Значення кіномистецтва О.Довженка, С.Параджанова у розвиток української культури

image_galleryСкачати в форматі PDF

Малявка Євгеній

Факультет прикладної математики НТУУ «КПІ», група КП-32

 

                  Кожна перемога українського кіно – це приголомшлива історія, але      це перемога не індустрії, а конкретної людини…

Лесь Санін, сучасний український кінорежисер, актор

На сьогоднішній день кіномистецтво в нашому житті відіграє роль безкінечної скарбниці натхнення, фантазії, мрій та історій, дозволяє доторкнутися до чогось нового та незвіданого.  Мало хто уявляє своє життя без перегляду фільмів. Але саме українське кіно займає неабияке місце в наших серцях. Їх особливість полягає в тому, що вони зняті на рідній землі, в яких присутні українські актори, а ще вони несуть в собі частинку нашої історії та наших традицій. Для кожного з нас це гордість.

Найвідомішою постаттю в українському кінематографі є Олександр Довженко. Його талановиті кінострічки здіймали ажіотаж у цілому світі та мали немалий вплив на розвиток цього виду мистецтва. Творчість Довженка різнобічна, адже більшість стрічок було створено під впливом Радянського Союзу, та, не зважаючи на це, фільм «Земля» потрапив до 12 найкращих кінострічок на світовому рівні. У піднесенні вітчизняного кінематографа до світового рівня відіграли такі фільми як: «Звенигора», «Арсенал» та «Земля» (1930). Завдяки своєму особливому стилю, в якому поєднувались обов’язкові компоненти: філософські роздуми, образні зіставлення, оригінальні думки та міркування, спостереження, які перетворювались у глибокі трактати про вічне, те, що близьке для кожної людини у світі, Довженко залишався неперевершеним. Талановитий український письменник, художник, кінорежисер, кінодраматург,- все це можна віднести до характеристики Олександра Петровича Довженка.

Уперше про нього почули після виходу фільму «Звенигора». У сюжеті йдеться про легенду, в якій гайдамаки в надрах гір закопали скарб. Сама ідея зародилася у голові Юрка Юртика, а сценарій до фільму написав Майк Йогансен. Прагнучи створити «свою Іліаду», Довженко вирішив переробити сценарій, та змінив його майже на 90 %. Щоб зрозуміти тематику твору, потрібно йти рука об руку з історією України, адже вона охоплює більш ніж дві тисячі років. У дванадцяти піснях оспівується сміливість запорізьких козаків, скіфські та варязькі легенди, громадські війни, петлюрівці, більшовики та білогвардійці. Усі вони з’єднані одним персонажем — дідом, який став прообразом патріархального селянства, прив’язаного до цінностей минулих віків. Кінофільм не вписується в ряд кінокартин, які були покликані створювати пролетарський реалізм, але і завершується апологією соціалістичної індустрії. Прийдешнім фільмом Довженка став «Арсенал» — фільм-поступка перед владою, як вважає основна маса кінознавців. Головною проблемою українського інтелігента – проблема вибору: замерзнути комуністом і не зважати на зраду власного народу або ж піддаватися загрозі.

«Арсенал» — приниження і осуд визвольної боротьби українського народу в наслідок розпаду імперії. Не звертаючи уваги на те, що сам творець вів війну в лавах армії УНР, в даній ситуації — на іншiй стороні. Критики й сьогодні сперечаються про можливiсть приховання у цьому фільмі непрямого докору націоналістам, що не зберегли незалежну Україну, або ж це чисто більшовицький твір, який доводить «верхівкам» і критикам сучасності виключення націоналістичного нахилу у творчості. Це революційна епопея, кінопоема, в основі сюжету якої лежить катастрофа державного програшу і робітниче повстання на київському заводі «Арсенал» на докір владі та  військам УНР у січні 1918 року.

Стилістика, яка розроблена Довженком, поклала початок спрямованості, яку визначають як «українське поетичне кіно». Зрештою з липня по листопад 1929 Довженко знімає особистий чудовий твір «Земля», гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, вважається частиною космічного ритму буття. Довженко вперше на світовому рівні показав власний світогляд через кіно, яке ще досі відрізняється від зображуваного. Це світогляд людини, що звикла працювати руками, в якій розмірена амбіція, обґрунтована її способом життя. Навколишній світ і нація — ціле і неподільне, а їх тип життя вважається одвічним, та не зламним світосприйняттям. Символіка Довженка була щільно пов’язана зi світорозумінням українського народу, з образністю етнічної поезії.

