ВИНИКНЕННЯ ПИСЕМНОСТІ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ. СЛОВ’ЯНСЬКІ ПРОСВІТИТЕЛІ КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Мельник Юлії Євгенівни

НТУУ «КПІ», ННК ІПСА, 3 курс, КА-31

 

Згадки про «писмена» слов’ян та русів є в різних джерелах. Поява писемності — важливий рубіж у розвитку культури кожного народу. Культура Київської Русі виникла на грунті народної культури східних слов’ян, але разом з тим це була культура нової формації —середньовічного феодального суспільства, яка формувалась відповідно до політичних, релігійних, художніх і правових поглядів і потреб соціальної верхівки. Безперечно, нові суспільні норми і вимоги стали важливим чинником, що сприяв прогресу всієї культури. До нових явищ слід віднести і розвиток писемної культури, завдяки якій давньоруська література, суспільна думка, літописання досягли світового рівня.

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов’янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст.

Болгарський письменник початку X ст. Чорноризець Храбр писав, що слов’яни раніше «не имеху книгъ, но чрьтами и резами чьтеху и гадаху, погани суще, крьстивше же ся, римскими и гръчьскими письмены нуждахуся словенскоу речь безъ устроения… и тако бешу много лъта». Пізніше слов’яни отримали дві азбуки — глаголицю і кирилицю, одна з яких винайдена слов’янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Кирилиця, як вважали І.І. Срезневський і С. Георгієв, виникла на базі грецького уставу VI —VIII ст., доповненого слов’янськими буквами. В порівнянні з глаголичною азбукою, літери якої мали надто складне написання, кирилиця була простою і доступною і тому отримала офіційне, поширення в Болгарії (кінець IX ст.) і на Русі (X ст.).

Кирило і Мефодій — слов’янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов’янської азбуки.

З 843 Кирило вчився у Константинополі при дворі візантійського імператора Михайла III, де одним з його вчителів був Фотій. Добре знав слов’янську, грецьку, латинську, єврейську і арабську мови. Був патріаршим бібліотекарем, викладав філософію. В 40-60-х рр. 9 століття брав участь у диспутах з іконоборцями і мусульманами в Сирії. Близько 860 року їздив з дипломатичною місією до хозарів.

Мефодій рано вступив на військову службу. Протягом 10 років керував заселеною слов’янами областю Македонії. Постригшись у ченці, став ігуменом монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря. Влітку 863 року Кирило і Мефодій на запрошення князя Ростислава переселились до Моравії, щоб проповідувати християнство.

Перед від’їздом Кирило створив один з перших слов’янських алфавітів (у науці немає єдиного погляду з питання, яку азбуку створив Кирило — кирилицю чи глаголицю). Кирило і Мефодій перекладали на старослов’янську мову церковні книги — вибрані місця з Євангелія, Псалтир, Апостольські послання.

За запровадження слов’янської мови в богослужінні були звинувачені в єресі. В 866 на виклик Папи Римського Адріана II їздили до Риму. Отримали від нього спеціальне послання, в якому їм дозволялося розповсюджувати слов’янські церковні книги і проводити богослужіння на слов’янській мові.

Після приїзду до Риму Кирило помер. Похований у Базиліці Святого Климента у Римі.

Мефодій був висвячений на архієпископа Моравії і Панонії, і в 870 повернувся до Панонії. Внаслідок інтриг німецьких феодалів деякий час перебував в ув’язненні. В 882—884 жив у Візантії. В середині 884 повернувся до Моравії, де перекладав Біблію на слов’янську мову.

Обидва брати були канонізовані Східною (православною) Церквою та названі «рівноапостольними», а також числені до святих Західною (католицькою) Церквою.

У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.

На користь порівняно раннього знайомства Русі з писемністю свідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письмены», а також зустріч з чоловіком, який говорив цією мовою.

Підтвердженням реальності «руських письмен» можуть бути договори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для Русі і був написаний слов’янською мовою. Договір 911 р. вказує на руський звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статей договору 944 р. вимагала, щоб посли або купці, які прибували з Русі до Царгорода, мали при собі не золоті і срібні печатки, як практикувалося раніше, а спеціальні грамоти, підписані князем. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті X ст. з написом «гороухща» або «горо ушна». На думку дослідників, напис засвідчував вміст посудини — гірчиці або гірчичного масла.

Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука», виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 — грецьких і 4 — слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ. Найпростіше пояснення знахідки — перед нами невдала спроба відтворити кириличний алфавіт, до якого схиляються деякі вчені, — не може вважатися обґрунтованим. Хоча накреслення букв аналогічні кирилиці, але це не кириличний алфавіт, який складається із 43 літер. Не може він вважатись і азбукою із 38 букв, про яку говорить Чорноризець Храбр. Згідно з С.О. Висоцьким, «Софійська азбука» відображає один із перехідних етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов’янської мови. Ймовірно, що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра.

