РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ. ІДЕЯ СИНКРЕТИЧНОГО ВСЕСВІТУ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Мумренко Марія

НТУУ «КПІ», ІПСА, 3 курс, КА-35

Протягом усього свого існування, людство потребувало пояснення явищ оточуючого світу та відповіді на вічні онтологічні питання про утворення Всесвіту, походження людства та ін. Через те, що можливості отримати відповіді на дані питання не було, утворити певну систему для усвідомлення та задати певний шлях для розвитку могла тільки віра у щось надлюдське. Для первісних людей виявами такої віри стали міфи, які в деякому сенсі адаптували для людського розуміння, давали можливість оцінити їх мірками складність організації природних явищ, які за уявленнями мали божественне походження. У такому міфологічному світогляді й були сформовані ранні форми релігії, що допомагали людині не заблукати у світі повному загадок й хоча б якось пояснити її місце в ньому.

Таким чином, ранні форми релігії – це сукупність уявлень, вірувань, ритуалів, культових дій, сформованих у первісному суспільстві. Особливістю первісної свідомості є синкретизм, за якого не відбувається відокремлення самостійних сфер, форм культури. Праця, його міфологічне представлення, символи та ритуали сприймаються як єдину ціле. Ранні форми релігії формують складний комплекс із поклоніння природі, анімістичних культів, шаманізму, культу предків, табу та ін. Основними формами є тотемізм, фетишизм, анімізм, магія. Окрім них виділяють шаманізм, демонізм.

Тотемізм — це віра в існування кровно-родового зв’язку між якою-небудь групою людей (плем’я, рід) і певним видом тварин, рослин чи інших явищ природи. За роботою французького соціолога Е. Дюркгейма «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічна система в Австралії »(1912) тотемізм вважався найбільш ранньої форми релігії. Термін тотемізм запозичений у північноамериканського племені ожібви і означає «рід його». Тотем вважається родоначальником даної соціальної групи, і всі її члени є кровними родичами. Багато племен, що мали тотем, вважали, що після смерті кожна людина з їх племені обертається на тварину свого тотема і тому кожна тварина тотему сприймалася як померлий родич. Спочатку тотемом виступали тварини, які були об’єктом полювання, але зі збільшенням людського колективу, родинні відносини могли стосуватися ї інших тварин. Тотемічні уявлення зумовлюють певні відносини між людьми. Так усі люди діляться «своїх» і «чужих». З тотемізмом пов’язані певні обмеження в діяльності і спілкуванні: що можна робити, а чого — не можна, з ким можна спілкуватися, а з ким — ні. Наприклад, чоловіки і жінки однієї тотемної групи не можуть одружуватися. Вони є один для одного табу.

Однією з головних особливостей є те, що за допомогою тотемізму підтримувався зв’язок поколінь. Вірування у тотем існували не у вигляді абстрактних уявлень, окремих від буття, а у формі системи повсякденного життя людей, їх вчинків, взаємовідносин. Важливою складовою тотемізму є тотемічна обрядовість. Значне місце в цій обрядовості займають численні дії з поклоніння тотему, його умилостивлення й долучення до нього. З цією обрядовістю пов’язані всі важливі етапи в житті людини: народження, посвята (посвячення юнаків в число дорослих мисливців), смерть. У процесі цієї обрядовості відбувалася соціалізація індивіда, освоєння ним звичаїв, традицій, навичок своєї громади. Тотемізм – це форма вираження у первісному суспільстві єдності колективу, способу їх існування як соціуму, що протистоїть природі та іншим таким колективам. Завдяки тотемічним віруванням були сформовані головні підвалини роду — недоторканність життя родичів, недоступність тотемічної обрядовості для осіб чужої крові, регулювання статевих відносин, обов’язкове спадкування тотема по чоловічій або жіночій лінії.  Ці підвалини базувалися та забезпечувалися завдяки табу, що і виступали регуляторами соціальних відносин.

