Заснування одного з фундаментальних технічних закладів України – Київського політехнічного інституту

image_galleryСкачати в форматі PDF

Коряшкіна Катерина Олегівна

Київський політехнічний інститут

Інститут прикладного системного аналізу

Курс ІІІ,  група КА 33

 

У самому серці мальовничої української столиці окремим ареалом Освіти і Науки розташувався один із найкращих вищих технічних навчальних закладів не лише України, а й усієї Східної Європи, — Київський політехнічний інститут. Старовинні величні корпуси, величезний тінистий парк, затишні альтанки і ослони для відпочинку – все це характерні особливості студентського містечка цього університету і окраса «матері міст руських».

На території понад 16 гектарів органічно поєднані умови для навчання та спорту, підвищення рівня культурного, наукового та інтелектуального розвитку, а також відпочинку всього 50-тисячного колективу. Студентське бурхливе життя не вщухає ані вдень, ані вночі: з самого ранку і до опівдня – лекції і семінари, а ввечері і у нічний час – молодіжні посиденьки з піснями і веселощами. І вже понад 100 років триває цей безупинний процес, на зміну випускникам, що залишають дивовижні студентські історії і пригоди, приходять першокурсники і приносять з собою нові традиції і звичаї.

Кожного року наш університет випускає близько двох тисяч висококваліфікованих спеціалістів найрізноманітніших наукових і технічних напрямків, а також талановитих і перспективних діячів культури, чиї досягнення відомі далеко за межами нашої Батьківщини. Матеріальна база КПІ, що відповідає європейським стандартам, дозволяє розвиватись у найрізноманітніших напрямках, проводити власні наукові дослідження і реалізовувати найнеймовірніші, на перший погляд, технічні ідеї. Проте, хіба лише завдяки науковим і інженерним досягненням відомий цей вищий навчальний заклад?

В рамках даної статті ми намагатимемось розглянути Київський політехнічний інститут з дещо незвичної точки зору і з’ясувати, який же внесок робить цей університет у культурний розвиток України, яким чином заснування КПІ вплинуло на хід історії нашої Батьківщини, а також яким чином технічна освіта взаємодіє із культурним надбанням нашого народу.

1

 

Герб «КПІ»

Так все починалось…

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» було засновано у 1898 році як Київський політехнічний інститут імені Олександра ІІ. Проте, починалося все не 1898 року, а дещо раніше.

У 1892 році до уряду Російської імперії поступило прохання київських промисловців про врегулювання виробництва цукру гарантованими урядовими замовленнями. Такий крок сприяв би створенню передбачуваного і планованого ринку збуту даного продукту. До того ж, «цукрові королі», найвідомішими з яких були сімейства Терещенків та Бродських, виявили готовність вирішити деякі суспільні потреби, зокрема заснувати навчальний заклад, який готував би спеціалістів саме для цукрової промисловості.

Бурхливий розвиток економіки Російської імперії наприкінці 19-ого століття ставив підвищені вимоги до усіх галузей господарства країни. Реагувати на них було досить складно, адже відчувалась гостра нестача інженерних кадрів. Наприклад, за офіційними даними 1892 року із 27132 керівників заводів та фабрик технічну освіту мали лише 7,5%, а вищу спеціальну освіту ще менше – лише 1%.

На цукрові заводи київських промисловців припадала майже третина загальноросійського виробництва, тож за підтримки голови Київського біржового комітету Миколи Хрякова, у Петербурзі пропозицію заводчиків схвалили. Невдовзі в Києві було оголошено збір пожертв на будування середнього технічного навчального закладу. В інтересах справи, збір коштів приурочили до 25-річчя царювання імператора Олександра ІІ. Перша фінансова акція, що тривала менше двох місяців, принесла перші плоди – понад 20 тис. рублів. Згодом біржове товариство виділило майже таку ж суму. До благородної місії долучився навіть відомий російський митець Іван Айвазовський, пожертвувавши 300 рублів. Після того, як було зібрано понад 50 тисяч, незмінний керівник Київського відділення російського технічного товариства, професор Київського університету імені святого Володимира, Микола Бунге заявив, що пора вже скористатися зібраними коштами і, нарешті, відкрити у Києві перший технічний навчальний заклад. Лазар Бродський – відомий цукровий магнат і меценат того часу — підтримав професора, пообіцявши фінансове сприяння від кола зацікавлених осіб. Залишалося останнє — дістати схвальне рішення «згори».

