ЗНАЧЕННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЛЯ ЕВОЛЮЦІЇ КУЛЬТУРИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Ковальова Ольга

НТУУ «КПІ», ФПМ, 3 курс, група КМ-32

   Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти»). Культура як особливості різних національностей у всьому їх різноманітті та цілісності. Культура як показник рівня освіченості  та вихованості людини. Відомо близько 500 визначень цього поняття! Кожна наука має своє уявлення про слово «культура», і ми будемо використовувати його з точки зору історії: культура як матеріальні та духовні цінноcті, що були cтворені людством протягом його історії, а також набуті у ході еволюції правила , що з’явились задля збереження та гармонійного існування та розвинення соціуму.  Дуже цікаве визначення цього поняття дав Е.С. Маркарян: «Культура – це спосіб внебіологічної  адаптації людиною навколишньої діяльності».

    Тож бачимо, що усі сфери людського життя, життя нації: політична, економічна, соціальна, релігійна і т.д., тим чи іншим чином відносяться до культури, є її складовими. Всі вони взаємопов’язані та залежать одна від одної. Наприклад,  з винаходом автомобіля з’являється автомобільна промисловість, що змінює характер діяльноcті людей, а це в cвою чергу породжує проблеми зайнятоcті.

Одним із найважливіших факторів впливу на розвиток культури без сумніву є релігія. Коли зародились перші релігійні вірування? Факти стверджують, що релігійні обряди та уявлення мали місце вже у палеоліті, проте деякі вчені вважають, що дорелігійного періоду не існувало взагалі, бо й досі сучасній науці невідомий жоден народ, жодне плем’я, що не мало б релігійних вірувань.
Як би там не було, з самого початку свого існування релігія в певній мірі диктувала розвиток культури. Наприклад, культ загробного життя в Давньому Єгипті значно вплинув на подальший розвій архітектури, де будівництву пірамід та заупокійних храмів виділялося багато уваги, сил та засобів.

З точки зору релігії(а отже й культури) можна виділити дві доби існування Київської Русі — ранньофеодальної  держави, що сформувалася у IX —X ст.,: дохристиянську і християнську. Об’єднання різних слов’янських племен призвело до їх етнічного згуртування, починається формування єдиного древньоруського народу, його культури. У цей же час виникають міста, що стають центрами ремесла і торгівлі. Вже у IX ст. Київську Русь стали називати Гардарікою, що означає «країна міст».
Багато століть у східних слов’ян була поширена язичницька релігія, ща мала на увазі існування багатьох богів. Основою вірувань язичників стали різні природні культи. Дуже популярними були обряди жертвоприношення: спочатку різним духам, а згодом богам, яких налічувалось не так вже й мало.

Як уже було сказано, зміни в соціальній, економічній і політичній сферах, неминуче призводять до змін і в духовній сфері, що в свою чергу неодмінно пов’язана з релігією. З часом соціальна та майнова нерівності серед населення почали посилюватись, тож язичницька релігія вже не змогла виконувати одну із основних функцій: вона  не була в змозі об’єднувати різні соціальні верстви. Для зміцнення держави виникла потреба впровадження кардинально нової релігії, основу якої складали б ідеї єдиного бога, ієрархії святих та винагороди, що чекає нас після смерті. Для того, щоб збільшити авторитет держави, виникла потреба позбавитися язичництва, про яке більш розвинуті монотеїстичні країни казали «варварство».  Крім того, коли Володимир відправив до Царьграду десять «славних та розумних» мужів, вони так описали свої враження від відвідування візантійського храму(як потім було занотовано у «Повісті минулих літ»): « І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас |туди], деото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на земл і такого видовища або краси такої,— не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог (їхній) перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут І поганами| жити».  Таким чином, ще одним важливим критерієм для вибору релігії була еcтетичність. Красиві обряди, служби, храми, пісні. Зв’язок між хриcтиянською релігією та красою одразу знайшов своє відображення у мистецтві.

