РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ І ОСВІТИ ХХ СТ. ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ – В.ВЕРНАДСЬКОГО, Л.ЧИЖЕВСЬКОГО, І.СІКОРСЬКОГО, С.КОРОЛЬОВА

dokladДоповідь — натиснить тут …

Воронцева Аліна Ігорівна

НТУУ «КПІ»,  ННК «ІПСА», курс ІІІ, група КА 31

 У ХХ столітті процес розвитку освіти і науки  в українських землях в цей період стимулювався соціально-економічною модернізацією та активізацією суспільно-політичного життя. Багатогранну діяльність проводили наукові товариства. У зв’язку зі зростанням потреби в письменних людях і спеціалістах,  мережа початкових шкіл та середніх навчальних закладів, а також учнів у них збільшувалися. Зростав загальний рівень освіченості населення, а плідна робота українських вчених зробила внесок не лише у вітчизняну, а і у світову науку.

У розвитку української науки активну участь взяв видатний природознавець зі світовим ім’ям В. Вернадський. Як відомо, саме природничі науки, передусім геологія й геохімія, кристалографія, біогеохімія і радіогеологія, займали центральне місце в науковій діяльності вченого. А ще — космічна речовина, будова Землі, особливості води як унікального, життєдайного мінералу, створення вчення про живу речовину, біосферу та ноосферу.

Безперечно, одним із найбільш вагомих досягнень є внесок Володимира Вернадського у геологічний цикл наук, серед яких особливе місце займає мінералогія. На неї, за підрахунком академіка О. Є. Ферсмана, припадає близько 30% праць наукового доробку великого вченого. Його вчення про геосфери поступово приводять до наповнення новим змістом створених В. І. Вернадським та його учнями, потужних у наш час наук — геохімії, біогеохімії, радіогеології.

Системний підхід у вивченні мінералоутворення і кругообігу хімічних елементів Землі в результаті її еволюції спонукав Володимира Вернадського до вивчення і виявлення ролі живої речовини, взагалі життя у формуванні багатьох геологічних процесів. Його зусиллями створюються вчення про біосферу, основи біогеохімії, наголошується на необхідності розвитку уявлень про ноосферу як принципово нового етапу еволюції на нашій планеті. По суті, біо-сферні дослідження вченого, які базуються на аналізі взаємодії живої й абіотичної складових біосфери заклали основу під майбутній розвиток екології та її важливого відгалуження — геоекології.

В. І. Вернадський виділяв особливу роль Світового океану у впливі біосфери на біогеохімічну еволюцію планети. Зокрема, з метою оцінки геохімічної ролі морського планктону, він брав активну участь в організації морських біогеохімічних досліджень.

Важливою складовою вчення академіка Вернадського щодо біосфери є, зокрема, два відкриті ним біогеохімічні принципи. По-перше, еволюція життя на планеті призводить до поступового розширення сфери його існування і прискорення кругообігів її циклічного розвитку. По-друге, еволюція видів у стратегічному плані відбувається в напрямі, який забезпечує збільшення біогенної міграції хімічних елементів у біосфері в геологічному часі.

Він перший звернув увагу на відносну стабільність біосфери протягом відомого людству геологічного періоду. Це дало йому змогу зробити оптимістичний на той час висновок: стабільність та незмінність біосфери є надійною запорукою неможливості глобальних екологічних криз. У той же час локальні кризи, на думку вченого, належать до необхідних елементів еволюційних змін форм життя (наприклад, вимирання окремих видів організмів на межі геологічних періодів).

Заснована академіком Вернадським біогеохімія й сьогодні, крім теоретичного, має велике практичне значення. Фундаментальні здобутки цієї науки в наш час широко використовуються у вирішенні актуальних завдань мінералогії, агрохімії, ґрунтознавства, фізіології рослин, біохімії, геоботаніки. Серед них — підвищення енергетичного потенціалу біосфери, в сучасному трактуванні — розвиток альтернативної енергетики.

