Слюсар Андрій

НЕОЛІТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ.pdf

НТУУ «КПІ» ННК «ІПСА»

 

Неоліт — новий кам’яний вік, хронологічно йде за мезолітом і пере­дує епосі появи перших металів. На території Східної Європи неолітичний період датується серединою VI-III тисячоліттям до н.е.; у країнах Стародав­нього Сходу ця епоха розпочинається у VIII-VII тисячоліттях до н.е. Неоліт характеризується значними зрушеннями в розвитку економіки і соціальних відносин. Саме в неоліті людина переходить від виключно привласнюючих способів добування засобів існування (мисливство, рибальство, збираль­ництво), що панували досі протягом довгих тисячоліть, до нових, “відтво­рюючих”, форм господарства (землеробство і скотарство).

Скотарство виросло із мисливства і було справою чоловіків, бо вони добре розумілися на звичках тварин і могли легше їх приручити. Майже всі великі господарські тварини — бик, свиня, коза, вівця—були приручені в неоліті. Шляхи і послідовність одомашнення тварин у різних народів були різні. На Іранському нагір’ї і Передньому Сході ще в кінці X на початку IХ тисячоліття до н.е. були приручені вівця і коза; бик і свиня стали свійськими тут значно пізніше — у VIII тисячолітті до н.е. У межах півдня Східної Європи було навпаки: першими свійськими тваринами стали бик і свиня, їх приручення, як згадувалося вище, розпочалося ще напри­кінці мезоліту. Вівця й коза були одомашнені лише наприкінці V тисячо­ліття до н.е.

Землеробство виникло зі збиральництва, яким займалися переважно жін­ки, що поступово від збирання корисних рослин перейшли до їх виро­щування. Вирощування культурних злаків — пшениці, ячменю вперше розпочалося на нагір’ях Західного Ірану, Малої Азії і Палестини, де росли дикі предки пшениці і ячменю. В Європі лише на Балканах відома дика пшениця-двозернянка. Вважають, що на Україну через Балкани злаки потрапили до неолітичних племен буго-дністровської культури, а потім їх почали вирощувати й інші племена, які проживали на території України, або ж вони були принесені з Середнього Подунав’я населенням культури лінійно-стрічкової кераміки.

Розвивається і рибальство. Влітку рибу ловили сітками, а взимку, під льодом, — загорожами і вершами.

У техніці виготовлення знарядь з’являються нові прийоми: розпилювання, шліфування каменю, наприкінці неоліту — свердлення. Саме ці нові способи обробки каменю і дали назву всьому періоду (нео — новий). У техніці шліфування виготовлявся також і кам’яний посуд. Крем’яні знаряддя, що з’явилися за попередніх епох, удосконалюються, створюються нові. Значного поширення набувають інструменти для обробки дерева: сокири і тесла, що нерідко виготовляються тепер у техніці шліфування. Широко використовуються крем’яні ножі і вістря списів і стріл з двобічною оббивкою. З’являються булави і так звані човники, призначення яких невідоме. Не виходять з ужитку і мікроліти. Серед знахідок — велика кількість скребків, різці трапляються рідше.

Важливою рисою неоліту є поява глиняного посуду — кераміки. Кераміка— одне із значних досягнень людської культури. Вона значно сприяла покращенню умов життя людини, зокрема, дала можливість робити більші запаси продуктів харчування та вживати варену їжу. З появою глиняного посуду значно збільшується осілість людей. На Передньому Сході поява кераміки датується VIII-VII тисячоліттями до н.е. В межах Східної Європи глиняний посуд з’являється в VI тисячолітті до н.е. Він мав просту форму, був гостродонний і погано обпалений. Ліпили його з глиняних качалочок так званим джгутовим способом. Гостродонний посуд було легше виліплювати. Обпалювався він на відкритих вогнищах догори дном. У гостродонних горщиках на примітивних відкритих вогнищах швидше закипала вода. З часом техніка виготовлення кераміки вдосконалювалася. У глину домішували траву, полову, товчені черепашки, пісок.

