ЗACНУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

image_galleryСкачати в форматі PDF

Карпенко Тетяна

НТУУКПІ Факультет прикладної математики курс ІІІ  

група КМ-33

 

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) — перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями — Росією та Австро-Угорщиною. Об’єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім’я (початкова назва інституції — Товариство ім. Шевченка). Появу товариства стимулювали не лише невідрадні обставини для українства, а й загальнослов’янський рух відродження в Європі, зокрема, у Сербії, Чехії, Польщі й Хорватії, і водночас — поява ряду слов’янських товариств і організацій. У Східній Україні ініціатором заснування Товариства ім. Шевченка у Львові був О.Кониський. З-поміж фундаторів зі Східної України були В. Антонович, М.Драгоманов, К.Михальчук, П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, у Західній Україні — С.Качала, К.Сушкевич, Д.Гладилович, О.Огоновський та ін. Засновниками і меценатами товариства були Є.Милорадович зі Скоропадських, Д.Пильчиков, М.Жученко і 32 жертводавці-галичани, а також т-во «Січ» у Відні.

Діяльність НТШ, зокрема його історіографія, поділяється на кілька умовних етапів, в основі яких лежать хронологія і, відповідно, умови розвитку товариства. Початковий (перший) етап стосується діяльності Товариства ім. Шевченка (1873—1892), яке ще мало назву «літературне» або «літературно-наукове». Згідно з першим статутом воно ставило перед собою скромні завдання «спомагати розвій руської словесности». До пріоритетів належала видавнича справа, а саме: популяризація через друковане слово знань серед народу, публікація худож. і фольклорних творів, літературно-історично критичних праць. Статут опрацювали Д.Пильчиков і М.Драгоманов, але під час його затвердження, згідно із правовими положеннями й вимогами Галицького намісництва (оскільки місцезнаходженням був Львів), його підписали тільки репрезентанти Зх. України. Крім згаданих С.Качали, К.Сушкевича й О.Огоновського, під документом поставили підписи Т.Барановський, М.Димет, М.Коссак, Л.Лукашевич і Ю.Романчук. Праця почалася з лютого 1874, коли була придбана друкарня. Перші загальні  збори скликано 4 червня 1874. Головою було обрано Корнила Сушкевича (1874—1885), пізніше головами обирались Сидір Громницький (1885—87, 1889—91), Дем’ян Гладилович (1887—89, 1891—92), Юліан Целевич (1892, помер того ж року). Упродовж 1874—1892 т-во видало понад 50 книг і брошур різної тематики і спрямування, зокрема побутово-господарського та загальноосвітнього характеру, а також такі праці, як «Студії з ділянки руської мови» нім. мовою (1880), де джерельно під різним кутом зору доводилася самостійність і рівноправність укр. мови серед інших слов’ян. мов, «Історія літератури руської…» О.Огоновського (5 т., 7 ч., 1887—93), що відображає «визначну сторінку у нашій науці про літературу» (М.Возняк), «Австро-руські спомини» за 1867—77 (ч. 1—4, 1889—90) М.Драгоманова та ін. Товариство друкувало шкільні підручники, літературно-наук. часописи — «Правду» (спорадично) і «Зорю» (від 1885), «Часопись правничу» (3 т., 1889—91). НТШ стало на той час притулком українства, де «змогло сховатися бідолашне українське письменство від утиску російського централізму» (С.О.Єфремов).

Після першого етапу розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).

Другий етап (1892—1913) почався з реорганізації Товариства ім. Шевченка в інституцію з чіткою науковою програмою під назвою «Наукове товариство імені Шевченка», яка поставила перед собою різноаспектні, міждисциплінарні завдання, що реалізувалися в спеціально сформованих наук. підрозділах. Цього вимагала об’єктивна потреба в розвитку науки, у т. ч. національної науки в контексті загальноєвропейського суспільно-культурного і наукового поступу. Зі створенням НТШ звертатися до наукових  традицій Європи стало об’єктивною потребою: «Ми не повинні закривати очей на те, що діється в інших країнах, — писав І.Франко, — ми мусимо постійно знайомитися з науковими здобутками інших народів […] Це, передовсім, відноситься до тих народів, в яких наука давно розвивається, приміром, Німеччині, Франції; є вже вона нині в чехів…» У цьому контексті перед товариством ставилися ще принципові питання.