Табу – система специфічних заборон сформованих у рамках тотемізму, за Дж.Фрезером може бути перекладено як «особливий», «відмічений». Так, статевовікові табу забороняли статеві відносини між близькими родичами, тому тотемні клани були екзогамними. Табу пов’язані з харчуванням визначали правило не їсти м’ясо тотемної тварини і не носити її шкуру. Якщо вбивство тотемної тварини було задля самозахисту, то треба було попросити перед нею вибачення та після провести обряд очищення. Також строго регулювався характер їжі, яка належала вождю, воїнам, жінкам, старим та дітям. Табу також гарантували недоторканність житла, визначали правила поховання, фіксували положення в групі, права і обов’язки первісного колективу, перетворюючись на свого роду первісну систему законодавства.

В Україні з тотемічних образів через особливість господарства та географії місцевості переважали дерева і птахи. Перше місце у вшануванні займав дуб — символ могутності, клен і липа символізували подружжя, береза природу. Деякі птахи й тварини дуже шанувалися. Зокрема, зозуля — провісниця майбутнього; голуб — птаха кохання; ластівка – вісниця людської долі; ворони – птахи мудрості; сова — символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва. З тварин священними вважалися коні та воли, а з комах — бджоли, а також особливо часто в обрядах зустрічалася коза(вівця), навіть на Щедрий вечір є обряду водіння вівці (кози).

Тотемізм увійшов як елемент у багато сучасних релігій. Особливо його вплив простежується в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні, як наприклад корова. Також є характерні ознаки і в християнстві, де Святий Дух постає у вигляді голуба, а Христос часто зветься агнцем (ягням). Таїнство причастя, де вино зображує кров Христа, а хліб його плоть, також має схожі риси з ритуальним з’їданням тварини – тотему.

Наряду з тотемізмом та табу значне місце у житті первісної людини займала магія  — сукупність уявлень та обрядів, як замовляння, заклинання, примови, обряди, церемонії, в основі яких віра у таємні сили, за допомогою яких, провівши певні символічні дії, можна впливати на вчинки людей, предмети, хід подій. Слово «магія» має іранське походження і означає чаклунство, чарівництво. Час виникнення магії відносять до епохи кам’яного віку. Д.Фрезер вважав, що магія не є релігією, а являє собою елементарний спосіб мислення людини, своєрідну форму первісної науки, бо містить елементарні знання про оточуючий світ та явища природи. Але це, звичайно, трохи перебільшено, адже магія як і релігія забезпечується символічними образами та діями, що не властиво науці.  Під час магічного обряду людина робить певні дії, які опосередковано спрямовані на досягнення певного результату. Ефективність цих дій пов’язана не з матеріальними маніпуляціями, впливами, а тими прихованими смислами, які стоять за ними. В основу магії покладено уявлення, що певні дії викликають подібні до них наслідки, тобто, наприклад, поливання водою з глечика – дощ, удар списом по зображенню тварини – добре полювання.

Магію можна класифікувати за методами та цілями впливу. Види магії за методами: контактна – неопосередкований дотик чаклуна до об’єкту впливу, ініціальна – магічний вплив направлений на недосяжний для чаклуна об’єкт, парціальна – опосередкований вплив через зстрижене волосся, нігті, залишки їжі на об’єкт, імітативна – вплив на певну подобу чи втілення об’єкта впливу, словесна(вербальна). За направленістю виділяють такі: шкідлива – порча, воєнна – система обрядів спрямована на забезпечення перемоги над супротивником, любовна – викликає або знищує статевий потяг: одворот чи приворот, лікувальна, промислова(господарська) – вдача у процесі полювання чи рибальства, метеорологічна – зміна погоди для збільшення врожаю. участь в Участі у полюванні на звіра первісної людини передувала ціла система магічних обрядів. Так, перед полюванням на ведмедя чи оленя відбувалися магічні репетиційні дії, в процесі яких мисливці стріляли в опудало або інше зображення цього звіра. І якщо вони вдало стріляли в ці зображення, то вірили, що в реальному полюванні у них буде позитивний результат. Під час цих репетиційних дій відбувалися ритуальні танці, що імітують рухи тіла мисливця під час вистежування звіра, погоні і т. д.. При цьому вигукували певні заклинання.