Отже, у 988 році князь, чиє лице ми кожного дня бачимo на гривні, хрестить Київську Русь. Тепер нам, нації, де лише кожен дев’ятий не є християнином, а більшість дітей стає хрещеними ще до п’яти років, важко уявити, що хрестителю Київської Русі довелося застосувати грубу силу аби змусити народ підкоритися і прийняти нову віру.

Так, можемо виділити основні причини прийняття християнства:

1)існувала пoтреба у новій фoрмі держави;

2) щоб зробити владу князя безсуперечною, потрібно було запровадити монoтеїстичну релігію;

3) зoвнішньополітичний фактор: Київська Русь залишалась майже єдинoю язичницькою державою серед своїх «християнізованих» сусідів;

Б. Раушенбах зауважував, що «для Володимира хрещення не зводилося до суто релігійного акту, для нього це одночасно була й глибока феодальна реформа, яка б дозволила в історично короткий термін наздогнати передові феодальні монархії за всіма суттєвими параметрами розвитку».

Тепер, проаналізувавши причини переходу Київської Русі до іншої релігії, можна переходити до аналізу впливу християнської релігії на еволюцію культури населення.

Впровадження християнства — безсуперечний феномен, що мав величезний вплив, послугував поштовхом для розвитку культури давньоруської держави. Релігія, що виникла приблизно у І ст. н.е. у Малій Азії,  через триста років стала державною релігією Римської імперії,  поширилась на Центральну Європу, а потім розповзлася на весь світ, — згодом докорінно змінила культуру усього слов’янського народу.

Перш за все метою нової релігії було змінити світогляд людей, моральність, їх сприйняття всього сущого, а разом з тим і уявлення про красу, художню творчість, естетичність.

Впровадження християнства, як і очікувалось, зміцнило владу державця та закріпило територіальну єдність. Воно мало велике значення у вирішенні зовнішньополітичних справ, яке полягало в тому, що відкинувши примітивне язичництво, Київська Русь порівнялась із іншими християнськими країнами, отримала змогу розвиватись більш інтенсивно.

Християнізація відіграла велику роль у розвиненні культури, що відбувалось під впливом візантійської, античної культур.

Прийняття  християнської віри призвело до суттєвих, хоча й неодночасних змін в етнічному, соціальному, економічному, політичному та культурному процесах розвитку держави.

Під впливом Візантії та більш розвинутих країн з приходом християнства до Київської Русі почали активно будуватися нові освітні заклади. Освіченими були представники влади — князя, правителі та воєводи, серед яких були Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Рюрік Ростиславович та інші. Проблемами освіти займалися ретельно. Згідно літопису, Володимир Великий невдовзі після хрещення давньоруської землі заснував у Києві школу, де навчались діти князів і бояр.  Отже, активне відкриття освітніх закладів починається з часів князя Володимира. Вже князь Ярослав Мудрий вводить обов’язкове навчання для дітей та підлітків із вищих станів, щоб підготувати іх до майбутньої діяльності.

У школах основними предметами були: богoслужіння, філoсофія, ритoрика, грамaтика. Вивчали також іноземні мови. Грамоти навчалися не тільки хлопці, а й дівчата. У літописі згадується школа, відкрита онукою Ярoслава Мудрого.

Неможна заперечувати, що прогресивному розвитку освіти допомогло заснування великої кількості церков та монастирів, які сприяли розвиненню літератури та мистецтва. Наприклад, Києво-Печерський монастир, що був заснований під час правління Ярослава Мудрого виходцем з Любича – преподобним Антонієм. Цей монастир заохочував розвинення не лише православ’я, а ще й літописання, мистецтва, медицини. Саме там працювали та жили Нестор літописець, Іоан, Сімон, та інші.

Важливим кроком уперед є поширення  медичних знаннь, які поступово витискали знахарство та ворожбицтво. Літопис каже, що у Печерському монастирі в XI ст. перебували відомі лікарі — Дeм’ян Преcвітер та Агaпіт Лічець.