По-перше, потреба в продуманій організації національної науки та її поступовий вихід на рівень європейських народів. Саме тоді в Україні склався значний високоосвічений кадровий потенціал, який, на жаль, не будував національної науки і якого в різних формах використовували сусіди. Загалом, для розбудови власної  науки  також  бракувало досвіду як у теоретичному, так і в прикладному аспектах.

По-друге, товариство мало за мету заявити про свій народ, його історію і культуру перед світом. У ситуації, яка випала на долю України, поділеної на Східну й Західну, принципово важливим було показати історичну територію українського народу, а поряд — єдність мови, єдність побуту і культури взагалі. НТШ, обґрунтовуючи ці питання, вийшло на пряму конфронтацію з колонізаторськими урядами, будуючи власну концепцію історії України, вело широкомасштабну видавничу діяльність і безкомпромісно пропонувало українську мову як мову міжнародних з’їздів, конференцій і археологічних з’їздів, що проводилися в Україні. Тим часом І.Франко, В.Гнатюк, С.Томашівський та ін. заявили перед світом: «І ми в Європі».

Перетворення товариствава на наукове зініціював видатний громадський діяч і письменник О.Кониський, його підтримали В.Антонович, О.Барвінський, Д.Гладилович, О.Огоновський та ін. 13 березня 1892 прийнято новий статут товариства (затверджений Галицьким намісництвом 16 листопада 1892), згідно з яким наукова програма праці, порівняно з минулим, істотно розширювалася й торкалася безпосередніх досліджень із філології, історії, археології України, мистецтвознавства, етнографії, права, багатьох природничих наук, математики й медицини тощо. Дещо пізніше в Статуті НТШ (1898) мовиться: «Цілею Товариства є плекати та розвивати науку і штуку [мистецтво] в українсько-руській мові, збирати та зберігати різні наукові предмети та пам’ятки старовини України-Руси. До сеї ціли мають вестися: 1. наукові досліди: а. з філології і етнографії — руської і славянської, з історії українсько-руського письменства і штуки [мистецтва]; б. з історії, географії і археолоґії України-Руси, а також з наук філософічних, економічних і правничих; в. з наук математичних, природописних і лікарських; 2. відчити і розмови наукові; 3. з’їзди учених, літератів і артистів, наукові подорожі і екскурсиї; 4. видавання наукових видавництв періодичних і неперіодичних; 5. премії і підмоги ученим і літератам; 6. удержування бібліотеки і музея; 7. удержування власної книгарні і друкарні». Ці програмні завдання заклали основи праці т-ва на багато років.

Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому «Записок НТШ» а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. У цей період з’явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов’язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала «золота трійця» в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення — фольклор і етнографія).

Загалом товариство ретельно враховувало також практичний бік праці в контексті перспективи свого розвитку. 1898 мовиться, що мета НТШ «стати осередком наукової роботи на своїй рідній мові, особливо в галузях, безпосередньо зв’язаних з нашим краєм і народом, скупити коло себе якнайширший круг наукових робітників, вірних народним інтересам, організувати наукову роботу й у тій організації виховувати нових робітників, нові наукові кадри — сю мету […] розвиватиме Товариство […] енергічно і успішно, незважаючи на тяжкі перепони, які стрічає на своїй дорозі» (М.Грушевський).

На кінець 19 ст. були уточнені основні напрями дослідницької з акцентом на гуманітарні науки, визначалися засади членства в товаритві, які базувалися лише на наукових кваліфікаціях: звичайний член, дійсний член, а згодом — почесний член. Наприкінці 19 ст. т-во об’єднувало прибл. 200 членів з усіх укр. земель. Перший корпус дійсних членів обрано 1 червня 1899, до нього увійшло 32 особи.

У 1892 засновується на професійно-науковій основі Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові , яка до Першої світової війни налічувала прибл. 3 00 тис. книжок і журналів; 1893 — Музей Наукового товариства імені Шевченка (згодом — музеї), який на поч. 20 ст. займав 14 кімнат, де експонувалися предмети археології, етнографії, природознавства, образотворчого мист-ва; 1905 — книгарня НТШ з філіалами в Києві, Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ) та 5-ма відділеннями в зх. укр. землях. Тоді відбулося переоснащення друкарні, 1903 відкрито власну палітурню.