Магія пронизувала всі сфери життєдіяльності людини, але найбільше це стосувалося діяльності, що мала ймовірнісний чи небезпечний характер. Так, у рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих риб, при лові ж дрібних риб магічні дії вважаються зайвими. Будівництво човна супроводжується магічним обрядом, будівництво будинку — не завжди. Тобто можна помітити, що магічні уявлення і дії виникають тоді, коли людина не впевнена у своїх силах, стикається з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від неї самої, скільки від інших факторів. Саме ця залежність і змушує людину покладатися на допомогу таємничих сил і здійснювати символічні дії. Людські страхи перед невідомим, смертю змушувало її звертатися до таємничих ритуальних дій, що тлумачать закономірності символічних зв’язків між різними речами та можуть пояснити людині, що її чекає у майбутньому. Тобто це мистецтво ворожіння на нутрощах тварин, кістках, зірках, віщування на підставі зустрічей з тваринами, тлумачення снів, хіромантія.

В Україні була поширена в основному словесна магія. Лікувальна магія була орієнтована на календар народних свят. Сильними вважалися материнські та батьківські побажання для своїх дітей або прокляття на них. Особливо, якщо вони були промовлені в особливий час: наприклад, весілля, релігійне свято, хрестини. Любовною магіє було прийнято займатися у ніч з суботи на неділю. Традиційними днями для ворожіння були свята Купала, Андрія, Новий рік.

Первісні люди вірили, що окрім як діями, таємні сили можуть бути викликані за допомогою предметів, які містять ці сили. Предмети, які наділялися цими силами називаються фетишами, що з португальського означає «чудодійний». Звідси і пішла назва «фетишизм» — віра в те, що певний предмет має надприродну силу. Фетишем може стати будь-який предмет, який чомусь вразив уяву людини: камінь незвичайної форми або забарвлення, зуб тварини, шматок дерева, череп тварини, металевий чи глиняний виріб і подібне. Не важливо, який це предмет — це може бути і звичайний кругляк. Наприклад, якщо йшла людина, спіткнулася об певний корінчик, впала, а потім знайшла щось цінне, то цю знахідку вона буде вважати результатом дії цього корінчика. Відтепер людина, щоб бути удачливою і надалі, буде завжди тримати при собі цей корінець, стежити за ним, намагатиметься з ним гарно себе поводити. Правда, якщо цей предмет більше ніколи не принесе удачу, власник може зрештою розсердитися на нього, покарати або викинути. Тобто фетиш обирався методом спроб і помилок. Якщо в результаті обрання певного предмету йому везло, то він його залишав. Якщо його спіткало невезіння, то фетиш знищувався і замінювався іншим.

Фетиші сприймалися як предмети, що оберігають від хвороби, або у разі зневаги заподіюють її, приносять дощ, наповнюють водойми рибою, карають злодіїв, надають хоробрості та ін. Через таке поважливе ставлення до фетишів, виникає один з різновидів фетишизму — ідолопоклонство. Ідол — це матеріальний предмет, якому надано форму людини або тварини. Цей предмет наділяється таємничою силою впливу на людину та ситуацію в цілому. Найпоширенішим виявом фетишизму є носіння амулетів. Фетишизм у різних релігіях перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хресту, культовим спорудам.

В Україні ці вірування представленні, зокрема, камінцями-фетишами та стулками річкових черепашок із місць поховань, рибоподібними піщаними чурингами з Кам´яної Могили. Традиційними предметами-фетишами українців є обереги: орнамент на вишиванках, рушники, віночок та обручка як солярні символи.

