МУЗИЧНА КУЛЬТУРА, ГЕРОЇЧНІ ПІСНІ, СКОМОРОСТВО, НАРОДНІ ТАНЦІ, ОБРЯДОВА НАРОДНА ПІСЕННІСТЬ ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

dokladДоповідь дивиться тут…

 

 

Арсенич Ольга Миколаївна

НТУУ “КПІ”, ФПМКМ-32

 

Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов’янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його.

Музика складала невід’ємну частину культури Київської Русі. Народна музика за тих часів не записувалася (принаймні такі записи науці невідомі). Уявлення про неї черпаємо з літописів та інших писемних джерел, з давніх малюнків, зображень на ювелірних виробах тощо, але головне — на підставі окреслення архаїчних рис у фольклорі східних слов’ян, насамперед в українському фольклорі. Тому народну музику часів Київської Русі можна відтворити лише у загальних і приблизних рисах. Зародилася музика ще за язичницьких часів, протягом тисячоліть зазнала певних змін і заховалася в сучасному слов’янському фольклорі. Тому виділити києворуський шар досить складно.

Музичне мистецтво в добу держави Київська Русь розподілялося на три групи: музика народна, княжих салонів і церковна.

         Народна музика Русі складалася з вокальних та інструментальних мелодій, що споконвіку творилися в усній традиції народу. Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у їх праці, побуті та звичаях. Веселі й сумні пісенні мотиви виконувалися не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів. Щонайперше, це обрядова народна пісенність (колядки й щедрівки, гаївки й веснянки, купальські й обжинкові, весільні й хрестильні пісні, похоронні голосіння).

Про музику князівських салонів можна судити тільки на підставі згадок у тогочасній літературі, описів інструментів та тогочасних фресок, головним чином Софійського собору. Репертуар цієї музики напевне був дуже різноманітний — танковий, ліричний, побутовий, жартівливий та ін.                      Найчастіше зустрічаються згадки про «співання слави» князям: військові та взагалі геройські подвиги князя або його предків («Слово о полку Ігоревім»). Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом (від давньослов’янського “знам’я” — знак). Відповідно і східнослов’янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною, або крюковою. Запозичений з Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слов’ян. Так, в інтонуванні текстів помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похоронних плачів.

Основою знаменного розспіву стали “гласи” — хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у багатьох іноземних мандрівників.

У Київській Русі з’явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків — співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська лавра. Серед відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика та піснетворця Стефана.

З інструментів вживалися свої, споконвічні: гуслі, дерев’яні труби, роги, бубни і різні свирілі, пищалі та сопілки. У княжих дворах вживалися ще й інструменти чужого походження: ковані, металеві або «рожані» труби та роги, орган, «смики» або «гудок», смичкові інструменти: псалтир (старогрецький багатострунний музичний інструмент), бронзові та мідні дзвіночки та дзвони. Дзвіночки і дзвони прийшли до нас від іудеїв. Їх охоче запозичила собі християнська церква.

На Русі існувала своя оригінальна система нотних знаків, так звана крюкова нотація. Нотні знаки у вигляді гачків писалися над рядками тексту. Іншою системою, якою користувалися на Русі у XII—XIII ст. для запису мелодій, була так звана кондокарна нотація. До нашого часу збереглися пам’ятки, написані обома вказаними нотними системами. Вони відрізняються від нотних систем, відомих у Візантії, що свідчить про оригінальність і високий рівень розвитку давньоруської музичної культури.

Як гадають дослідники, ще до монголо-татарської навали на основі одноголосого «знаменного розпіву» виникло багатоголосся — «строчний спів», але дальшого розвитку та поширення воно набуло у пізніший час.

У міру дальшого розвитку суспільства зростав інтерес до минулого.Створювалися історичні перекази, що передавалися усно від одного покоління до другого. Пам’ять про славне минуле жила в народних піснях та переказах.

Епос (грец. epos – слово, оповідання) – оповідання про події, що відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

До найдревніших жанрів музично-поетичного епосу належать билини (биль, бувальщина, билиця). Зміст більшості билин – героїчний: уславлення вітчизни, розповідь про подвиги героїчних її захисників.