Посуд покривали орнаментом. Особливо був поширений візерунок з відтисків гребінцевого штампу, прокреслених ліній, ямок, наколів тощо. За технологією, формою, орнаментацією глиняний посуд у різних племен чи їх груп був далеко не однаковим, бо кожна група первісного населення робила все це часто по-своєму. Тому для вчених такі знахідки мають дуже важливе значення, оскільки допомагають за типами кераміки визначати район поширення культури окремих племен, територію їх розселення.

Важливі перетворення в господарській діяльності неолітичної людини (приручення тварин, винайдення землеробства), як і досягнення в розвитку техніки виготовлення знарядь, інколи називають “неолітичною революцією”.

В Європі неолітичні культури з’явилися в УІ-У тисячоліттях до н.е. Внаслідок нерівномірності історичного розвитку на деяких північних територіях Європи й Азії неолітичні культури почали виникати лише в IV тисячолітті до н.е. На Балканах до числа ранніх неолітичних культур належить культура Кріш-Старчево. У Подунав’ї і Центральній Європі та Прикарпатті давно відома культура з лінійно-стрічковою керамікою. Також давно відкрито культуру Ертебелле (Ютландія) та багато інших.

Неолітичні культури Європи різняться за характером знахідок та основними видами занять. У межах Східної і Центральної Європи чітко вирізняються дві великі області, або зони, культур — південна, землеробсько-скотарська, і північна, мисливсько-рибальська.

 

Неолітичні культури України

Вивчення неолітичних пам’яток на території України розпочалося наприкінці XIX ст. Але основні групи стоянок, поселень і могильників були досліджені між двома світовими війнами М.Я. Рудинським, М.О. Макаренком, Н.В. Добровольським та після Другої світової війни — І.Ф. Левицьким, В.М. Даниленком, К.К. Черниш, Д. Я. Телегіним, О. О. Формозовим, В. І. Непріною, О. М. Титовою та ін.

 

У межах України відомі ряд досить повно вивчених неолітичних культур, що належать як до землеробсько-скотарської, так і до мисливсько-рибальської зон. Хронологічно їх поділяють так: ранньонеолітичні культури (кінець VI — початок IV тисячоліття до н.е.) — буго-дністровська, сурська, лінійно-стрічкової кераміки, Кріш-Старчево, тиська; середньо-неолітичні (IV тисячоліття до н.е.) і пізньонеолітичні культури (ІІІ тисячоліття до н.е.) — дніпро-донецька і ямково-гребінцевої кераміки.

 

Основні риси найповніше досліджених неолітичних культур України:

Буго-дністровська культура була поширена на території вздовж середніх течій Дністра і Південного Бугу. Датується другою половиною УІ-У тисячоліттям до н.е. Для стоянки Сороки (Молдова) одержано радіовуглецеві дати: 4880 (±150) та 4545 (±100) роки до н.е.

Всього відомо близько 60 стоянок та окремих місцезнаходжень. Головні з них розміщені на території Вінницької і Кіровоградської областей Саврань, Самчинці, Сокільці та в Молдові — Сороки.

Кераміка гостро- і плоскодонна з лінійно-меандровим орнаментом. На середньому етапі розвитку культури з’являється гребінцевий орнамент. У вжитку були також кістяні рибальські гачки, мотики рогу оленя кам’яні зернотерки тощо.

Буго-дністровська культура України і Молдови розвивалася під значним впливом культури Кріш-Старчево (Балкани), про що свідчать пам’ятки цієї культури(кераміка та інші вироби), знайдені на буго-дністровських поселеннях. Певний вплив на племена буго-дністровської культури, раннього етапу культур Гумельниці та Трипілля мала і нижньодунаиська культура Хаманжія, пов’язана з широким колом культурних утворень Східного Середземномор’я.

