Осмислення української культури в наукових працях Д.Яворницького та М.Грушевського

dokladДоповідь дивиться тут …

 

 

Бершадський Є.Ю., студент групи КМ­31 факультету прикладної 

математики НТУУ “КПІ”

 

Актуальність. Розвиток української історичної науки в другій половині

ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст. перебуває у центрі зацікавлень

вітчизняних історіографів. Це й зрозуміло, адже одним із важливих

завдань сучасної україніки є пошук витоків власної фахової ідентичності,

відтворення розірваної попередньою добою наукової традиції. На сьогодні

маємо солідну кількість досліджень, причому і статейного, і

монографічного формату, де історики загалом реконструювали процеси

становлення української Кліо в головних аспектах – біоісторіографічному,

теоретико­методологічному, інституційному тощо. Попри численну

історіографічну літературу, присвячену вказаному періоду розвитку

вітчизняної історичної науки, залишається багато нез‘ясованих питань.

Тому тема дослідження спадщини Михайла Грушевського та Дмитра

Яворницького є актуальною.

Мета роботи. Метою роботи є аналіз творчої спадщини М. Грушевського

та Д. Яворницького, що знайшли втілення у різноманітних проявах

(рецензії, аналітичні статті, ювілейні публікації та ін.).

Основний зміст. ​ Історію української культури в послідовній конкретності

подій і фактів першим подав ​ Михайло Грушевський​ (1866­1934). Він автор

понад двох тисяч праць, але найбільшу славу принесла йому

фундаментальна дисятитомна «Історія України­Руси» (1898­1936), яка і

сьогодні залишається найкращим дослідженням історії українського

народу. М. Грушевський пропонував вивчати історію саме народу, а не

держави, яка завжди підпорядкована економічному, культурному та

національному чинникам. Він приділяє значну увагу культурним

процесам, бо вони, на його думку, грають визначальну роль в історичній

долі народу: від розвитку і рівня культури часто залежить вибір народом

шляху на перехрестях історії. Крім того, самобутність культури –

характерна ознака самого існування народу. Ось чому вчений поряд з

проблемами політичної та економічної історії детально розглядає у своїх

дослідженнях і проблеми історії культури, розробляє власну концепцію                культуротворчого процесу на Україні. Проект Грушевського передбачав

не просто написання сучасного типу історії, а специфічно національної

історії. Створення національної історії українців мусило не просто

заповнити наукову прогалину — відсутність систематичного викладу

їхнього минулого, але й стати свого роду важливою культурною і

політичною заявою, зробленою від імені українців. Подібна заява й самим

Грушевським, і людьми його покоління розглядалася як суттєвий фактор,

що дозволяв точно окреслити національну фізіономію українців, а згодом і

висувати від їхнього імені вимоги виразнішого політичного виокремлення.

 

Ім’я видатного українського історика, археолога, етнографа, археографа та

громадського діяча Дмитра Івановича Яворницького (1855–1940) посідає

чільне місце в культурному надбанні нашого народу. Учений зібрав

величезний фактаж, котрий і сьогодні слугує вченим, історикам та

краєзнавцям. Уперше опубліковані ним документи і матеріали історії

козацтва не застаріли і нині. Для кожного «історика повсякденності» є

характерним прагнення осягнути предмет із «середини». Тож ця

особливість є характерною рисою творчої спадщини Д. Яворницького, у

якій окреме місце посідає дослідження побуту запорозького козацтва.

Учений одним із перших в історіографії здійснив комплексне дослідження

цієї проблеми, що здобула багатоаспектне висвітлення в його працях,

передусім у фундаментальній тритомній «Історії запорозьких козаків», що

по праву вважається енциклопедією запорозького козацтва. Приступаючи

до студіювання запорозької тематики, учений, на відміну від попередніх

історіографів, поставив за мету висвітлити не тільки політичну та воєнну

історію запорожців, а й тогочасну побутову реальність козацтва, їх

внутрішній світ, звичаї, уявлення, вірування. Характеризуючи творчу

лабораторію Д. Яворницького, варто відзначити новаторський,

комплексний підхід дослідника. Як зазначив професор М. Ковальський,

заслугою Д. Яворницького, його новаторством було намагання

реконструювати історію запорозьких козаків «шляхом звернення до

середовища козаків, майже в тотожному ареалі їхнього існування, з

урахуванням автентичних природних, кліматичних умов та топонімів»,

використання письменних та фольклорних джерел тощо.

Література

  1. Михайло Грушевський // Історіографічні дослідження в Україні. –

К., 2005. – Випуск 15. – С. 319–394. (4,0 д.а.)

  1. Д.И. Яворницкий // История запорожских козаков. – Спб., 1892. – Т.

І; 1895. – Т. ІІ; 1897. – Т. ІІІ. – 360 с.

  1. Тельвак В.В. // РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ МИХАЙЛА

ГРУШЕВСЬКОГО В ІСТОРИЧНІЙ ДУМЦІ КІНЦЯ ХІХ – 30­Х

РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ ­ К., 2009.

Осмислення української культури в наукових працях Д.Яворницького та М.Грушевського: 5 комментариев

  1. Бершадський Євгеній Юрійович Автор записи

    Цікаве оформлення після завантаження на сайт. Дякую
    ось оригінал в нормальному форматі — vk.cc/4sdyeY

  2. Малявка Євгеній Анатолійович

    Актуальністю даної теми є те, що свідомість українського народу в сьогоднішні складні часи є чи не найбльш важливим фактором у збереження української культури та моральності під впливом матеріальних труднощів та духовних випробувань, які впали на плечі України.
    Аналізуючи творчий шлях Д. Яворницького та М. Грушевського можна виокремити спільність в осмисленні культури України, що власне і було продемонстровано ними у своїх працях.
    М. Грушевський створив 50 – томну спадщину в якій виклав не лише події історії України, а й в кінці кожної статті, власне ставлення, думки про ті події.
    Д. Яворницький писав не лише історичні, а й етнологічні, художні та археологічні праці. Проте найславнішою працею є трьохтомник «Історія запорізьких козаків».

Добавить комментарий