Дуже велике значення має запровадження християнства для розвитку літератури і писемності. Багато чого запозичила культура Київської  Русі у Візантійської культури: перекладалися грецькі та римські культурні пaм’ятки. Логічним було запозичення також релігійної літератури. Наприклад,  «Шeстиднев» Василія Великого. Надзвичайно важливою вважається поява книг для проведення служіння, бо саме вони послугували прикладом, зразком для зародження вже оригінальної давньоруської літератури. Найголовнішим джерелом моральних норм, прав, філософських і соціальних проблем у Київській Русі була Біблія, зокрема Новий Завіт. З біблійних книг найбільш поплярними були переклади таких книг, як Євангеліє, Апостол («Дії Святих апостолів» і «Послання аостолів»), Псалтир, П’ятикнижжя Мойсееве, Буття.

Церковних книг латинською, грецькою та давньоєврейською мовами було достатньо, а людей, які б їх розуміли – дуже мало, отже виникла необхідність перекладу книг мовою, яка була б зрозуміла всьому населенню Київської Русі. Тож після прийняття християнства на теренах української землі поширюється алфавіт, який був створений болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм («кирилиця»). Цей алфавіт значно прискорив розвиток «власної» писемної культури та послугував основою для ста восьми мов, серед яких і українська. Оригінальна писемність змусила книжну культуру в Київській Русі прискорити свій розвиток.

Як вже говорилось, наряду із перекладною (грецькою та східною) з’являється література суто давньоруська. Найважливішими її пам’ятками є історичні твори, в яких оповідь велась за роками — літописи. Найвідомішим літописом без сумніву є «Повість минулих літ»(поч. XII ст.). перша в Київській Русі пам’ятка, в якій приводиться не лише історія внутрішнього життя держави, а також світові події.Велика кількість фактів, чітка композиція, багата мова та широка історія східних слов’ян та князівської влади роблять літопис важливою пам’яткою всього слов’янського народу. В основі «Повісті минулих літ» лежить ідея єдності Київської Русі під владoю князя, відчувається патріотичне ставлення автора(авторів) до рідної землі. Згодом, у XII- XIII ст. більше уваги приділялося місцевим подіям. Існують інші гідні літописи, чиї тексти дійшли до наших днів. У Київському літописі викладається історія деяких князівств півдня. У Галицько-Волинському літописі мова йдеться про політичне життя на Галичині у XIII ст. В цьому літописі було вже менше релігійних роздумів, був більш відчутним європейський вплив.

Окремо треба виділити філософський твір митрополита Київського Іларіона. «Слово про закон і благодать» є однією із найцінніших пам’яток давньоруської літератури. Митрополит використовує жанр проповіді і доносить до читача думку про рівність християнських народів. Каже, що немає значення, коли саме який народ прийняв хрещення, та захищає самостійність держави.  Стверджуеє, що хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших країн.

«Повчання»  Володимира Мономаха (початок XII ст.) є важливим, цікавим повчальним твором, першою в давній літературі спробою життєпису. Це свого роду заповіт, де князь розповідає, радить дітям, як треба жити й управляти державою – Київською Руссю.

Ще одною важливою та цінною пам’яткою літератури Київської Русі вважається «Слово о полку Ігоревім» (близько 1187 р.) . Цей твір дійсно є унікальним, бо не має аналогів у європейській та візантійській літературі. Саме на його прикладі можна аргументовано свідчити, що вже тоді давньоруська література була у незалежною, сформованою та зрілою.

Знов таки, завдяки тісним зв’язкам з Візантією, давньоруському народу були відомі твори античних філософів, таких як Геродот, Сократ, Платон, Піфагор, Аристотель, Аврелій. Використовувалися  грецькі природнича та географічна літератури.

Книги у у цю добу тримають у себе не лише князі та його оточення, а ще й купці та ремісники. При князівських дворах, Печерcькому та Видубицькому монастирях створювались книгосховища. Досі однією з найвідоміших є бібліoтека князя Ярослава Мудрого, де були книги на багатьох мовах. Деякі мали приватні бібліотеки: Миколай Святoша, волинський князь Володимир Василькович, монах Григорій. Разом із бібліотеками утворилися також і перші архіви. Церква святого Іллі в Києві вважається найдавнішим cховищем рукописних документів.