2

Л.Бродський – цукровий магнат

1 жовтня 1896 року кур’єрським потягом південно-західної залізниці у Київ прибув міністр фінансів Російської імперії Сергій Вітте. Він дуже любив Київ, адже саме тут розпочалась його бурхлива кар’єра як громадського діяча. Враховуючи це, підприємці-цукровики сподівались вирішити кілька місцевих питань. Степан Сольський – міський голова – очолив київську делегацію на жовтневій нараді, на якій розглядалися п’ять питань, що потребували, на думку місцевих урядовців, негайного вирішення. Останнім питанням було прохання про заснування першого політехнічного навчального закладу у місті Києві.  На той час Сергій Вітте і сам неодноразово замислювався над питанням технічної освіти в державі і мав з цього приводу власну позицію: «Розмірковуючи над питанням комерційної освіти, у мене виникла думка про необхідність заснування таких вищих навчальних закладів, як політехнічні інститути, які б охоплювали різні галузі знань, але мали б організацію університетів, а не технічних шкіл». Тож, немає нічого дивного в тому, що наступного дня на газетних сторінках з’явилися наступні рядки: «Розширення цукрової промисловості та інших галузей фабрично-заводського виробництва… висуває на перший план відкриття на півдні Росії вищої технічної школи, і міська влада повинна прагнути, щоб заклад відкрили саме у Києві».

Проте в міській раді старанно уникали розмов про вищий ступінь нового навчального закладу. Схилялися до думки, що слід враховувати не лише потреби, а й можливості міського бюджету, до того ж, середню технічну школу можна було заснувати і без додаткових коштів. На біду, в той самий час згорів театр, і кияни вимагали його негайної відбудови. А фінансувати два великих будівництва було дуже складно.

На підтримку заснування училища виступив промисловець і меценат Миколи Терещенка, який у своєму листі до київського генерал-губернатора Олексія Ігнатьєва пообіцяв 150 тисяч рублів додаткових коштів на будівництво КПІ. Одночасно із Терещенком додаткову ма  теріальну допомогу у розмірі 100 тисяч рублів запропонував і Лазар Бродський. На користь навчального закладу виступив і професор Віктор Львович Кирпичов – директор Харківського технологічного інституту, а в майбутньому – перший директор КПІ. Він наголошував на гострій нестачі кваліфікованих інженерів в імперії і активно закликав розпочати будівництво нової технічної школи.

3

В.Л.Кирпичов – перший директор КПІ

Коли в міському бюджеті нараховувалось близько одного мільйона рублів для заснування нового навчального закладу, на одній з міських нарад Степан Сольський постановив: «Відповідним типом нового навчального закладу визнається тип політехнічного інституту, що складається з кількох відділів різних спеціалізацій за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені та Відні».

Для спорудження інституту було створено спеціальний комітет з промисловців, урядовців, архітекторів, інженерів на чолі з графом Олексієм Ігнатьєвим – генерал-губернатором південно-західного краю. 14 березня 1897 року Микола ІІ своїм указом ухвалив початок будівництва.

Перед міською владою постала нова проблема – місце розташування вищої технічної школи. Згоди з цього приводи не могли дійти досить довго, аж поки одного дня Володимир Ковалевський – голова департаменту мануфактур і торгівлі Російської імперії – обрав в якості «домівки» для інституту полігон військового відомства на Шулявці. У комітеті з будівництва вирішили відмовитись від загальноросійського відкритого конкурсу проектів будівель, а провести закриті іменні змагання у вузькому колі відомих зодчих. У змаганнях приймали участь 8 архітекторів (7 петербурзьких, 1 – з Києва). За результатами конкурсу у березні 1898 року переміг Ієронім Кітнер – відомий столичний архітектор того часу, чий проект передбачав дуже швидкі темпи будівництва. Він запропонував 3 головні корпуси розмістити на пагорбі, а на схилі розбити парк. Зведення інстуту доручили будівельній конторі Льва Гінсбурга, найавторитетнішій у Києві. Організація щойно закінчила приміщення комерційного училища, нинішньої Київської книжкової фабрики, де Лазар Бродський вирішив оселити новонароджений інститут і розпочати заняття не по закінченні будівництва корпусів політехнічного інституту, а цього ж року. Таке рішення цукрового магната узгоджувалося з постановою Миколи ІІ від 30 січня 1898 року, в якій наголошувалося на необхідності розпочинати діяльність нової технічної школи восени того ж року.

