Українська музика ХХ століття

image_galleryСкачати в форматі PDF

Кудрявцев Антон Михайлович

НТУУ «КПІ», ІПСА, ІІІ курс, КА-34

Українська музика кінця на зламі XIX-XX ст. пережила великі зміни. Незважаючи на жорстку реакцію та утиски, які зазнавала в цей період українська культура, в музичному мистецтві продовжувався розвиток потужного фольклорного струменя, який живила творчість видатних українських композиторів — Якова Степового, Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича.

Геній Миколи Леонтовича особливо яскраво проявився в хоровій творчості, насамперед у галузі обробки пісенного фольклору. Блискучий знавець національної хорової культури, композитор підняв обробку народної пісні на рівень світових музичних зразків. Його знамениту хорову обробку колядки «Щедрик» співає весь світ. Такі його хори, як «Дударик», «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Ой з-за гори кам’яної» та багато інших стали справжніми шедеврами хорової музики. Особливої уваги він надавав співу а капелла (у перекладі з італійської — спів без супроводу). М. Леонтович був щонайтісніше пов’язаний з хоровою практикою — як учитель співу у сільських школах, хоровий диригент та керівник аматорських хорів, збирач музичного фольклору. Крім того, серед його доробку є також незакінчена опера «На Русалчин Великдень».

Ще один видатний майстер хорової музики — Кирило Стеценко залишив численні обробки народних пісень. Музичну освіту він здобував самотужки, хоча певний час навчався в одного з професорів Київської консерваторії. Великий вплив на К. Стеценка мала творчість і особисті стосунки з М. Лисенком. Він продовжив ту громадську справу, яку проводив М. Лисенко організацією концертів, літературних вечорів, творчих гуртків та опікуванням музичною освітою. Серед творів К. Стеценка вирізняються дитяча опера «Лисичка, котик і півник» та оперета «Сватання на Гончарівці». Видатним сучасником К. Стеценка був також Яків Степовий. Його твори також насичені інтонаціями народної музики. При цьому він приніс в українську музику засади професійного мистецтва. К. Стеценку пощастило здобувати музичну освіту в Петербурзькій консерваторії — у класі композиції М. Римського-Корсакова. Я. Степовий переважно працював у галузі малих форм — пісня, романс, фортепіанна мініатюра. Його музика перейнята ліричними, навіть інтимними настроями. Вена піднімала українську музику на новий професійний щабель.

Подальшому розвитку українського музичного мистецтва помітно сприяло відкриття в Києві, Львові та Одесі вищих музичних закладів. До цього в Україні існували музичні училища. Але після організації консерваторії музиканти мали можливість здобувати освіту на батьківщині. Завдяки цьому, в українські музиці XX ст. інтенсивно розвиваються такі жанри, як опера, симфонія, інструментальна музика, а також виконавство і музична наука. Найкрупнішими композиторами XX ст. були В. Косенко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, С. Людкевич. Велике значення мало також відкриття оперних театрів в Харкові. (1925), Києві та Одесі (1926) та концертних організацій — філармоній.

Найпомітнішим явищем у галузі опери та симфоній стала творчість видатного композитора та педагога Бориса Лятошинського. Його опера «Золотий обруч» (написана за романом І. Франка «Захар Беркут») та симфонії відкривали шлях українській музиці у світовий музичний простір.

Творчість Г. Лятошинського яскравіше відображає його потужний інтелект, здатність до філософського аналізу явищ, відчуття нервового і напруженого пульсу того бурхливого часу – першої половини ХХ ст., – в який йому довелося жити. Його спадщина довгий час оцінювалася критикою неоднозначно, вважалося, що ця музика занадто складна, переобтяжена, недоступна для сприйняття «широкими масами народу» і недемократична. Потрібен був тривалий час, щоби справедливо оцінити її особливу красу й художню переконливість.

Творчий шлях Б. Лятошинського позначений численними «змінами орієнтирів» протягом десятиріч, різноманітні його захоплення і переконання, художні уподобання знайшли вираз у мінливому творчому процесі. Розпочинав він як палкий прихильник російського композитора Олександра Скрябіна, який вважався одним із найяскравіших модерністів початку сторіччя. Під його впливом написані такі ранні твори, як фортепіанний цикл «Відображення», Перший струнний квартет, Перша симфонія.