Дуже велике значення В.  І. Вернадський приділяв воді. Він наголошував, що вода займає окреме місце в історії нашої планети, оскільки немає жодного природного утворення, яке могло б зрівнятися з нею щодо впливу на перебіг основних геологічних процесів. Одним із перших він почав виявляти роль води у формуванні будови й геологічної історії Землі, розвивав поняття про гідросферу, її різноманітність. Наголошував, що вода може існувати і постійно утворюватись в земній корі без впливу живого, але життя без води в умовах Землі існувати не може.

В. І. Вернадський одним із перших зрозумів, що відкриття явища радіоактивного розпаду атомного ядра — революційне, фундаментальне для розуміння будови матеріального світу. Вже в 1910 р. він наголошував, що народжене з цього відкриття вчення про радіоактивність є новою наукою, яка відрізняється від фізики й хімії. Учений першим зрозумів, що пізнання радіоактивності відкриває шлях до оволодіння колосальною внутрішньою енергією атома, яка суттєво змінить умови існування людства.

Прогресивною й далекоглядною гуманітарною ідеєю В. І. Вернадського було одночасне створення Національної бібліотеки і Національного музею, що мали існувати при Академії не лише як наукова база досліджень, а й як самостійні гуманітарні інституції, де зосереджувалися б уся історична пам’ять народу та здобутки культури світової цивілізації.

Вчення Володимира Вернадського відкрите для спілкування й роздумів. Більшість його наукових здобутків актуальні і в наш час. Вони знайшли продовження й розвиток у відповідних наукових напрямах досліджень і наукових установах, започаткованих у багатьох наукових центрах, зокрема в Україні та її Національній академії наук. Дещо з наукового доробку великого вченого ще чекає свого часу щодо використання й розвитку.

Дмитро Чижевський  — всесвітньо відомий видатний український філолог і філософ. Його праця «Історія української літератури (від початків до доби реалізму)» — визначний здобуток українського літературознавства. Автор розробив періодизацію літературного процесу і помістив українську літературу в широкий всеслов’янський та європейський контексти.

«Історія української літератури» Д. Чижевського вперше опублікована 1956 року у Нью-Йорку: в Україні перевидання її здійснене 1994 року. Літературний матеріал цієї праці автор обмежив початковим періодом і періодом романтизму. Продовжуючи роботу над нею, він створив також розділ про літературу українського реалізму. Машинопис його виявлено в архівах ученого і передано для публікації в Україні.

У багатогранній науковій діяльності Чижевський виявив велику ерудицію і зробив значний внесок у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (російську, українську, словацьку, чеську, польську й німецьку, хоча з 1 000 наукових найбільша частка — близько 200 — присвячено Україні). Наукові праці із славістики, історії літератури, філософії, філології. Дмитро Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». З вересня 1949 — професор Гарвардського університету. З 1962 — член Гейдельберзької Академії, член-засновник Української вільної АНМ в США.

Чижевський першим відкрив слов’янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв’язок з візантійською культурною сферою та вказуючи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.).

Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.

Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.

Оглядаючи з певної часової відстані напрочуд багату й змістовну наукову спадщину Д. Чижевського, доходимо висновку, що він — один із найвидатніших українських медієвістів XX ст. Його праці про давнє українське письменство нині вимагають нового прочитання.

Ігор Сікорський знаний нині як геніальний авіаційний конструктор, «батько світового вертольотобудування».  Він належить до легендарної плеяди конструкторів-першопроходців, які стояли у витоків сучасної авіації. До найважливіших його досягнень можна віднести: величезний внесок у будування багатодвигунових літаків-гігантів; розробку міжконтинентальних пасажирських авіалайнерів; розробку та організацію серійного вертольотобудування, він по праву вважається засновником світового гелікоптеробудування. Кожне з цих досягнень конструктора могло б обезсмертити його ім’я.

Вже в 1910 році молодим авіаконструктором було створено гелікоптер, який став першим в Росії апаратом, що міг підняти в повітря свою вагу (182 кг). Це був перший позитивний досвід в Російській імперії. Але піднятися з пілотом гвинтокрил не зміг. 2 лютого 1910 року під час спортивного свята на Печерському іподромі аеросани викликали захват киян, показавши швидкість 48 км в годину. І це була не межа, швидкість довелось обмежити  – через короткі бігові смуги на іподромі, сани заносило на поворотах. Водночас проводиться робота над створенням першого літака Сікорського. І в квітні 1910 року було побудовано маленький біплан (літак з двома крилами, розташованими одне над одним на певній відстані), та піднятися в повітря він не зміг через недостатню потужність двигуна «Анзани» в 15 кінських сил. І лише 3 червня Сікорському вдалося піднятися в повітря на своєму другому літаку БіС-2 з більш потужним двигуном, який авіаконструктор розмістив перед кріслом пілота — це було дуже важливим новаторством в літакобудуванні того часу.

