Основні ознаки міфологічного світогляду

image_galleryСкачати в форматі PDF

Грушко Юрій Факультет прикладної математики, група КВ-33

 

Першою історично сформувалася цілісною системою світогляду була міфологія. Міфологія або ж мітологія (грец. μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; виклад стародавніх сказань, переказів) — сукупність пов’язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв’язної фабули та не утворюють чітких міфологій. З розвитком суспільств міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов’язуються один з одним, утворюючи цикли. Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, який притаманний як для первісного суспільства, так і для, певною мірою, сучасного. Ми зустрічаємо міфи у всіх культурних регіонах Стародавнього світу. Міфологія — систематизована, універсальна форма суспільної свідомості і духовно-практичний спосіб освоєння світу, первісного суспільства. Це — історично перша спроба дати зв’язну відповідь на світоглядні питання людей, задовольнити їх потребу в світопроясненні і самовизначенні. Будь-який міф побудований як розповідь на ту чи іншу світоглядну тему — про світоустрій, про походження людського роду, про стихії, богів, титанів, героїв. Широко відомі античні міфи — детально розроблені розповіді древніх греків і римлян про богів, титанів, героїв, фантастичних тварин. Так, один із міфів Греції розповідає: дочка Урана (Небо) і Геї (Земля) богиня пам’яті Мнемозина народила дев’ятьох дітей, яким було відомо минуле, сьогодення і майбутнє. Будучи покровителями співаків і музикантів, вони передають їм свій дар. Хто ж ці дивні істоти? Боги, демони? Ні, цією чарівною силою володіють тендітні дівчата, дочки Мнемозини і Зевса — музи: Кліо — муза історії із сувоєм і паличкою для письма; Мельпомена — муза трагедії з трагічною маскою і вінком із плюща; Терпсихора — муза танцю з лірою; Талія — муза комедії з комічною маскою; Уранія — муза астрономії з небесним склепінням і циркулем; Калліопа — муза знання і епічної поезії; Ерато — муза ліричної поезії, не розлучається з лірою; Евтерпа — муза співів, несуча флейту; Полігімнія-муза гімнів і урочистої музики, з сувоєм в руці, вічно замислена. Супроводжує муз Аполлон — хранитель гармонії, космічної та людської, що народився на плавучому острові Астерія, котрий прийняв кохану Зевса Літо, якої ревнива Гера заборонила ступати на тверду землю … Первісна міфологія. Міфологія первісних суспільств в сучасній науці розглядається як система пояснень (за допомогою конкретних міфів) світобудови, місця людини в ній, подібно до того як для сучасного суспільства притаманне наукове пояснення. Так за словами Клода Леві-Строса «…в міфологічному мисленні працює та ж логіка, що й у мисленні науковому, і людина завжди мислила однаково добре». Будучи логічною, але символізованою, міфологія для суб’єкта міфологічного мислення постає реальністю. У первісних суспільствах притаманна їм міфологія виконувала ряд соціальних функцій, була базою, на якій вибудовувалася вся система соціальних відносин. У процесі ускладнення соціального, економічного й політичного життя суспільства, міфологія втрачала становище домінуючої системи пояснення світу. Врешті це призвело до появи розвинених релігійних систем, а потім раціоналістичних форм пояснення світу — філософії та науки. Також окремі міфи й міфології стають основою для фольклорних традицій, художньої творчості. Сучасна міфологія. У техногенній цивілізації існує як видозмінена міфологія архаїчного типу, так і власна. Основою такої міфології є ритуальна раціональність: ощадливість і планування, усунення неоднозначностей, спроба зведення всього до обчислюваної форми. При зіткненні з новою областю непізнаного наука породжує свої «гносеологічні» міфи (відкриття марсіанських «каналів», питання про поширеність життя у Всесвіті), які використовує наукова фантастика. У сучасних мегаполісах розвивається міська міфологія, представлена міськими легендами. До проявів архаїчної міфології зараховують віру в паранормальні явища, НЛО, псевдонаукові вчення, наприклад, про планету Нібіру. В контексті художньої творчості сучасна міфологія позбавилася сакральності, проте навколо окремих творів можуть утворюватися своєрідні культи (наприклад, джедаїзм). Системи вигаданих міфів, до прикладу, міфи Ктулху, також називаються міфологіями або вигаданими чи авторськими міфологіями. Дослідження вчених показали, що міфи в тій чи іншій формі були у всіх народів світу. Виявлені окремі елементи міфологічної творчості, так само як і розгалужені системи, у