Сміливо можна казати, що до монгольської навали давньоруська держава була одною із найбільш цивілізованих у середньовічній Європі.

Неможна заперечувати також вплив християнства на архітектуру, бо, як кажуть, архітектура – душа народу, втілена у камені, а з приходом християнства менталітет, світосприймання та світогляд людей значно змінився. Проте багато років «душа» населення Київської Русі находила своє відображення у дерев’яних спорудах, допоки  нова релігія не принесла з собою кам’яну архітектуру. В Київській Русі сформувалися свої технології будівництва, що відрізнялася від іноземних. Авжеж, бо місцевий грунт мав потребу в міцному фундаменті. Будівництво першої кам’яної церкви почалося вже через рік після хрещення Русі Володимиром. Так, вже наприкінці Х століття побачив Київ Десятинну церкву.

Серед кам’яних споруд Києва досі найзнаменитішою пам’яткою  оборонної архітектури є Золоті ворота, збудовані Ярославом Мудрим. Над ними розташувалась маленька церква Благовіщення, яка кожному гостю розповідала про сповідування християнської віри населенням міста. Про ці ворота, які  сьогодні прикрашають  українську столицю, в літописі писалось наступне: «Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він… потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці». Спасо-Преображенський собор, П’ятницька церква, Борисоглібський собор в Чернігові – одні з числених архітектурних пам’яток, яких лишився би світ, якби не впровадження християнської віри.

Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку являють собою золоті зразки зодчества Київської Русі. Вони поєднували як «власні» архітектурні техніки, так і запозичені у візантійських майстрів. Софія Київська — християнська святиня, що належить до найголoвніших святинь Східної Європи та являє собою історичний центр Київськoї митрополії — заслуговує називатися перлиною давньоруського зодчества. Собор був закладений у 1039 році, а й досі вражає своєю величчю та досконалістю своїх форм. За розміром він був більше візантійських соборів, саме при ньому з’явилась перша в Київській Русі бібліотека, а внутрішній інтер’єр Софійського собору заслуговує окремої уваги. Сотні квадратних метрів мозаїк  та фресок, які в більшості зображують життя святих, біблійні сцени, а також сцени життя княжого двора та побуту. Унікальною є мозаїка, яка зображує богоматір Оранту: якщо дивитись на неї з різних кутів, то здається, що вона змінює своє положення – стоїть, схилилас чи на колінах.

Зодчі та художники Київської Русі віддавали багато сил, для того щоб зробити результати своєї праці сповненими красою та величі. На цьому моменті слід знов звернутись до цитати з літопису, де говориться про те, що послів Володимира більш за все вразила саме естетичність візантійських храмів та соборів.  Проте давньоруські майстри не захотіли просто копіювати архітектурні та мистецьки(а взагалі й літературні) особливості візантійської та античної культур – вони намагалися відтворити власні унікальні храми, оригінальні мозаїки і таке інше, творити «власну» красу на рівні з Візантією. Нерозривним був для християн зв’язок їхньої релігії з естетикою та красою.

В історії кожної держави, кожного народу є події, що визначили шляхи їх розвитку. Для Київської Русі такою подією, без сумніву, стало прийняття християнства. Той факт, що згідно загальнонаціонального опитування в 2007 році більшість населення країни виявилась християнами підтверджує сприйняття цієї події народом(хоч воно і було поступовим),  її значущість, яка полягає в тому, що вона переступила релігійні межі і стала подією вже державної ваги, кардинально вплинувши на розвиток моральності(взяти хоча б той факт, що жертвоприношення з приходом християнства не вважалось не тільки необхідним, а й взагалі дозволеним), духовності, культури, освіченості, історії, архітектури та мистецтва. Не було аналогів події за резонансом.