«Земля» Олександра Довженка стала майстерно ідеальним вираженням абсолютно незвичайного для світового кіно об’єкта: світорозуміння, для якого найвищою цінністю і значенням життя вважається робота на землі, тобто землеробство. До цих часів кінематограф даної сторони земного буття не охоплював. Домашні замальовки, ті або ж інші колізії сільського життя, безперечно, мали простір. Але Довженко освоїв даний сільський континент в масштабах, які набирали глобальне значення. Цей кінофільм містив первинне та загальнолюдське. Людина, яка проживає і трудиться на землі, вважається частиною космічного ритму буття, життя природи зі змінами пір року, а це означає — з постійним повторенням землеробського циклу. Довженко демонструє закономірність народження і смерті (або земних плодів, або ж саме людину), які не перебувають у залежності ні від заходів, так і число суспільних зрушень, ні від волі людини. Зйомки проходили в селі Яреськи, що на Полтавщині, і з точки кіноекспедиції, воно стало одним із центрів кінематографічного всесвіту, а кінофільм, як один з найгеніальніших творів кіномистецтва, досліджують у всіх кінозакладах світу. Природа, українське село  у Довженка вважається  творчим началом, потужним каталізатором для його творчості. У кінофільмі все природнє, позбавлене прикрас, але в той же час вважається явним естетичним прецедентом. Голландський документаліст Йоріс Івенс, який знімав у різних куточках світу, відвідавши Україну і переглянувши кінофільм Довженка, написав: «У «Землі»досягнуто беззастережної згоди між формою і змістом, а якщо є дана гармоніка, кінофільм стане зрозумілий для широких мас» (« Кіно », 1930, №6). Прихильність до дійсного прецеденту і надія в те, що дійсність зобов’язана бути фундаментом, на якому, згодом, буде споруджено твір, — це те, що притягує Довженко з майстрами і кінокартинами минулих часів — режисерами італійського неореалізму, «Расемон» Куросави, «Голим островом» Синдо , «Камінний хрест» Осики.
Але документалізм, у разі якщо він абсолютизується і робиться самодостатнім, вихолощує ігровий кінотеатр, знижує потенціал його впливу. Це багаторазово підтверджували прецеденти із ситуації в фільмах. Для такого, щоб задокументована дійсність стала прецедентом естетичним, треба ще й авторське бачення дійсності і художній метод його втілення. Довженкове бачення нарекли епічним і поетичним. У ньому закладені глибинні креативні сили, життєрадісність, свобода, розум. Все це становить базу поетичної стилістики в кінотеатрі, як і дієздатність Довженка бачити певну манеру, багатозначну символіку, що втілювалася в звичайних для нас речах (пшеничний фон, соняшники, яблука), у методах просторового укладення видів, мелодійності зображення. На перший погляд, «Земля» здається простою, але це не так, у ній вкладено розмашистий спектр художніх засобів. Те саме з документальністю Довженкового кіно — вона особлива.

Символіка Довженка була щільно пов’язана зi світорозумінням українського народу, з образно-узагальненим способом мислення етнічної поезії. Якраз в даному відмінність кінокартин Довженка від кінокартин російських авангардистів (формалістів) 20-х років. Віктор Шкловський і Юрій Тинянов спиралися на певний навик С. Ейзенштейна. Але абсолютно інші властивості мала творчість в Довженка. Велика кількість образів і знаків, на перший погляд ,здається зрозумілою, але значення нелегко піддаються коментарю, так як нелегко приписати образність, ритм і особливість віршів. Але відчуває і усвідомлює той, кому близькі витоки даної поезії.

«Земля» Довженка мала грунтовний вплив на початкових кіномитців, зокрема Франції і Великобританії », — повідомляє Садуль у своїй «Ситуації мистецтва кінотеатр». Такі відомі японські кінострічки «Роша мун» і «Ворота пекла» виготовлені під впливом Довженка. «Земля» Довженка — це твір генія, йому зобов’язані були виділити перше місце вітчизняні кінематографісти Ейзенштейн і Пудовкін», — повідомляє Айвор Монтегю у власному есе «Довженко — поет життя вічного». 8 квітня 1930 «Земля» виходить на китайські екрани, а вже 17-го числа кінофільм з показу знімають. Офіційна першопричина — натуралізм і замах на звичаї.

