ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ВІРИ В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ. ФЕНОМЕН ДВОВІР’Я.

dokladДоповідь дивиться тут…

 

 

Бойко Надія

НТУУ «КПІ», ФПМ, курс ІІІ, група КМ 31

Хрещення Русі у 988 році, проведене Володимиром Великим – одна з ключових подій, яка визначила подальший розвиток  Київської Русі, її культури та народів, що проживали на цій території.

Християнізація була процесом довгим та зайняла кілька століть. Християнські ідеї проникали в середовище східноєвропейських племен(і слав’янських також) задовго до Володимира Великого. Перше офіційне хрещення Русі було проведено ще за Аскольда, але в результаті перевороту у 882 р.(з приходом до влади князя Олега) християнство втратило своє державне значення. У 988 р. православ’я остаточно затвердилося як державна релігія, але воно не відразу витіснуло язичництво. Ще довго дві релігії існували одночасно, доки християнство дійсно не стало основною вірою на Русі, перейнявши при цьому деякі язичеські назви, свята і традиції.

Перехід від політеїзму до монотеїзму був зумовлен декількома чинниками. Дослідники вважають, що слов’янське язичництво наприкінці Х ст. знаходилось в стані кризи, воно гальмувало розвиток суспільства і держави, заважало зовнішній політиці. Також монотеїстична ідеологія відповідала суспільному ладу Київської Русі(ранньофеодальна монархія): і у державі, і у релігії відносини ієрархічні і будуються по вертикалі(на самій горі знаходиться Господь). Язичництво не відповідало інтересам панівної верхівки.

Питання вибору віри було дуже важливим за часів Киівської Русі, бо воно повинно було визначити напрям для подальшого розвитку країни. До того ж, країна межувала як з християнським, так і з мусульманським світами. Православ’я не було єдиною релігією, яку могли прийняти за державну за часів Володимира Великого. На зміну язичництва могли прийти іслам, іудаїзм, християнство західно-римського та греко-православного обрядів. Також міг існувати ще і п’ятий варіант: реформування існуючого язичницького світогляду і оголошення головним богом Перуна. Остання  реформа була провдена у 980 р.: у Києві, Новгороді, а потім і в інших великих містах поставили ідол Перуна, а також цього бога проголосили верховним божеством Київської Русі і символом державного єднання. Отже, ця реформа мала теж монотеїстичне спрямування, але не була прийнята народом належним чином.

Вибір православ’я мав декілька причин. По-перше, Володимир Великий був зацікавлений у співпраці з Візантією, яка сповідувала православ’я. З нею ж він уклав договір про шлюб із сестрою візантійського царя Анною. Цей шлюб і зміна віри відкрили б князю широкі можливості для зовнішньої політики, він зайняв би почесне місце серед європейської сім’ї правителів. По-друге, православне християнство етнічно було ближче до руського народу. До того ж східне християнство було ближче і за мовою: якщо західно-християнське богослужіння велося на незнайомій латині, то у східному християнстві багато церковної літератури було перекладено на мову, яку зараз називають церковно-слов’янською. Це спростило би і навернення народу в іншу віру, і богослужіння.

В зв’язку з прийняттям християнства, у Київській Русі мав місце феномен двовір’я. Двовір’я – це поняття, яке описує віру і світогляд, враховуючи і протиставляючи християнське і дохристиянське(язичницьке) уявлення про світобудову, їх співіснування.

Причиною появи цього феномену є те, що довгий час на території Київської Русі найпоширенішою вірою було язичництво, а християнство прийшло до нас вже у сформованому вигляді. Воно не розвивалось поступово, а приживалося на язичницькому підґрунті. Народові було важко зрозуміти нав’язану їм віру у тому вигляді,  в якому її сповідували інші країни. Тому минулі язичники пояснювали і розуміли християнство для себе через звичні поняття. Варто зазначити, що часто термін «двовір’я» пов’язують із «оязичнуванням» християнства. Наприклад, культ Ісуса Христа став людям зрозумілим через поєднання християнського культа(Ісуса) з язичницьким культом бога-сонця Дажбогом.

Ще більше двовір’я проявлялось у святах та обрядах(ця ж ситуація актуальна і для сьогодення), так як багато християнських свят співпадали із язичницькими(наприклад, Великдень, що у християнстві є днем воскресіння Христа, а у язичництві святом пробудження природи).