Ще одним з розповсюджених вірувань, пов’язаних з символічними діями первісної людини, є анімізм — віра в існування духів і душі, їх безсмертя та незалежність від тіла. Термін анімізм був введений в релігієзнавство англійським етнографом Е. Тейлором (1832-1917) в його роботі «Первісна культура».

Анімізм — це не первісна основа релігій, якась «прарелігія», а досить самостійна система вірувань і символічних дій, як і всі інші вірування і дії первісної людини. Суть анімізму полягає у визнанні самостійної, здатної існувати якоїсь сили або істоти окремо  від людей, тварин, рослин, здатних з’єднуватися з ними та їх залишати. І таким чином віра у те, що душа померлої людини продовжує існувати, переходячи у загробне життя.

Найбільш ранньою формою анімізму є віра в духів. Світ первісної людини населений цими духами, які є своєрідним тлумаченням первісною людиною цілого ряду оптичних і акустичних явищ: тіней, луни, відображень, шумів, реальність яких не ставилася під сумнів, адже їх існування підтверджували їх органи чуття. Ці сприйняття змушували його прийти до висновку, що в навколишньому світі поряд зі звичайними тілесними, цілком відчутними речами та істотами є ще ряд таких же реальних, як і він сам, істот, які мають властивість бути невловимими у своїй тілесності — духи. Так наприклад, вважалося, що тече вода спокійно чи поривається через скали, визначається волею духа. При цьому духи води чи лісу були здатні впливати не тільки на водойми і діброви, але й на саму людину, залежно від того, приязно чи вороже вони до неї ставляться. Тому людина намагалася принести духам певну жертву, наприклад, скинути вбитого оленя у воду, щоб дух води подарував гарний вилов риби. Тобто відбувається одухотворення природи, де духи панують над предметами та явищами світу. Їх характерна ознака — здатність бути невловимими, приймати вид будь-якого предмета, дерева, каменю чи інших об’єктів. Світ духів — це невидимий світ. Пізніше цей невидимий світ почав наділятися таємничою силою, пішло розмежування на добрих і злих духів.

Віра у відносно самостійне існування душі поза якоюсь іншою сутністю: річчю, звіром, людиною, явищем є вищою формою розвитку анімізму. Вважається, що такі фізіологічні явища, як сон, сновидіння, непритомність, чхання, позіхання, а також явища супутні смерті — кровотечі, останній подих, призвели до думки, що функціями життя керують особливі істоти (душі), від волі яких залежало життя людини. Ці душі можуть бути різної природи. Одні з них, як, наприклад, дихання, складають видимі частини або функції тіла, інші, як душа, що покидає тіло під час сну і знову повертаються до нього, являють собою безтілесний дух, так би мовити класичного виду. Ця душа має необмежену сферу дії, може тимчасово вселятися або переселятися в інших людей, тварин, у рослини, предмети.

З вірою в духів пов’язані обряди вшанування небіжчиків. Тобто анімізм проявляється у культі предків – сукупність вірувань і практик, пов’язаних з поклонінням духам померлих, у первісних обрядах похорону. Душа, яка покидала тіло після смерті, воліла на власний розсуд зоставатися біля могили, мандрувати по землі, літати у повітрі чи відлітати в оселю духів – загробний світ. Через уявлення, що існування душі після смерті подібне до життя людини і їй також потрібні їжа, одяг та ін. атрибути людського життя, виник один з найжорстокіших анімістичних обрядів – поховальні людські жертвоприношення на користь померлого. Наприклад, коли помирав можновладець, вбивали його слуг, дружину, щоб ті служили йому у загробному світі. Шанобливе ставлення да душ пояснює серйозне ставлення до тварин, коли перед їх вбивством, мисливець вибачався. Це і зрозуміло, адже через віру у переселення душ, можна припустити, що душа тварини колись могла жити у людській істоті. Ідея посмертного життя була невироблена і нечітка. Його уявляли подібно до раю.