30 серпня 1898 року відбулося урочисте закладання головного інститутського корпусу. Керівником робіт став відомий талановитий київський архітектор Олександр Кобелев, адже Кітнер весь час перебував у Петербурзі і не міг постійно слідкувати за ходом будівництва.

А ти часом навчання у тимчасовому приміщенні Київського політехнічного інституту набирало обертів. У рік створення приймальною комісією було прийнято близько 1100 заяв від охочих навчатись у новому університеті, але вступити спромоглися лише 360 осіб. За відділеннями вони розподілися так: на механічному відділення навчатися забажали 109 студентів, до лав інженерів прийняли 101 особу, тягу до сільськогосподарської справи виявили 87 людей, а хімічне відділення набрало 63 учні. Викладати ж запросили кращих педагогів Петербурга, Москви, Харкова, а також Київського університету Святого Володимира. На той час інженер прирівнювався до інтелектуала, адже він володів теоретичними знання з вищої математики, хімії, фізики, мав практичні навички з приладобудування, а також міг похизуватись знанням не однієї іноземної мови. Висока кваліфікація інженера означала і добру матеріальну забезпеченість, але і потребувала неабияких зусиль у процесі навчання! Велика кількість предметів і високі вимоги від викладачів стали причиною відрахування студентів за невиконання навчального плану. Це призвело до того, що до першого випуску у 1903 році дійшли тільки 84 студенти із 360 прийнятих. Такий випуск не задовольняв потреби країни в інженерних кадрах, тому керівництво інституту вирішило переглянути політику відносно відрахувань: студентам дозволили здавати певну кількість «заборгованостей» на наступних курсах. Так, студентам КПІ вперше дозволили офіційно мати «хвости». Навчання було платним і обходилось доволі недешево, проте була можливість довгострокового кредиту. На виручені від кредитів кошти покращувалась навчальна база, яка на той час відповідала усім світовим стандартам.

4

КПІ у 1904р.

У 1899 році побудували перший житловий комплекс для викладачів, а також корпус хімічного відділення (нині корпус №4), куди переїхали і продовжили навчання студенти першого і другого курсів. До кінця 1901 року будівництво всіх запланованих будівель було закінчено.      Через студентські заворушення 1902 року інститут було закрито на один рік, тому і перший випуск молодих інженерів відбувся лише у 1903 році. Випускники складали іспити під пильним наглядом комісії, яку очолював видатний російський вчений Дмитро Мєндєлєєв. Його вразили глибокі знання студентів, і у своєму звіті до імператора він писав: «Я щасливий з того, що маю можливість повідомити Вам, Ваша світлосте, про відмінні результати першого випуску Київського політехнічного інституту. На них можна покладати великі надії в майбутньому. Жертви, принесені задля високого рівня організації цього інституту, не були марними».

5

Пам’ятник Д.Мєндєлєєву біля 4-ого корпусу КПІ

Історична цікавинка

Окрема цікава і кумедна історія стосується відомого київського зоопарку. Справа в тім, що на початку 20-го століття навпроти сучасного головного корпусу КПІ розташовувалась трамвайна зупинка. Коли у 1913 році зоопарк переїхав на своє теперішнє місце розташування, трамвайні кондуктори оголошували цю зупинку не інакше, як: «Зупинка «Зоопарк». Панове студенти, просимо на вихід!»

6

Київський зоопарк у 1910 р.