Після введення візантійського православ’я, яке стало «культурою» новонавернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Вважається, що окремі літери, невідомі в грецькому алфавіті, внесені до неї під впливом глаголиці. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

Названі твори — не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі. Великий додатковий матеріал для цього дають археологічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами. Це шиферні прясла, керамічний і металевий посуд, ливарні формочки, плінфа. Зміст написів різний, але найчастіше вони засвідчують власника речі: «княжа», «Спасова», «княжо есть», «Мстиславля корчага», «Давидова чара», «Гюргева», «Гаврило», «Молодило», «Янъка вдала пряслень Жирць» та ін. Іноді написи вказують на вміст посудини — «Ярополче вино», «гороухща»; утримують побажання — «Благодатнеша плона корчага сия»; називають ім’я майстрів — «Максим», «Людота», «Костантин».

Розкопки Новгорода, інших міст Північної та Північно-Східної Русі (Псков, Стара Ладога, Стара Руса, ТверСмоленськ) виявляють так звані берестяні грамоти, які датуються переважно XII — ХШ і наступними століттями. Це листування жителів міст і їх сільськогосподарської округи з приводу різних господарських справ: купівлі землі, лихварських угод, боргових зобов’язань. Це духівниці на випадок смерті, повідомлення про урожай тощо. Як свідчить аналіз берестяних грамот Новгорода (де їх знайдено вже близько 700), писемність відігравала помітну роль у житті не лише заможних, а й рядових міщан.

Виникає слушне запитання — чи мав феномен берестяних грамот поширення в Південній Русі? Безперечно, мав. Про це говорять знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення перших грамот у Звенигороді. Напевно, зустрінуться вони і в інших південноруських містах, але сподіватись на масові їх знахідки не доводиться. Причиною цього є погана збереженість органічних решток в культурних шарах давньоруських міст території України.

Своєрідною компенсацією відсутності берестяних грамот в Південній Русі є написи XI — XIII ст., зроблені прихожанами і клирошанами на стінах культових споруд. Найбільше їх в Софійському соборі Києва. Виявлені і досліджені С.О.Висоцьким, вони значно поповнили коло писемних джерел про події давньоруської історії. Запис 1032 р. про народження у Ярослава Мудрого сина Всеволода проливає додаткове світло на проблему раннього; заснування і побудови Софії. Під 1054 р. повідомляється про смерть «царя нашого» Ярослава Мудрого. Запис про мир на Желяні під Києвом представляє нам його учасників — великого київського князя Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха, князя переяславського, і Олега Святославича, князя Чернігово-Сіверської землі. Окремий великий напис повідомляє про продаж Боянової землі і внесення десятини до Софії. Можливо, що ця купча має якесь відношення до легендарного Бояна, про якого згадує «Слово о полку Ігоревім». Покаянний напис на стіні Михайлівського собору Видубицького монастиря — «господи, помози рабу своєму Стефану, грешившему паче всех и делом, и помышлением», очевидно, пов’язаний з ігуменом Печерського і Кловського монастирів, пізніше єпископом Володимира-Волинського Стефаном.

Аналіз церковних графіті показує, що їх авторами були представники усіх соціальних верств населення — ченці, попи, купці, княжі люди, прочани, професійні писці. Разом із берестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на Русі.

Швидкий розвиток писемності був пов’язаний із загальним піднесенням культури та духовними потребами давньоруського населення. У XI — першій половині XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства Русі. Урочистим уставом переписувалися церковні та богословсько-філософські книжки, писалися князівські грамоти, договори та інші офіційні документи. Купці, городяни та ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будов. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення.

 

Список використаної літератури

  1. Висоцький С. Азбука з Софіївського собору у Києві та деякі питання походження кирилиці // Мовознавство. – 1974.
  2. Греков Б.Д.Київська Русь. – М., 1953. – 351с.
  3. Замалеев А.Ф., Зоу В.А. Мислители Киевськой Руси. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1981. – 159с.
  4. Талочко П. Київська Русь. – К.: Абрис. – 360с.
  5. «Великі просвітителі землі слов’янської», реж. доступу

[ http://dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=19842 ]

  1. «Розвиток писемності», реж. доступу [http://pidruchniki.com/istoriya/rozvitok_pisemnosti]
  2. «Писемність Київької Русі», реж. доступу [http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/istoriya/part3/007.html]
  3. Розвиток писемності освіти та науки в Київській Русі

[http://ua-referat.com/Розвиток_писемності_освіти_та_науки_в_Київській_Русі ]

ВИНИКНЕННЯ ПИСЕМНОСТІ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ. СЛОВ’ЯНСЬКІ ПРОСВІТИТЕЛІ КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ: 17 комментариев

  1. Яна Петрівна Лукашевич

    Пані Юліє!
    Дякую за цікаву доповідь. Матеріал подано стисло, інформативно та доступно. Чудовим доповненням стала презентація.
    Особисто мені найбільше сподабалася інформація про кирилицю та глаголицю з доповіді, а саме цікаві факти, що Ви навели.

Добавить комментарий