В українській культурі природа завжди сприймалася як одухотворена. Дерева, річки, усе навколо сприймається як об’єкти з почуттями, як особистості. Через це в українському фольклорі є багато духів лісу, річок; у книгах герої спілкуються з силами природи, а то й ці сили і є діючими особами книги, як у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Таке сприйняття навколишнього світу свідчить про високий рівень прояву анімізму у нашій культурі.

Зрештою розвиток анімістичних вірувань привело до визнання існування душі як двійника конкретної людини, як тієї частини його організму, яка оживляє його, а в наслідок було визнано, що і одухотворяє його. Таким чином, спочатку душа мислилася як якась тілесна сила: кров, коливання повітря і т. д. Значно пізніше, вже на стадії дуже розвинених спіритуалістичних релігій, таких як буддизм, християнство, іслам, душа стала осмислюватися як духовна субстанція.

Доповненням до представлених форм релігій є шаманізм  — віра в те, що окрема людина(шаман) володіє надприродними здібностями. Шаманізм виникає на більш пізніх стадіях розвитку, коли з’являються люди, які мали особливий соціальний статус . Шамани були хранителями інформації, яка мала велике значення для даного роду чи племені. Він проводив ритуал, який називався камлання – ритуал з танцями та піснями, за допомогою яких шаман спілкувався з духами. Від них він ніби отримував вказівки про способи вирішення проблеми чи лікування хворих. Виявом шаманізму у сучасних релігіях можна вважати віру у особливість сили священника, що дозволяє йому звертатися до Бога.

Ще однією досить суперечливою та маловивченою формою релігії є демонізм. Приклади існування її як окремої системи не згадуються, але вчення про них зустрічаються в античних міфах у вигляді хтонічних божеств, що представляли собою сили підземного світу, у язичницькій «народній демонології», та навіть у християнстві в образі нечистого. Демонізм виокремився із вищих форм анімізму. Демони організовані у систему чинів: псевдобоги, духи неправди, творителі злих справ, карателі злодіянь, мстиві демони, сили повітря, фурії, сівачі лих та воєн, обвинувачі та спостерігачі, що доводять людину до розпачу, а також спокусники та підбурювачі.

Вважається, що слово демонічне походить від санскритського dasmant – мудрий. Платон пов’язував його зі словом «знаючий», адже демони знали майбутнє. З демонами пов’язували таємний вплив на людину, який може бути благим чи зловісним. Першим, хто розділив демонів на лих та добрих, був Ксенократ. Також він стверджував, що є демони, які існують одвічно, ті, які колись були душами людей, але після смерті стали демонами, і демони всередині людини і тотожні з її душею. Демони є добрі та злі, і це не залежить від ситуації чи людини, як це, наприклад, для духів. Поширеними є класифікації демонів за місцем локалізації, зовнішніми ті внутрішніми ознаками, походженням. Є шість класів за місцем їх перебування: вищі демони-«леліурія»(вогненні), що сяють; «аерія» — демони, що живуть під місяцем; «хтонія» — мешканці землі; «гідраія» та «еналія» — водяні; «гіпохтонія» — живуть під землею; «мізофаєс» — живуть у глибинах пекла. З демонами ототожнюють лісовиків,  водяників, домовиків, очеретяників та ін. Демони є невизначеними істотами, без індивідуального імені, певного генеалогічного та ієрархічного місця. Для демона визначеними є його функції, персоніфікацією яких він є. До демонів звертаються для досягнення певної мети, їм віддають накази люди, які їх призивають, за допомогою заходів, що надають повну владу над ними, підкорюючи їх людській волі. Демони перебувають у постійному контакті з людиною, визначаючи особливості її душевного та психічного стану. Таким чином демони є просто ще однією назвою для позначення незрозумілих закономірностей природи для людини, яка має свої особливості у межах характерних ознак інших ранніх форм релігії.