 

Видатні студенти КПІ:

     Сікорський Ігор Іванович (1889-1972) — український та американський інженер (авіаконструктор) та підприємець з Києва. Творець перших в світі: чотиримоторного літака «Російський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914 рік), трансатлантичного гідроплана, серійного вертольота одногвинтової схеми (США, 1942 рік).

Під час навчання у Київському політехнічному інституті (1908-1911) спроектував і побудував кілька гелікоптерів, літаків-біпланів, сконструював у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер. В 1911 році на своєму літаку С-5 здав іспит на звання пілота. Встановив 4 всеросійських рекорди, здійснював показові польоти, катав пасажирів. 29 грудня 1911 р. на літаку власної конструкції С-6 встановив світовий рекорд швидкості польоту з двома пасажирами — 111 км/год. На Московській повітроплавальній виставці був нагороджений Великою золотою медаллю, а Російське технічне товариство нагородило його медаллю «За корисну працю у повітроплаванні та за самостійну розробку аероплана своєї системи, яка дала чудові результати».

Київська альма-матер до сьогодні не забуває славетного студента: окрім вшанування пам’яті видатного інженера, на базі КПІ щорічно проводиться  конкурс молодих науковців та інженерів «Sikorsky Challenge», основною метою якого є виявлення кращих інноваційних проектів молоді, а також стимулювання науково-технічного прогресу нашої держави.

7

Пам’ятник І.Сікорському в КПІ

     Корольов Сергій Павлович (1906-1966) – видатний радянський вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор. Вважається основоположником практичної космонавтики. Конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

     З осені 1924-го Сергій Корольов — студент механічного факультету Київського політехнічного інституту, що приваблював його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. В анкеті, що збереглася в архівах інституту, у графі «національність» написав — українець. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним. Студенти працювали, де лише траплялася нагода, оскільки лекції починались о 16-й годині. «Прокидаюсь рано, — писав Сергій матері, — годині о п’ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом’янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців».

Наприкінці літа 1926 року ректор В. Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними. І порадив охочим отримати цю спеціальність перевестися до Москви — у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. С.Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М. Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіа-інститут). Спеціальність — літакобудування.

Не дивлячись на те, що закінчити Київський політехнічний інститут видатному авіаконструктору Сергію Корольову не судилося, фундамент для його подальшої наукової кар’єри, як він сам стверджував, був закладений саме у станах нашого навчального закладу.

8

С.П.Корольов

     Патон Борис Євгенович (1918) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук; Президент НАН України (з 1962), перший нагороджений званням Герой України; директор Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України; генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона»; президент Міжнародної асоціації академій наук.

     Після закінчення школи ані у самого Бориса, ані у його батьків не виникало сумнівів у тому, що захоплений технічним мистецтвом юнак має вступати до найкращої технічної вищої школи Києва на той час – Київського політехнічного інституту. До того ж, батько Бориса Євгеновича був професором і очільником однієї із кафедр інституту. Саме тут  під пильним батьківським оком і з допомогою кваліфікованих викладачів молодий студент і пізнавав основи електрозварювання, що в майбутньому і принесло йому всесвітню славу.

9

Б.Є. Патон у наш час

     Забара Станіслав Сергійович (1934) — український вчений-кібернетик, педагог, організатор виробництва обчислювальної техніки, доктор технічних наук, професор, Лауреат Державних премій СРСР та УРСР, Заслужений винахідник СРСР, Заслужений діяч науки і техніки України. Удостоєний Почесної Грамоти Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом.

     Станіслав у 1951 році закінчив школу з золотою медаллю, після чого поступив на радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту. Після здобуття вищої освіти у 1956 році отримав розподіл у лабораторію обчислювальної техніки при Інституті математики АН УРСР, де раніше була створена перша у Європі обчислювальна машина «МЭСМ». З часом на базі лабораторії було створено Інститут кібернетики АН УРСР.

Не дивно, що КПІ – фундаментальний технічний вищий навчальний заклад – відомий, передусім, своїми славетними випускниками-інженерами, конструкторами та винахідниками. Проте, є чимало всесвітньо відомих діячів культури і мистецтв, що отримали диплом саме нашого університету.

