ОБРАЗ СВІТОВОГО ДЕРЕВА В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНЦІВ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Костенко Марина

НТУУ “КПІ”, ФПМ, 3-й курс, КМ-32

 

Світове Дерево (Дерево Всесвіту, Дерево Роду) — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу Богів або в Потойбіччя. Про Світове Дерево у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів. За образ Світового Дерева використовують різні дерева, кущі, квіти, колоски тощо згідно звичаю і рослин, що проростають на даній території.

Крона Світового Дерева символізує світ Прави – законів Божих, згідно яких листя розпускаються і опадають, що означає колообіг життя. Стовбур Світового Дерева — це світ видимий Ява (світ Життя). Коріння – це світ потойбічний Нава (світ Мертвих). Восьмикінцевий Православний хрест тотожний образові Світового Дерева і символізує Праву (коротке верхнє рамено), Яву (довге рамено) і Наву (косе рамено або півмісяць чи череп з кістьми). На святилищах човнового типу Світове Дерево займає місце щогли (центр). Його листя — це вітрила. Щогла також може замінюватися восьмикінцевим хрестом або товстою, короткою (до пояса) колодою, яка називається Треба (пов’язується зі Стрибогом), на неї кладуть жертву, яка через повітря досягає Богів. Таку ж требу кладуть до Дуба або до хреста на кладовищах.

Народному мистецтву українців притаманні виплекані віковими світоглядними традиціями символізм і метафорика. Закодовані у мистецьких творах символи відображають уявлення наших пращурів про космос як упорядкований світовий устрій – світо-лад.

Вже багато століть тому архаїчна людина, як відомо, моделювала світ за допомогою чуттєво-символічних образів. Таке моделювання соціокультурного простору та часу, в межах якого вона орієнтувалася в своєму сповненому прихованих смислів світі, спиралося на використання, серед іншого, символічного уявлення про «Світове Дерево». У різних цивілізаціях та культурах Світове Дерево, включене до конкретної міфологічної системи, давало можливість людським, символічно-практичним чином засвоїти фізичні час та простір. Це дозволяло не тільки осмислювати навколишній світ конкретної реальності, але й проекціювати свої уявлення на ті просторово-часові параметри світу, котрі не були представлені наочно, у повсякденному досвіді, адже корені цього Дерева йдуть у підземний світ (вічне царство мертвих), а крона знаходиться у світі вищих сил. Шаман, жрець або герой могли піднятися по його стовбуру на небо і вступити в контакт з надприродними силами або одержати надзвичайні знання тощо. Таким чином, Світове Дерево виступало засобом побудови певної комунікації людської спільноти з вищим сакральним світом, поступово ідентифікуючись з ним.

Серед розмаїття архетипів давнього світогляду символ Дерева Життя є універсальним. Він притаманний міфопоетичній свідомості різних народів. Його образ зустрічається в Європі та на Близькому Сході ще від доби бронзи й побутує донині в середовищі традиційних культур Європи, північної Америки, Африки, Австралії, Індії. На храмових колонах в Карнаці та Луксорі єгиптяни витесали зображення Дерева Життя іще 5000 років тому. Цей образ є надзвичайно популярний не лише в традиційно-побутових культурах народів світу, а й у давніх космогонічних уявленнях, містицизмі та світових релігіях, де Дерево Життя символізує широкий аспект реалій буття – від структури самого Всесвіту, родової спільноти (дерево роду) до людини (дерево добра і зла). До того ж, Дерево Життя виступає своєрідним містком поміж землею і небом, віссю світу, сферами людей і богів, матерією і духом. Давня філософська традиція вбачала в цьому символі втілення найвищої мудрості, розглядала його як судини великого космічного тіла, якими течуть життєдайні сили космосу.

Триєдність світу, світове дерево, міфічні птахи-творці світу виступають основними образами українського народного мистецтва. Єдність трьох планів буття: горішнього (небо), проміжного (земля) і долішнього (хаос, світові води, підземний світ,) здійснювалася, згідно ранніх традицій українського символізму, за допомогою архетипу світового дерева – дерева життя (вершечок–стовбур–коріння, вазон), яке, здебільшого, має охоронця – птаха (символ світової душі). Дерево Життя канонічно зображується таким, що постає із посудини-вазона або чаші, вказуючи тим на витоки свого коріння із певного лона-вмістища аналогічно всесвіту, який в українській міфології походить із глечика.

