СТАНОВЛЕННЯ ОПЕРНОГО ЖАНРУ В УКРАЇНІ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Олег Кулік

НТУУ «КПІ» ННК «ІПСА»

Опера за силою впливу на духовне життя суспільства, потужністю й величчю проголошуваних зі сцени ідей посідає одне з найвагоміших місць у мистецтві. Цей жанр традиційно вважається своєрідним показником, «лакмусовим папірцем» загального рівня музичної культури кожного народу.

Опера – музично-драматичний твір, що об’єднує в собі спів (сольний, ансамблевий, хоровий), інструментальну музику, сценічну гру, образотворче мистецтво ( костюми, грим, освітлення, художнє оформлення спектаклю).  Опера виникла наприкінці ХVI століття, в Італії  як спроба вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію.

Українська опера формується в другій половині XIX століття. ЇЇ основи кореняться в давньому народному дійстві: вертепна драма, шкільний театр, кріпосний театр та вільний театр. Розглянемо це більш детально.

Вертеп – народний ляльковий театр. Він виник у кінці XVI на початку XVII століття. Вертепну драму, що складалася з двох дій розігрували на різдвяні свята. В першій йшлося про народження Христа, а друга являла собою побутову комічну сценку.

Музика вертепної драми відповідала змістові її дій. В I дії переважав хоровий спів (колядки, канти), музика виконувалась у повільному темпі, піднесеному настрої. Використовувались всього 3-4 мелодії, які повторювались багато разів з невеликими варіаційними змінами. У II дії використовувався народнопісенний і народно-танцювальний матеріал. Роль музики в II дії була значно відповідальнішою: за її допомогою створювалися образи дійових осіб. У вертепі було також багато танцювальних номерів, які виконувалися інструментальним ансамблем, куди входили скрипка, бубон, барабан, сопілка (склад «троїстих музик»).

У найдавніших редакціях вертепної драми, які належать до XVIII ст., серед діючих осіб побутової частини зустрічаються персонажі, виділені за етнічною ознакою (їх реєстр у різних текстах не завжди збігається, але в цілому дає правдиве уявлення про коло основних етнічних партнерів і сусідів українців): так у тексті інтермедії до польсько-руської вертепної драми, що була опублікована Іваном Франком, фігурують такі національні персонажі: Козак, Москаль, Мужик, Лях, Литвин, Старий Циган, Циганчук, Жиди. Сам публікатор тексту вважав його найстаршою копією вертепної драми з усіх відомих польських та українських записів. На думку І. Франка, цей текст був скомпонований у «північно-західній частині України».

Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з’являються Циган, Лях, Москаль, Жид, Селянин, Дід, Баба, Панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.

Отже, вертеп – це перший в історії розвитку української театральної культури справжній театр, який відіграв важливу роль у формуванні українського оперного мистецтва.

Найголовнішими центрами, де починали діяти шкільні театри, були Київ і Львів. Назва «шкільний» означає місце вистави, тобто школа. Шкільний театр набув широкої популярності завдяки Київській академії, де дуже урочисто обставлялися театральні вистави, які супроводжувались музичними номерами. Церковні сюжети розігрувались із «світською» пишністю, збагачувались розкішними костюмами і декораціями. Академія мала хор півчих і оркестр, у виконанні яких звучали декламації на грецькі, латинські та українські тексти.

Шкільні театри було надзвичайно важливим елементом у морально-етичному вихованні багатьох поколінь студентів та учнів духовних семінарій і академій. Драми, що ставилися в шкільних театрах, писались на біблійні сюжети: «Іосиф Патріарх», «Торжество Єстества Человеческого», «Комедія на день Рождества Христова», «Комедія на Успеніє Богородиці». Комедіями називались у жанрі шкільної драми сюжети на біблійні тексти з життя святих, які закінчувались щасливо.

Музика в шкільних драмах включала канти, колядки і псальми різноманітного змісту, що виконувались у супроводі скрипок і цимбалів. Особливо типовими для шкільного театру були хорові епізоди, що надавали виставі необхідної урочистості. Часто творцями музики були народні музиканти. Так відбувається зближення народної і церковної професійної музики.

Видатним українським драматургом і музикантом XVIII століття, який писав для шкільного театру був Феофан Прокопович. Його роль полягає в тому, що він свідомо прагнув поєднати драматичну дію з музикою і хореографією.

Також важливу роль у формуванні української опери зіграли кріпосні театри. На Україні вони знаходились у маєтку мецената Розумовського, де ставились твори італійських і французьких авторів, виконувались українські народні пісні. Відомим був і театр Трощинського, що знаходився у селі Кибинці Полтавської губернії.

Мистецтво кріпосних театрів призначалася для втіхи і розваги панів, тому прекрасна виконавська майстерність кріпосних труп лишилася невідомою для широкого кола слухачів. Умови життя і роботи кріпосних акторів були неймовірно тяжкі: їх шмагали після кожної незначної провини, продавали як річ, міняли на собак. Але саме кріпосні театри були першими школами, де виховувались власні музиканти, актори, співаки.