В Україні набирає обертів звуковий кінофільм. Перша звукова документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу». У кінці 1930-х терор в СРСР з’єднується з кон’юнктурним поверненням до національно-історичної теми. Кінострічки «Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігоря Савченка — вражаюче хитросплетіння примушеної заангажованості держзамовлення і тривіальною режисерської та акторської обдарованості.

«Щорс» вважається історико-революційною стрічкою з величезною кiлькiстю чудово встановлених батальних сцен, відає про воєначальника Миколу Щорса, знаменитого героя громадянської війни. Кінострічка нам показує стан України в 1919 році, коли війська червоних йшли до Києва.

У роки панування Радянського Союзу кінорежисери знімали досить мало істинних українських кінокартин — таких, які б демонстрували чесну ситуацію нашого народу, були україномовними, прославляли українську культуру. За зйомки такого фільму можна було поплатитись життям, адже тоді могли просто звинуватити у націоналізмі, за що жорстоко каралось. Саме через це основна маса режисерів і сценаристів, або ж знімали кінострічки на політичне замовлення (безперечно, обдаровані, яскраві, але історично помилкові), або ж , бажаючи внести хоч щось українське в кінематограф, обмежувалися екранізацією української класики. Так, режисер Віктор Івченко здійснив першу екранізацію схожого твору Тараса Шевченка «Назар Стодоля» (1954), зняв кінофільм за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня» (1961), а в 1960 році — україномовну стрічку «Іванна», про жахливу долю молодої дівчини. Варто згадати, що митець був учителем найпопулярніших в ті епохи професійних українських артистів — Івана Миколайчука, Раїси Недашківської, Броніслава Брондукова.

Безперечним досягненням для українського кінотеатру тих років є і художній кінофільм «Сон» — про життя Тараса Григоровича Шевченка, знятий в 1964 році режисером Володимиром Денисенком. Кінофільм всім сподобався, так як ключову роль у ньому зіграв відомий артист Іван Миколайчук. Артистом він був особливим, етнічним, істинним, найкращим, тому практично всі кінострічки включали його роль. Рідна сестра Миколайчука Фрозина Грицюк говорила: «Роль Шевченка — це кохана роль Івана з усіх, які він грав за власне життя. Була гігантська гордість і відрада, коли ми почули, що його визнали на дану роль. Він свідчив: «Я досить радий, тому що у нас з Шевченком достатньо схожі долі! Я з’явився в бідній багатодітній сім’ї, як Шевченко, і трудитися мені не дозволяли, як Шевченко . І загинув мій брат в 46 років, як і Шевченко ». Усього у нього було 34 ролі в кінострічках, написав 9 сценаріїв, зняв 2 режисерські роботи, серед найпопулярніших фільмів: «Сон», «Тіні забутих предків», «Гадюка», «Білий птах з чорною ознакою», «Камінний хрест», «Комісари».

До більшості фільмів Денисенка, як було прийнято в радянські часи, застосували ідейну цензуру. Так, наприклад, знаменита стрічка «На київському напрямку» (1967) повинна була бути двосерійна, але другу серію, яка зображувала життя киян в етап німецької окупації, зокрема, трагедію Бабиного Яру, не дозволили знімати через «неактуальність», що вважається приховуванням історичної істини.

У 1961 році інший режисер — Віктор Михайлович Іванов — зняв мегапопулярний комедійний кінофільм «За двома зайцями» за мотивами комедійної п’єси Михайла Старицького. Дана стрічка стала безсмертною, та важливу участь відіграли талановиті артисти, які зіграли ключові ролі — Маргарита Криницина та Олег Борисов. В оригіналі фільм був знятий українською мовою, але через російську політичну діяльність у Радянському Союзі дубльований російською.
Перелік талановитих кінострічок цим, безумовно, не обмежується. У ті часи на кіностудії Довженка було знято безліч талановитих фільмів, на яких виховувалися цілі покоління, однак вони не несли нічого українського.