Згодом, вже в двадцятих роках, Б. Лятошинський поступово знаходить своє власне неповторне творче обличчя, все виразніше проступають у ньому риси типові для його індивідуального сприймання. Він прагне відчути напружений ритм сьогоднішнього життя, захоплюється всім незвичним, передає пульс нової епохи, навіть якщо це нове — жорстоке й агресивне. І лише тонка душа митця здатна відчути в своєму «розшарпаному» суперечностями оточенні невмирущу красу людського духу. Такими художніми якостями, образами і настроями наділені його кращі твори цих років — фортепіанні Соната та Соната-балада, вокальні мініатюри на вірші російських та західноєвропейських поетів-символістів.

Разом з тим композитор дуже гостро відчуває трагізм навколишнього світу й прагне передати його іноді в гротесково-експресивних образах. Спокій і розраду він може знаходити лише у вічному світі природи, у внутрішній зосередженості. Такі настрої панують у вищезгаданих опусах і невипадковим є і вибір поезій. Ось лише деякі назви: «Похоронна пісня»         (сл. Гайнріха Гайне), «Прокляте місце» (сл. Фрідріха Геббеля), «В’януть мрії мої в самоті» (сл. Персі Шеллі) та ін. Варто зауважити, що українська поезія поки не приваблює його уваги в солоспівах і хорах — її він осмислить і передасть у вокальній музиці в більш зрілому віці.

Натомість національні традиції значно виразніше помічаються в інструментальних та оркестрових творах. Разом з Л. Ревуцьким він бере участь у конкурсі, оголошеному в 1927 р. до 10-річчя Радянської влади, і поділяє з ним перше місце за «Увертюру на чотири українські теми» для симфонічного оркестру. Тоді ж розпочинається напружена робота над одним із найвизначніших його творів — оперою за повістю І. Франка «Захар Беркут». Вона отримала назву «Золотий обруч» і була завершена в 1929 р. Мудра й водночас лірична повість І. Франка знайшла в опері Б. Лятошинського дуже цікаве втілення:  він наголошує насамперед на старовинних традиціях, на неповторній атмосфері руських князівств, що, як відомо, мали високорозвинену культуру, отже ґрунтується на архаїчних українських фольклорних темах. Для контрасту він вводить сюди також елементи «чужого», насамперед східного фольклору, тим самим  досягаючи яскравого картинного ефекту. Ця опера — одна з кращих у вітчизняній музиці ХХ ст., її постановки на сценах Київського і Львівського оперних театрів викликали значний інтерес.

Період війни Б. Лятошинському довелося провести в Саратові, куди, крім працівників Київської консерваторії, був евакуйований і професорсько-викладацький колектив Московської консерваторії. Проте душею він весь час рвався в Україну. «До сьогоднішнього часу в родині Лятошинських зберігається карта європейської частини території нашої країни (мова йде про колишній СРСР — Л.К.), на якій він щодня позначав пересування лінії фронту. У складних умовах евакуації Б. Лятошинський працював для спеціально створеної радіостанції ім. Т.Г. Шевченка, що транслювала свої передачі для мешканців України».

Серед творів, в яких особливо болісно відбилося відлуння війни, варто згадати Третю симфонію. В ній Лятошинський ніби повертається до тих самих загострено-експресивних засобів, які притаманні були його раннім творам, але тут вони набувають символічно-загрозливого значення. Навіть цитата народної пісні «Журба за журбою, біда за бідою» не несе бажаного просвітлення чи спокою, навпаки, саме через неї особливо тяжко усвідомлюється образ поневоленої України.

Продовжував розвивати напрям романтичного мистецтва Віктор Косенко. Вихованець Петербурзької консерваторії, В. Косенко здобув високу професійну освіту. Прекрасний піаніст, композитор, педагог, він збагатив українську музику чудовими інструментальними творами, симфоніями. В історію музики В.Косенко увійшов як тонкий лірик. Косенко — автор прекрасної світлої музики, яких напрочуд глибоко відчував внутрішній світ дитини, блискучий педагог, піаніст — таким увійшов в українську музику першої половини ХХ ст. Віктор Косенко. За своє недовге життя він зумів створити численні фортепіанні й вокальні композиції, що, на жаль, не надто часто звучать з великої концертної естради, проте охоче виконуються дітьми в музичних школах, початківцями та аматорами, входять у репертуар музичних училищ.

