ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА ПЕТРА МОГИЛИ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Максим Катерина

НТУУ «КПІ», факультет прикладної математики, третій курс,КВ-31

«Три речі є до вподоби Богу і людям:

згода братів, милосердя до ближніх

і згода між чоловіком та дружиною.»

Свт. Петро Могила.

Доба, окреслена часовими рамками нашого дослідження, складала особливу епоху в історії України. Петро Могила, Митрополит Київський і Галицький, був невтомним борцем за православ’я в той надзвичайно тривожний і небезпечний історичний момент, в якому опинилися Україна і Білорусія в XVII столітті. Петро Могила, безсумнівно, перевершував сучасних йому ієрархів не тільки Руської Православної Церкви, а й усієї Східної Церкви: переважав своїм просвітництвом, своєю любов’ю до освіти, і своїми діяннями на користь православ’я. Складною і суперечливою була постать Петра Могили – видатного церковного та культурного діяча, що залишив неабиякий слід в українській історії. Видатний просвітник, меценат українського мистецтва, філософ, реформатор, письменник та засновник Києво – Могилянської академії, визначний релігійний і культурний діяч, богослов і мислитель першої половини XVII ст.. Свою діяльність він скеровував на уніфікацію і зближення християнських церков в Україні, зміцнення православ’я через заснування шкіл, колегії, друкарень, бібліотек. Він запам’ятався нам не тільки релігійним, а й визначним державним діячем. Об’єднання всіх гілок християнства на принципах рівності й збереження власних традицій було свідомою метою Київського митрополита. Діяльність цієї людини, безумовно, сприяла духовному єднанню українського народу, утвердженню на Україні єдиного культурного простору.

Велика кількість праць про Петра Могилу написана нашими та закордонними дослідниками. М. Костомаров в своїй праці «Київський митрополит Петро Могила» аналізує його діяльність в трьох аспектах: громадсько — політичному, культурному та релігійному. [3,с.102]

Час, у який жив і діяв Петро Могила, був часом суттєвих історичних змін в долі українського народу, пов’язаних з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. 21 грудня 1596 року у молдавського господаря Семиона Могили й семиградської княжни Маргарет народився син, якого нарекли Петром. Домашньою освітою Петра Могили займалися вчителі Львівського православного братства, організованого в 1586 р для захисту і збереження православної віри. Львів перебував недалеко від молдавсько-влахійскіх володінь, і Львівське братство, мало потребу в коштах та іноді зверталося до єдиновірних молдавських господарів з проханнями про матеріальну допомогу. Слід зазначити, що засвоєна в дитинстві та юності «братська» концепція ненасильницького, прогресивно зорієнтованого реформування Церкви привела Могилу не лише до європейської освіти (знайомств з нею органічно потребувало братське консервативне реформаторство, яке мало нагадувало «охранительные позиции», наприклад, псевдоконсерваторів XIX ст.), а й до тих світських і духовних шляхів, якими він рухався упродовж всього життя. Для продовження освіти Петро Могила вступив в Польську академію в Замості, а потім навчався в різних навчальних закладах в Голландії і Парижі. Він добре володів грецькою та латинською мовами. Вчителі Львівської школи і родові традиції назавжди визначили строго православні погляди Петра Могили, незважаючи на перебування в західноєвропейських університетах. Після захоплення Молдавії Кантемиром Мурзи в 1612 році родина Петра Могили змушена була шукати притулку в Польщі, де вони мали сильні родинні зв’язки. Тут Петро спочатку вступив на військову службу і брав участь у відомій битві під Хотином у 1621 році. Але Могила ніколи не бачив себе у воєнній кар’єрі. Після смерті свого опікуна Петро переселяється на Київщину. Часті відвідини Києва, тодішньої духовної столиці, та дружні стосунки з митрополитом Іовом Борецьким впливають на долю Могили :остаточно формують його погляди , вказують шлях його подальшої життєвої діяльності. Могила дуже рано зрозумів, що питання прадідівської релігії служать найважливішим елементом національно-культурної самостійності. Він приймає непросте рішення — присвятити себе служінню Богу, прийнявши чернечий постриг, щоб розділити долю гнаних польською владою православних іноків. Це рішення далося Петрові важко, адже у світському житті перед блискуче освіченим шляхтичем відкривалася блискуча кар’єра. В лаврі незважаючи на гоніння, в той час зібралося багато високоосвічених ченців, які поставили собі за мету надати підтримку православ’ю. Серед них були святогірські іноки: Кипріан, який здобув освіту у Венеції і Падуї; Йосип, протосінгелл Олександрійського патріарха; віленський протоієрей Лаврентій Зизаній Тустановський та інші. Одні з них займалися перекладами святоотецьких книг, інші писали праці на захист православ’я. На той час Києво-Печерська обитель виступала головною опорою православ’я в Україні. Для Петра Могили монастир став тим благодатним місцем, де мали можливість здійснитися і зміцнитися його мрії й надії, які згодом втілюватимуться в життя на церковно-просвітницькій ниві. Через два роки він стає архімандритом найбільшого, у ті часи, в Україні монастиря. Ще через п’ять років (1632 р.) ми бачимо його вже на престолі митрополита Київського. Він був обраний на цю посаду у Варшаві, де, як посланець Ісаї Копинського, на сеймі палко боронив права православного населення перед новим королем Владиславом.