Іконографічно Дерево Життя завжди зображується квітучим. Цвіт на ньому означає людські життя сьогодення. Квіти відрізняються величиною, пишністю, інтенсивністю забарвлення, а також віком – частина їх в’яне, відцвітає, а більшість – квітне і збирається розкритися. Бруньки, котрі розташовуються головним чином у верхній частині Дерева, являють собою майбутні покоління. Часто вони мають “ореоли”, котрі можуть символізувати енергію, що їх оточує і готує до народження. Плоди на Дереві Життя символізують минуле – людські діяння. Верхівку Дерева вінчає квітка, яка особливо виділяється. Це – “Вогонь Життя”, котрий охороняється двома світлосяйними Духами. У святих книгах їх зображують у вигляді двох крилатих Янголів, а на рушниках вони вишиваються у вигляді пташок. Символи “райських пташок” багатофункціональні: вони, розташовані внизу біля стовбура Дерева, його творять, бережуть або, розміщені вгорі – вивищують явлений ними Світ. Птаха в народній культурі поставала образом Сонячного Божества, бога Птаха, Творця всього неосяжного.

Культ квітки (модифікованого дерева), присвяченого Перунові, що мав восьмипелюсткову конфігурацію (аналогічна форма властива плану перунових святилищ). Подальша еволюція просторової символіки йшла шляхом втрати безпосередньої чуттєвої даності символів та формування абстрактних символів кола та квадрата, зв’язаних з образно-загальним моделюванням людиною навколишнього простору та визначенням свого місця в ньому.

Така метаморфоза чуттєвих образів квітки, пелюстка, дерева взагалі може бути пояснена подальшою еволюцією символу як конструкта, що має певні елементи самостійного існування, відстороненого від реальності шляхом перенесення у внутрішню сакралізовану систему образотворчих реалій. Подібне перенесення виявилося дуже вдалим колективно-індивідуальним винаходом, оскільки дало можливість не тільки абстрагувати або знаково-естетично перевтілити (символізувати) реальні об’єкти природи (Сонце, дерево, людину тощо), але й переводити процесуальні-часові явища (природні цикли, ріст усього живого, народження і життя людини) у предметно-понятійні способи їх розуміння (такі, наприклад, як Богиня родючості, Дерево життя, Хазяйка вогню тощо).

В українському народному вишитті, як і в інших видах народного мистецтва, Дерево Життя посідає центральне місце серед інших символів. Дерево – осьова лінія, яка являє собою Космос з усіма його проявами (“райське деревце над раєм стояло”). Сягаючи своїм коренем у неосяжну глибину витоків – воно розвивається у могутній стовбур (вісь Всесвіту), на якому квітне крона, спрямована догори. Відтак, Дерево символізує безсмертя, нескінченність Життя, його розмаїття. Воно стоїть понад часом, об’єднуючи минуле, сучасне і майбутнє, та простором, будучи центром світу, включаючи усі плани Буття. Умовно можна поділити Дерево на три частини, співвідносні з “трьома світами”. У той же час цей образ виявляє і двоїстість світу – поєднання Духу і Матерії, де Матерія ототожнюється коренем, стовбуром, гілками, а дух – молодими гілочками з листям, квітами, плодами, бруньками. Гілки, що утворюють крону Дерева, – різні. Найнижчі, наймогутніші – символізують собою Начала, або Сили Життя. Над ними розташовуються Стихії, а вже решта гілок – це Царства (мінеральне, рослинне, тваринне і людське). Чим далі гілки від головного стовбура, тим складніше їхнє плетиво, що уособлює проявлене у фізичному вимірі Життя, і навпаки, чим ближче до кореня, тим величнішим і простим воно є. В основному Дерево Життя зображується проростаючим із “вазона”. Це – символічне зображення Дерева Роду, що виростає з гілочки, відламаної від Світового Дерева. У дохристиянські часи Дерево було символом бога Рода – прабатька всіх богів

Триярусну суть Світового Дерева трактують і як Землю (проростання і квітування), Небо (сонце, місяць, зорі) і Верхнє Небо (Ірій, Рай). З “вазона”, першоначала Дерева все починається, він зображується трикутником (астральний вогонь), квадратом, кулею, подвоєним хрестом, квіткою складних конфігурацій, формою посудини. Вважається, що сюжети Світового Дерева, деревця, гілки, Птахи-Деміурги, Птахи-Андрогіни, Хрест-Дерево найпоширеніші в більшості областей Лівобережжя (Чернігівська, Сумська, Харківська, Полтавська, Дніпропетровська, Черкаська, Київська) .

