Петричук Андрій

ПРИЧИНИ ВИСОКОГО ЗЛЕТУ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.pdf

НТУУ «КПІ», ФПМ, 3 курс, КВ-23

 

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства тощо

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні ознаки та особливості:

Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само, як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.

Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов’янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

Фактором, який підготував прийняття християнства Руссю, стало створення у другій половині IX ст. слов’янської писемності на основі грецького статутного листи з додаванням декількох букв. Створення писемності пов’язують з іменами братів Кирила (827-869) і Мефодія (815-885), які прибули з Візантії держава на запрошення князя Ростислава з місіонерськими цілями в 863 р. Вони не тільки створили слов’янську абетку, але й перевели на неї з давньогрецької мови книги Святого Письма. У Х ст. вже є свідчення про використання кирилиці на Русі. Договір 911 р. між Олегом і Візантією був написаний на двох мовах — грецькому і слов’янському.

Ще у дохристиянський період східні слов’яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абеткою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов’янське походження. Літописна інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної Десятинної церкви у самому центрі київського дитинця, переконливо свідчать про те, що ще в дохристиянський період слов’яни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу створювати монументальні споруди на основі синтезу власного досвіду та архітектурних впливів сусідніх народів.

Отже, запровадження християнства активізувало процеси поширення освіти, послужило причиною організації і розвиток шкільної справи. Тим не менше, спочатку «книжкове лист» не набуло більш-менш значного поширення, обмежувалося невеликим числом «кращих людей» або «нарочитих чадей». Є відомості, що Володимир після хрещення Русі 988 року створив у Києві при Десятинній церкві першу школу для дітей місцевої аристократії. З літопису відомо, що син Володимира Ярослав Мудрий в Новгороді в 1054 р. створив школу для 300 дітей старост і духовних осіб. Навчання велося рідною мовою, а вчили в цій школі читання, письма, основам християнського віровчення та рахунку.

Багато корисного у справу розвитку освіти вніс Києво — Печерський монастир . Уже в XI ст . тут виникає центр підготовки вищого духовенства , художників , лікарів , каліграфістов , перекладачів . Тільки до татаро — монгольського нашестя зі стін монастиря вийшло понад 80 єпископів . Тут з’явився і набув свого розвитку феномен літописання . У цьому монастирі працювали відомі літописці Нестор , Никон , Сильвестр ; в XII ст . був складений «Києво — Печерський патерик » — видатний твір , історичний первісток Київської Русі 1 .

Окрім грамоти(вміння читати і писати) на Русі добре знали арифметику . В «Руській правді» подавався підрахунок приплода скота на сотні тисяч. Крім знання чотирьох правил арифметики, на Русі знали дроби і користувались ними в різних підрахунках.

Поява і розповсюдження писемності, розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку науки. Научними центрами на Русі стали Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волонськ. Там існували школи, в першу чергу засновані духовенством.

Виникнення писемності створило передумови для перетворен ня усної народної творчості в писемну літературу. Одним з найдавніших зразків літератури є «Слово про закон і благодать», написане першим київським митрополитом Іларіоном близько 1050 р.

Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань і канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам’яної кладки, переймається досвід створення фресок і мозаїк.

З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з’являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187), що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше трапляються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають національних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Софії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам’яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд).

Видатним письменником свого часу був великий князь Володимир Мономах, який написав «Повчання дітям». Цей твір є автобіографією князя і разом з тим викладом його політичних та філософсько-етичних поглядів. Володимир вважав, що князь сам повинен входити до всіх галузей управління, не кривдити людей, зберігати мир, єдність Руської держави, зміцнювати великокнязівську владу.

Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 pp.). У ньому з великою художньою силою викладено історію походу 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, який закінчився поразкою і полоном князя. Головна ідея твору — заклик до єдності князів у боротьбі з іноземними ворогами.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересадженого варязького або візантійського саджанця. Він є своєрідним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впливом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно виражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах і змійовиках. Деякі елементи (висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької слов’янських культур (перша половина І тис. н. є.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов’ян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими були книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі (за підрахунками вчених, її книжковий фонд налічував щонайменше 130-140 тис. томів).

Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фундаментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна література. Самобутнім літературним жанром з моменту виникнення було літописання. Воно з’явилося на Русі наприкінці X — на початку XI ст.

 

Список використаної літератури:

  1. Котляр М. «Запровадження християнства в Давньоруській державі» – К., 1983.
  2. Бойко О. «Історія України», 1999.
  3. «Київська Русь: культура, традиції». – К., 1982.
  4. Огієнко І. «Українська церква: У 2-х т» – К., 1993.

Добавить комментарий