У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Як писав М.Костомаров, « новий архімандрит одразу виявив свою діяльність на користь монастиря — підпорядкував Лаврі Пустинно – Миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь; збудував за власні кошти при Лаврі богадільню для убогих та створив при Печерському монастирі вищу школу». [3,с.105]

В складний час в історії православної церкви в Україні проходило життя та церковна служба П.Могили. В результаті Берестейської унії більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, а Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священики, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Більшість монастирів також виступили проти унії.

Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем. Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних – тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на це примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників.

Митрополит Петро розумів, що потрібно шукати вихід із того небезпечного становища. Коли «Русь нищить Русь». За цим лапідарним і водночас об’ємним визначенням загальнонаціональної проблеми відчувається патріотична позиція і велика відповідальність за долю української Церкви, українського народу та України в цілому.

Петро Могила був одним із творців, ініціаторів «проекту утворення українського чи навіть Київського патріархату, спорідненого з ідеєю відродження єдиної вселенської християнської Церкви під егідою Папи» Почалися активні спроби по зближенню православної та Католицької Церкви шляхом переговорів, які отримали у Ватикані назву «універсальної унії».

Ще у сані архімандрита Києво-Печерської лаври Петро Могила продемонстрував основну мету своєї діяльності – поглиблення освіти духовенства і всього українського суспільства, причому не на основі візантійських традицій, а освіти європейського зразка. «Розумовий рух, – пише М.Костомаров, – з приходом Петра Могили дістав новий поштовх і нову силу»[3, с. 107]. Очевидно, йшлося про те, що розумовий рух мав уже на Україні певну традицію – Острозьку академію і братські школи.

Як митрополит, Петро Могила розпочав докорінну реформу православ’я в цілому. Високе патріотичне звучання мали такі заходи митрополита, як реставрація Софійського собору – «глави і матери всіх церков» Русі, відновлення інших храмів, збудованих за давньоруських часів, як – от церкви святого Василія, храму Спаса — на – Берестові, розкопки руїн Десятинної церкви У 1635 році вони були відкриті і очищені від розвалин під руїнами якої знайшли мощі рівноапостольного князя Володимира. Останки київського князя Володимира були перенесені до Успенського собору Києво — Печерського монастиря. Поблизу руїн Десятинної церкви митрополит Петро в тому ж році посадив липу. Канонізував преподобних печерських ченців, похованих в ближніх і дальніх печерах Лаври.

Найбільшим із гріхів, у якому звинувачували православних католики, була невпорядкованість книг – вона начебто йшла від того, що у православній церкві немає єдиного центру на зразок папського престолу. Саме це стало причиною того, що сам митрополит і його однодумці включилися в очищення і обробку православних богослужебних книг, дбаючи про їх уніфікацію і оновлення.

Величезною роботою для Петра Могили була підготовка єдиного зразка богослужебних книг. Вже у 1629 р. він опублікував «Служебник», в якому пояснив догматичне й обрядове пояснення літургії. Це було своєрідне одноманітне керівництво для священиків при здійсненні священної літургії, на основі якого вони могли розуміти те, що чинять. Через десять років (1639 р.) «Служебник» був перевиданий з додатком молитов і порад на різні випадки життя.