Оскільки розуміння світу є своєрідною проекцією на зовнішню реальність певних узагальнених життєвих уявлень, притаманних даному народу, то вся міфологічна космологія давніх українців була перенесенням із Землі на небо форм нашого землеробського та сімейного буття. Архетипи життєвої сили та плодючості інколи переносилися з рослинних символів на джерело сили самих рослин – на землю. Як свідчить І. Нечуй-Левицький, в обрядових піснях мова йшла про поле, на котрому «оре золотий плуг шістьма половими волами з золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози – мідні». За тим плугом ходити сам Господь. Святий Петро поганяє волів, а Матір Божа носить золоте насіння». Інакше кажучи, для давніх українців характерно, що культ цвітіння та плодоносіння, відчуття таїни усього живого тісно переплітався із шануванням та любов’ю до самої Матері-Землі, породіллі й годувальниці усього сущого. Символом української культури, українського способу життя, безумовно, є землеробство. Причина цього полягає в тому, що українці складають чи не єдиний в Європі автохтонний етнос, котрій за весь час свого існування не змінював місця свого перебування, через що весь детермінований природними циклами й сільськогосподарським календарем уклад нашої життєдіяльності (праця, традиції, культура, мова та ментальність) став максимально адаптованим до однієї й тієї ж засвоєної певним видом праці території (ландшафту).

Земля. Для українського селянина всіх часів це поняття позначає цілий Космос, у якому він посідав центральне місце, адже «усі з землі й усі в землю». Земля давала не тільки «хліб насущний», але і хліб духовний, і саме в обрядах землеробського культу сформувалася переважна більшість базових та надбудовних структур суспільства .

Відомо, що відношення до землі українського селянина межувало з її обожнюванням, її величали Святою та Матір’ю. Найбільше страшною клятвою була клятва землею. Землю не можна було без потреби будь-чим бити – це був такий самий тяжкий гріх, як і побиття рідної матері. Навіть небо здавалося нашим предкам ланом, а зірки – чередою овець. Окремі сузір’я в українській народній астрономії називалися за аналогією з фрагментами віковічного землеробського досвіду: Велика Ведмедиця – «Візок», Плеяди – «Квочка», Гіади – «Чепіга», Мала Ведмедиця – «Пасіка», Орел – «Дівчина воду несе».

У казках трапляється мотив «дерева до неба», здершись на яке герой бачить небесне божество й отримує чарівні подарунки. З образом древа-посередника між світами пов’язаний і звичай саджати дерева чи кущі на могилах. Важливість цього звичаю підкреслюється тим, що на них саджають рослини певних порід. В Україні це переважно калина.

В українських легендах дівчата перетворюються на дерева з туги за коханими. У казці про чарівну сопілку з кісточок дівчини, підступно вбитої сестрами, виростає кущ калини. Зроблена з її гілочки сопілка промовляє людським голосом. Узагалі, в казковому епосі дерева тісно пов’язані з жінками й дівчатами.

В одній з казок до царського двору внадилася жар-птиця — красти золоті яблука чи груші з чарівного деревця. Царенко вирушає в похід, аби піймати злодійку, а повертається додому з нареченою. Цікавою з цього погляду є казка «Дідова й бабина дочка», де на лісовому шляху дівчини-сироти стрічаються піч, криниця і яблуня (жіночі символи).

У міфах слов’ян збереглися легенди про дуби, які існували ще до створення світу. В українських колядках співають про те, що в той час, коли не було ані землі, ані неба, а тільки одне синє море — повітряний океан, — серед цього моря стояли два дуби, а на дубах сиділи два голуби. Голуби спустились на дно моря, дістали піску та каміння, з якого й утворились земля, небо і небесні світила.

Таким чином, концепція Світового Дерева є однією з універсальних знакових систем, що акумулюють у собі соціальне знання і містять як консервативну (соціальна пам’ять, навички та знання), так і динамічну підструктури (світоглядні форми свідомості в їх розвитку). Дуже образно про це сказано в одній із священних книг Сходу: «Дерево пізнання, корені якого йдуть глибоко у вічність і чиї волокна міцні, квіти якого – моральні дії і гілки якого – пам’ять та мислення, яке в якості плодів дає закони, неможливо зрубати, коли воно зростає».

З’ясування загальнолюдського культурно-світоглядного значення образу Світового Дерева є важливим етапом на шляху до розуміння єдиних творчих витоків та результатів діяльності колективного несвідомого у заданих координатах просторово-часової континуальності. Визначений спосіб організації соціально конструктивних навичок та знань поступово трансформується, «плавно перетікає» у золото мудрості, і ми ще маємо переконатися в потенційній однорідності людського Розуму – сили , що інтегрується із Всесвітом.