Також двовір’я вплинуло і на розвиток філософського світогляду, етику та естетику слов’ян, на культуру взагалі. В ті часи поширюється агріографічна література, яка була спрямована на народ. Причиною цього є потреба стримувати масове «оязичнення» християнства. Але щоб зробити ці твори привабливими для широкого кола читачів та ствердити нову віру, з християнськими героями відбуваються різні дива. В свою чергу дива були притаманні язичницькій міфології.

Таким чином, зіткнувшись на території Кивської Русі, християнський і язичницький світогляди поступово змішуються, християнство вбирає в себе деякі дохристиянські аспекти і утворюється новий цілісний світогляд. Цей світогляд врешті-решт і став національним віруванням.

Загалом, прийняття християнства у Київській Русі є дуже важлим етапом її розвитку. Християнство стверджувало феодалізм, що дало змогу розвиватися соціально-економічній системі. В свою чергу зміцнення феодального ладу зміцнило і саму державу, її могутність, а з могутністю визначалося й місце Русі на політичній арені. Були і неоднозначні наслідки введення християнства. Наприклад, християнство заперечувало насильництво, тобто нижчі прошарки населення не могли боротися, якщо їх скривджували пани. Проте засуджувалося насильництво і зі сторони гнобителів, можливо навіть прискіплівіше. Тому християнство мало великий вплив і на етичний світогляд. Також  християнство дало новий моністичний погляд на устрій Всесвіту, що все у світі пов’язано. За часів християнства на Русі виникла писемність і поширилась грамотність. Церква активно сприяла розвитку різних культурних сфер(живопис, зодчество і т.д.).

Список використаних джерел:

  1. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. – Київ, 1988.
  2. Гумилёв Л.Н. Выбор веры.// Истоки. – 1989. – Вып.20. – С.373-375.
  3. Двовір’я як феномен релігійної ідентичності Київської Русі//  Наукові записки. Серія «Культурологія». – Осторог : видавництво Національного університету «Осторозька академія». – [Вип.7]. – 2011.– 463 с. – С.294-303.
  4. Закович М.М. Культурологія. Українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник. – Київ, 2009.
  5. Історична пам’ять. Науковий збірник. – Полтава, 2012. – Вип. 28. – С. 127-131.
  6. Моця О. Чому Русь прийняла християнство? // Людина і світ. – 1999.
  7. https://uk.wikipedia.org/wiki/
  8. http://www.rusnauka.com/13_NMN_2011/Istoria/4_86482.doc.htm
  9. http://ua.textreferat.com/referat-9749-4.html

ПРОБЛЕМА ВИБОРУ ВІРИ В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ. ФЕНОМЕН ДВОВІР’Я.: 11 комментариев

  1. Ольга Існюк

    Я вважаю, що автору статті вдалось дуже змістовно висвітлити проблему вибору віри в часи Київської Русі. Надіє,чому, на Вашу думку, частина населення Русі все ж залишались прихильниками язичництва, всупереч загальноприйнятому християнству?

    1. Надія Бойко Автор записи

      Добрий день!
      На мій погляд, така реакція є досить логічною, бо людям нова віра була нав’язана, а не вони самі прийшли до неї впродовж довгого розвитку суспільства. До того ж стара і нова релігії суттєво відрізнялися як своїми віруваннями, так і з боку світогляду. Люди не були готові зрозуміти нове світосприйняття, бо це те, до чого людина повийна дійти самостійно, не можна їй просто наказати, щоб вона думала саме так, як треба князю, єпископу чи комусь ще. До того ж навернення не було добровільним, а в деяких частинах країни, де населення сильно опиралось прийняттю християнства, методи навіть були насильницькими, що, звичайно, ще більше обурювало людей. Та і багато хто формально був християнином, але при цьому дотримувався своїх старих вірувань. Але з часом дві різні віри все одно змішалися і утворили те православ’я, яке сповідує більша частина сучасної України. Крім того, під час вивчення цієї теми, я наштовхнулась і на таку інформацію, що через те, що Київська Русь на ті часи займала досить велику територію, у віддалених куточках цих земель язичництво проіснувало аж до початку ХХ століття.

Добавить комментарий