Уніфікація догматики була одним з важливих кроків Петра Могили до реабілітації православ’я у Речі Посполитій, виведення його з глибокої кризи. Ще один важливий крок створення катехізиса. Оскільки великий катехізис довго обговорювався й доповнювався, то Могила розпорядився видати малий катехізис, який би вивчали всі вірні, починаючи зі школи. Стрижнем цих зусиль митрополита було прагнення повернути церкву до давнього благочестя. Цій же меті мав служити і «Требник»(1646р.) – збірник детально розроблених богослужінь на всі випадки життя разом з поясненнями та настановами, справжня наукова інтерпретація православної догматики.

Серед найважливіших праць митрополита є «Літос» (1644 р.), де детально розглядаються обряди й таїнства, церковний статут, а також два догмати, котрими католицизм відрізняється від православ’я, – догмат про сходження Святого Духа і сина та догмат про верховенство папи.

М. Костомаров особливо підкреслює той факт, що визнаючи відмінність обрядів та догматів, Петро Могила був переконаний, що Христова церква єдина. На цій основі він робив активні спроби об’єднати Христову церкву в Україні, навіть створити окремий патріархат. З історичних джерел знаємо, що Могила виступав за свідоме, добровільне об’єднання всіх християнських церков»[3с.105].

Нововведення митрополита не тільки зміцнювали українське православ’я, як пише М. Костомаров, а й сприяли вихованню нової української людини, яка б своєю освітою і духовністю стояла на рівні з європейцями свого часу. Цьому значною мірою сприяла заснована Петром Могилою Київська колегія. Мета київської колегії була переважно релігійна:потрібно було виховати покоління вчених і знаючих духовних осіб [3с.106]. Детально розглядаючи систему освіти в колегії під протекторатом митрополита, Микола Костомаров наголошує, що тут на шкоду грецькій мові, до авторитету якої так звикли православні діячі, велика увага приділялася вивченню латинської та слов’янської мов. При введенні такої системи навчання митрополитові довелося перебороти сильний опір консервативно настроєної громадськості, особливо козацтва, котре у запровадженні латино мовного викладання бачило прихований крок до католицизму.

Віддаючи належне засновникові і патронові Академії (колегія дістала цей титул лише в кінці XVІІ ст. від російського царя), його далекоглядності і цілеспрямованості, М. Костомаров особливо схвально відгукується про латино мовні диспути, в яких вихованці закладу Петра Могили досягали головної мети, котру він перед ними ставив: бути ученими і спритними борцями за самобутність православ’я, що вміють вразити супротивника його ж зброєю. Історик схвалює навіть схоластичний метод навчання, запозичений Петром Могилою у західноєвропейських університетах, оскільки цей метод «привчав голову до міркування, до узагальнення, служив, так би мовити, розумовою гімнастикою, що готувало людину до того, щоб ставитись до предметів знання з науковою точністю»[3,с.120]. Між іншим, культурна та освітня діяльність Петра Могили не обмежується тільки турботою про Київську колегію. Саме за його участі були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі.

Дослідник застерігає, що до оцінки рівня знань у колегії Петра Могили слід підходити з мірками його часів, тобто XVІІ ст. Вчинок Митрополита – заснування колегії з європейською системою освіти можна належно оцінити лише тоді, коли усвідомити той рівень, який панував у православному світі до появи його школи. «У країні, де протягом віків панували розумові лінощі, де маса народу перебувала за своїми поняттями майже у первісному поганстві, де духовні – єдині провідники якогось розумового світла – машинально і халатно виконували обрядові форми, не розуміючи їх змісту, не маючи поняття про суть релігії; де українська мова, українська віра і навіть українське походження мали клеймо невігластва, грубості й відречення з боку панівного племені, – у цій країні раптом з’являються сотні українських юнаків з прийомами тогочасної освіченості і вони не червоніючи називають себе українцями» [3, с.145].

Цілком справедливо зауважує М. Костомаров, що єзуїти без жодних труднощів задушили б колегію Петра Могили, як вони розправилися з іншими українськими школами в Речі Посполитій, але вихованці митрополита спричинилися до того, що весь український народ піднявся на велику Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. Отже, світогляд, який формувався в стінах колегії Петра Могили, сприяв консолідації українського народу, зростанню почуття самосвідомості, національної гордості, принаймні, вихованці колегії «не червоніючи називали себе українцями».