 

Культура лінійно-стрічкової кераміки, пам’ятки якої виявлено на території України, мала в Європі дуже значне поширення: від Рейну на заході до Дністра і Горині на сході. Вона вважається класичною неолітичною культурою Європи. Склалася ця культура десь у Подунав’ї, звідки проникла і в Україну. Датується другою половиною V тисячоліття до н.е.

На території України відомо більше 30 стоянок і місцезнаходжень цієї культури, у тому числі: Незвисько, Торське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на заході Волинської області), Ольшаниця (на Горині).

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Це чітко виявлена землеробсько-скотарська культура. Населення розводило всі основні види свійських тварин — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки і рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми — у вигляді башмачної колодки, а також дрібні крем’яні інструменти — ножі, скребки та ін.

Кераміка досить досконала, кругло- і плоскодонна. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна — товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова — тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

У Центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури. Основний обряд — скорчене на боці трупопокладення, кисті рук перед обличчям. Покійників часто посипали червоною вохрою.

На території України розкопано лише два поховання: Незвисько на Дні-і Баїв у Рівненській області. При похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.

За матеріалами поховань встановлено, що носії культури лінійно-стрічкової кераміки належали до середземноморського типу. Вони були невисокі на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя.

 

Сурська, або сурсько-дніпровська, культура датується V початком IV тисячоліття до н.е. Вона була поширена, головним чином, у Надпоріжжі (острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська, острів Виноградний північніше Запоріжжя тощо). Окремі місцезнаходження цієї культури відомі в Приазов’ї (Кам’яна Могила) та на р. Орель (Иоси-півка). Всього виявлено понад 20 стоянок із сурською керамікою, поховання невідомі. На найкраще досліджених поселеннях на островах Сурському і Шулаєвому розкопано напівземлянкові житла.

Основним заняттям населення було мисливство і рибальство, на місцях поселень виявлено кістки і свійських тварин бика, свині.

Кераміка своєрідна, переважно гостродонна, з добре відмуленої глини, інколи з домішками черепашок, сіра, згладжена. Орнамент прокреслений або у вигляді ямок. Характерним для культури є і кам’яний посуд, інколи гостродонний або у вигляді корита, зрідка прикрашений врізним орнаментом. В інших культурах України кам’яний посуд не зустрічається.

На стоянках виявлено велику кількість кістяних знарядь — кинджали, гачки, вістря стріл, гарпуни та багато інших. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не знає жодна з неолітичних культур України. Відомі кам’яні шліфовані тесла та дрібні крем’яні вироби.

Пам’ятки, до деякої міри споріднені з сурськими, відомі у Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону (станиця Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні типи.

На початку IV тисячоліття до н.е. населення сурської культури в Над-поріжжі було витиснуте дніпро-донецькими племенами, що прийшли сюди з більш північних територій Подніпров’я.

 

Дніпро-донецька культура охоплювала все Подніпров’я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип’ять; Датується другою половиною V — III тисячоліттям до н.е. На території України і Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї культури. Значна кількість поселень і всі могильники розкопані. Найвідоміші з них: Вовчок і Собачки в Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколу на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині — на Тетереві, Литвин у Білорусі. На поселеннях інколи вдається відзначити сліди наземних жителі відкритих вогнищ.

Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основними типами орнаменту. Горщики гостро-донні, плоскодонні. Рідко зустрічаються мисочки.

Дніпро-донецькі племена займалися, в основному, мисливством і рибальством але знали також і свійських тварин. Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров’я. В Надпоріжжі, наприклад, серед виявлених на деяких стоянках кісток більше о належить свійським тваринам (бик, свиня). Населенню були відомі і зачатої землеробства — на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен культурного ячменю.

Матеріальній культурі властиві крем’яні і кам’яні шліфовані сокири клиноподібної форми; ножі й скребки, вістря стріл і списів з кременю. Добре представлені мікроліти—трапеції, пластини зі скошеним кінцем тощо.

Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники маріупольського типу. Маріупольський могильник (розкопки М. О. Макаренка являв собою довгу (28 м) і вузьку яму глибиною більше одного метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних порошком червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем’яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам’яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут зустрічаються і перші прикраси з міді.

Антропологічний тип людей дніпро-донецької культури вивчений досить докладно. Це було високоросле, кремезне, широколице населення так званого пізньокроманьйонського типу. Територіально дніпро-донецькі пам’ятки поділяються на кілька варіантів: азово-надпорізький, донецько-лівобережний, черкаський, києво-волинський і рогачівський. Дехто з дослідників, наприклад О. М. Титова, розглядає ці варіанти як окремі археологічні культури, що всі разом становлять одну дніпро-донецьку етнокультурну спільність.

 

Культура ямково-гребінцевої кераміки датується другою половиною IV — III тисячоліттям до н.е. Вона охоплювала значну територію Східної Європи — Волго-Окський басейн і далі на північ аж до Карелії включно. Пам’ятки цього типу є в Естонії, Латвії і на півночі Білорусі; на сході вони поширювалися до впадіння Ками у Волгу. Існують локальні варіанти цього типу пам’яток — льялівська, балахнівська, карельська та інші культури.

Пам’ятки культури ямково-гребінцевої кераміки України становили окрему територіальну групу, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська, Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення пам’яток ямково-гребінцевої кераміки проходить по лінії Чернігів—Полтава—Слов’янськ, однак місцями вони проникають і трохи далі на південь. На Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці, Орелі виявлено близько 70 поселень цієї культури.

Кераміка примітивна, виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, що дав назву всій культурі. Серед знарядь праці виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл, гарпуни тощо.

Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося виключно рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин, ні культурних злаків воно не знало.

У межах України поховань цієї культури не виявлено. Носіями культури ямково-гребінцевої кераміки були північні європеоїди, деякі з них мали монголоїдні риси. Це населення було подібне до дніпро-донецького, хоч і відрізнялося від нього.

 

Неоліт Українського Закарпаття становить у межах країни окрему область, що в генетичному плані повністю тяжіє до культур Подунав’я. Тут виділяються дві ранньонеолітичні культури — Кріш-Старчево й аль-фельдська. На думку В. С. Титова на територію Українського Закарпаття у верхів’ях Тиси поширювалися в пізньому неоліті і пам’ятки тиської культури, добре представленої в Угорському Потиссі.

Широковідома на Середньому Подунав’ї й Балканах культура Кріш-Старчево в Закарпатті представлена 10 дослідженими поселеннями. Серед них кілька розкопаних на значній площі, зокрема, біля сіл Заставне в урочищі Мала Гора і Рівне в урочищі Киш-Мезе. Тут виявлено рештки напівземлянкових жител.

Кераміка культури Кріш-Старчево різноманітна — виділяється близько Десяти форм посуду. Серед нього: кухонний і столовий, плоский і округло-донний. У глиняному тісті виявлено органічні домішки. Орнаментований Цей посуд порівняно слабо: це, переважно, щипковий візерунок, наліпні Шишечки, рідше—прокреслені лінії. Крім посуду виявлено зразки антропоморфної пластики. Знаряддя праці представлені кам’яними шліфованими сокирами. Серед крем’яних виробів трапляються трапеції.

Поселень з альфельдською лінеарною керамікою в Закарпатті виявлено близько 20. Це найбільші північно-східні пам’ятки цієї культури, що в Угорщині охоплює басейн річки Тиси.