 

З одного боку, його романтична спрямованість, що відбилась у найкращих творах, і становила найціннішу й природну рису обдарування, виявились у таких опусах, як Два концертні вальси для фортепіано, Концерт для фортепіано з оркестром, романси на вірші О. Пушкіна. Великий досвід піаніста-педагога спричинив появу одного з найкращих дитячих збірників «24 дитячі п’єси для фортепіано», котрим і сьогодні охоче користуються музиканти-початківці. Весь світ дитини з її радощами і смутками, зацікавленням до оточуючого середовища, допитливістю постає зі сторінок цього збірника. Такі п’єси, як «Не хочуть купити ведмедика», «Купили ведмедика», «Дощик», «Ранком у садочку», «Скакалочка», «Українська народна пісня», «Балетна сценка» та інші —  зрозумілі й близькі юним піаністам. У Києві виникла й найбільш об’ємна оркестрова композиція — «Героїчна увертюра», безпосередньо навіяна образами й настроями героїчних українських пісень та музики П. Чайковського й С. Рахманінова.

 

У творчості композитора напрочуд органічно поєдналися інтонації української пісенності з досягненням російської та західно-європейської музики. Симфонічні, хорові та інструментальні твори Левка Ревуцького увійшли в скарбницю музики XX ст. Станіслав Людкевич продовжував розвивати західноукраїнську композиторську школу. Після об’єднання в 1939 р. східних та західних земель України ця школа увійшла як органічна частина в українську музичну культуру. При цьому вона мала свої характерні особливості, пов’язані з фольклором Карпатського регіону.

Велика заслуга Б. Лятошинського, Л. Ревуцького та С. Людкевича полягала також у створенні національної композиторської школи. Вони були професорами консерваторій, де виховували молоде покоління творців музики. Завдяки їх педагогічній праці, із стін консерваторій вийшли талановиті сучасні композитори, серед яких — М. Скорик, Є. Станкович, Леся Дичко, М. Колесса, які, у свою чергу, виховували молодше покоління музикантів.

У консерваторіях України отримували професійну підготовку відомі симфонічні та хорові диригенти — С. Турчак, В. Сіренко, А. Авдієвський,
Є. Савчук, які створили оркестри та хорові колективи світового рівня. На світовий щабель піднялися й українські співаки, серед яких — С. Крушельницька, Б. Гмиря, А. Солов’яненко, Є. Мірошниченко. Завдяки музичним учбовим закладам, українська фортепіанна та інструментальна культура вийшла теж здобула світове визнання. Але природний розвиток української музичної культури був загальмований ідеологічними лещатами, в яких опинилися національні культури в СРСР. Особливо це стосувалося композиторської творчості. Адже за часів Радянського Союзу в мистецтві та літературі панував так званий єдиний і незмінний стиль соціалістичного реалізму (соцреалізму). І будь-яке відхилення від нього вважалося неприпустимим та ідеологічно ворожим.

Україна, як і майже всі радянські республіки, вимушено знаходилась осторонь світового процесу. Музичну культуру України надійно «оберігали», насамперед, повною відсутністю інформації про новітні течії, досягнення, творчі пошуки. Натомість пошуки західної музики називалися ворожими радянській культурі, а на її представників, навіть найталановитіших і найвідоміших, навішувалися ярлики «формаліст», вся ж західна музика представлялася як «загниваюча», «буржуазна» та ворожа радянській людині. Композитори СРСР, які потрапляли під вплив цієї музики, прилюдно засуджувалися, цькувалися, а їхня музика заборонялася до виконання. Партія чітко пильнувала недопуск «ворожих впливів» усілякими постановами та ідеологічними настановами. Як-от, сумнозвісні постанови ЦК ВКП (б) про літературу та музику та ЦК Компартії України, які примітивно тлумачили принципи реалізму і, так званої, народності в музиці і, по суті, забороняли митцям право на творчий пошук. Цим не тільки гальмувався природний процес розвитку мистецтва, а й завдавалася шкода талановитим особистостям. Зокрема, творчість найвизначніших композиторів — Д. Шостаковича, С. Прокоф’єва в Росії, Б. Лятошинського, М . Вериківського в Україні була заборонена, ім’я цих митців шельмувалися в пресі, серед громадськості, а самих композиторів позбавили можливості нормально, творчо працювати.

Певний прорив був здійснений лише на початку 60-х років. Кілька молодих українських музикантів — В. Сильвестров, Л. Грабов-ський, В. Годзяцький, диригент І. Блажков — утворили групу по вивченню новітніх досягнень світової музики та її поширення в Україні. Усвідомлюючи, що творча особистість в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, загнана в глухий кут, вони спробували розірвати ланцюг ідеологічних пут жорсткої цензури. Музику, яку вони писали в авангардному руслі, стала викликом існуючій системі. Звичайно, щодо них теж уживались адміністративні міри. Але у світі їх було почуто: музика Л. Грабовського і В .Сильвестрова зазвучала на міжнародних фестивалях.