В українському фольклорі існує велика кількість демонічних істот. Так, «заставні небіжчики» (померлі насильственною смертю) і також душі невинних несли активну шкоду людям і вважалися небезпечними. До таких відносили русалок, потерчат, потопельників, повісельників, упирів, ходячих мерців. Існувала і категорія напівдемонічних істот, їх називали «дводушники», зазвичай ними вважалися люди з вираженими вадами і до них відносили відьом, чарівників, вовкулак. Народна демонологія також представлена одмінками, водяниками, мавками, лісовиками та ін.

Ідея синкретичного світу в первісній культурі означає нерозчленованість, нерозривність сприйняття первісними людьми різних явищ оточуючого світу і характеристик, притаманних людям. Синкретизм проявлявся у різних формах:  1. Синкретизм суспільства і природи. Первісна людина сприймала себе як частину природи, будучи спорідненим з усіма живими істотами, не виділяючи себе з природного світу і не протиставляючи себе йому. Через це виник тотемізм, як доказ поєднання природи і людини.

  1. Синкретизм особистого й суспільного. Первісна людина ототожнювала себе з громадою, до якої належала. Про індивідуальність в сучасному плані не могла йти мова, адже самостійно людина не мала змоги вижити. «Я» замінювалося на «ми» як роду. Індивідуальність проявлялася лише на рівні інстинктів.
  2. Синкретизм різних сфер культури. Мистецтво, релігія, медицина, землеробство, скотарство, ремесла, добування їжі не були відокремлені один від одного. Предмети мистецтва (маски, малюнки, статуетки, музичні інструменти та інше) довгий час використовувалися головним чином як предмети повсякденного побуту. Таким чином всі сфери людського буття біли нерозривні.
  3. Синкретизм як принцип мислення. У мисленні первісної людини було відсутнє чітке протиставлення суб’єктивного і об’єктивного; реального і уявного; зовнішнього і внутрішнього; матеріального і духовного; живого і мертвого. Важливою особливістю первісного мислення було ототожнене сприйняття символів і реальності, слова і предмета, який цим словом позначався. Тому за допомогою нанесення шкоди предмету або зображення людини вважалося можливим заподіяти їм реальне зло. Таке мислення і спряло виникненню магії та фетишизму.

Представленні вище ранні форми релігії характеризують вірування та обряди первісної людини. На ранніх етапах розвитку суспільства вони не існували в чистому вигляді, а найрізноманітнішим чином перепліталися один з одним. Тому ставити питання про те, яка з форм виникла раніше, а яка пізніше, і про важливість однієї чи іншої, навряд чи можливо. Але можна стверджувати, що лише детально вивчивши кожну з них, можна скласти повноцінну картину світу і краще зрозуміти нас самих.

Розглянуті форми релігійних вірувань можна знайти у всіх народів на первісній стадії розвитку. Але вони не зникли разом з первісним суспільством, а продовжують існувати протягом усієї історії людства, проявляючись у різноманітних формах у різних релігійних системах минулого і сучасності. Вони також існують у забобонах, заборонах, звичках кожного окремого суспільства і людства в цілому, і лунають із глибин нашої підсвідомості.

