ТВОРЧІСТЬ Г.СКОВОРОДИ – УКРАЇНСЬКОГО ПРОСВІТИТЕЛЯ ТА ФІЛОСОФА. НАУКОВЕ І КУЛЬТУРОТВОРЧЕ ЗНАЧЕННЯ ЙОГО ТВОРЧОСТІ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Коваленко Денис

НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», третій курс, група КА-32

 

Григорій Савич Сковорода (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк —29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних, а навіть і таких, що перебувають ніби під прокляттям, себто кріпаків. А Сковорода вчив, що «всяка праця благословенна Богом», а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське православ’я і взагалі все московське духовенство було нетерпимим до всього чужого як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї.

Григорій Сковорода дав власний рецепт щастя. Він стверджував: для того, щоб бути щасливою, людина повинна пізнати Бога, а пізнавши Бога, вона пізнає себе, пізнавши себе, вона знайде «сродну працю» (ту, до якої народжена), а знайшовши «сродну» працю, віднайде істинне щастя в житті. Створений ним образ Наркіса суттєво відрізняється від традиційного античного Наркіса, закоханого в себе. В інтерпретації Сковороди це людина, задивлена у себе, у свою глибинну внутрішню сутність. Філософ Григорій Сковорода завжди цікавився живим світом і людиною. Як зазначає В. Шевчук, саме «звідси випливає одна з великих ідей Г. Сковороди, запозичена в античних мислителів: про споріднену працю, адже спорідненість — це входження в гармонію із природою. Біда тому, хто зроджений до більшого дійства, а мусить обертатися у малих колах, займає високі посади. Щоб такого не сталося, треба пізнавати себе, розрізняти своє добро від лихого, адже добре й лихе живуть в одній людині. Немає пекла і раю поза людиною, вони в ній самій, бо в кожній людині ведеться нещадима боротьба темного й світлого начал». Власне, від людини залежить, що у ній переможе — добро чи зло. Вся моральна філософія Сковороди, його широка етична система покликані на те, аби виховати людину, здатну стати переможцем зла й апологетом добра. Український мислитель став фундатором «філософії серця», проголосивши, що саме серце є центром духовного життя людини. Цю тезу мислителя пізніше розвинуть П. Юркевич і С. Соловйов

Своє філософське вчення Сковорода сформував під впливом античної і середньовічної європейської філософії (Фалес, Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Пліній); народної творчості (міфи, легенди, думи, перекази, народні прислів’я та приказки); вітчизняного просвітництва (Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Козачинський, Г. Кониський). Розвиваючи традиції Просвітництва, Сковорода відходить від догматичного наслідування своїх учителів, засвідчуючи це вже в загальнофілософській орієнтації. Всупереч своїм учителям, які зводили небесне до земного, возвеличуючи не лише розум, а й земне життя людини, він підносив природу до Бога, засвідчував другорядність людської плоті й понад усе ставив у людині істинно людське — духовність, дух, зводячи до них сутність людського життя. На відміну від науково-освітніх праць професорів Києво-Могилянської академії просвітницька філософія Сковороди мала яскравий етико-гуманістичний вияв.

Григорій Сковорода жив і творив на зламі двох визначальних для вітчизняної культури епох – часів бароко й романтизму, а відтак, його часто вважають представником тієї або тієї доби. З огляду на це Д.Чижевський відводить Сковороді центральне місце в історії української інтелектуальної традиції. Схожий погляд висловив також Ю.Бойко-Блохин. На його думку, в «духовному ланцюзі», котрий зумовлює «тривання українського духовного розвитку в століттях», особа і творчість Г.Сковороди постає проміжною ланкою між життям і креативною діяльністю І.Вишенського та Т.Шевченка.3 Відтак, розуміння сковородинівської письменницької спадщини на значну міру визначає рецепцію української літератури в цілому, і без глибокого знайомства з тими писаннями годі прагнути до повноцінного осягнення культурних здобутків нашого народу.

Отже, Григорій Сковорода розвинув комплекс ідей, актуальних для свого часу, став не лише ідейним предтечею нової української літератури, а й творцем найзначнішого вчення в історії української філософської думки. Пройшовши складний шлях боротьби із зовнішнім «світом», який, попри всі зусилля, так і «не впіймав» його, Сковорода дійшов висновку, що «коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне — то й усе світле, щасливе, бажане. Оце є філософія». Саме таку філософію — філософію життя і прагнув створити «український Сократ», гармонійно поєднуючи основоположні принципи своєї філософської творчості та власний спосіб життя.

Список використаних джерел:

  1. Сковорода Григорій. Вибрані твори / Упорядкування та передмова Л. Ушкалова; примітки й коментарі Л. Ушкалова та Сергія Вакуленка. – Харків: Прапор, 2007.
  2. Сковорода Григорій. Твори: У 2 т. — К.: АТ «Обереги», 1994. — Т. 2: Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. — 480 с. — С. 104-137
  3. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., Орій при УКСП «Кобза», 1992

Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Л. Ушкалова. – Харків: Прапор, 2004

ТВОРЧІСТЬ Г.СКОВОРОДИ – УКРАЇНСЬКОГО ПРОСВІТИТЕЛЯ ТА ФІЛОСОФА. НАУКОВЕ І КУЛЬТУРОТВОРЧЕ ЗНАЧЕННЯ ЙОГО ТВОРЧОСТІ: 13 комментариев

  1. Ольга Існюк

    Шановний Денисе!
    Дякую за Вашу пізнавальну доповідь, особливо сподобався рецепт щастя знаменитого філософа. Читаючи, у мене виникло питання: у чому проявлялась універсальність світогляду Григорія Сковороди?
    Дякую.

Добавить комментарий