СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ МІФУ, УЯВЛЕННЯ ПРО САКРАЛЬНІСТЬ ПРОСТОРУ І ЧАСУ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Гресова Анна Юріївна

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», факультет лінгвістики, курс ІІІ, група ЛА 31

 

Актуальність дослідження міфів у сучасному суспільстві не підлягає сумніву. Адже міф був і все ще залишається способом розуміння природної і соціальної дійсності, спробою осягнути ті аспекти людського життя, які ми не в змозі пояснити. І хоча сьогодні все більше зростає вплив наукового прогресу на людську свідомість, міфи все ще залишаються тим необхідним містком між сприйняттям світу нашими предками та його світосприйняттям сучасної людини. Міф є витоком релігії і культури, колективною свідомістю народу, з розвитком суспільної думки міф не занепадає, а навпаки, росте і розвивається.

Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідь) або міт — оповідь, що передає уявлення людей про світ, про походження певних речей, явищ,  фактично, це спроба осягнути усе різноманіття явищ навколишнього світу, за участю надприродних істот — богів, демонів, і героїв. У кожного з народів для пояснення природних явищ були свої міфи, що в подальшому сформували складну систему вірувань — міфологію. Міфологія є основою для виокремлення релігії, філософії, мистецтва, літератури та науки [7. с. 17]. Дослідженням міфів займається цілий ряд наук — літературознавство і фольклористика, етнографія і антропологія. «Міф — це оповідь, котру там, де вона виникла та існувала, сприймали за правду, наскільки б неправдоподібною вона не була. Отже, для тих людей, серед яких міф існував та побутував, те, про що в ньому йшлося, вважалось реальністю,  і, таким чином, для них персонажі міфу чи події, про яку в ньому йшла мова, були такими ж реальними, як і істоти або події об’єктивної дійсності» [7. с. 4].

Міф — це вигадка, казка, за допомогою якої розум первісної людини намагався не лише пояснити собі незрозумілі  та грізні явища навколишнього світу, але й знайти ключ до оволодіння та підкорення собі сил природи. Міф — не безплідна фантазія, а має в своїй основі реальну істину, яка, доповнена уявою, керує життєдіяльністю як однієї окремої, так і колективу. Він є колективним творінням цілого народу, не однієї окремої людини, тому в міфах знаходили відображення явища суспільного життя — це побут первісних людей, мисливців та пастухів, різні етапи в розвитку шлюбу та сім’ї, ставлення до чоловіка та жінки у суспільстві. У міфах відображувались риси різних епох та періодів, перетворюючи його, таким чином на складну, але єдину систему.

Але попри все це міфи передають ці загальні уявлення в чуттєво-конкретній формі, тобто їм притаманна образність,  характерна для мистецтва, і саме цю образність мистецтво й успадкувало. Таким чином прадавня міфологія у якості деякої синкретичної єдності заключала в собі зародки не тільки релігії і давніх філософських уявлень, (які, ти не менш, формувались в процесі подолання міфологічних витоків), але й також мистецтва, перш за все, словесного [5. с. 7].

Теорія міфу нараховує декілька століть. Ще за давніх часів виникли три способи тлумачення міфів: онтологічний, морально-алегоричний та історичний. Предметом досліджень видатних мислителів був перш за все архаїчний та класичний міф. Вивчаючи міфи народів світу, вони самою логікою дослідження були спрямовані на встановлення загальних спільних закономірностей міфологічного мислення. Саме ці закономірності і є базисом, на якому виникло якісно нове утворення – соціальний міф. Над сутністю міфу розмірковували свого часу Б. Фонтенель, Вольтер, Д. Дідро, Ш. Монтеск’є, Ф. Шеллінг, Ф. Ніцше.

На жаль на сьогоднішній день не існує єдиної універсальної структури міфу, так як ця структура може різнитись в залежності від системи відліку та тих явищ та проблем, які в міфі висвітлюються. За загальноприйнятою класифікацією міфи зазвичай поділяють на види залежно від їх змісту:

— Космогонічні міфи (розповідають про створення світу: народження Землі та світили, відділення води від суші, поява тварин та рослин. Як правило, створенням світу займаються боги — що уособлюють стихії вогню, води та землі. Ці боги є найстарішими, з них починається родовід світу. Їх зазвичай зображують ворожими до людей та далекими від людського вигляду).

— Теогонічні міфи (пояснюють походження богів, їх відносини між собою. Найдавніші стихійні боги — божественні прабатьки).

— Антропологічні міфи (про походження людини, її сутність, про долю, призначену богами. Для міфів характерно зображувати людину витвором богів, яку вони створили або з частин свого тіла, або з природних матеріалів. Саме цим пояснюється зв’язок людини як з божественним світом, так і зі світом природи).