Проте особлива увага товариства зосередилася на видавничій діяльності. Формувалися перші серійні і водночас друковані одинарні (монографічні) видання. Виходили «Записки Наукового товариства імені Шевченка; «Хроніка Наукового товариства імені Шевченка. Історично-філософічна секція видавала «Збірник Історично-філософічної секції Наукового товариства імені Шевченка»; серію збірників «Студії з поля суспільних наук і статистики»; «Українсько-руський архів». Окремо виходили деякі тематичні збірники та монографії, перший україномовний «Словар правничий» К.Левицького (1894); 1895—1904 під егідою НТШ продовжувала друкуватися «Руська історична бібліотека». Серії праць друкувала Філологічна секція НТШ, яку очолював І.Франко: «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» ,«Збірник Філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології». Уже на переломі 19—20 ст. т-во мало значні наук. досягнення, сотні надрукованих праць, що набули всеукр. значення і одержали міжнар. визнання. «Завдяки енергійній праці галицьких русинів і тій моральній допомозі, яку вони потихо черпають з Росії [читай — «Східної України»] заповідається, що з часом воно зможе розвинутися у русинську академію наук» (В.Ягич), НТШ — «головне  вогнище української науки»  (О.Брікнер). Працю НТШ під кер-вом М.Грушевського (у тісній співпраці з І.Франком, В.Гнатюком та ін. членами НТШ) зараховано до феномену національної науки і «золотої» доби товариства серед слов’янських народів, «це найсвітліша доба у розвитку товариства» (І.Крип’якевич). За цих умов під кер-вом М.Грушевського сформувалася Львівська історична школа, яка налічувала приблизно 20 осіб.

Третій етап діяльності НТШ припав на кінець 1913 — 1945 і харак-теризується як науковими досягненнями, так і спадом у дослідницькій і видавничій роботі.Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили «Записки НТШ» та інші збірники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія.

Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.

1920- 1926 члени товариства створили альтернативу до санаційної вищої освіти, організувавши Львівський таємний український університет, Львівську таємну політехніку, в яких викладали члени НТШ.

Останні загальні збори НТШ у Львові в третій етап його діяльності відбулися 25 червня 1939. Із приходом «золотого вересня» 1939 робота товариства була майже призупинена, а 14 січня 1940 НТШ та всі пов’язані з ним установи у Львові зліквідовані. Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 складав майже 1200 томів збірників, монографій, часописів тощо. Про науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п’яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22 центрами в США). Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 350 тис. Одиниць (книг, часописів, стародруків, рукописів — в тому числі унікальних збірок української періодики ХІХ ст.). На цей час в складі НТШ сформовано п’ять паритетних музейних збірок (археологічна, етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей воєнно-історичних пам’яток).

Після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені. Більшість членів НТШ не визнала розпуску — вони напівлегально продовжували збиратися на засіданнях.

Не змінилося ставлення до товариства під час німецької окупації. НТШ не було відновлене. Члени деяких секцій і комісій потаємно в рамках товариства продовжували наукову діяльність, скликали збори, обирали з-поміж себе дійсних членів та готували наук. праці, деякі  навіть публікували в Кракові в «Українському видавництві», зокрема. була перевидана «Географія України» (1943), видана книга Я.Пастернака «Старий Галич» (1944).