  1. Анисимов А.Ф. Этапы развития первобытной религии. —Москва, 1967. – с. 20-25
  2. Библиотека Гумер – Религиоведение [Електронний ресурс]/Радугин.А//Введение в религиоведение – Режим доступу до журн. : http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Relig/radug/02.php
  3. Електронна бібліотека Князева [Електронний ресурс]/Закович М.М.//Культурологія: українська та зарубіжна культура – Київ: Знання, 2007 – Режим доступу до журн.: http://www.ebk.net.ua/Book/cultural_science/zakovich_kulturologiya/part3/304.htm
  4. Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.
  5. Про Україну[Електронний ресурс] – Режим доступу до журн.: http://about-ukraine.com/index.php?text=111
  6. Религии древнего мира [Електронний ресурс] – Режим доступу до журн.: http://www.grandars.ru/college/filosofiya/drevnyaya-religiya.html
  7. Токарев С.А. Ранние формы религии – Москва, 1990 – с. 51-79
  8. Токарев С.А. Ранние формы религии – Москва, 1990 – с. 206-220
  9. Токарев С.А. Ранние формы религии – Москва, 1990 – с. 266-289
  10. Традиційні вірування українців у надприродні істоти: проблема наукових дефініцій/Ю. Буйських – Київ, випуск №24
  11. Українські обереги, традиції і сучасність [Електронний ресурс] — Режим доступу до журн.: http://www.refine.org.ua/pageid-4386-1.html

РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ. ІДЕЯ СИНКРЕТИЧНОГО ВСЕСВІТУ: 8 комментариев

  1. Анна Зелікман

    Дуже цікава доповідь. Але після прочитання в мене виникло таке питання: як науковці починаючи з 19 ст. мали змогу проводити дослідження та систематизувати ранні форми релігії, які на той час не існували у цивілізованому світі? Заздалегідь дякую за відповідь.

    1. Марія Олександрівна Мумренко Автор записи

      Дуже приємно, що вам сподобалася доповідь. Так, звичайно викликає здивування той факт, що науковці зібрали матеріал про форми релігії, які не мали місця у сучасності. Але тоді на допомогу вченим прийшли племена Австралії, Африки та Америки, які не піддалися впливу цивілізації і духовне життя яких не змінилося з часів їх предків. Так, наприклад, англійський етнограф та антрополог Е.Б. Тейлор, який розробив анімістичну теорію походження релігії, базував свої твердження на основі обрядів та звичаїв американських індійців, зокрема племен, які проживали на території Мексики. Дж.Фрезер, наприклад, вивчав звичаї корінного населення Нового Південного Уельсу, що знаходиться в Австралії. Таким чином уся інформація була зібрана завдяки практичному досвіду і спостереженнями за життям аборигенів, що жили за законами предків.

  2. Влада Вікторівна Мороз

    Чудова стаття! Хотілось дізнатися яка з раніх форм релігії є найбільш близькою автору, або більш реалістичною?

    1. Марія Олександрівна Мумренко Автор записи

      Дякую Вам за схвальний відгук. Щодо мого власного ставлення, то я напевно надаю перевагу хтонічному демонізму, але у тому сенсі, що саме він відображав страхи людини перед своєю іншою сутністю, вадами, або перед особистістю, якою вона може стати чи ніколи не мала можливості бути. І за допомогою цієї ранньої форми релігії людина намагалася пояснити собі своє різнобічне «Я» та знайти шляхи уникнення внутрішніх конфліктів, а також соціальних, які виникали у разі появи так званої «білої ворони» (адже люди з фізичними вадами тоді сприймалися як потенційні вовкулаки, відьми і т.і. ).
      Про реалістичність не варто говорити, бо все ж питання стосується релігії, де основним положенням є віра. Якщо підходити з філософської точки зору, то напевно анімізм найбільш вписується у філософські теорії, особливо ідеалістичного напрямку, де первинним є дух. Адже вперше описує поняття близьке до душі, хоч і розглядає його у матеріальному контексті.

  3. Ірина Віталіївна Робулець

    Дуже сподобалася стаття. В мене вінікло пітання: чи підтримуєте ви точку зору соціолога Е. Дюркгейма щодо того, що первинною формою релігії був саме тотемізм?

  4. Марія Олександрівна Мумренко Автор записи

    Дякую за відгук. Я скоріше підтримую теорію Е.Б.Тейлора про анімістичне походження релігії, адже дана концепція існування нетілесного є об’єднуючим компонентом і сучасних релігій.

Добавить комментарий