Однією з найважливіших сторін його діяльності була організація книговидавничої справи. Він надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія книгодрукування в Україні. Одним із перших друкування «руською мовою», тобто книжною мовою того часу, значно підняв престиж і авторитет слов’янських видань, увів у Лаврській друкарні латинський і польські шрифти, вважаючи за необхідне надати її діяльності міжнародного розмаху, сприяв створенню друкарень у Молдавії та Валахії.

Києво-Печерська друкарня займала провідне місце серед всіх українських і білоруських братських друкарень. За 5 з половиною років після призначення настоятелем архімандрита Петра в лаврської друкарні було надруковано 15 книг, написаних або переведених самим архімандритом Петром Могилою. У 1628 р вийшов зроблений ним переклад з грецької книги по аскетиці «Агапіта диякона главізни повчальні»; 1631 р була надрукована «Тріодь Цвітна» з передмовою і поясненням церковних пісне співів та історичним нарисом про них; в тому ж році вийшла збірка повчань архімандрита Петра Могили під назвою «Хрест Христа Спасителя і кожної людини». Потім вийшов «Літургіаріон сиріч служебник», виправлений архімандритом Петром Могилою за грецькими джерелами і забезпечений поясненнями літургії. У ті роки архімандрит Петро Могила написав кілька канонів і церковних пісне співів: канон до причащання священиків, канон на результат душі, канон про створення світу та інші. Всі ці канони написані хорошим церковнослов’янською мовою і позначені печаттю видатного поетичного обдарування і глибокого розуміння духу церковних піснеспівів.

Він сприяв публікації історичних і літературно – лінгвістичних праць «Патерик» Сильвестра Косова і «Тератургіма» Афанасія Кальнофойського.

Поряд з релігією Петро Могила цікавився проблемами держави й упродовж цілого свого життя купляв та вивчав книги з цього питання, що засвідчує склад його бібліотеки. Добре знав він твори античних та середньовічних авторів про державу – Платона, Аристотеля, багатьох візантійських учених, а також Цицерона, Томаса Аквінського, Франциско Суареца. Петро Могила був одним з перших в Україні мислителів православного спрямування, які не лише вдавалися до загальнофілософських міркувань політико-правового змісту, а й нерідко підходили до самої ідеї української держави в її теоретичному виразі.

Роздуми Могили про українську державу стосуються періоду, коли Україна була у складі Речі Посполитої й реальне питання про її відокремлення ще не стояло й навіть недостатньо усвідомлювалося, а переважна частина українців, попри повстання і збройну боротьбу козацтва, за часів Могили домагалася лише збереження й збільшення старожитніх прав і вольностей, а не відокремлення від Речі Посполитої й утворення незалежної окремої держави.

Могила, думаючи про прийдешню державу, мав на увазі монархічну владу, хоча й обмежену певними дорадчими, судовими й виконавчими установами, а не республіканський устрій чи козацьку республіку, як особливу форму державності. Хоча про козацький народ писали й говорили, однак суспільна свідомість європейців козацької республіки не сприймала [3, с. 108-110]. Усвідомлення козацької республіки як особливої форми державності прийшло трохи пізніше, разом із перемогами Богдана Хмельницького та організацією державного життя на територіях, контрольованих українським військом, з використанням тих адміністративних структур, які вже склалися в козацькому середовищі, хоча й воно не було завершеним.

А на початку XVII ст. за умов піднесення та спадів національно-визвольного руху Петро Могила починає замислюватись над долею України і майбутньою українською державою. Говорячи про державний устрій, Могила вживав переважно такі терміни, як «цар» або «король», хоча відповідно до тогочасної традиції й називав Бога «небесним гетьманом».

На думку Могили, держава як певна установа, дається людям Богом, вона встановлюється через волю людей, голос народу – це голос Божий. Кожна людина від природи і від Бога має право на життя, на свободу та її захист, але якусь частину цих прав вона відчужує від себе й передає носіям державної влади. Держава внаслідок цього стає виразником волі та інтересів усіх, тобто, суб’єкт державної волі розширюється, це особиста воля не лише володаря, а й тих громадян, які йому цю волю передали. І тому всі дії володаря повинні спрямовуватися на реалізацію загальногромадянських інтересів, спільної користі, а не лише власних, або якогось окремого інтересу [2, с. 110]. Держава, на думку Могили, стоїть над усіма станами та окремими громадянами і водночас відображає волю та інтерес кожного. Саме завдяки цьому вона й спрямовується на досягнення загального блага.