Найстаріший цикл билин включає в себе, подібно до колядок, світо творчі – міфологічні мотиви (Святогор, Микула Селянинович, Вольга Всеславич). В осередку другого циклу билин стоїть боротьба за Київську державу з різними степовими кочовиками. Ці билини обертаються навколо образу Володимира Великого, в якому зосередилися риси кількох найпопулярніших князів того періоду. Вони відображають боротьбу за незалежність держави, виражають прагнення народу оспівати єдність вітчизни, всемогутність її захисників.                   Славетним героєм билинного епосу є «селянський син» Ілля Муромець, який згадується також у пізнішій українській народній творчості. Про цього хороброго руського богатиря є й інші згадки. Так, наприклад, у XVI ст. дипломат Еріх Лясота під час перебування в Києві, як він це сам відзначив у своїх записках, оглядав у храмі Софії Київської нібито домовину Іллі Муромця, «славного богатиря», «про якого є багато переказів».

У образах основних билинних богатирів, захисників рідної землі, відбилися уявлення народу про героя-патріота, поборника правди і справедливості. Народ часто наділяв своїх героїв величезною силою, розумом, благородством і красою.

Виконавці билин називались сказителями або боянами. Імена народних співців – Бояна, Митуси, Ора – згадуються у літописах тих часів, в «Слові о полку Ігоревім».

Існували дві манери виконання билин: південна (хорова), північна (сольно-імпровізаційна).

Билинний епос Київської Русі заклав основи епічної традицій народної та професійної музичної творчості. На ґрунті билини пізніше виникли українські думи, історичні пісні, балади.

Носіями музичної творчості були:

1) співці героїчних пісень;

2) скоморохи, що згодом стали мандрівними музиками.

3) каліки перехожі, старці, творці позахрамової побожної пісні, попередники пізніших лірників.

Скоморохи були не тільки музикантами. Вони розважали слухачів і глядачів різними способами: співом, танцями, дотепами, магічними дійствами; Вони були постійними учасниками народних розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських та княжих дворів. Лише церква негативно ставилася до цих «веселих молодців», як їх називали в ті часи. Мандруючи по містах та селах, вони виступали на святах і торгах. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично-виконавчими жанрами: були танцюристами, співаками, фокусниками, акторами ,акробатами, водили ведмедів, грали на гуслях, трубах, флейтах, гудках та бубнах. Деякі з них постійно жили при князівському дворі чи при дворах великих феодалів. Саме таких скоморохів, мабуть, зображено на відомій фресці в Софійському соборі у Києві.

         Під спів, музику (гуслі, сопілки, труби, бубни) та плескання в долоні на Київській Русі виконувались танці. Народ сходився на майдані або на вулиці для загальної розваги. Загальнонародні танці відбувалися під час бенкетів, весіль, вечорниць, на свята русалій, тобто вночі під Івана Купала. До професійних танцюристів на Русі відносимо скоморохів. Вони здебільшого жили при княжих дворах і своїми мімічними танцями розважали гостей на бенкетах, родинних святах та при обрядових церемоніях.

Народні танці на Русі поділялися на три групи. Перша і найпоширеніша група — хороводи. Це народні ігри з переважанням у них танцювальних ритмів. Хороводи ілюстрували зміст пісні рухами. Хоч це були й масові танці, та в них виділялися провідні особи та провідні солісти. Хороводи переважно складалися з ритмічних кроків, бігу, зміни місць, переходу попід з’єднаними руками партнерів. Характер хороводів мали веснянки, гагілки, ігри й танці в купальську ніч, танець «Журавель».

Друга група — народний танець (група виконавців поділялася на пари). Їх зміст — залицяння й пантомімічне визнання кохання. Жіночі кроки здебільшого були іншими, ніж чоловічі, їх об’єднував лише спільний ритм.

Третя група — сольні танці. За характером це танці-змагання у різнорідності кроків і жестів. У групі танцювала одна або дві особи: жінки, чоловіки або ж мішана пара.

Про велику популярність музичного мистецтва на Русі свідчать музично-танцювальні сюжети у книжковій мініатюрі та творах прикладного мистецтва.          Зображення гуслярів та танцюристів, крім фресок у Софійському соборі, трапляються на пластинчастих браслетах з Києва та інших міст, вони є на срібній чаші XII ст. з Чернігова, серед мініатюр Радзівіллівського літопису.

         Ще до виникнення Київської Русі наші предки мали багату усну творчість. Музична культура східних слов’ян відображала специфіку їх вірувань. Язичницький культ передбачав здійснення численних обрядів, які супроводжувались музикою – співом, танцями, хороводами в супроводі музичних інструментів. Серед обрядових музичних творів виділяють календарні або землеробські, та родинні пісні.