10

Забара С.С. у 1969р.

Олег Юрійович Скрипка (1964) — український музикант, вокаліст, композитор, лідер гурту «Воплі Відоплясова». Співоча українська мова, любов до Батьківщини і невтомна робота над собою – незмінні якості Скрипки. Завдяки незвичній манері співу, оригінальним текстам пісень, а також відданості слухачеві Олег і здобув звання народного улюбленця України.

Закінчивши у 1986 році Радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту, заснував гурт «ВВ», завдяки якому і здобув популярність і всенародну любов. Творчістю Олега Скрипки захоплюються не лише на Україні, а й далеко за її межами: гурт успішно гастролює Східною Європою, Сполученими Штатами Америки, Росією.

11

Олег Скрипка на прес-конференції

Анатолій Юрійович Мокренко (1933) — всесвітньовідомий український оперний співак, народний артист СРСР, натхненний педагог і активний член Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

Закінчив КПІ у 1956 році, тоді вступив до Київської консерваторії, де і розвинув свій талант в області музичного мистецтва. Відомий, головним чином, за виконання важких оперних партій: Султан («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського), Микола («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка), Остап («Тарас Бульба» Миколи Лисенка), Іван («Катерина» Миколи Аркаса), Онєгін («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського).

12

А.Ю.Мокренко

Юрій Григорович Каплан (1937-2009) – відомий український поет, громадський діяч і голова конгресу літераторів України.
На долю обдарованого Евтерпового сина випало чимало випробувань: тяжка праця на будівництві, загартування жорстокою радянською цензурою, переслідування КДБ. Проте, не дивлячись на всі негаразди, поет не втратив мужності духу і бажання творити красу, а продовжував писати вірші і, врешті, здобув повагу і авторитет в літературних кругах. Нині в Києві навіть запроваджено літературну премію імені Ю.Г.Каплана, що носить назву «Каплантида».

13

Ю.Г.Каплан

Отже,  підсумовуючи все вищеописане, хотілося б сказати про той неоціненний вклад і культуру нашої Держави, що його вносить Київський політехнічний інститут. Орієнтований на технічні та інженерні спеціальності підготовки студентів, відомий, перш за все, як провідний університет в галузі комп’ютерних та інформаційних технологій, КПІ формує інтелектуальну і культурну еліту України – її надію і її майбутнє. Поруч із якісними теоретичними знаннями з точних та природничих наук, випускники нашого інститут можуть похвалитися широким кругозором і непересічним рівнем культурного розвитку. Навчаючись серед талановитих ровесників, переймаючи досвід від висококваліфікованих педагогів і наставників, студенти прагнуть вдосконалюватись і розвиватись всебічно. Цьому сприяє також і розмаїття засобів для такого розвитку, що спостерігається в КПІ: культурний центр інституту дозволяє всім бажаючим відкрити і проявити свої творчі здібності; різноманітні додаткові семінари, вебінари і конференції різних спрямувань сприяють поглибленню знань і закладають основи для майбутніх наукових досліджень, що проводяться на базі інституту; власний спортивний комплекс при КПІ вже виховав і продовжує виховувати покоління достойних атлетів і олімпійських чемпіонів.

Заснування Київського політехнічного інституту більш ніж 100 років тому зіграло величезну роль у розвитку нашої держави, зокрема у процесі формування її сучасної культури. Всесвітньо відомі випускники і студенти КПІ – яскраве підтвердження того, що цей технічний навчальний заклад не тільки випускає кваліфікованих спеціалістів, а й культурно розвинених і свідомих громадян  своєї Батьківщини.