На поселенні в с. Дякове, яке відносять до фінального етапу альфельдської культури, розкопані напівземлянкові житла. Кухонна і столова кераміка плоскодонна; виділяється близько 5-7 форм посуду. На відміну від кріш-старчевського посуду тут добре представлена кераміка, розписана чорною фарбою по жовтуватому покриттю. У зв’язку з цим М. Ф. Потуш-няк запропонував дати цим пам’яткам назву “культури розписної кераміки’ Орнаментація розвинена порівняно більше, ніж на кріш-старчевському посуді, тут багато лінійних мотивів, у тому числі спірально-меандрових. Виявлено також зразки антропоморфної пластики.

 

Соціальний устрій. Прояви вірувань.

Пам’ятки образотворчого мистецтва неоліту. В неоліті панували первіснообщинні відносини, які. порівняно з попередніми періодами характеризуються певними соціальними зрушеннями. Це час племінного ладу, за якого економічною і соціальною основою був матріархальний рід із зародками переходу до батьківського права.

Продуктивні сили неоліту мали низький рівень, що виключало умови для розшарування суспільства. Колективні могильники, відсутність поховань, які відзначалися б особливим ритуалом чи пишністю, свідчать про рівність усіх членів роду. Знайдені у деяких могильниках кам’яні булави, очевидно, були першими символами влади, що почала зароджуватися.

В неоліті набули дальшого розвитку релігійні уявлення. Посилюється віра у потойбічне життя не лише тілесної людини, а й її душі. Про це свідчать факти часткового чи повного трупоспалення, наприклад, у дунайських племен. Важливо, що при трупоспаленнях виявлено знахідок не менше, ніж при трупопокладеннях. У колективних ямах періоду дніпро-донецької культури інколи зустрічаються лише черепи померлих членів роду; вважають, що у такий спосіб тут вшановували культ предків.

У могильниках і на поселеннях неоліту України виявлено зразки образотворчого мистецтва. У землеробсько-скотарських племен, наприклад, з’являються перші антропоморфні статуетки. На більш північних територіях Східної Європи відомі зображення людини, вирізьблені з кістки чи дерева. У Маріупольському могильнику виявлено кілька зображень тварин, виконаних у тій же техніці різьблення по кістці. Але справжнім досягненнями неолітичної епохи на території України в галузі розвитку образотворчого мистецтва слід вважати зображення на плитах так званої Кам’яної Могили в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя.

Мальовничий горб Кам’яної Могили, що складається з велетенських брил пісковику, привертав до себе пильну увагу первісних митців. Його гроти й навіси ховають у собі численні сцени, що включають зображення фігур тварин, людей, різноманітних геометричних композицій тощо.

Значна частина цих зображень зосереджена у так званому Гроті мамонта — вони вкривають його стелю і стіни. Тут є зображення чотирьох биків, що створили оборонне коло, а трохи далі — група з трьох оленів, які йдуть один за одним. Всього в Гроті мамонта налічується до 15 зображень окремих фігур. Всі вони мають сліди пофарбування червоною вохрою. Очевидно, в даному разі ми маємо справу зі святилищем неолітичного Часу. Сюди, на мовчазну гору, з поселень, сліди яких відкрито поблизу Кам’яної Могили, піднімалися лише служителі культу—шамани або жерці — Для здійснення таїнства мисливсько-ловецької магії. Мабуть, не випадково всі фігури тварин “поранені” якимось гострим інструментом. Ці картини передають процес символічного вбивання диких тварин, що в первісному суспільстві завжди передувало реальному полюванню.

Кам’яна Могила є важливим історичним джерелом для розуміння характеру образотворчого мистецтва і вірувань неолітичного населення України. Місце цієї пам’ятки — в одному ряду з живописом палеолітичної епохи, відомими карельськими петрошіфами, сибірськими писанцями тощо.

 

Література:

  • Винокур І. С., Телегін Д. Я. Археологія України. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 480 с.
  • Манько В. О. Проблеми вивчення неоліту України. // Кам’яна доба України. — Вип. 13. — Київ: Шлях, 2010. — С. 229–253.

Добавить комментарий