Отже, погляди Петра Могили стверджують ідею сильної державної влади. У сфері політики, права, освіти, забезпечення добробуту громадян влада державного господаря повинна бути найвищою, вона може лише радитись і співпрацювати щодо цього із церквою. Дійсно, мислитель приділяв велику увагу проблемі співвідношення царської та церковної влади.

Петро Могила помер не доживши до 50 років. Перед смертю він заповів Київській колегії свою бібліотеку, придбану для неї нерухому власність і значну суму грошей, а наставників її зобов’язував, щоб вони жили за його правилами і кожен четвер здійснювали про нього поминання.

Багато заповідав він Лаврі та іншим монастирям і церквам, спорудженим їм з руїн. Він цілком міг сказати: «все, що мав я, присвятив разом з собою на хвалу і служіння Богу».«Ім’я його одне з кращих прикрас церковної історії, — говорить преосвященний Макарій.

Разом з його смертю на Україні закінчується «Могилянська доба» — доба розквіту духовності та розвитку православної церкви в Україні. Цю добу ще називають «Золотою добою» української культури та духовності.

На мою думку, Петро Могила добре розумів значення духовної культури в житті українського народу. Саме завдяки йому був зроблений значний крок у розвитку вищої освіти на Україні. З його ім’ям пов’язане розгортання системи вищої та середньої освіти в Україні, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати з ними. Він став фундаментатором і творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу — Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української академії та Київського університету.

Хоч Петро Могила і не здійснив усіх своїх задумів ( зокрема, об’єднання українських церков, видання Біблії та «Патерика», завершення відбудови деяких храмів) він назавжди залишився у нашій історії. Якщо оцінювати діяльність митрополита, як вимагали давньоримські історіографи, «без гніву і упереджень», то слід схилитися перед величчю цього сина Молдови, котрий присвятив усього себе Україні, яку називав «отчизною милою», «отчизною коханою». З огляду на значний внесок у розвиток вітчизняної культури Петра Могилу сміливо можна назвати, за словами вміщеними в його епітафії, «великим і славним мужем».

Список використаних джерел

  1. Білодід О. Загадка Петра Могили /О.Білодід // Київська Старовина, 1993р. — №3.
  2. Ворончук І.О. Історія України в прозових творах та документах. II пол. XVI — I пол. XVII ст. / І.О Ворончук // К.: Україна, 1996р. — 412с.
  3. Костомаров М.І. Історія України в життєписах визначних її діячів./М.І.Костомаров// — К.: Україна, 1991р. — 493с.
  4. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3 кн. /О.П.Крижанівський,С.М.Плохій //— Київ, 1994. — Кн. 3.
  5. Нічик В. Петро Могила в духовній історії України./ В.Нічик// — К., 1997. — С. 96-126.
  6. Koropecky R. The Kiev Mohyla Collegium and Seventeenth Century Polish Literary Contracts: a polish translation of Henry Montagu’s Manchester al Mondo // The Kiev Mohyla Academy. Harvard Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984.

Shevchenko I. The Many Worlds of Peter Mohyla // Harvard. — The Kiev Mohyla Academy. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984

ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА ПЕТРА МОГИЛИ: 4 комментария

  1. Валерія Сергіївна Колесник

    Доповідь дуже повно та багатогранно розкрила важливість діяльності Петра Могили для українскького народу. Напрочуд точно було відображено події «Золотої доби» українскої духовності. На мою думку тема доповіді є дуже актуальною, оскільки погляди Петра Могили випередили свій час та залишаються актуальними досі. Справді ця непересічна постать у нашій історії варта того, аби про неї знали широкі маси. Дякую автору за корисну доповідь!

    1. Катерина Максим Автор записи

      Шановна Анастасіє!
      Готуючи цю доповідь, я користувалась різними джерелами інформації та, на жаль, докладні данні про дитинство і юність Петра Могили не збереглись.

Добавить комментарий