У 60-70-х роках на просторах українського, а також світового кіноматографа яскраво засяяли імена, що прославили Україну на цілий світ, — це режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко; артисти Богдан Ступнка, Костянтин Степанков, Гнат Юра, Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Микола Гринько. У цей час засяяли на «блакитних екранах» стрічки, які почали незвичайний парадокс «українського поетичного кіно» — напрям, який мав реальне «національне» забарвлення, був певним втіленням «українськості» у кінематографі. У рамках «українського поетичного кіно» в 1964 році з’являється знаменита стрічка Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», екранізація повісті Михайла Коцюбинського. Вона відкрила новий період у розвитку кінематографа і вголос сказала про сховані скарби українського міфопоетичного простору.

Відносини людини і природи орієнтуються не антагонізмом або ж потребою завоювання природи людиною. Навпаки – людина, як частинка природи. Це усвідомлення найбільше актуалізувалося в 60-і роки, коли в Україні настав пік насильства над природою (створення штучного походження морів, проектування мережі атомних станцій, вирубка лісів, забруднення атмосфери шкідливими викидами промислових підприємств), на Землі випробовувалась атомна зброя, що завдавало небезпеку  від її радіоактивного зараження. Критикувати таку політику було заборонено, тому інстинкт самозбереження у митців проявлявся, коли вони, звертаючись до природи, підкреслювали її одухотворення та неповторну красу в поезії, живопису, кіно. «Тіні забутих предків» — це відкриття незайманих цивілізацією куточків, де збереглася первозданна природа. «Виявляти чудове і незвичайне в простому». Виразні фільми Довженка стали підпорою та школою для інших режисерів поетичного кіно.

Кінострічки поетичного фільму, зокрема «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, спрацьовують на рівні як художньою формою, так і змістом. Головним є не тільки сюжет, а й зміст, закодований в зображуваних предметах, тобто численних творах етнічного мистецтва, охоплюючи одяг, екстер’єри, пісні та ритуали — святкування Різдва, одруження, похорони, а ще молитви, заклинання, ворожіння, плачі над загиблими. Всі вони автентичні і пов’язані з космогонічними міфом, з його початковою енергією творення. За тлумаченням Мірча Еліаде, ритуали мають вагому величину, наприклад як їх члени приєднуються до первісної енергії творення світу, важливої ​​для життя. В рамках обряду розмова відгукується на клопоти і проблеми окремої людини. Обряд з’являється з колективного несвідомого як потяг усанкціонувати, впорядкувати особисті клопоти, щоб теорію людської долі зімкнути в кордонах гармонійної єдності.

У «Тінях» ритуали і обряди закріплені в їх «візуально-звуковий поезії». Параджанов пробував пробратися в сюжети відомих нам міфологем і архетипів, щоб пробудити їх первозданну сильну енергетику. Він зрозумів, що в українців ритуали, зокрема новорічного циклу, мають естетично виразну і різноманітну форму. Параджанов умів зробити незвичайну атмосферу на майданчику, сам жадав не тільки лише екранізувати літературний твір, а й з його підтримкою пробитися вглиб культури, до її витоків.
Поетичний потік «Тіней» зазвучав у такт французької Нової хвилі,  яка також намагалася знайти новий шлях вираження і знаходила відчуття кіносвободи.                               Український поетичний фільм навздогін за настановами та досягненнями знаменитого Довженка протікав дорогами мінімізації вербального і метафоризації кадру. Новітній погляд на природу, увагу до різнобарвності, ритуалізація, безстрашні тілесні акценти, наскрізна символічність — все це  впливало на хід кіноісторії, створивши неординарне явище і кожен день відгукувався в роботах більше пізніх поколінь. Сергію вийшло зібрати біля  себе професійних розробників: художника Жору Якутовича, оператора Юрія Іллєнка (після цього — самобутній режисер поетичної школи), артистів І.Миколайчука, Л.Кадочнікову та ін. Не звертаючи уваги на постійні перешкоди (наприклад, для кіно було видано «погану» плівку, відхилену перед тим на зйомках російської «Війни і миру») і жаркі ідеологічні дискусії (через які Параджанов з Іллєнком у тому числі і мало не стрілялися на дуелі) — «Тіні» вийшли феноменальними і не перестають дивувати світ поєднанням престижу на рівні шекспірівських трагедій з глибиною різнобарвного і наповненого незвичайними фольклорними джерелами!