Окремою цариною в українській музиці залишається пісенна творчість. її кращими представниками у XX ст. є П. Майборода, О. Білаш, І. Шамо, А. Філіпенко та їх молодші колеги — В. Івасюк, Т. Петриненко.

Із здобуттям незалежності, в Україні з’явилися нові можливості розвивати творчі таланти. Нині існує свій потужний фестивальний рух. На міжнародних музичних фестивалях у Києві, Львові, Одесі, Харкові виконуються твори талановитої молоді України та зарубіжних музикантів. Провідними залишаються в українській музиці симфонічний та оперно-балетний жанр. Окремою частиною продовжує бути хорове мистецтво України, яке представляють такі колективи, як національні хорові колективи «Думка», Хор ім. Г. Верьовки, камерний хор «Київ». Національним художнім скарбом є також творчість видатної народної співачки Ніни Матвієнко.

Більшість композиторів присвячують свою творчість темам духовності. Насамперед, потужного розвитку набуває заборонена впродовж 70 років радянської влади церковна (літургійна) музика на канонічні біблійні тексти. Унікальні щодо цього твори написали Є. Станкович, В. Сильвестров, Леся Дичко, М. Скорик, Ганна Гаврилець, В. Степурко, І. Щербаков. Сміливо експериментує композиторська молодь, серед якої — С. Зажитько, А. Загайкевич (авторка електронної музики до фільму «Мамай), К. Цепколенко, В. Польова, С. Пілютиков,. В. Рунчак і багато інших.
Висновки:
Українська музика була навіяна фольклорними творами наших пращурів.  В українській музичній культурі продовжується романтична лінія (Я. Степовий, В. Косенко).

На творчості українських композиторів також відбивались події світових війн (3 симфонія Лятошинського) та умови постійних репресій, заборон і поневолень, додавши сумного окрасу до їхніх композицій.

Через ізоляцію від зарубіжжя радянською владою українські музиканти не могли обмінюватись творчими надбаннями із зарубіжними. На новий професіональний щабель піднімається хорова культура, в основі якої завжди залишалося народне мистецтво (М. Леонтович, К. Стеценко).

Провідними композиторами першої половини XX ст. є Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, М. Жолесса, які сформували українську композиторську школу. Велику роль відіграло також покоління 60-х років, послідовники та учні якого зумовили творчі досягнення сучасної української музики. Кращі її представники — В. Сильвестров, Л. Грабовський, М. Скорик, Л. Дичко та молодша генерація композиторів і виконавців вивела національну музичну культуру на світовий рівень.

 

 

 

Література:

1.  Любов Кияновська «УКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА»

  1. http://pidruchniki.com/17900110/kulturologiya/muzichna_kultura

Українська музика ХХ століття: 20 комментариев

  1. Марія Андріївна Луценко

    Дякую за таку цікаву доповідь! Дуже хотілося б почути Вашу думку про ці твори. З якими ви особисто познайомились? Чи думали Ви про більш глибоке дослідження пісенної творчості?

    1. Антон Кудрявцев Автор записи

      Дякую за коментар, Маріє.
      Так, закінчуючи музичну школу, мені пощастило вивчати багато українських творів, і я дуже радію можливості знов поринути в чудовий світ української музики, відкритий заново інтернет-конференцією.
      З найулюбленіших композиторів в мене були Борис Лятошинський – симфонія «Золотий Обруч» до повісті Франка «Захар Беркут» , а також Михайло Ревуцький із 2-ю симфонією. Не можу не відмітити творчість Косенка та інших чудових композиторів.
      Ніколи не займався дослідженнями на цю тему – це скоріше хобі. Але це дуже близько мені, фактично, я зростав у під акорди симфонічних оркестрів – майже всі мої рідні є музикантами.

  2. Юрій Ростиславович Савенков

    Доброго дня, Антоне!
    Хочу подякувати вам за цікаву доповідь. Одразу ж помітна ваша зацікавленість даною темою та якість опрацьованого матеріалу. Сподобалось також й оформлення презентації. Хотілось би дізнатись, які хорові колективи вам більш всього до вподоби та чи приділяється в наш час достатня увага (як з боку фінансування, так і з боку глядачів та їхньої зацікавленності) хоровим колективам?