Четвертий етап діяльності НТШ (1947—89), так  званий еміграційний припадає на Західну Європу, Америку й інші континенти та країни. Постав унаслідок складних історично-політичних обставин, в яких після Другої світової війни перебувала Україна. 1944—45 в Німеччині, Австрії та інших країнах Заходу опинилося багато науковців з усіх українських земель, прибули також репрезентанти еміграції з Чехословаччини, Східної Німеччини, Польщі. Українські наукові установи й навчальні заклади, котрі функціонували раніше в Празі, Подєбрадах (нині столиця і місто в Чехії), Варшаві, Берліні (нині столиця ФРН), були ліквідовані. Тоді в середовищі вчених з’явився задум відновлення НТШ як окремої інституції. Ініціаторами заходу були З.Кузеля, В.Кубійович, І.Раковський, П.Зайцев, О.Кульчицький та ін. Загальні збори відбулися 30 березня 1947 в містечку Міттенвальд під Мюнхеном (Німеччина), на зборах було ухвалено відновити товариство в Західній Європі, затвердити склад Головного виділу (Президії), організувати виконавські підрозділи товариства, накресливши попередні проекти праці тощо. Основним аргументом за відродження товариства було те, що НТШ — одна з найдавніших наукових українських інституцій, яка зарекомендувала себе в минулому значними наук. здобутками; що вона загальновідома в закордонних наукових середовищах, нарешті, що в еміграції опинилася велика кількість членів НТШ з України. Першим головою НТШ на той час обрано (власне відновлено після перерви 1940—46) Івана Раковського . Найбільш численне на той час (1947) було в Нідерландах (очолював о. В.Лаба), інші — у  Франції (О.Шульгін), Бельгії  (А.Яковлів), Великій Британії (М.Семчишин), Аргентині (Є.Онацький), США (М.Чубатий). Спочатку місцем знаходження управи товариства було м. Мюнхен (Німеччина), з 1951 — містечко Сарсель (Франція).

1949—51 відбувся масовий виїзд з Європи членів НТШ в США, Канаду, Австралію та інші заокеанські континенти й країни. Гол. виділ (Президія) НТШ в Європі (містечко Сарсель), який до того очолював і координував роботу різних представництв і організовував працю товариства, змушений був обмежити сферу своєї діяльності. Як наслідок, від 1953 з’являється світова федерація НТШ.На початку у межах Австралійського, Американського(США), Канадського і Європейських відділів працювали спільні для всіх НТШ секції, які разом підготовляли видання. Кожна із секцій традиційно складалася з відповідної кількості комісій, назви яких у різних країнах були не тотожні, що значною мірою триває досі. В еміграції впроваджено нове звання: член-прихильник НТШ. Ця категорія кваліфікації отримала лише дорадчий голос у справах товариства.

Історія НТШ на четвертому етапі діяльності поза межами України — «важлива віха» в організації наук. і культурного життя української діаспори після II світової війни. Воно разом із ВУАН та іншими науковими інституціями організовувало наукове життя українців, стояло на захисті об’єктивної національної історії, збереження україньскої мови, успішно провадило тривалість видавничого процесу з різних галузей наук.

П’ятий етап діяльності НТШ (з 1989 і донині) — етап відродження матернього НТШ в Україні і паралельного функціонування товариства в еміграції в Австралії, Америці та Європі. В період так званої перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова — 21 жовтня 1989 р. відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки. Упродовж років нової Української незалежности НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15 територіальних осередків, переважно в обласних центрах України. У частково відзисканих будинках розташована адміністрація Товариства, бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що включає комп’ютерний осередок, друкарню та «Українську книгарню наукового Товариства ім. Шевченка». Найвагомішим здобутком відродженого Товариства є активна видавнича діяльність, вона включає випуск численних серійних видань, зокрема «Записок НТШ».

Протягом 1990—2010 відроджене НТШ в Україні публікує українською мовою серійні й позасерійні (одинарні монографічні), також періодичні видання. Вони підготовляються силами як власне НТШ, так і НТШ спільно з ін. наук. установами, навч. закладами й організаціями. На 2010 вийшли друком такі серійні видання: «Записки НТШ» (усього 38 т., т. 221—258, 1990—2009), «Праці НТШ» (23 т., 1997—2009), «Збірники секцій і  комісій НТШ» (усього прибл. 150 т. і випусків), видання «Українознавча (наукова) бібліотека НТШ» (25 ч., 1991—2009), «Праці сесій, конференцій, симпозіумів, “круглих столів” НТШ» (17 т., 1990—2002), «Визначні діячі НТШ» (11 ч., 1995—2004), «Мемуарна бібліотека» НТШ (7 ч., 1995—2001), «Історичні джерела» (7 т., 2001—05), «Дослідження із образотворчого мистецтва, художні альбоми» (16 т., 1999—2009). З’являються в серіях «Навчальні посібники та підручники» (3 т.), науково-довідкові й періодичні видання, а саме: «Хроніка НТШ» (19 ч.), «Бібліографічні покажчики та огляди» (23 т.), «Архівні джерела» (4 т.), «Вісник НТШ» (44 ч.) та ін. НТШ перевидало 11-томну «Енциклопедію українознавства», публікує словники та ін. Протягом останніх 20-ти років у НТШ в Україні вийшло друком понад 750 книжок і часописів.