У «Тінях» Параджанов, безумовно, відшукав особистий стиль. Вже в його ранніх кінокартинах пробиваються, хоч і слабо, пориви до етнічної стихії, до захоплення музикою, до плавності й поетичності. У тому числі і від пропагандистських — «Перший хлопець», «Квіти на камені» — віє приємною свіжістю; веселять інтересом до обдарованої української замальовки «Думка», «Наталя Ужвій» і магічний, пісенно багатий і колористично цікавий кінофільм «Українська рапсодія»; надихає казковою міфотворчістю дебютний «Андрієш».            Не маючи можливості говорити прямо про становище села, як споконвічного джерела духовності народу, інформаторів державної ідентичності, застосовуючи притчі і метафори, режисери сигналізували про проблеми етичні та духовні, про небезпеку для світоглядних засад, про знищення культу землі і етичних цінностей — любові до своєї батьківщини , в селі, в якому людина з’явилася і виросла, де зберігались могили предків. Але як значення сказаного, зміст й сама мова викликали на початку настороженість влади, а слідом за тим і пряма заборона. Оскільки даною мовою сигналізувалися дуже принципові для суспільства і небезпечні для влади речі.

Як відомо, в 60-70-х  роках Параджанова чекала велика кількість переслідувань, несправедливих обвинувачень і практично п’ятирічне ув’язнення (Ю.Іллєнка символізував долю Сергія у зазначеній світом роботі «Лебедине озеро. Зона» 1992р.).
Сумна доля і у безлічі його фільмів, зокрема на початковому етапі роботи обірвались фрагментарні і символічні «Київські фрески», невеликі епізоди з яких дихають нововведенням і сміливістю, і автобіографічна «Сповідь», яка мала вивершити цілий житейський доробок і повернути режисера в дитинство , в якому він бажав померти.

Інтегральним, синтетичним і синтестезійним вважається пізній вірменський етап творчості Параджанова. Сергій робить головним для себе кінофільм «Колір граната» (1968); у співавторстві з Додо Абашидзе — «Легенду про Сурамську фортецю» (1984), «Ашик-Кериб» (1988). Параджанов з іншої сторони вивчає поетичний потенціал кінофільму, ставлячи артистів, предмети і пейзажі саме до глядача і формуючи ефект двовимірного переміщення, де кожна річ  має кілька шарів, а будь-який погляд — орієнтований на відеокамеру. Важливі чинники своєрідно повторюються, змінюючи забарвлення головної подробиці і граючи смисловими контрастами. Американські вчені порівняли сцени «Квіту граната» зі скриньками прикрас. Гранат, що кровоточить на білосніжну тканину, висловлює як муки цільного народу, так і жарку душу митця, абсолютної бажань і потягів. «Колір граната» — це ситуація і вірмен, і українців, а життя поета Саят-Нова — поетичне поглиблення в суть творчості. Неповторними намірами було відтворення живопису мовою кінотеатр — малометражні «Акоп Овнатанян» (1967) і «Арабески на тему Піросмані» (1985). Параджанов захоплювався синтезом мистецтв, і він як ніхто інший вмів живописно освоювати кінопростір, у наслідок цього підсумок зачаровує.

Нарешті, вірменин, народжений у Грузії, що просидів у російських в’язницях за український націоналізм (так сам Параджанов себе ідентифікував) виявився символом фільму на світовому рівні, зачинателем української поетичної школи, творцем, що зміг занурити відвідувачів у чудове: фольклорне і магічне, неповторне і художнє. Його внесок у кіномистецтво непросто переоцінити, а кінострічки непросто не переглядати — прикутим до екрану їх натхненною зоровою містикою.

У манері «українського поетичного кіно» знята і кінострічка «Вірність» режисера Петра Тодоровського (1965). Режисером Леонідом Осикою відзняті художні кінострічки «Захар Беркут» (1971) за повістю Івана Франка, «Вклонися до землі» (1975), «Гетьманські клейноди» (1993) та інші. Але істинним «поетичним кіно» стала стрічка «Камінний хрест» (1968) — кінофільм, який на кінофестивалі православного фільму «Золота Оранта» в 1995 році був удостоєний найвищої заслуги.