    1. Антон Кудрявцев Автор записи

      Доброго вечора, Юрію. Дякую за коментар – музика України справді небайдужа мені, і я радий можливості розширити свої знання в даній сфері.
      На жаль, до музики влада нашої держави ставиться дуже недбало. Наведу приклад: заробітна платня музиканта державного ансамблю знаходиться на рівні прожиткового мінімуму. Тому у музику йдуть лише найвідданіші своїй справі герої або музиканти їдуть навчатись за кордоном — всі мої знайомі однолітки-музиканти збираються вступати до консерваторій Німеччини та Австрії.
      Мені дуже подобається творчість таких хорів, як «Джерело» на Балаклійського районного Будинку культури , а також хор київської церкви на Пухова – це справді чудово підготовленні музиканти, які довго співають разом і дарують нам чудову музику.
      Дякую вам за увагу до моєї теми!

  3. Марія Костянтинівна Шаріпова

    Добрий вечір, Антоне!
    Ваша доповідь виявилась неймовірно цікавою, а інформація, що представлена в ній вичерпною та корисною,у зв’язку з цим в мене не виникає питань пов’язаніх зі змістом доповіді. Проте мені було б цікаво особисто познайомитися з творчістю українськіх композиторів ХХ століття, чи не могли б ви підказати, яку оперу, чи можливо оперетту можна відвідати щоб краще зрозуміти тенденції розвитку української музики в цей час?

    1. Антон Кудрявцев Автор записи

      Доброго вечора, Маріє. Дякую вам за коментар. Матеріал справді відбирав немало часу, намагаючись в такому малому обсязі передати таку багатогранну історію українскьої музики, тож радію, що вам сподобалось.
      На жаль, не знаю які опери ви вже дивились. Але для ознайомлення з українською оперою пораджу вам подивитись опери «Наталка-Полтавка» Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Ці роботи найкраще складуть ваше враження щодо української опери.
      Дякую за чудовий коментар.

  4. Ольга Святославівна Ноголь

    Мала можливість відвідати у Львові оперу Мирослава Скорика «Мойсей» та особисто побачити композитора. Це справило на мене неабияке враження, адже це найкраща опера, яку мені довелось почути. Вона зрозуміла, витончена, а головне близька українському серцю. Хто ще може зрозуміти українця як не сам українець.
    Тому виникло питання, чи імпонує Вам більше творчість українських композиторів, чи ближче вона Вашому серцю,ніж творчість зарубіжних композиторів ?

    1. Антон Кудрявцев Автор записи

      Доброго вечора, Ольго.
      Гріє душу ваша заінтересованість українською оперою. Опера Скорика справді чудова і змушує задуматись. На жаль, мені не довелося наживо подивитись її, тож ваші враження набагато глибші.
      Щодо вашого питання, то навряд чи я знайду односкладну відповідь. Розумієте, українська музика відрізняється від зарубіжної , бо в корені відрізняються умови розвитку і історії їхнього виникнення. Українська музика пронизана печаллю і важкістю, але вона не пригнічує слухача – вона лише пропонує йому пережити почуття автора твору. Можливо, зарубіжна музика більш технічно складно побудована, сповнена важкими пасажами, що зачаровують слухача. В той час як вітчизняна музика вміє підкорювати і у своїй відносній простоті(хоча творчість Б. Лятошинського важко назвати простою — раджу до прослуховування 3-тю симфонію).
      Отже, поставлене вами питання схоже на питання «Що ти їси, яблука чи груші?» — навіщо вибирати, якщо вся музика приносить бурю емоцій і естетичного задоволення?
      Дякую за ваш коментар і цікаве питання.

  5. Михайло Вельмик

    Гарна доповідь, дуже послідовно підібраний матеріал, автор не пошкодував сил на пошук цікавої інформації.
    Проте хоілося б дізнатись, як впинула музика 20 століття на музику сучасну та в чому основні відмінності музики 20 століття від попередніх віків?

    1. Антон Кудрявцев Автор записи

      Дякую за питання, Михайле.
      Спавді, до презентації було докладено багато сил і часу, тож задоволений таким результатом.
      С прадавніх часів Україна славилась своєю музикою — романтичною, душевною, ліричною. Наші предки грали на сопілках серед мальовничих лісових краєвидів, вкладаючи у музику свої переживання, турботи, свою щиру і тонку українську душу.
      На основі цієї музики і сформувалась музика ХХ століття- лірична, трохи задумлива, а часто й сумна — відбиток, залишений тяжкою долею українського народу, війнами, що довелось пережити.
      Давня історія ліричної української музики сформувала і нинішню музику — твори Косенка і Скорика дають можливість помріяти і помандрувати долинами ваших роздумів.
      Отже, через довгу ізоляцію від навколішнього світу українська музика сберегла характер прадавньої, розвивалась на її основі.

Добавить комментарий