За роки навчання в КПІ Сікорський збудував кілька ґвинтокрилів і літаків-біпланів. На літаку С-5 Ігор Сікорський встановив чотири всеросійські рекорди: висоти (500 м), далекості лету (85 м), тривалості лету (52 хв.) і швидкості (125 км/год.). Під Фастовом він продемонстрував перевагу літака С-5 над літаками закордонних марок. Рекордами відзначилася й наступна розробка молодого конструктора — С-6А. Пілотував свої аероплани Сікорський власноруч.

13 березня 1913 року літак С-21 «Большой Балтийский» або «Гранд», злітна маса якого була 4200 кг, розмах крила 27 м, а швидкість до 100 км/год. був готовий. Дивлячись на величезний для свого часу літак, багато спеціалістів взагалі не вірило, що він зможе піднятися в повітря. Але 10 травня 1913 року було продемонстровано політ над Петербургом.

13 березня 1913 року Сікорський запустив літак С-21 «Большой Балтийский» або «Гранд», злітна маса якого була 4200 кг, розмах крила 27 м, а швидкість до 100 км/год. Пізніше дещо перекомпонувавши літні характеристики, літак «Гранд» перейменували на «Русский витязь». Подальшим вдосконаленням «Гранда» став літак «Илья Муромец», який злетів 10 грудня 1913 року. Злітна маса літака була 4750 кг, розмах крила 30,8 м. На другому «Илье Муромце» було здійснено 16 червня унікальний переліт Петербург-Київ і назад. «Илью Муромца» називають найкращим літаком Першої світової війни, хоча сам винахідник основним призначенням своїх апаратів вважав допомогу людям — швидке подолання значних відстаней, рятувальні операції, пасажирські та вантажні перевезення.

Усього він розробив 17 базових моделей літаків і 18 гвинтокрилів, в тому числі турбінні гвинтокрили, гвинтокрили-амфібії з шасі, що забираються, і «літаючі підйомні крани». Ці вертольоти відомі у всьому світі. Вони встановлювали світові рекорди зі швидкості, вантажопідйомності, тривалості і дальності польотів. Їх надзвичайно цінують пілоти: гелікоптери Сікорського можуть повністю зруйнуватися, але людина в них залишиться живою. Вертольоти конструкції Сікорського широко використовуються в армії, береговій охороні та цивільному житті багатьох країн. Але особливо ефективними вважаються в пошуково-рятувальних та санітарних роботах. Це повністю відповідає погляду на цю техніку самого конструктора: саме рятування людей, а не участь у бойових діях вважав Ігор Сікорський головним завданням вертольотів. За свідченням сина конструктора Сергія, вертольоти батька врятували понад півтора мільйона людських життів.

Сергій Павлович Корольов – радянський учений і конструктор у галузі ракетобудування й космонавтики, головний конструктор перших ракет-носіїв, штучних супутників Землі, пілотованих космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики, академік АН СРСР (1958), член президії АН СРСР (1960-1966), двічі Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961).

С.П. Корольов – піонер освоєння космосу. Під його керівництвом створено багато геофізичних і балістичних ракет, запущені перші у світі міжконтинентальна балістична ракета, ракета-носій “Восток” та її модифікації, здійснені польоти космічних кораблів, зокрема, вперше в історії пілотованих людиною та з виходом людини у відкритий космічний простір; створені перші космічні апарати серій “Місяць”, “Венера”, “Марс”, “Зонд”, штучні супутники “Електрон”, “Блискавка-1”; розроблений проект космічного корабля “Союз” , перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос. Корольов виховав численних послідовників – учених та інженерів.

