час? Буду вдячна за наведені приклади.

    1. Bogdan

      Демонологія являє собою сукупність міфічних уявлень, які не мають змістовного обґрунтування , тому я вважаю, що ця наука не має практичного застосування.

    1. Bogdan

      Усі вищенаведені образи є основними у українській демонології. Вони збереглися і до сьогодення . Хоча було додано велику кількість інших персонажів.

Добавить комментарий