— Есхатологічні міфи (розповідають про кінець світу, про смерть усього сущого, про винищення людей, яки розгнівали богів).

— Етиологічні міфи (складають значну частину міфології. В них пояснюються причини та якості усіх речей та явищ, поведінка людини і природа тварин та рослин, пояснюється їх значення для світу та людини. Саме в них найбільше підкреслюється зв’язок людини з природою, єдність їх походження).

— Сотериологічні міфи (про божественне спасіння людини від призначеної їй смерті у всесвітній катастрофі. Як правило, в таких міфах боги дружелюбно ставляться до людей та сприяють їх спасінню).

— Календарні міфи (як і тотемічні, є найдавнішими. Календарні міфи пояснюють походження пір року, пояснюють причини виникнення дня та ночі, небесних світил та навіть часу).

Ще одну класифікацію надає Ю. М. Лотман. Він пропонує розглядати міф як структуру, що складається з об’єктів: однорангових, неподільних на ознаки та однократних [3. с. 526].  Таким чином,  міфологічний світ є одноранговим в значенні логічної ієрархії, натомість цілком ієрархічний у семантико-ціннісному плані; неподільний на ознаки, але при цьому надзвичайно подільний на частини (складові частини).

Тим не менш, оскільки міфологію не можна звести до набори тих чи інших міфів, її дослідження можна побудувати на таких рівнях: 1) міфологія як система текстів; 2) міфологія як набір функцій; 3) міфологія як соціокультурний простір, де взаємодіють функції та тексти. Так як всі ці рівні передбачають деяку структурну організацію, міф, в свою чергу, може бути структурно організованим, як текст, простір та функції. Міф як єдиний змістовий простір, можна поділити на декілька основних рівнів: знак (код або  символ, що може бути втілений в мінімальній формі — слові або навіть букві) — ідея (думка, може втілюватись у фразу, що слугує закликом або спостереженням, та несе достатньо містку інформацію) — сюжет (будується навколо визначеного явища, що може базуватись на якійсь конкретній ідеї).

За іншим варіантом класифікації, міфологію можна структурувати наступним чином: 1) міфологія природи (світу); 2) міфологія суспільства (соціуму); 3) міфологія людини та її душі.

З точки зору проблем, які розглядаються у міфі, міф можна розділити на природничо-науковий, семіологічний, психологічний, антропологічний, культурологічний, історичний, соціальний та глобальний аспекти, які своєю взаємодією закладають у міф достатньо впорядковану структуру [3. с. 528].

Щодо функцій міфу, то вони загалом аналогічні функціям культури у цілому. Найголовнішою функцією є пізнавальна (пояснювальна). Міфи дають людині пояснення та уявлення про світи та про всі його явища. Вони також формують цілісну картину світу. Слід також виділити теологічну функцію міфу, яка полягає в тому, що міфи пояснюють людині сенс та цілі її існування, її місце в світі. Аксіологічна функція міфів полягає у тому, що вони надають сенс та значення явищам світу та яким чином ці явища стосуються самої людини. Допомагають осягнути проблему добра та зла. Останньою за рахунком, але аж ніяк не за значенням є комунікативна функція, адже завдяки міфу відбувається передача традицій, культурних особливостей, національного спадку та здійснюється зв’язок між поколіннями.

Саме у міфологічній свідомості людини зародились уявлення про сакральність простору та часу. Сакральне (від лат. sacrum — священне, присвячене богам) — в широкому сенсі все, що має відношення до Божественного, релігійного, небесного, потойбічного, ірраціонального, містичного, тобто такого, що відрізняється від звичайних понять, речей та явищ. [1. с. 29] . Сакральне включає в себе не тільки сферу релігійного, але й широкий спектр уявлень, що стосуються магії та містики. В міфологічній свідомості простір ніколи не був безперервним, безструктурним або безкінечним. Крім простору існував також Хаос, який уособлював собою відсутність чіткого простору. Організований простір мав чітку ієрархічну структуру: в деяких космологічних системах мова йде про три простори — нижній, середній та верхній світи, в інших системах їх значно більше — дев’ять, тридцять три та навіть дев’яносто дев’ять.

Сакральний час, як і сакральний простір, протистоять буденності. Весь сакральний простір символічно мислиться як «центр світу», що організовує простір і наділяє його змістом. Центр простору, таким чином, зливається з місцем споконвічних одкровень, що лежать в основі суспільства. Оскільки ці сакральні місця є центром зустрічі космічних сил, вертикальною віссю світу, осередком, місцем маніфестації божественного, легко зрозуміти, що для різних народів і тим більше для різних культур, ці місця (і зв’язані з ними міфічні часи) різні. Усвідомлення і сприйняття людиною сакральності простору формується культурною спадщиною предків.