На початку XIX століття у найбільш людних районах міст, часто ярмарках, формуються драматичні трупи. Для них починають будувати театри, в яких ставляться опери-водевілі. Такі театри з’являються у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Львові, Коломиї. Перший театр у Києві з’явився у 1777 році. Дерев’яний театр на Хрещатику відкрито 1803 року, а перші відомості про постійний театр у Києві відносяться до 1834 року.

Упродовж ХІХ ст. культурно-мистецьке життя української спільноти на теренах Російської імперії відбувалося в складних соціально-політичних умовах. Утім, періоди реакції час від часу за історичних обставин змінювалися періодами більш-менш ліберальними, які надавали можливості розвиткові національного мистецтва та літератури. Так, період кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. ознаменувався розгортанням руху національно-культурного відродження в Україні, втім, його змінив час політичної реакції за царювання Миколи І Палкіна (1825-1855). Початок правління Олександра ІІ (1855-1881) відзначився значними державними реформами: Маніфестом про відміну кріпосного права (1861) та судовою, адміністративною, освітньою реформами (1864). Того часу відбувалося поширення українського національно-культурного руху, пов’язаного насамперед з народною освітою, просвітньою діяльністю громад тощо.

У 50-і рр. ХІХ ст., майже через тридцять років з моменту створення «Наталки Полтавки» І. Котляревського, розпочав композиторську діяльність у музично-драматичній сфері видатний український бас-баритон імператорських театрів С. Гулак-Артемовський. Він створив водевілі «Картина степового життя циган» (1851), «Ніч напередодні Іванова дня» (1852), вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля» (1851, утримувався в театральному репертуарі понад десять років). Найбільшим досягненням композитора стала опера «Запорожець за Дунаєм», написана в 1862 р. та поставлена в Маріїнському театрі в 1863 р. Цей твір був першою національною українською лірико-комічною оперою. Упродовж 1863-1865 рр. «Запорожець за Дунаєм» мав успіх у Петербурзі та Москві, а потім тривалий час не демонструвався. Поновлена опера була в 1884 р. у постановці трупи М. Старицького під час гастролей у Ростові-на-Дону. З того часу й дотепер «Запорожець за Дунаєм» є невід’ємною складовою репертуару українського оперного театру.

На межі століть музичне життя в Україні набуло різноманітних форм — діяльність різних музичних об’єднань, артистичних і співацьких товариств та гуртків у багатьох українських містах (Київське товариство любителів музики (1897); Літературно-артистичне товариство; музично-хорове товариство «Боян» (Львів (1891), Перемишль (1891), Станіслав (1896), Тернопіль (1901), Київ (1905) тощо); «Український клуб» (Київ, 1908); Товариство камерної музики (Полтава) та ін.); інтенсивним ставало концертне життя; завдяки роботі багатьох новостворених музично-освітніх закладів значно підвищувався рівень музичної освіти в Україні. Ці музично-культурні чинники, поряд з просвітньою, науковою, літературною, театральною діяльністю української інтелігенції на початку ХХ ст., сприяли піднесенню загальнокультурного рівня українського народу, розвиткові його самосвідомості та національних настроїв, формуванню й усвідомленню соціально-політичних поривань напередодні великих історичних змін, які невдовзі принесли з собою Перша світова війна 1914-1918 рр., Лютнева буржуазна революція та Жовтневий більшовицький переворот 1917 р. у Росії.

Саме друга половина ХІХ ст. стала часом формування та становлення української класичної музики, фундатором якої був видатний композитор, хоровий диригент і суспільно-громадський діяч М. Лисенко. В оперній галузі композитор, по суті, визначив подальший розвиток жанрових різновидів української опери. Він створив народні опери «Чорноморці» (1872, 2 ред. 1883), «Наталка Полтавка» (1889) (музична редакція твору І. Котляревського), лірико-комічну «Різдвяна ніч» (1873, 2 ред. 1883), лірико-фантастичну «Утоплена» (1883), історико-героїчну народну музичну драму «Тарас Бульба» (1890), дитячі комічні опери «Коза-дереза» (1888), «Пан Коцький» (1891) та фантастичну «Зима і Весна» (1892), оперу-сатиру «Енеїда» (1910), лірико-фантастичну камерну оперу «Ноктюрн» (1912).

До цієї доби належить музично-драматична й оперна творчість талановитих сучасників М. Лисенка — композиторів П. Сокальського, П. Ніщинського, М. Аркаса; в Західній Україні — М. Вербицького, І. Воробкевича, А. Вахнянина, В. Матюка та ін. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. створено оперні твори Д. Січинського, В. Сокальського, Б. Підгорецького, Я. Лопатинського, Б. Яновського, в перші десятиліття ХХ ст. українська музика збагачується в оперній та музично-драматичній галузі творчими доробками видатних композиторів — молодших сучасників М. Лисенка — К. Стеценка й М. Леонтовича.

Наприкінці ХІХ ст. сталося перше звернення в оперному жанрі до творчості Т. Шевченка, яке втілилося у створенні народної лірико-психологічної опери М. Аркаса «Катерина» (1892). Прем’єра твору відбулася 1899 р. у Москві в постановці трупи М. Кропивницького, вистава пройшла з великим успіхом. Надалі опера ввійшла до репертуару багатьох українських театральних труп. У другій половині ХХ ст. «Катерина» М. Аркаса поновлена на оперній сцені в музичній редакції українського композитора Г. Таранова.