древніх іранців, індійців, германців, слов’ян. Великий інтерес з точки зору історії культури становлять міфи народів Африки, Америки, Австралії. Будучи найдавнішою формою духовного життя людства, міфи перш за все виступають як найбільш ранній, відповідний первісного суспільству спосіб світосприйняття, тлумачення навколишньої дійсності і самої людини. Тут знаходять своє відображення практично всі основні елементи світоглядної свідомості як такого — проблеми походження світу (космогонічні міфи) і людини (антропогонические міфи), проблеми народження та смерті, долі, сенсу життя, людському призначення (сенс-життєві міфи), питання майбутнього, пророцтва про «кінець світу» (есхатологічні міфи) та ін Поряд з цим важливе місце займають міфи про появу тих чи інших культурних благ: про добуванні вогню, землеробстві, винаході ремесел, а також встановлення серед людей певних соціальних правил, звичаїв і обрядів. Для міфології характерна своя просторово-часова структура. Будь-яка подія, про яку розповідається в цього роду розповідях, відноситься до далекого минулого — до міфологічного часу. Таким чином, священне («сакральне») час суворо відділене від «профанного», тобто емпіричного, «справжнього» часу. В історії культури період панування архаїчної свідомості характеризується тим, що в міфі знято поділ ідеального і матеріального, образу і предмета, значення і сенсу. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку німецького філософа Ф. Шеллінга про міф як продукт народної творчості. Продовжуючи ідеї Шеллінга, вже на початку нашого століття німецький мислитель Е. Кассірер спробував осягнути світ «зсередини» відповідно до його власних законів розвитку. Під впливом цих мислителів у двадцятому столітті з’явилась значна кількість літератури, присвяченої дослідженню міфологічного світогляду. Найпомітнішими стали праці Д. Фрезера та К. Леві-Стросса, а у вітчизняній традиції — О. Ф .Лосева та ряду інших. Типові характеристики міфологічного світогляду. Для первісного міфу характерні наступні риси: Синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений, цілісний попри його протилежності. Символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення. Генетизм — походження одних речей і явищ від інших, де старе є ціннішим, ніж нове; основне питання — хто кого породив. Тотемізм — спорідненість людей з певними рослинами чи тваринами, походження від них і отримання покровительства. Анімізм — віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом. Фетишизм — віра в речі з магічними силами. Магія — віра у вплив на світ за допомогою ритуалів, слів, через використання надприродних сил. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок — панування циклічної моделі історичного часу. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб’єкт та об’єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство — це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфо-поетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства. І подібно до того, як доросла людина тужить за дитинством, розуміючи, що дещо втрачено разом із ним назавжди, людство, пройшовши цю стадію, сприймає міфо- поетичний світогляд як неповторне чудо, що породило духовні цінності недосяжного зразка. І, мабуть, повсякчас будуть ностальгічні спроби відродити міфо-поетичну концепцію світу та людини. У кращому випадку це стимулює процес художньої творчості (згадаймо Габріеля Маркеса або Чингіза Айтматова), в гіршому — породжуються ідеологічні міфи, що наклали жорстокий відбиток на життя людства у XX столітті. Виходячи їх зазначених особливостей, можна стверджувати, що головна функція міфологічної свідомості і світогляду не лежить в площині пізнавальної діяльності, вона — суто практична, і основна її мета полягає в зміцненні монолітності суспільства або його частини. Міф, на відміну від філософії, не породжує питань і проблем і не вимагає від індивіда осмислено-свідомого ставлення до навколишнього.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. http://kasner.kiev.ua/mifologichnij-svitogljad-jogo-risi-struktura-ta/ 2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB% D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F#cite_ref-2 3. http://uareferat.com/%D0%9C%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B 3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B0_%D1%8 0%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8 %D0%B9_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BB %D1%8F%D0%B4 4. Лосев А. Ф. «Античная мифология в ее историческом развитии», М., 1957;

