Фрідман Рон

Причини високого злету культури Київської Русі.pdf

НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», третій курс, група КА-23

 

Високий злет культури Київської Русі був зумовле­ний суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності;(слайд 2) відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавлен­ням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін.(слайд 3) Нові яви­ща та процеси в давньоруській культурі — це не тільки су­марний наслідок дії суспільних сил і чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тоб­то культура водночас виступає і як об’єкт, і як суб’єкт істо­ричного розвитку.

Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури.(слайд 4) Нові Так само, як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолют­не домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літерату­рі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступ­ніших місць задоволення естетичних потреб народу. Під впливом християнства нові тенденції з’явилися у сфері матеріальної культури. Зокрема, у княжу добу значного поширення набуває на Русі монументальна культова архітектура, яка у своєму розвитку пройшла кілька ета­пів. Християнство дало поштовх розвиткові давньорусько­го іконопису. Спочатку ікони завозилися із Візантії та Болгарії, але невдовзі формуються місцеві традиції іконо-писання. Першими вітчизняними живописцями були чен­ці Києво-Печерського монастиря Григорій і Аліпій.(слайд 5)

Поступово відриваючись від візантійського коріння, формуються самобутні іконописні школи: київська, га­лицько-волинська, володимиро-суздальська та ін. (слайд 6)

Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Ру­сі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантій­ських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактніс­тю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візан­тійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам’яної кладки, переймається досвід створення фресок і мозаїк.

З часом почали виявлятися глибинні давньоруські ос­нови. У літературі з’являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187), що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у цер­ковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше трапляються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами ре­альних людей, побутовими сценами, набувають національ­них рис. Яскравим прикладом цього є фрески Софії Київ­ської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам’яних хра­мах є виявом впливу дохристиянських традицій спору­дження капищ (язичницьких культових споруд).

Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов’янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересадже­ного варязького або візантійського саджанця. Він є своєрід­ним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх наро­дів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впли­вом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно ви­ражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах і змійовиках. (слайд 7) Дея­кі елементи (висока культура плужного землеробства, ке­рамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької слов’янських культур (пер­ша половина І тис. н. є.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Ще у дохристиянський період східні слов’яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абет­кою із 27 літер(слайд 8), з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов’янське походження.

Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов’ян, збагаченню новими здобутками. Існування власної писемності та освіти — основна озна­ка цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку(слайд 9) давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сфе­рою загальнодержавної та церковної політики. Про висо­кий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа під­вищеного типу (державний навчальний заклад, що утри­мувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення). (слайд 10)

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширю­валися на Русі (за підрахунками вчених, її книжковий фонд налічував щонайменше 130—140 тис. томів), незва­жаючи на їх надзвичайно високу ціну. слайд 11)

Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фунда­ментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна літера­тура. Самобутнім літературним жанром з моменту виник­нення було літописання. Вершиною історичної думки в межах літописної традиції вважається «Повість минулих літ», створена ченцем Киє­во-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У Хлебні-ковському списку «Повісті минулих літ» Нестора названо автором цього твору. Як літописець він згадується і в «Ки­єво-Печерському патерику». (слайд 12)

Переконливим свідченням форсованого розвитку куль­тури є динамічне зростання кількості давньоруських міст, які, будучи центрами концентрації суспільного життя, ви­конували роль не тільки політичних та економічних осередків, а й стали своєрідними лабораторіями, де з місцевих традицій і досягнень світового досвіду синтезувалася само­бутня давньоруська культура.

Друковане слово відкрило нові горизонти й у сфері пра­вової культури.(слайд 13)

У стародавніх слов’ян спочатку було зви­чаєве усне право, що фіксувало норми поведінки, які пере­давалися з покоління в покоління і увійшли в побут та сві­домість у формі звичаїв і традицій. У роки князювання Ярослава Мудрого з’являється перше писане зведення за­конів Київської Русі — «Руська правда». Цей правовий до­кумент дійшов до нашого часу в 106 списках, які прийня­то поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Ско­рочену. Поява писаного кодифікованого права сприяла розбу­дові та зміцненню Давньоруської держави, вводила її сус­пільне життя в межі правових норм, що зумовило зростан­ня правової культури населення та його цивілізованості.

Отже, (слайд 14)феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури. Характерними ознаками та особли­востями розвитку культури Київської Русі були:

— доміную­чий вплив християнської релігії;

— запозичення та творче переосмислення візантійських традицій знань та канонів;

— існування на Русі дохристиянського культурного середо­вища — підґрунтя для створення місцевої культури;

— під­несення культури, поява нових культурних явищ.

 

Список використаних джерел(слайд 15)

 

  1. Огієко І. Українська церква: У 2-х т. – К., 1993.
  2. Котляр М. Запровадження християнства в Давньоруській державі. – К., 1983.
  3. Київська Русь: культура, традиції. – К., 1982.
  4. Бойко О. Історія України. – К., 1999.

Фрідман Рон: 6 комментариев

  1. Yulia

    Чудова і захоплююча доповідь. Як Ви вважаєте, який вплив на стрімкий розвиток культури Київської Русі мала її поліетність? Адже до її складу входили не лише слов»янські племена.

  2. Рон Фрідман

    Дякую за питання.Я вважаю,що етнічний склад за часів Київської Русі дійсно відігравав важливу роль не тільки у формуванні культури, а й взагалі політики та життя всієї держави вцілому.Ми знаємо,що знання які передаються від отця сину завжди можна вважати унікальними,адже це симбіоз досвіду життєвого та окремих знань.Тому всередині етносу (не важливо якого саме) культура і наука ремесло розвиваються швидше і ефективніше.А в результаті ми отримуємо й пришвидшений розвиток держави вцілому.Оскільки кожний етнос ніби відповідав за певну частину усіх традицій та знань.
    Отже,поліетнічність відігравала можливу не головну,проте суттєву роль у формування та розвитку КР.

  3. Юрій Захарян

    Дякую Рон за доповідь. Дуже, як серйозно впливають такі собі «резонанси» у суспільстві на культуру. Хоча прийняття християнства було більш політичним рішенням, але й воно радикальним чином усе змінило. Хоча, мабуть, це є логічним, бо культура — це людська діяльність, її результат. Цікаво, дуже цікаво.

  4. Рон Фрідман

    Є багато поглядів на Хрещення Русі.Я вважаю,що подія неоднозначна,оскільки ми з дитинства вважаємо,що це було ніби велике свято ,коли люди отримали нову віру і нові звичаї.Хоча,зрозуміло,що насправді насадження чогось нового доволі складний і болісний процес.
    Дякую за питання!

    1. Саган Віталій

      Вкрай цікавий погляд на цю визначну для розвитку культури усієї Східної Європи подію. Я погоджуюсь з вашою думкою з цього приводу, адже подібні потрясіння є вкрай тяжкими для населення та не можуть бути розглянуті лише з позитивного боку.

Добавить комментарий