Тож, поетичне кіно з його культом краси і поетичної мови можна вважати втечею творців від повсякденності, від естетично безликого соцарту. Але, разом з тим, був знайдений метод протиборства з повсякденністю і сірiстю днів. Метод, в якому зосереджувалися на естетичному значенні, які виражали позиції розвиненої частини суспільства, а ще значущі світоглядні засади і труднощі. Народ, який переживав занепад духовності, автономно від установок влади з її ідейним догматизмом, рвався знайти опору в незмінних цінностях, відшукати те, що в ХХ столітті в нього забрали, — почуття спокою та злагоди. Кінострічки поетичного фільму пропонували це почуття як у формі, так і в змісті. Особисте ставлення до світу, дієздатність мовою кіно бачити особистий світ, не подібний до реального, і в один і той же час у власній достовірності переконливіший від реального, — це позиція творців поетичного фільму, як одна з течій кіномистецтва.

До даної особистої мови режисери йшли з фанатичною лояльністю  не роздумуючи про власну вигоду. Створення цього світу було ключовим, все інше — підпорядковувалося.

Довженка став предтечею українського поетичного кіно. Опора на національне коріння, національні дух і ментальність, надбання і поетичність кіномови, найвища образотворча культура, особливе спілкування зі відвідувачем з’єднують майстрів цієї школи з творчістю Довженка. Україна, в яку був закоханий Довженко, без якої сумував, вся її неповторність, краса людей, її мови, гір і лісів, пісень і легенд в кінокартинах даних режисерів прозвучала наскільки масивно, що ці кінострічки визначили собою художнє призначення, що потрапило у всесвітній кінематограф як українське поетичне кіно.

Нарешті, кіно — це засіб масивного впливу на розуміння людини, формування люблячого ставлення до своєї країни, а ще гігантський елемент української культури, важлива для дозрівання менталітету і патріотизму.

 

Список використаної літератури:

1.Брюховецька Л. Кіно як світогляд: Довженко і Параджанов // Кіно Театр. — 2004. — № 3. — C. 24-

 

2.Боґуслав Бакула. Українське кіно і тоталітаризм. «Тіні забутих предків». // Зб. Поетичне кіно: заборонена школа. К., Редакція журналу «Кіно-Театр». 2001.29

 

  1. Горевалов С. Неповторний Довженко/ Сергій Горевалов //Культура і життя. — 2009. — 17 червня. — C. 3

 

  1. Довженко і світ: Творчість О. Довженка в контексті світової культури.— К., 1984.-246с.

 

  1. Довженко Олександр Петрович // Шаров І. 100 видатних імен України.- К.: Вид. дім «Альтернатива», 1999.- С.127-131

 

  1. Коба С. Олександр Довженко: Життя і творчість/ Світлана Коба,. — К.: Дніпро, 1979. — 193 с.

 

  1. Корогодський Р. Довженко в полоні: Розвідки та есеї про Майстра/ Роман Корогодський,. — К.: Гелікон, 2000. — 347 с.
  2. Кошелівець І. Олександр Довженко: Спроба творчої біографії. — Мюнхен, 1980.-240с.

 

  1. Куценко М. Сторінки життя і творчості О. Довженка. — К., 1975.-112с. 13. Луків А. Доля народу крізь призму авторьського бачення та оцінки бачення та оцінки Олександра Довженка //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2003. — № 2. — C. 87-93

 

  1. Мащенко С. Історіософські мотиви у творчому спадку О.П. Довженка/ Станіслав Мащенко //Київська старовина. — 2005. — № 3. — C. 107 – 120

 

  1. Новиченко Л. Естетичні уроки Довженка / Л.Новиченко // Життя як діяння: Вибрані статті. — К., 1974

 

  1. Олександр Довженко вчора і сьогодні. Образ дисидента: Збірник матеріалів/ укл. : Євген Сверстюк. — Вид. друге, виправл. і доп.. — Луцьк: ВМА «Терен», 2007. — 237 с.

Значення кіномистецтва О.Довженка, С.Параджанова у розвиток української культури: 8 комментариев

  1. Ярослав, Володимирович Грушко

    Мені сподобалась доповідь, зокрема думка про те, що:»кіно — це засіб масивного впливу на розуміння людини, формування люблячого ставлення до своєї країни, а ще гігантський елемент української культури, важлива для дозрівання менталітету і патріотизму.» Я вважаю що О.П. Довженко зробив великий внесок у формування самосвідомості українців.