Християнський чинник вплинув і на розвиток права як регулятора норм, вияв суспільної й індивідуальної свідомості та форми духовного виробництва (християнський світогляд закріпив необхідність лояльного та терпимого ставлення до державних та правових органів та організацій, визначає моделі поведінки людини, які, повторюючись, формують основи правового регулювання або редагують положення права, що вже склалися) . Отже, під впливом християнізації в Київській Русі формувалися нові правовідносини. Внаслідок спільного розвитку світської та церковної систем права, які іноді тісно перепліталися, відбулося зрощення обох прав: духовного та світського, що згодом перетворилося на нові  норми права , які поєднували в собі елементи як державного та світського так і церковно-релігійного харатеру.

«Завдяки християнам, – каже історик Гі Бодуел, – змінилися погляди на найважливіші в житті людини відносини: відносини чоловіка і жінки, людей зі своїми богами. Завдяки їм змінилося сприйняття єдиної безумовної в людському житті реальності – смерті. Вони внесли зміни в розуміння міри свободи, з якою людина могла вибирати, яких думок дотримуватися і в що вірити».

Християнське вчення сильно вплинуло на створення нових форм родинного, суспільного і державного життя. Прийняття християнства вимагало від християнина зречення: це виривало його зі звичайного середовища, суперечило його вихованню й освіті, переживанням: адже він повинен був відмовитися від помсти ворогові, від розкоші і невпорядкованості почуттів, від магії та марновірства. З появою християнства вже ніщо не могло претендувати на роль абсолютної цінності – ані держава, ані культура, ані сім’я, бо все почало підпорядковуватися вічним духовним цінностям.

Разом із новим віровченням, християнство принесло у Київську Русь нову мораль, що будувалась на біблійних заповідях, основу яких становить любов до Бога, до ближнього, новий погляд на сім’ю та шлюб, що тепер повинен був укладатися між двома людьми (до того не було закону про моногамну сім’ю, і не тільки прості люди, а й князі мали по кілька жінок). Також, негативне ставлення до язичництва, до магії та чаклунства, поганських жертвоприношень, закону кровної помсти, поклоніння силам природи і т. д. вважалось несумісним із вірою християн.

Використані джерела:
1.https://uk.wikipedia.org/wiki/Культура

2.https://ru.wikipedia.org/wiki/История_религии

3.http://pidruchniki.com/10810806/religiyeznavstvo/hristiyanstvo_vitoki_virovchennya_evolyutsiya

4.http://daviscountydaycare.com/kultura—czivlzaczya/58-ponyattya-kulturi-sutnst-struktura-ta-osnovn-funkcz-kulturi-kultura—dyalnst.html

5.Літопис руський. — К., 1989. — С. 60— 66.

  1. http://readbookz.com/book/210/7964.html
  2. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П. Л.Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 735 с.
  3. http://osvita.ua/vnz/reports/culture/11723
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Десятинна_церква
  5. 10. Історія української культури. / За загальною редакцією І.Крипякевича.- К.: Либідь, 1994-с.431-448.
  6. http://www.ukrlib.com.ua/narod/printout.php?bookid=6&id=11&part=2#1

ЗНАЧЕННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЛЯ ЕВОЛЮЦІЇ КУЛЬТУРИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: 6 комментариев

  1. Назарій Ігорович Нижник

    На мою думку, запровадження християнства на Русі передусім послужило розвитку дипломатичних відносин Русі з іншими державами, зокрема з Візантією, яка стала потужним союзником.

    Я, власне, хочу запитати.
    Чи можливим був розвиток Русі без хрещення, яке зачасту впроваджувалось насильницькими методами?
    Чи не могла держава залишитись язичницькою і продовжувати свій розвиток у дусі предків?
    І нарешті
    Чи не гальмувала церква згодом розвиток держави?