На поч. 2010 зареєстровано понад 2600 членів НТШ різних кваліфікацій, у т. ч. від 1992 р. обрано в Україні 172 дійсні члени і 9 почесних членів.

З усією впевненістю можна сказати, що НТШ в Україні як одна з найраніших українських громадських  наукових організацій від початку і досі працює для потреб рідної, суверенної науки та її тісного зв’язку з міжнар. наук. інституціями. Основне завдання товариства — сприяти розвиткові «великої національної науки як невід’ємної складової світової науки». Ця мета й завдання протягом майже 140-річної праці успішно реалізуються в Україні, а після II світ. війни — у Західній Європі, Австралії та Америці. Нині мало слов’янських народів (навіть тих, які тривалий час мали свою державність) можуть пишатися таким феноменом наукової спільноти — діяльністю одного й того ж наукового товариства протягом такого тривалого часу. Ідеям становлення національної науки як основою мети товариства служило чотири покоління членів НТШ — будівничих одного з найдавніших храмів науки і першої неофіційної академії наук в Україні.

Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що Товариство, численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов’янознавства як проблеми окремого народу.

Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях Товариства науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов’янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови.

Унаслідок титанічної праці в НТШ великої когорти етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.

Найбільш продуктивною сферою праці НТШ в Україні є видавнича діяльність. Головним серійним виданням НТШ є «Записки НТШ». Під незмінною редакцією наукового секретаря НТШ Олега Купчинського відроджене Товариство видало 25 томів «Записок НТШ» з різних проблем українознавчої гуманістики. Започаткований у 1892 р. «Записки НТШ» наближаються неухильно до свого великого видавничого ювілею, яким стане випуск 250 тому, цього найпрестижнішого за усі часи українознавчого серійного збірника, який вивів на шлях наукової вічності його довголітній редактор (1895-1913) Михайло Грушевський. Здобутки вчених в ділянці стислих наук публікуються в «Працях НТШ». Крім того створено ряд збірників окремих комісій, зокрема, «Лікарський збірник» (11 томів), «Фізичний збірник» (5 томів), «Екологічний збірник» (4 томи). Вийшли численні збірники пов’язані з проведеними конференціями і конгресами. В серії «Українознавча бібліотека НТШ» друкуються монографії чільних вчених Товариства, а також праці з гостроактуальних проблем української історії та культури. Неперервний характер має теж випуск нових праць в серії «Визначні діячі НТШ» та «Мемуарна бібліотека НТШ». НТШ в Україні завершило перевидання 11-томної «Енциклопедії Українознавства» під редакцією В. Кубійовича. За дорученням Світової Ради НТШ по лінії її генерального секретаріату НТШ в Україні забезпечує випуск інформаційного щорічника «Хроніка НТШ» та журналу «Вісник НТШ». У видавничому доробку нового НТШ за роки незалежності більше двохсот власних видань і ще понад сто — у співпраці з іншими установами України та діаспори.

Встановлення української державности, не зважаючи на сучасний кризовий стан її інститутів та суспільства, а також успадкована від минулої тоталітарної системи інфраструктура науки (НАН України, університети, інші ВНЗ) суттєво впливають на зміну проблемних завдань та колишніх етаподних цілей Наукового товариства ім. Шевченка. Книгарня НТШ у Львові.Проте і сьогодні НТШ — це основана на власній методології громадська академія наук з розгалуженою системою освячених більш як віковою традицією наукових видань з проблем гуманітарних та стислих наук та штатною інфраструктурою для забезпечення творчого процесу (бібліотека, архіви, конференцзали, комп’ютерний осередок, друкарня, книгарня, оргтехніка). Відповідно до засад свого статуту, сформованих більш як сто років тому, НТШ спрямовує науковий потенціал вчених на відродження та модерне становлення Української нації та її Державності та вирішення глобальної проблеми знеросійщення України.