Від серпня 1956 року — керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ та КБ. Його наукові й технічні ідеї вимагали розмаху, потужної матеріально-технічної бази. Наукові здобутки вченого, втілені в металі, спочатку вражали, а потім захоплювали планету.

27 серпня 1957 року здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети. Людство аплодує повідомленню про виведення 4 жовтня того ж року першого в історії штучного супутника Землі. Кожен запуск — епохальне досягнення. Апогей ученого — 12 квітня 1961 року — перший космічний політ на кораблі «Восток» Юрія Гагаріна.

12 жовтня 1964 року виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту.

18 березня 1966 р. Член навколоземної експедиції корабля «Восход-2» О. Леонов уперше в історії виходить із корабля у відкритий космічний простір.

Під керівництвом головного конструктора Корольова створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Він не обмежував своєї діяльності ракетоносіями й космічними апаратами. Після старту другого супутника Сергій Павлович сказав: «Надійний міст із Землі в Космос уже перекинуто запуском штучних супутників, і дорога до зірок відкрита». Для практичного підтвердження цієї тези та перетворення її на робочу формулу вчений продовжував розробляти принципово нові конструкції космічних кораблів.

Отже, бачимо, що українські вчені мали надзвичайно великий вплив на розвиток науки і техніки у ХХ столітті. Їхній вклад в науку неможливо переоцінити, було створено багато блискучих праць, теорій, винаходів, якими ми користуємось і дотепер.

Список використаних джерел

  1. http://www1.nas.gov.ua/svit/Article/Pages/13_0910_2.aspx
  2. http://izbornyk.org.ua/chyzh/chy.htm
  3. http://izbornyk.org.ua/chyzh/chyb01.htm
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B8%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  5. http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/1318-bibliografichniy-pokazhchik-sikorsky-igor-zhitteviy-shlyah-ta-trudova-diyalnist.html
  6. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  7. http://incognita.day.kiev.ua/sikorskij-vidomij-i-nevidomij.html
  8. http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/1324-bibliografichniy-pokazhchik-sikorsky-igor-konstruktor-pershoprohodets-nagorodi-ta-vshanuvannya-pamyati.html
  9. http://kpi.ua/about-korolyov
  10. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#.D0.93.D0.BE.D0.BB.D0.BE.D0.B2.D0.BD.D0.B8.D0.B9_.D0.BA.D0.BE.D0.BD.D1.81.D1.82.D1.80.D1.83.D0.BA.D1.82.D0.BE.D1.80

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ І ОСВІТИ ХХ СТ. ДОСЯГНЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ – В.ВЕРНАДСЬКОГО, Л.ЧИЖЕВСЬКОГО, І.СІКОРСЬКОГО, С.КОРОЛЬОВА: 15 комментариев

  1. Галина Мулява

    Доброго дня, Аліно! Дякую за надані матеріали, приємно розуміти, що наука у нас на високому рівні. Навдивовиж, я знайшла пізнавальну інформацію для себе. Наскільки я знаю ви захоплюєтесь астрономією, тому виникло наступне питання. Чи мали ви честь зустрітись з кимось з сучасних українських науковців?

  2. Галина Мулява

    Доброго дня, Аліно! Дякую за надані матеріали, приємно розуміти, що наука у нас на високому рівні. Навдивовиж, я знайшла пізнавальну інформацію для себе. Наскільки я знаю ви захоплюєтесь астрономією, тому виникло наступне питання. Чи мали ви честь зустрітись з кимось з сучасних українських науковців?

  3. Яна Петрівна Лукашевич

    Доброго дня, Аліно.
    Дуже приємно, що про українську науку та вчених ХХ ст. була підготовлена якісната інформативна доповідь. Завдяки Вам, я почерпнула для себе багато нових та цікавих фактів.
    В процесі ознайомлення з матеріалом в мене виникло декілька запитань:
    1) Чому Ви зупинилися саме на цих вчених? Які ще постаті мали значний вплив на розвиток науки в минулому столітті?
    2) Важко вмістити в доповідь величезний обсяг досегнень Вернадського, проте Вам вдалося зрозуміло та лаконічно передати їх суть. Але хотілося б ще почути про вчення про ноосферу, а саме Ваше ставлення до цієї роботи.

Добавить комментарий