    1. Ольга Андріївна Ковальова Автор записи

      Назаре! Ви задали складне питання, проте я спробую поділитися з Вами своєю думкою з цього приводу. В умовах того часу, враховуючи, що Київська Русь була оточена християнськими країнами, я вважаю, що вона майже не мала змоги продовжувати свій розвиток у дусі предків. Не маючи підтримки серед країн-сусідів, не маючи інших язичницьких держав поблизу, Русь істотно затрималсь би в розвитку освіти, науки, мистецтва, архітектури і так далі. Авжеж, не можна заперечувати, що історії відомі неоднократні випадки гальмування церквою розвитку держави(ярким прикладом є відкриття гелеоцентричної системи). Тяжким у свій час для нашого народу виявився гніт Польщі, що супроводжувався релігійними утисками. Національно-релігійне поневолення негативно впливало на розвиток політично-правової думки в Україні, гальмувало його. Проте у відповідь на це зявляються серед населення реформаційні ідеї, що врешті-решт сприяли утвердженню нової політико-правової ідеології. Тобто, навіть «гальмуючі» розвиток держави, церква згодом в якомусь сенсі все ж таки прискорювала цей процес.

  2. Євгеній Аркадійович Курочкін

    Доброго часу, ваша доповідь дуже цікава і вона наштовхнула мене на таку думку. За часів Київської Русі релігія мала величезний вплив на вектор розвитку держави, але зараз вплив церкви набагато менший. Як було вірно зазначено у доповіді, більшість українців стають хрещеними у ранньому дитинстві. Чи не вважаєте ви, що хрещення людини повинно бути добровільним? Тобто чи треба маленьку дитину хрестити майже одразу після народження, чи можливо все-таки дочекатися до того віку, коли вона усвідомліє питання своєї віри і дати їй вирішити самій — приймати християнство чи ні?

    1. Ольга Андріївна Ковальова Автор записи

      Євгенію! Дякую Вам за таке влучне питання! Був час, коли я багато над цим замислювалась, тож зараз можу дати Вам однозначну відповідь. Як було зазначено, релігія має великий вплив на поведінку людини, на «моральність» її вчинків. Проте чи обов’язково хрещена людина є справжнім християнином? Нажаль, ні. Як Ви вже сказали, хрещених детей все ще багато, а вплив церкви зменьшився. Тож серед цих хрещених з дитинства людей не мало таких, що не ведуть християнський спосіб життя, або навіть є атеїстами. На мою думку, немає сенсу хрестити дитину, яка ще не усвідомлює усю глибину поняття «релігія». Це дуже складне питання, на яке кожна людина сама повинна дати собі відповідь.

  3. Вячеслав Володимирович Кислий

    Шановна Ольга ! Якщо вже ви згадали про 500 визначень культури, то чи можете ви надати 2-3 ці визначення, причому такі, що демонструють неоднозначність її означення.

    1. Ольга Андріївна Ковальова Автор записи

      Дякую за питання, Вячеславе! Якщо Вам дійсно цікаве це питання , рекомендую Вам дослідження Кребера і К. Клакхона під назвою «Культура. Критичний огляд концепцій і визначень». Вони поділили визначення культури на шість великих груп, і дали кожній групі найменування відповідно до загального типу визначень, які в неї входять: описові, історичні, нормативні, психологічні, структурні, генетичні, Наприклад, нормативні визначення поділяються на дві підгрупи: в яких наголос робиться на способі життя( «…спосіб Життя громади або племені Вважається культурою… Культура племені є сукупністю стандартизованих вірувань і практик, яких додержується плем’я» К.Віслер) та нормативні визначення, в яких наголос робиться на ідеалах і цінностях( «Культура… — це матеріальні й соціальні цінності будь-якої групи людей (інститути, звичаї, установки, поведінкові реакції) незалежно від того, йде мова про дикунів або про цивілізованих людей». В.Томас).
      Або психологічне визначення: «культура — це … означення для навченої поведінки, тобто поведінки, яка не дана людині від народження, не визначена в її зародкових клітинах, як повинна засвоюватись кожним новим поколінням заново шляхом навчання в дорослих людей» Р.Бенедикт.

Добавить комментарий