Список використаних джерел

 

  1. Українська художня культура. Навчальний посібник. За ред. І.Ф. Ляшенка. – К., 1996.
  2. Нечуй–Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1992.
  3. http://wiki.svit.in.ua/%D0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B5_%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE
  4. http://honchar.org.ua/p/symvolizm-narodnoji-kultury-ukrajintsiv-derevo-zhyttya/
  5. http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Culturology/uvuk/WorldTree.html

http://zubrila.com/tvir-na-temu-lt-br-gt-obraz-svitovogo-dereva-v-kazkax-ta-mifax-lt-br-gt-lt-br-gt-ukra%D1%97nski-narodni-mifi-ta-legendi-ukra%D1%97nska-narodna-tvorchist-usna-narodna-tvorchist-ukra%D1%97nskij-folklor/

ОБРАЗ СВІТОВОГО ДЕРЕВА В НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНЦІВ: 10 комментариев

  1. Назарій Ігорович Нижник

    Доброго дня!
    Як Ви вважаєте, образ світового дерева притаманний сучасному мистецтву і творчості українців?

    1. Марина Володимоівна Костенко Автор записи

      Назарій, я вважаю образ світового дерева вічним та невмирущим символом. Він досі є актуальним, бо стоїть «над часом». Звичайно, ми можемо спостерігати його безперечний вплив і у сучасному мистецтві та творчості. Проте його модифікації важко простежити, бо сьогоднішнє мистецтво доволі сильно відрізняється від творчості наших пращурів.

  2. Артем Кривоніс

    Дорого дня, шановна Марино.

    Дуже сподобався ваший матеріал. Скажіть що найбільше вас зацікавило коли ви готували свою доповідь


    З повагою
    Кривоніс Артем =*

    1. Марина Володимоівна Костенко Автор записи

      Добрий вечір, Артеме
      Найцікавішим для мене було простеження впливу світового дерева на народну творчість українців, бо аналізуючи це можна виділити цікаві паралелі та образи, що є актуальними і у сьогоденні.

  3. Анна Кравченко

    Шановна Марино, дякую за цікаву доповідь!
    Скажіть, будь ласка, де конкретно в українському народному вишитті прийнято зображувати образ Дерева Життя? Тобто його зображали на одязі чи на інших речах, таких як рушники та інше?

    1. Марина Володимоівна Костенко Автор записи

      Шановна Анно,
      як вже зазначалося у моїй доповіді, образ світового дерева зображався у вигляді різних дерев, кущів, квіток, колосків, травинок тощо. Ці візерунки буди дуже популярними у народній творчості і простежуються всюди, починаючи від дитячої вишитої сорочки, закінчуючи розписом хат та посуду.

  4. Ольга Миколаївна Арсенич

    Шановна Марино!
    Стаття є дійсно цікавою — головне змушує замислитись, про те, яке місце займає людина в всесвіті! Чи вважаєте ви, що модель світового дерева дещо модернізувався з плином років і як саме змінився?

    1. Марина Володимоівна Костенко Автор записи

      Шановна Ольго,
      дякую за цікаве та актуальне питання. Я вважаю можель світового дерева універсальною. Можна сказати, що й досі є актуальними три його головних символи, а саме крона , що символізує світ законів Божих, згідно яких листя розпускаються і опадають, що означає колообіг життя; стовбур — світ життя; коріння – світ мертвих. Бо скільки би років, століть та тисячиліть не пройшло людська природа та душа залишаються незмінними.

  5. Яна Олегівна Олійник

    Доброго вечора!

    Посилаючись на деякі ваші тези, логічно постає питання: наші предки, по своїм віруванням і богам, які на теперішній час видаються нам казковими персонажами і легендами які видаються нам фантастикою на теперішній день, могли бути скептичними? Тобто, відкинувши всю екзитенцію і фатум, вони могли не послідувати вірі предків? Чи задумувалися вони про те, що насправді є істина? Образ Світового Дерева — це, звичайно ж добре, він зустрічається в багатьох народностях, але питання в тому чи міг праукраїнець відхилитися від загальноприйнятої норми?
    Адже сім`я та рід були фундаментальними поняттями.
    І якщо провести паралель до сучасності, чи можуть сучасні українці думати над теперішніми образами та віруваннями?
    Адже цілком можливо, що наші нащадки так само як і ми з вами будуть несерйозно ставитися до сьогоднішніх образів.
    Це в природі людей теперішніх — задумуватися над всім крім того, що дійсно потрібно.
    Так все таки, чи міг праукраїнець засумніватися?

    1. Марина Володимоівна Костенко Автор записи

      Добрий вечір шановна Яна,
      довго думала над Вашим питанням і прийшла у своїх роздумах до короткого та лаконічного висновку. Звичайно праукраїнець міг засумніватися і навіть більше, він засумнівався. На мою думку, якби у людини не виникало сумніву, то не було б і розвитку. Ми завжди маємо обдумувати навіть те, що приймаємо як належне, а не слідувати якимось сліпим віруванням та забобонам.
      Сподіваюсь, моя відповідь на Ваше запитання розкрила його суть.

Добавить комментарий