         Календарно-обрядовi пiснi – це лiричнi твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов’язанi з циклiчнiстю природи, зi змiною пiр року.

Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві під час виконання обрядів. Серед них можна виділити трудові, ігрові, хороводні, величальні пісні, заклички, тобто твори різного обрядового призначення. Більш поширеним є поділ обрядових пісень за сезонними циклами – весняний, літній, осінній, зимовий.

Весняний цикл: веснянки, гаївки, ігри-хороводи, риндзівки та ін. Веснянки виконували під час весняних обрядів. Це – закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: «Благослови, мати», «Подоляночка», «Ой, уже весна».

Літній цикл: русальні, троїцькі кустові, царинні, петрівчані, купальські, косарські, гребовицькі та ін. Під час «русального тижня», у кінці травня – на початку червня, коли починало колоситися жито, виконувалися русальні пісні. Наші пращури хотіли забезпечити високий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили посівам, умилостивити їх, щоб не ловили і не залоскочували дівчат та хлопців. В ніч перед святом Івана Купала виконували купальські пісні: хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий урожай на майбутній рік.

Літньо-осінній цикл: зажинкові, жнивні, обжинкові, пісні на збирання врожаю. Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радісно й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Женці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дякували ниві за врожай.

Зимовий цикл: колядки, щедрівки, іорданські пісні. Під час обряду колядування на Різдвяні свята виконують колядки, а у щедрий вечір, під Новий рік – щедрівки. Гурти молоді обходили домівки, під Новий рік з «козою» (один із щедрувальників у вивернутому кожусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господарів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.

Родинно-обрядова народна творчість

Обрядова пісенність, що підпорядковувалася головним етапам життя людини (народження, наречення ім’ям, весілля), називалась родинно-обрядовою. До родинно-обрядових пісень належать колискові, весільні, плачі.

Колискові пісні здавна вважалися оберегом дитини. Їх основні персонажі: кіт, птахи, заєць, бичок, вовчок, Сон, Дрімота та ін. Присутнє побажання щасливої долі, здоров’я, застереження від біди. Музичні ознаки колискових пісень: помірний чи повільний темп, тиха динаміка, спокійна манера співу, жіноче сольне виконання, простота та одноманітність ритмічного рисунка.

Весільний обряд є складним комплексом різноманітних елементів поетичного, музичного і драматичного мистецтва. Тут звучали пісні, проголошувались замовляння, приказки, загадки, відбувались танці, ігри. Весільні пісні поділяють на дошлюбні на післяшлюбні.

У центрі дошлюбних пісень образ молодої, що прощається з дівоцтвом. Пісні ці смутні, ліричні, широкого діапазону, виконуються жіночим гуртом, але з обов’язковим «виведенням» високого сильного жіночого голосу.

Післяшлюбні пісні мають величальний, застольно-вітальний характер, святкові інтонації, побажальний мотив. У рефрені використовується слово «ладо» (Лад – бог шлюбу, родинної злагоди у древніх слов’ян). Весільні пісні під час обряду чергувались із жартівливими та танцювальними піснями.

Народні плачі на голосіння зародились у первісному суспільстві і з плином часу були розвинуті у плачі на смерть певного члена сім’ї, плач на проводи до війська (рекрутські плачі).

Плачі (голосіння) мають лірико-драматичний, схвильовано-патетичний характер. Народжена їх схвильованої мови мелодика плачів складається з кількох невеликих поспівок, що вільно імпровізаційно варіюються. У мелодії переважає низхідний рух. Серед особливостей виконання плачів є нестійке інтонування (глісандування, мелізматика, переривання слів, вигуки, схлипування).

         Висновок: в добу Київської Русі українське музичне мистецтво займало

одне з перших місць в житті наших предків. З часом воно удосконалювалось і було носієм історії українського народу і саме завдяки цьому виду мистецтва українці дізнаються про традиції, звичаї та повсякденне життя того часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

  1. http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/distance/lectures_stud/Українська/1%20курс/Історія%20Української%20культури/№3%20Культура%20Київської%20Русі.htm
  2. http://pidruchniki.com/11470212/kulturologiya/ukrayinska_kultura_epohu_vidrodzhennya_reformatsiyi_xiv-xvii
  3. http://subject.com.ua/textbook/art/10klas/index.html
  4. http://ukrmap.su/uk-uh7/287.html

 

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА, ГЕРОЇЧНІ ПІСНІ, СКОМОРОСТВО, НАРОДНІ ТАНЦІ, ОБРЯДОВА НАРОДНА ПІСЕННІСТЬ ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: 10 комментариев

  1. Яна Олегівна Олійник

    Шановна Ольго Миколаївно!