    1. Малявка Євгеній Анатолійович Автор записи

      Повністю погоджуюся з думкою. На жаль, рівень кіномистецтва сьогодні в Україні залишається не в найкращій позиції і запозичує переважно здобудки інших держав. Однією причиною даної проблеми можна назвати відсутність фінансування, проте Довженко та Параджанов, які жили в тяжкі часи, тим не менш змогли дати світу декілька перлин кіномистецтва. Тому я гадаю, що справа лише в таланті та бажанні, які переповнювали Довженка та Параджанова, що не зупиняло їх перед труднощами.
      Дякую за Ваш відгук.

  2. Юлія Ялініч

    Дякую за цікавий матеріал!
    Дуже кортить дізнатися про режисерів, що представляють Україну в цій області на сьогоднішній день. Їхні імена, досягнення. Бо наскільки я знаю, цей напрямок не є одним із таких, що швидко й успішно розвиваються.
    Поділитеся інформацією?

    1. Малявка Євгеній Анатолійович Автор записи

      Дякую за Ваш відгук.
      Так, з радістю поділюся. Перегляньте будь ласка мій коментарій нижче.

  3. Малявка Євгеній Анатолійович Автор записи

    Кіновиробництво в Україні на сьогодні має не найкращу тенденцію росту, проте інколи здатне здивувати вітчизняну аудиторію.
    Говорячи про кіномистецтво України зазвичай згадують кіно ще радянського періоду, а про сьогоднішнє мови мало. Проте, у країні ще не згасла іскра кіномистецтва, і час від часу можна глянути якісне кіно. Щодо українського кіно сьогодні, то кого не спитай, всі згадують “Тіні незабутих предків” Любомира Левицького. І дійсно, молодий режисер буквально вистрілив новим хітом, котрим зміг конкурувати навіть із закордонними кінокартинами. Та й не лише “Тінями” , за один лише 2013 рік режисер Левицький представив нам ще одну сучасну стрічку “Ломбард” – кримінальна комедія, за яку Любомира Левицького можна назвати українським Гаєм Річі. Любомир справжній геній трилерів, у 2006 році режисер представив перший україномовний трилер “Штольня”, а закріпив свій успіх “Тінями незабутих предків”.

    Сильно відзначився минулого року відомий український режисер та актор Олесь Санін картиною “Поводир”. Про цей фільм чув мабуть кожен українець, тому що гра акторів, якісна режисура і сюжет трагічної доби української історії не залишили байдужим нікого хто його бачив.

    Тож сучасне кіномистецтво в Україні все ж таки розвивається, хоч і повільно. Причини як завжди в малому фінансуванні та в певній байдужості населення, котре більш звикло до закордонного кінематографу.

  4. Денис Коваленко

    Шановний Євгенію!
    На мою думку, Ваша стаття заслуговує на увагу тому, що з-поміж набутку О. Довженка Ви найповніше проаналізували фільм «Земля», а також визначили найприкметніші риси українського поетичного кіно. У статті доказово поєднано творчість двох кіномитців, тих, кого називають найвеличнішими майстрами кіномистецтва.
    — Як, на Вашу думку, у фільмах Довженка відбився його світогляд?

    1. Малявка Євгеній Анатолійович Автор записи

      Дякую за Ваш відгук.
      Я вважаю, що початком відповіді на Ваше питання є фільм «Арсенал», що став приниженням і осудом визвольної боротьби українського народу, оскільки Довженко, підкоряючись системі та гніту, змушений був завершити роботу над даним фільмом попри свої творчі вподобання, принципи та погляди на ситуацію, що склалася. Обмеження, рамки та вказівки для творця є руйнівниками його творчої натури, знищують творчий потенціал.

      Проте Довженко знаходить можливість вираження свободи своєї творочості і знімає особистий твір «Земля», у якому він відобразив світорозуміння українського народу. Світогляд Довженка передбачав святість праці на землі, повагу до хліборобства та людини, що невід’ємно поєднана з працєю. «Земля» Довженка тому і є такою унікальною, відрізняється від типового зображуваного, оскільки в ній творець показав свій світогляд, «світогляд людини, що звикла працювати руками, в якій розмірена амбіція, обґрунтована її способом життя. Навколишній світ і нація — ціле і неподільне, а їх тип життя вважається одвічним, та не зламним світосприйняттям.»

  5. Марія Довбенко

    Дякую за таку пізнавальну та вельми цікаву доповідь.Цікаво,який із проаналізованих фільмів Вам найбільше сподобався і чому?

Добавить комментарий