УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АРХІТЕКТУРНА ШКОЛА

image_galleryСкачати в форматі PDF

Олександр Мельник

НТУУ “КПІ”, ФПМ, 3 курс, КВ-32

Архітектура є важливою складовою культури будь-якого народу, дозволяє більш повно проаналізувати розвиток його і його творчої думки. Надаючи короткий огляд архітектури української національної школи, я сподіваюсь розширити загальні знання за темою, а також дійти деяких оригінальних висновків.

З другої половини XVII ст. в українській архітектурі прослідковується новий стиль, що його зараз називають “Українським бароко” (або також “Козацьким” чи навіть “Мазепинським”). Його виразні представники — С. Ковнір, Ф. Старченко, І. Григорович-Барський.

Чи насправді так сильно було причетним до зодчества тієї епохи козацтво? Стверджувати так — несправедливе перебільшення, але ж бо, дійсно, зв’язок беззаперечний. Козацька старшина послугувала як замовником, що стимулював розвиток нового стилю, так і базисом, чи то фундаментом, основою, нового культурного середовища.

Головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — більша стриманість у орнаментах, формах, декорі. Найкраще спостерігається у кам’яному будівництві, сакральних спорудах. Згодом же бароко в архітектурі України замінюється рококо, також творчо реформованим згідно місцевих реалій.

Окремого розгляду заслуговують названі дещо вище майстри національного зодчества.

Степан Дем’янович Ковнір народився в 1695‑му, у Гвоздові. Ще молодим каменярем потрапив до Києва, а саме до Києво-Печерської Лаври, яка саме тоді, після пожежі, потребувала масштабної відбудови. Працював спочатку під керівництвом відомих, в тому числі європейських, архітекторів, а потім — вже самостійно; тоді й отримав змогу виявити творчий потенціал.

Його праці — Ковнірівський корпус, собор Антонія і Феодосія з дзвіницею у Василькові, Троїцька церква у Китаєві, дзвіниця Київського Братського монастиря. На жаль, творчий спадок С. Ковніра дійшов до нас не в повному обсязі: дещо (наприклад, дзвіниця Братського монастиря, що згоріла у 1811‑ому) було втрачено внаслідок нещасних випадків. Втім, не залишається сумнівів у таланті видатного майстра.

Іван Григорович Григорович-Барський народився в 1713‑му, у Літковичах. Навчався у Києво-Могилянській академії, мав велику сім’ю, архітектурою ж зайнявся вже у більш ніж 30-річному віці. Працював, в основному, у Києві, проте майстерність його була відома значно ширше, тому час від часу столицю  І. Григорович-Барський покидав — щоб спорудити церкву в Золотоноші, наприклад.

Творів  І. Григоровича-Барського відомо багато, але збереглися не всі. Серед найвідоміших — фонтан на Подолі, що спочатку включав постать янгола, а потім — Самсона (звідти назва, під якою він відомий зараз — “Фонтан Самсон”). Збудований у 1749‑му і демонтований у 1934‑му році, фонтан разом з альтанкою у стилі українського бароко був повернутий на своє місце лише в 1982‑му, з нагоди 1500‑річчя Києва. Функціонує і зараз; щоправда, споруда, над якою працював саме Григорович-Барський, зберігається в музеї, а на Контрактовій площі стоїть сучасна копія.

Також І. Григорович-Барський працював над відбудовою Кирилівської церкви та Церкви Успіння Богородиці Пирогощої, залишив нам Покровську церкву та церкву Миколи Набережного. Загалом працював майстер досить плідно, і наведений перелік, очевидно, не є вичерпним.

Постать Федора Дмитровича Старченка, на відміну від С. Ковніра та І. Григоровича-Барського, неоднозначна. Деякі джерела називають його архітектором Богоявленського та Військового Микільського соборів, а інші вказують, що будував їх дехто Йосип Дмитрович Старцев, начебто російський будівничий. Проте найцікавіша версія говорить, що “Старцев” — “Старченко”, неправильно записаний російською, а сам Йосип Дмитрович — не хто інший, як брат Федора Дмитровича.

Достеменно виявити, хто зі Старченків чи Старцевих що саме будував, мені не вдалося, тому буду вважати правильною першу версію (автором двох названих споруд є Ф. Старченко).

На жаль, і Богоявленський, і Військовий Микільский собори на даний момент зруйновані, а чи будуть колись відбудовані — невідомо.

Цікаво, що найбільш виразні споруди українських архітекторів того часу — майже виключно храми, церкви, монастирі; інакше кажучи, будівлі сакрального характеру. Можливо, їх “світська” творчість просто не збереглася, а можливо, дійсно, в ті часи найбільша увага приділялася саме релігійній архітектурі.

Так чи інакше, творчість та біографії майстрів епохи українського бароко, безсумнівно, заслуговують подальшого вивчення, а їх внесок в українську культуру справедливо назвати неоціненним.

 

Використані джерела:

  1. Українське бароко — Вікіпедія [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українське_бароко (дата звернення 03.11.2015) – Назва з екрана.
  2. Іван Григорович Григорович-Барський | Бібліотека КНУБА [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Режим доступу: http://library.knuba.edu.ua/node/617 (дата звернення 04.11.2015) – Назва з екрана.
  3. Ковнір Степан [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/vidatn-storichn-postat-ta-arkh-tektura-v-ukra-n-za-chas-v-mazepi/kovn-r-stepan/ (дата звернення 03.11.2015) – Назва з екрана.
  4. Самсон (фонтан) — Вікіпедія [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Електронні дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Самсон_(фонтан) (дата звернення 04.11.2015) – Назва з екрана.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АРХІТЕКТУРНА ШКОЛА: 2 комментария

  1. Анна Костянтинівна

    Шановний Олександре!
    Ви обрали надзвичайно цікаву для мене тему доповіді, та дослідили її з досить цікавого боку — адже суперечки навколо того, хто ж є автором соборів тривають й досі.
    Бароко по-філософськи осмислювало множинність та суперечність світу. Людина бароко – розгублена, її душу та розум роздирали протиріччя, вона не мала певності буття, а її діяльність була деструктивною. Життя люди­ни сприймали як гру, театр. Внутрішня сутність бароко виявилась у „відшуку­ванні” та „впізнаванні” в явищах навколишнього світу сокровенного смислу, в інтерпретації та актуалізації давніх символів, передусім біблійних і античних. Особлива увага приділялась символічному трактуванню імен, літер, геральдичних знаків. Може, ні один мистецький, зокрема літературний стиль не надав такої ваги в мистецькому творі елементам, що стоять „поза межами краси”, як бароко. Натуралістичні елементи у творах були покликані розбурхати уяву читача, психологічно струсити його. До елементів поза межами краси належить почасти і мова барокових творів (драм зокрема): поруч з величною, патетичною мовою зустрічаємо і народну „просту” мову, іноді гротескно-вульгарну.
    Українське бароко мало кілька історичних та куль­турно-освітніх передумов. На твою думку, яка передумова стала ключовим поштовхом?

    1. Makina_no_Dorei Автор записи

      Вважаю основною передумовою європейський вплив. Адже навіть у самій Європі, як мені відомо, значну роль в розповсюдженні бароко відіграли єзуїти (тобто воно не «виникло саме собою» в кожній країні окремо).
      Крім того, існує думка, що європейські держави використовували бароко для ствердження величі й прославлення знаті, церкви — досить потрібна й в українських умовах того часу функція.

Добавить комментарий