    Дякую вам за цікаву доповідь! Історія української пісні має величезне значення для української культури і історії українського народу в цілому.
    Українська музика формувалась довго, проходячи чимало етапів, і тепер ми бачимо її милозвучною і чуттєвою. Як ви вважаєте, чи сильно помітний вплив музики Київською Русі на сучасну українську музику, чи були більш значущі етапи в її становленні?

    1. Ольга Миколаївна Арсенич

      Шановна Яно!
      Дякую Вам за відгук.
      На мою думку фунамент української музики утворився саме у часи Київської Русі. Прикладом є все ті ж обрядові пісні, які до сих пір виконуються народними музиками. Але, звісно, музика піддалась модернізації. На жаль, в сучасній музиці зустрічаються виконавці, твори яких не несуть жодного сенсу. Але цей вид творчості в більшості відображає український стиль виконання — душевності та почуття патріотизму, які були притаманні музиці того часу.

  2. Ольга Існюк

    Шановна Ольго Миколаївно!
    Дуже дякую за цікаву та змістовну доповідь. Культура Київської Русі надзвичайно цікава та захоплююча сторінка нашої історії, особливо билинний епос. Скажіть, будь ласка, як, на Вашу думку, вплинули билини на становлення професійної музики?

    1. Ольга Миколаївна Арсенич

      Шановна Ольго!
      Дякую за відгук!
      Билини створені переважно в часи Київської Русі — в часи історичних подій. Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів. Церковна музика має дуже подібний стиль виконання, і безсумнівно, з’явилась під впливом декількох напрямів музики Київської Русі, серед яких є билини.

  3. Вікторія Велика

    Дуже дякую за цікаву доповідь. Я справді захопилась цією темою. Добре помітно, що ви добре знаєтесь на музиці часів Київської Русі. Скажіть, а на вашу думку, ці пісні мають продовжувати своє життя, якось згадуватися і відтворюватися, чи про них мають забути?

    1. Ольга Миколаївна Арсенич

      Добрий вечір, Вікторія!
      На мою думку, музика часів Кивської Русі взагалі не забута. Народна музика виконується і зараз, і є носієм та продовжувачем культури України.
      Завдяки ій ми можемо дізнатись про історію та життя українців у ті часи!

  4. Марина Володимоівна Костенко

    Добрий вечір, Ольго
    Прочитавши Вашу доповідь, я була вражена до глибини душі! Як ви вважаєте, чи нині музична культура відіграє таку ж роль у формуванні суспільної свідомості і народних звичаїв як і у Київській Русі? Чи замінив її медіа-простір?

    1. Ольга Миколаївна Арсенич

      Добрий вечір Марино!
      Дуже приємно, що Вам сподобалась моя доповідь!
      Я вважаю, що музика є невід ємною частиною життя кожної людини — вона справді відіграє роль у формуванні суспільної свідомості. Але не всім творам сучасного мистецтва притаманний будь-який сенс, думаю, що більшість народу не звертають увагу на таку музику. Більш цікавою є та, яка може торкнутись до душі та залишить приємні враження, яка пробуджує почуття партіотизму та любові до України. Саме така музика не відрізняється від музики часів Київської Русі, але звичайно змінився музичнй супровід.

  5. Анна Кравченко

    Шановна Ольго, дякую за цікаву презентацію!
    Після читання Вашої доповіді стало цікаво — чи могла б музика часів Русі (і в чистому вигляді, і адаптована для сучасного народу) існувати в наш час і, якщо так, чи була б вона популярною? Адже більшість людей і досі люблять старі, просякнуті емоціями, колядки та щедрівки…
    Можливо, саме таку музику із задоволенням слухали люди старшого віку, чи навпаки, підлітки, що зазвичай бажають відрізнятись від усіх інших?

    1. Ольга Миколаївна Арсенич

      Шановна Анно!
      Звичайно могла, і не тільки! Вона вже існує — прикладом є сучасні фолк-гурти. Послухавши їх, Ви не дуже відрізните від тих, які були в часи Київської Русі.
      Таку музику слухають майже всі — від підлітків до людей старшого віку.
      Більш того , традиції зберіглись — навіть на Різдво, зайшовши в будь- яку хату в Західній Україні ви майже не знайдете людини, яка б вам не заспівала колядку чи щедрівку в старому стилі.

Добавить комментарий