Сакральний час ніколи не вважався лінійним, минуле, сьогодення і майбутнє не відділені одне від одного але є вимірами актуальності. Утім не варто вважати, що циклічний час це механічне повторення сущого, навпроти, це вічне розкриття сущого. Повторення не виключає розходження: весна приходить періодично в тій же самій формі, але це ніколи не та ж сама весна.

Постійно відтворюючи в своїй свідомості міфи, повторюючи діяння, пов’язані з релігійними подіями, здійснюючи обряди, втілюючи в символічній формі архетипи своєї свідомості, віруючі люди сакралізують профанний (мирський) історичний час, додаючи до нього певний вищий зміст. Все це допомагає людині звільнитися від історичного часу, вийти з історії, із проблем буденного життя, повернутися в священний час міфічного минулого та приєднатися до сакрального світу вічності [6].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Історія релігії . В 2 т. Т. 1. Підручник / В. В. Винокурів, А. П. Забіяко, 3. Г. Лапіна та ін.; Під заг. ред. И. Н. Яблокова.— 2-е вид., випр. и доп. — М.: Высш. шк., 2004.— 464 с. — Рос. мовою
  2. Культурологія : Підручник / Під ред. Ю.Н. Солонина, М.С. Кагана. — М. : Видавництво «Вища Освіта», 2007. — 566 с. — Рос. мовою
  3. Лотман Ю. М. Семіосфера / Ю. М. Лотман. – СПб.: Искусство-СПБ, 2004. – 704 с. — Рос. мовою
  4. Лук’янов С.О. Українська та зарубіжна культура в схемах и таблицях: Навч. посібник. — Х.: Видавнича група «Академія», 2000. — 120 с. — Рос. мовою
  5. Мелетинський Е. М. Поетика міфу. — М.: Головна редакція східної літератури видавництва «Наука», 1996. — 408 с. — Рос. мовою
  6. Стаття «Сакральний простір і час як посередник природного та надприродного світів», автор — Гаврилюк Т.В., Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ, Київ.
  7. Стеблін-Каменський М. І. Міф. — Л.: Видавництво «Наука», Ленінградський відділ, 1976. — 104 с. — Рос. мовою

СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ МІФУ, УЯВЛЕННЯ ПРО САКРАЛЬНІСТЬ ПРОСТОРУ І ЧАСУ: 5 комментариев

  1. Марія Андріївна Луценко

    Паны Анно, у вас надзвичайно цікава тема й чудова доповідь.
    Ви пишете, що «Міф — це вигадка, казка, за допомогою якої розум первісної людини намагався не лише пояснити собі незрозумілі та грізні явища навколишнього світу, але й знайти ключ до оволодіння та підкорення собі сил природи.»
    А все ж, чим відрізняється міф від казки?

    1. Анна Юріївна Гресова Автор записи

      Пані Маріє, на мою думку, казка — це все ж дещо менш, так би мовити, «монументальне» поняття, адже в казці відображаються такі аспекти, як побут, звичаї та традиції, але на «земному рівні». Міф же, я вважаю, являє собою первісну форму релігії, перші спроби людини осягнути природні явища, зрозуміти своє місце в світі, закономірності людського життя, тобто міфи були для первісних людей такою собі «Баблією», а казки — лише простими літературними творами.

  2. Катерина Володимирівна Ражановська

    Доброго вечора, пані Анно!
    Не можу не зазначити, що Ви чудово розкрили вказану тему у своїй доповіді: освітлено усі необхідні аспекти, що стосуються заданої тематики, інформація викладена стисло та легко сприймається.
    Хотілося б поцікавитися: міфи на яку тематику подобаються Вам найбільше і чому?

    1. Анна Юріївна Гресова Автор записи

      Пані Катерино, дякую, за Ваш коментар, мені дуже приємно це чути. З приводу вашого питання, я цікавлюсь міфологією різних народів, слов’яньскі міфи, міфи стародавнього Єгипту, але моїми улюбленими все ж є міфи стародавньої Греції. Найбільше, мабуть, люблю цикл міфів про аргонавтів.

  3. Анна Юріївна Гресова Автор записи

    А причиною зацікавлення є, мабуть, той факт, що мене завжи приваблювала історія стародавнього світу, в дитинстві я дуже любила читати про чудеса світу та взагалі про культуру та побут стародавніх народів, шукала по енциклопедіях різні історичні факти, історії та розповіді, все, що стосувалось тих часів. І найбільше мені подобалось читати саме про богів, про вірування, обряди та ритуали.

Добавить комментарий