В останні десятиліття ХІХ ст. (1870-1892) створена перша українська опера в Західній Україні — «Купало» А. Вахнянина. Вперше цей твір поставлений уже після смерті композитора, в 1929 р. (у музичній редакції М. Вериківського) в Харківському театрі опери та балету, хоча окремі оперні сцени були виконані в 1871 р. Вирізняючись яскравим національним колоритом, поєднанням історичної та психологічної складових у музичній драматургії, опера А. Вахнянина відіграла помітну роль у розвитку оперного жанру в Україні, хоча так і не набула широкого визнання публіки. Після вистави 1929 р. опера була майже забута й поновлена (в музичній редакції М. Скорика) лише в дев’яностих роках ХХ ст. (1990 р. у Львові, 1993 р. у Києві).

Отже, формування та становлення української опери було дуже складним процесом, що є одним з визначних складових соціально-культурного розвитку української нації в ХІХ столітті.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Нечипоренко Т.П. Українська музична література./ Т. П. Нечипоренко. Бердичів, 2005. —  225 с.

  1. Гнидь Б. Історія вокального мистецтва / Б. Гнидь. — К. : НМАУ, 1997. — 320
  2. Історія української музики : В 6 т. / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Т. 4. : 1917 – 1941. / [ред. колегія Л. Пархоменко, О. Литвинова, Б. Фільц]. – К. : Наукова думка, 1992.
  3. Історія української дожовтневої музики / [заг. ред. О. Шреєр- Ткаченко]. — К. : Муз. Україна, 1969. — 588 с.
  4. Єрошенко О. Становлення української опери в контексті національно-культурного руху в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. // Єрошенко О. Культура України. — 2011. – 3 черв.

СТАНОВЛЕННЯ ОПЕРНОГО ЖАНРУ В УКРАЇНІ: 17 комментариев

  1. Євген Володимирович Серветник

    Я вважаю, що ця тема є досить актуальною особливо тепер у часи розвитку інформаційних технологій, коли люди почали забувати про театр, книжки, живу розмову, багато хто прочитавши дану статтю, зацікавиться и сходить до театру. Що до змісту мені сподобався широкий спектр, напрямів театрального мистецтва, що розглянуті автором, але у той самий час він майже не відходить від основної теми. Робота залишила позитивне враження, адже є в одночас досить грунтовною, але й і не занадто великою, також презентація дуже добре підкреслює основні пункти на які б було варто звернути увагу.

    1. Кулік Олег Прокофійович Автор записи

      Дякую за цінний коментар. Я щиро сподіваюсь, що більшість тих, хто прочитав цю роботу, зроблять такі ж висновки.

  2. Микола Миколайович Бондаренко

    Дуже сподобалась робота автора на дану тему. Дякую за логічне і послідовне розкриття матеріалу. Але у даній статті не вистачає згадки про Крушельницьку Соломію Амвросіївну, яка за життя була визнана найвидатнішою співачкою світу і виступала на одній сцені з Енріко Карузо, Тітта Руффо та Федором Шаляпіним. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття.
    А загалом дуже гарна робота, дякую!

  3. Богдан Серафимович Бондар

    Згоден з паном Миколою, занадто мало уваги приділено оперним співакам.
    Але загалом стаття цікава, дякую вам.

    1. Кулік Олег Прокофійович Автор записи

      Так як робота була присвячена саме становленню оперного жанру, то цілком логічно, що акцент було зроблено саме на творцях опери, а не на виконавцях.
      Дякую за увагу.

  4. Юлія Євгенівна Мельник

    Дякую,пане Олег!
    У період розвитку інформаційни тенологій народ забув про те,що можно проводити свій вільний час не тільки сидячи за комп’ютером або перед телевізором. Мене завжди захоплювали театр,опера,балет. Я вважаю, що мистецтво у будь-якому його прояві сприяє всебічномута гармонійному розвитку людини як особистості.
    А чи Ви мали можливість відвідати оперу? Якщо так,то розкажіть будь ласка детальніше!
    Чекатиму на Вашу відповідь!

    1. Кулік Олег Прокофійович Автор записи

      Шановна Юліє!
      Дякую Вам за відгук.
      Київську національну оперу мені вдається відвідувати з частотою близько раз на рік, звісно, б хотілося бувати там частіше. Серед українських вистав мені найбільше до вподоби «Тарас Бульба» Миколи Лисенка. В ній дуже добре подається визвольна боротьба вояків Запорізької Січі проти польського поневолення, цікаво розкривається конфлікт між протидіючими сторонами — козаками і польськими завойовниками та конфлікт життєвих позицій: жертовного служіння Батьківщині й егоїстичного прагнення власного щастя. В захоплюючій музиці відбиті всі найкращі риси — глибока, всепрониклива народність, вірність кращим національним художнім традиціям. Також неможливо пройти повз акторську майстерність, певен, більшість глядачів залишаються в захваті від неї.

Добавить комментарий