 

Використана література :

 

Барвінський О. Про заснованє і дотеперішній розвиток Товариства імені Шевченка у Львові. «ЗНТШ», 1892, т. 1;

 

Грушевський М. Наукова діяльність Товариства ім. Шевченка в1895:

 

Дорошенко В. Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1873—1892—1912 рр.). К.—Львів, 1913; Кревецький І. Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Львів, 1923; . Огнище української науки — Наукове товариство імени Т. Шевченка. Нью-Йорк—Філадельфія, 1951

 

Кубійович В. Історія Наукового товариства імені Шевченка. Нью-Йорк—Мюнхен, 1949;

 

Романів О., Грицак Я. НТШ: Етапи діяльності. «Вісник Академії наук Української РСР», 1990, № 3; Т. Шевченко і українська національна культура: До 175-річчя від народження Т. Шевченка та 115-річчя заснування Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Львів, 1990;

 

Хроніка Наукового товариства ім. Шевченка: Роки 1900—1938. Львів, 1900—39; Роки 1949—1953; 1963—66, ч. 75—77, 79—80, Мюнхен—Нью-Йорк—Париж—Сідней—Торонто, 1953, 1963—65; Роки 1966—2010, ч. 81—101, Львів, 1993—2010.

 

Періодичні та серійні видання Наукового товариства ім. Шевченка (1885—1939): Анотований покажчик. Львів, 1990; Каталог видань Наукового товариства імені Шевченка в Україні: 1990—2007 роки. Львів, 2008.

ЗACНУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: 10 комментариев

  1. Ольга Існюк

    Тетяно, Ви дуже цікаво та змістовно розкрили цю тему. Дуже дякую за багатогранну статтю. Хотілося б запитати : як, на Вашу думку, створення Наукового товариства ім. Шевченка вплинуло на розвиток українства у світовому масштабі?

    1. Тетяна Олександрівна Карпенко Автор записи

      Дякуя за Ваш відгук!

      На мою думку , НТШ у часи розквіту своєї діяльності, які випали на складний період становлення українства, мало великий вплив як в Україні так і за її межами, завдяки їх роботі по-перше було піднято загальний рівень освітченості українців, а по-друге, завдяки створенню відгалужень НТШ за кордоном, до проблем , які на той час були на наших землях, було залучено іноземних діячів та українців, які виїхали за кордон.

  2. Артем Кривоніс

    Добрго дня
    Тетяно

    Сподобалась ваша доповіть. Нажаль не чув раніше про це товариство :( .
    Розкажіть ваші враження про підготування такої об’ємного і в той час дуже цікавого матеріалу ?


    З повагою
    Кривоніс Артем

    1. Тетяна Олександрівна Карпенко Автор записи

      Доброго дня!

      Дякую, за приділену увагу! Честно кажучи, раніше не знала, що НТШ мало таке велике значення у становленні українсттва і знайшла багато цікавих та приголомшуючих фактів.

  3. Олександр Олексійович Ічанський

    Тетяно, дякую Вам за проведену роботу. Перш за все, Ви донесли нам нову інформацію, адже не всі ознайомлені з цим товариством, а також їхніми доробками. Зуміли чітко і лаконічно все це оформити.

    В мене є питаня до Вас: люди з галузі математики входили до цього товариства? Якщо так, то хто саме?
    Буду вдячний за відповідь.

    З повагою Ічанський Олександр.

    1. Тетяна Олександрівна Карпенко Автор записи

      Доброго дня, Олександр!

      Дякую за Ваш відгук! Так, у НТШ є також і математична секція, найвідомішими особами там були Володимир Левицький та Мирон Зарицький. Також, з потчною діяльність НТШ у сфері математики Ви можете ознайомитись за посиланням http://www.math.lviv.ua/ntsh/index.php.

  4. Вячеслав Володимирович Кислий

    Тетяно, дякую за повноту викладу. В мене виникло питання. Ви пишете, що зареєстровано понад 2600 членів НТШ різних кваліфікацій, у т. ч. від 1992 р. обрано в Україні 172 дійсні члени і 9 почесних членів. Хто ці 9 почесних членів ?

    1. Тетяна Олександрівна Карпенко Автор записи

      Доброго дня!

      Теж цікавилась цим питанням, бо за статутом»Почесні члени обираються Президією Товариства за видатні заслуги
      в науці, мистецтві, літературі, культурі, або коли вони особливо
      відзначилися у досягненні цілей, що стоять перед Товариством» , тому це мають бути ажливі люди, але , на жаль, не змогла знайти більш точних відомостей про прийняття нових членів до НТШ з часів отримання Україною незалежності.

Добавить комментарий