Основні ознаки міфологічного світогляду: 4 комментария

  1. Віталій Володимирович Віфлінзідер

    Дякую Юрію за насичену доповідь.
    Трошки тяжко читається через відсутність форматування.
    Проте дуже цікаво і пізнавально.
    У мене все ж є ряд питань. Як відомо чимало релігій у свій час стали просто міфами. На Вашу думку така доля може спіткати сучасні релігії?
    І якщо так, то що може витіснити їх на позицію міфів ?

  2. Юрій Володимирович Грушко Автор записи

    Віталію, відсутність форматування, на жаль, не моя провина. Просто в когось руки.. ем, ну ви зрозуміли. Можу надіслати особистим повідомленням відформатовану доповідь. Дякую за запитання. Що ж, думаю сучасні релігі — це ті релігії, які пройшли, як кажуть в народі, через вогонь, воду і мідні труби. Християнству, наприклад, більше 2-х тисяч років, а воно як існувало, так і існує. Все зводиться до того, що яка б людина не була, їй потрібно в щось вірити. А доки є віра, до тих пір буде і релігія. Тим паче, сучасні релігійні напрямки настільки вкорінилися в населенні нашої планети, що навряд чи колись вони зникнуть.

  3. Ольга Існюк

    Шановний Юрію!
    Дякую за цікаву статтю щодо основних ознак міфологічного світогляду від найдавніших часів до сьогодення. Хочу запитати: яким, на Вашу думку, є міфологічний світогляд українців?
    Дякую.

    1. Юрій Володимирович Грушко Автор записи

      Ольго, дякую за запитання. Що ж, думаю така відповідь буде більш вичерпною: світогляд українців має два основні історичні пласти: міфологічний (демонологічний у ньому) та християнський, які ґрунтуються на двох основах походження: первинної — індоєвропейської і пізнішої — слов’янської. Тому українська космологія не тільки землеробсько-патріархальна, а й глибинно, як індоєвропейського кореня, також скотарсько-патріархальна.
      Демонологічний — притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети навколишнього світу.
      В основі міфологічного шару лежала потреба обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — уже відтворює їх певну ієрархічність, визначаючи головних богів і другорядних. Головні боги (при всіх різночитаннях візьмемо один з них) — Див і Сварог — називалися просто Богом. Давній культ був монотеїстичним. Існував один прабог неба — Див. Керуючи Всесвітом, він виявляв себе як Сварог — зодіак з його 12 сузір’ями і Сонцем, Оком, що летить, оберігаючи Прадерево Всесвіту.
      У пантеоні богів астрального культу Русі були: Лада — життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту — вогню і води в одній особі, матері Сонця; Див — яскраве сплетіння (екватор); Сварог — зодіак (екліптина), Дана (Леля) — втілення води; Полель — втілення світла. Водночас пантеон цих богів має глибоке індоєвропейське коріння, зокрема: Перун — батько Сонця, Місяця і Зорі є трансформацією бога пастуха і воїна Індри (за «Рігведою» арійців-скотарів).
      Християнський пласт абсолютизував цю ієрархічність і разом з тим максимально пристосував її до своїх потреб, значною мірою зруйнувавши його цілісність і поетичність.
      Через віру, шляхом виконання магічних дій, український етнос намагався захистити людину і її землеробську діяльність від негативних проявів природи. Ці дії насамперед реалізувалися через систему прикмет, віщувань і передбачень, які надзвичайно поширені в українській звичаєвій культурі.

Добавить комментарий