14

Перший корпус КПІ сьогодні

 

 

 

 

Використані джерела

 

  1. Зеркалов Д. В. НТУУ «КПІ». Минуле і сьогодення : Монографія / Д. В. Зеркалов. – Електрон. дані. – К. : Основа, 2012. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM); 12 см. – Систем. вимоги: Pentium; 512 Mb RAM; Windows 98/2000/XP; Acrobat Reader 7.0. – Назва з тит. екрана.
  2. Киевский Политехнический Институт Императора Александра ІІ-го : Краткий очерк его возникновения / А. Абрагамсон. — К. : Литотипограф. Товарищ. И. Н. Кушнерев и Ко, въ Москве, 1898. — 54 с. — Електронна репродукція. Київ : НТБ НТУУ «КПІ», 2010.
  3. Київський Політехнічний і Київський Сільсько-господарський Інститути XXV років 1898 — 1923 : ювілейний збірник. — К. : Державний Трест «Київ-Друк». Друкарня ч. 8, 1924. — 279 с. — Електронна репродукція. Київ : НТБ НТУУ «КПІ», 2010.
  4. Очерк развития и современнаго состояния химическаго отделения / Киев. Политехн. ин-т Императора Александра ІІ. — К. : Типография Товарищества И. Н. Кушнерев и Ко, 1913. — 214 с. — Електронна репродукція. Київ : НТБ НТУУ «КПІ», 2010.

Студенческая библиотека-читальня : Каталог книг / Киевский политехнический институт – Киев : Типо-Литография «ПРОГРЕСС», 1907. — 39 с. – Електронна репродукція. Київ : НТБ НТУУ «КПІ», 2010.

image_galleryСкачати доповідь в форматі PDF

Заснування одного з фундаментальних технічних закладів України – Київського політехнічного інституту: 7 комментариев

  1. Назарій Ігорович Нижник

    Катерино!
    Стаття дуже цікава і інформативна. Багато чого дізнався про alma mater.
    Хотілося б почути про сьогодення Університету більше: сучасний вклад студентів і викладачів КПІ в розвиток науки і техніки, якісь винаходи, запропоновані студентами, студентські ініціативи, які існують на сьогоднішній день.
    Розумію, що до теми це не сильно стосується, але оскільки було написано про випускників КПІ, хотілося б почути трохи про сучасність.

    1. Катерина Олегівна Коряшкіна Автор записи

      Шановний пане Назарій!
      Дуже вдячна Вам за увагу та цінні коментарі до моєї статті. Я врахую Ваше побажання на майбутнє і обіцяю присвятити свою наступну публікацію саме сучасним досягненням студентів і випускників КПІ.

  2. Анастасія Володимирівна Німець

    Катерино Олегівно!
    Мені дуже сподобалась Ваша стаття, приємно дізнатися більше про рідний університет.
    Погоджусь з Назарієм, було б цікаво дізнатися про нові досягнення в КПІ, то ж з цікавістю чекатиму вашу наступну публікацію)

  3. Юлія Євгенівна Мельник

    Пані Катерино!
    Дякую за дуже цікаву статтю про рідний університет. Особисто мені було цікаво та приємно читати Вашу роботу. Я вважаю, що кожен студент КПІ повинен пишатись тим,о він навчаться саме у цьому навчальному закладі. Абсолютно згодна з Назарієм та Анастасією.

    1. Катерина Олегівна Коряшкіна Автор записи

      Шановна Юліє Євгенівно!
      Я абсолютно погоджуюсь з Вами відносно почуття гордості за звання студента КПІ. Я, особисто, маю надію, що і в майбутньому наш університет розвиватиметься і стрімкими темпами набуватиме авторитету на міжнародній освітній арені!

  4. Олександр Баляс

    Доброго дня, Катерино. Мені дуже приємно, що про наш рідний КПІ підготували дійсно якісну та інформативну доповідь, не пропустивши жодного ключового моменту в його розвитку. Було б цікаво побачити у Ваших наступних доповідях інформацію не тільки про досягнення студентів, а й розвиток самого КПІ як цілісної інфраструктурної зони (побудову нових корпусів, гуртожитків, стадіонів і т.д.). Проекти вже є, залишилося лише їх реалізувати. Натхнення й успіхів Вам.

  5. Катерина Олегівна Коряшкіна Автор записи

    Пане Олександр! Мені надвичайно приємно отримати такий схвальний відгук на мою статтю, дякую Вам за проявлений інтерес і увагу до моєї теми!
    Намагатимусь реалізувати усі Ваші побажання у наступних публікаціях.

Добавить комментарий